§ 1. Конкуренція у сфері господарювання

Поняття та функції економічної конкуренції. В основі правового господарського порядку в Україні, згідно з ч. 2 ст. 5 ГК України, лежить визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушність права приватної власності, економічна багатоманітність та право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Чинне законодавство України спрямоване на розвиток багатоукладної ринкової економіки, основою якої є приватна власність, що забезпечує економічні інтереси громадян, стимулює підприємницьку активність і дозволяє накопичувати і використовувати матеріальні ресурси на розсуд власника. Однак нічим не стримувані корисливі інтереси підприємців часто не збігаються з інтересами суспільства. Проте в реальних умовах пріоритет приватного інтересу досить рідко призводить до негативного розвитку подій, бо головним організаційним фактором ринкової економіки є економічна конкуренція (від лат. concurrentia – зіткнення, змагання) - суперництво поміж учасників ринкового господарства за кращі умови виробництва, купівлі та продажу товарів та послуг.

Сучасною наукою та практикою вироблено багатопланове уявлення про конкуренцію, що відобразилося в різноманітних визначеннях цього  поняття. Серед чисельних досліджень конкуренції як економічного явища найбільший вплив на законотворчу доктрину розвинутих країн мав висновок науковців про характерне для сьогоднішнього дня змішування елементів конкуренції та монополії. Існуючі форми конкуренції мають великий рушійний потенціал, але конкуренція не є самоналагоджуваним механізмом і потребує державного захисту та регулювання. Захист економічної конкуренції в країнах із розвинутою ринковою економікою практикується в надзвичайно різноманітних та гнучких формах, диференційованих за регіонами, галузями та видами господарської діяльності.

В Україні державний захист конкуренції у сфері господарювання гарантований ч. 3 ст. 42 Конституції України, ст. 25 Господарського кодексу України, ч. 5 ст. 13 Цивільного кодексу України та спеціальним законодавством.

У чинному Законі України від 11 січня 2001 року “Про захист економічної конкуренції” у ст.1 конкуренція визначається як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Суб’єкти господарювання, що ведуть конкурентну боротьбу, прагнуть досягнути певної господарської мети, а саме – отримати підвищений прибуток або збільшити власну долю ринку. Внаслідок конкурентної боротьби досягається найбільш повне задоволення попиту споживачів, підвищення якості продукції, стимулювання науково-технічного прогресу.

Отже, в суспільстві економічна конкуренція виконує досить важливі функції: регулювання, мотивації, розподілу та контролю:

функція регулювання полягає в тому, що головні виробничі фактори спрямовуються у ті сфери, де існує найбільша потреба та де вони можуть бути використані максимально ефективно;

функцію мотивації конкуренція виконує шляхом стимулювання підприємців пропонувати на ринку найкращу за якістю та ціною продукцію, знижувати затрати виробництва;

функція розподілу полягає в тому, що дохід розподіляється на користь найбільш продуктивних підприємців, що максимально ефективно використовують ресурси та задовольняють потреби споживачів;

функція контролю дає змогу конкуренції обмежувати однобічний вплив підприємця на ринок і надає споживачу право вибору. Конкурентний механізм не дозволяє будь-кому домінувати на ринку та диктувати свою волю.

Місце конкурентного права в правовому забезпеченні господарської діяльності. У країнах із розвинутою ринковою економікою на цей час конкурентне право є однією з ключових галузей, що регулюють економічні відносини в державі. Слід зазначити, що серед іноземних правників не точаться дискусії щодо самостійності конкурентного права як галузі, увага приділяється об’єднанню норм права з точки зору практичної доцільності. У широкому розумінні конкурентне право охоплює всі норми про розвиток та захист економічної конкуренції та розподіляється на дві гілки: право на захист від недобросовісної конкуренції та антимонопольне право.

Антимонопольне право спрямоване на попередження, обмеження або припинення дій (бездіяльності) суб’єктів господарювання, націлених на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції, що призвели або можуть призвести до монополізації ринку певного товару чи послуг. Тобто метою антимонопольного регулювання є забезпечення умов формування та розвитку конкуренції як економічного чинника, недопущення зведення штучних (на відміну від об’єктивно існуючих) бар’єрів доступу на будь-який товарний ринок.

Правовий захист від недобросовісної конкуренції (або конкурентне право у вузькому розумінні) має на меті забезпечити її правомірну форму, захищає як інтереси окремих суб’єктів господарювання так і суспільство в цілому від неправомірних засобів ведення конкуренції.

Характеризуючи теоретичні засади конкурентного права Німеччини, відомий фахівець в цій галузі В.І. Єрьоменко зазначав: “Окремі автори, говорячи про втрату значення теорії охорони особистих прав, вказують на те, що недобросовісні конкурентні дії є порушенням відповідних норм об’єктивного права, що охороняють певний інтерес іншої особи. Тобто недобросовісна конкуренція не визнається порушенням якогось суб’єктивного права чи права власності, а становить порушення правил поведінки, якими пов’язаний

конкурент в інтересах всіх осіб, що діють на ринку”.