§1. ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про міліцію" міліція здійснює адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, виконавчу й охоронну функції.

Адміністративна діяльність посідає перше місце тому, що вона є найбільш значною й великою за обсягом, в її реалізації задіяно більшість працівників органів внутрішніх справ.

Адміністративну діяльність органів внутрішніх справ можна визначити як специфічну, виконавчо-розпорядчу, підзаконну, державно-владну діяльність з організації та здійснення охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, попередження й припинення злочинів та інших правопорушень.

Ця діяльність поєднує в собі дві складові частини: діяльність щодо виконання законів, нормативних актів управління, виданих з питань регулювання громадського порядку, здійснення права давати обов'язкові до виконання вказівки, застосовувати в необхідних випадках заходи адміністративного впливу, а також видавати в межах наданих повноважень акти управління (зовнішня), і організаційну діяльність самого апарату міліції (внутрішня).

З наведеного видно, що адміністративна діяльність міліцейського апарату носить виконавчо-розпорядчий характер і, поряд з цим, є підзаконною.

Названа діяльність здійснюється як у середині апаратів міліції, так і поза ними, в численних відносинах апаратів і працівників міліції з іншими державними органами, установами, підприємствами, підприємницькими та комерційними структурами, політичними організаціями, посадовими особами і громадянами.

Адміністративна діяльність у середині міліцейського апарату спрямована на організацію роботи конкретних служб (патрульно-постової, дільничних інспекторів, паспортно-візової тощо). Вона складається з визначення структури відповідних підрозділів, її вдосконалення, добору й розстановки кадрів, планування й координації роботи, прийняття рішень на певний період або на проведення конкретних заходів, операцій, надання практичної допомоги підпорядкованим підрозділам і працівникам, на взаємодію з іншими службами, узагальнення й поширення передового досвіду міліцейської служби, контроль і перевірку виконання, заохочення працівників, їх атестування, використання дисциплінарної практики тощо.

Результативність внутрішньоорганізаційної діяльності в міліції є умовою успішного вирішення завдань охорони правовими відносинами, які виникають між апаратами або працівниками міліції. Адміністративно-правові норми, що регулюють такі відносини, закріплені в Законі України "Про міліцію", в відомчих нормативних актах Міністерства внутрішніх справ України.

Зовнішня адміністративна діяльність органів внутрішніх справ спрямована на виявлення, попередження, припинення правопорушень і полягає в службі нарядів міліції з охорони порядку, здійсненні дозвільної, паспортної системи, функціонуванні спеціальних установ міліції, контролі за безпекою дорожнього руху тощо. У цих випадках міліція вступає у відносини з посадовими особами інших установ і організацій, а також з громадянами.

Основу змісту адміністративної діяльності органів внутрішніх справ складає як застосування примусових заходів, так і належна організація охорони громадського порядку, профілактика, попередження правопорушень.

Цю роботу органи міліції повинні здійснювати в межах правових норм і своєї компетенції. Наприклад, якщо чітко, відповідно до вимог Статуту патрульно-постової служби міліції України, керівники підрозділів за схемою єдиної дислокації розставлять наряди патрульно-постової служби, дорожньої міліції, державної служби охорони, зорієнтовують їх на виконання службових завдань, то це буде сприяти досягненню високих результатів в охороні громадського порядку.

У ст. 1 Закону України "Про міліцію" дається визначення міліції України як державного озброєного органу виконавчої влади. Тому міліція, за специфікою свого призначення, застосовує заходи впливу в більш широкому обсязі, ніж інші органи державного управління. Ця діяльність носить державно-владний характер. Вона здійснюється від імені держави на підставі повноважень, передбачених Законом України "Про міліцію", Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене розпорядженням Президента України від 7 жовтня 1992 р., і виданих відповідно до них наказів, статутів, положень, інструкцій МВС України. Адміністративні повноваження працівників міліції з окремих напрямків міліцейської служби регулюються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.

Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ може бути розглянута з точки зору їх впливу на відхилення від вимог додержання громадського порядку. Органам внутрішніх справ при здійсненні адміністративної діяльності доводиться мати справу з трьома основними типами відхилень: злочинами, адміністративними правопорушеннями, порушеннями моральних норм. Як правило, аморальні прояви, якщо вони не переростають у правопорушення, припиняються на місці, і тим самим громадський порядок відновлюється. Що стосується злочинів та адміністративних правопорушень, то органам внутрішніх справ доводиться вирішувати питання про "проходження" осіб через систему кримінальної та адміністративної юрисдикції. У цьому випадку ми розглядаємо систему адміністративної юрисдикції як частину адміністративно-правової діяльності міліції.

Відновлення порушеного адміністративним проступком громадського порядку проходить дві основні стадії. На першій, основній, стадії вирішуються два головних завдання:

- припинення порушення;

- вилучення порушника з громадського місця.

Поряд з цим під час проведення відповідних перевірок, встановлення особи правопорушника останній може бути направлений в систему кримінальної юрисдикції. Громадський порядок, як правило, в основному відновлюється вже на цій стадії, але адміністративно-правова діяльність на цьому не закінчується.

У подальшому починається друга стадія відновлення громадського порядку. Її зміст полягає в тому, щоб, позитивно вплинувши на порушника, добитися від нього правомірної поведінки шляхом проходження через систему адміністративної юрисдикції - основна мета всього процесу відновлення громадського порядку, яка реалізується на другій стадії цього процесу. На цій стадії застосовуються матеріальні норми адміністративного законодавства, виконуються адміністративні стягнення.

Найважливішою частиною адміністративної діяльності, від ефективності якої залежить позитивний кінцевий результат, є нагляд за дотриманням громадського порядку. Цей нагляд здійснюється як силами самої міліції, так і шляхом взаємодії міліції з іншими суб'єктами (наприклад. Міністерством оборони). Цей етап можна назвати етапом нагляду й попередження правопорушень.

Різноманітність завдань, які вирішуються в процесі адміністративної діяльності органів внутрішніх справ, обумовлює необхідність використання в ній різних форм.

Прийнято розподіляти форми адміністративної діяльності на безпосередньо організаційні, тобто ті, що не спричиняють правових наслідків; і суто правові, які спричиняють виникнення, зміну або припинення конкретних правових відносин або інших юридичних наслідків.

Розглянемо ці два види докладніше. До безпосередньо організаційних заходів слід віднести роз'яснювальну роботу серед населення, правову пропаганду, організаційну допомогу громадським формуванням, взаємодію із засобами масової інформації. Сюди ж належить і видача адресних довідок, надання допомоги потерпілим, інформування родичів про затримання або доставлення в органи міліції 'їх близьких. Значне місце займає узагальнення й розповсюдження передового досвіду, проведення різних зборів, семінарів, нарад, конференцій. Всі ці дії безпосередньо не породжують правових наслідків, але вони провадяться на підставі законів і тому впливають на організацію та здійснення охорони громадського порядку.

До правових форм виконавчо-розпорядчої діяльності міліції підносяться дії, що породжують правові наслідки. Це видання актів управління, укладення угод на охорону окремих підприємств, установ, споруд і здійснення інших юридичне значущих адміністративних дій (наприклад, складання адміністративних протоколів, видача паспортів, застосування табельної зброї, спеціальних засобів і т. ін.).