§ 3. Антиконкурентні правопорушення

Поняття та види антиконкурентних правопорушень. Розвиток та ефективне функціонування повноцінного конкурентного середовища потребує як усунення або істотного зменшення впливу негативних чинників об’єктивного характеру, так і попередження та припинення правопорушень, що завдають шкоди добросовісній конкуренції.

Загальновизнаними ознаками правопорушення є: наявність діяння, що виражається в діяльності чи бездіяльності особи; протиправність, тобто порушення прямо встановленої в законі заборони чи невиконання обов’язку, що встановлений в законі чи договорі; наявність вини, тобто розуміння чи усвідомлення протиправності власної поведінки і наслідків, що настають; деліктоздатність особи; наявність шкоди чи можливості її заподіяння і причинного зв’язку між протиправним діянням та заподіяною шкодою.

Загальним об’єктом посягання для всіх антиконкурентних правопорушень є відносини конкуренції у сфері господарювання. Основними видами антиконкурентних правопорушень є монополістична діяльність та недобросовісна конкуренція.

Монополістична діяльність та недобросовісна конкуренція суперечать Конституції України, а також законам України „Про захист економічної конкуренції” та „Про захист від недобросовісної конкуренції”, отже, є протиправними. Антиконкурентні правопорушення завдають шкоди відносинам добросовісної конкуренції, обмежують свободу господарської діяльності, порушують інтереси споживачів. Проте склад антиконкурентних правопорушень є „формальним”, в чинному законодавстві не міститься вимог про обов’язковість доказування конкретної майнової шкоди (збитків).

Суб’єктами антиконкурентних правопорушень є суб’єкти господарювання, група суб’єктів господарювання, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського контролю, фізичні особи.

До суб'єктів господарювання, згідно зі ст. 1 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, належать юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності або фізичні особи, що здійснюють діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі ті, що здійснюють контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або кілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Спеціальною категорією конкурентного законодавства є група суб’єктів господарювання, що пов’язані відносинами контролю, тобто є різновидом афілійованих осіб.

Під контролем в конкурентному законодавстві розуміють вирішальний вплив однієї чи кількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки:

праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною;

праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання;

укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання;

заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання;

обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання.

Види антиконкурентних правопорушень передбачені Законами України „Про захист економічної конкуренції” та „Про захист від недобросовісної конкуренції”.

Монополістична діяльність. У статті 50 Закону України „Про захист економічної конкуренції” міститься вичерпний перелік порушень законодавства про захист економічної конкуренції, які в науці конкурентного права називають обмежувальною практикою (restrictive practice) або монополістичною діяльністю, що визначається як дії (бездіяльність) суб’єктів господарювання, органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-госпосподарського управління та контролю, що суперечать чинному законодавству і спрямовані на недопущення, усунення або обмеження конкуренції на ринку.

Цим Законом передбачені види монополістичної діяльності, а саме: антиконкурентні узгоджені дії, зловживання домінуючим становищем на ринку, антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, а також обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, їх об'єднань.

Антиконкурентні узгоджені дії. Адам Сміт у своїй відомій книзі “Дослідження властивостей та причин багатства народу” зазначав: “Особи однієї професії рідко збираються разом, навіть просто повеселитися або відпочити, без того, щоб їх зустрічі не оберталися в зговір проти суспільства чи в пошук того, як підняти ціни”. Отже, суспільство досить давно усвідомило руйнівні наслідки подібних дій підприємців як для окремих покупців, так і для економіки в цілому.

Згідно зі ст. 5 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, узгодженими діями вважається укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена антиконкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.

У наступній ст. 6 визначається, які ж саме узгоджені дії є антиконкурентними. Такими діями є погоджені дії (угоди), що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення або обмеження конкуренції.

У науці конкурентного права існує кілька сталих критеріїв, за якими класифікують антиконконкурентні дії суб’єктів господарювання.

По-перше, їх поділяють на формальні та неформальні угоди. Формальні угоди - це офіційно укладені договори, домовленості про взаємні дії чи бездіяльність, які мають юридичну силу і призводять до обмеження, усунення або припинення конкуренції на певному товарному ринку. Наявність таких формальних угод досить легко дає змогу довести наявність антиконкурентного правопорушення та притягнути сторони до відповідальності.

Набагато складніше довести і припинити узгоджені антиконкурентні дії, якщо вони здійснюються відповідно до неформальної, так званої “джентльменської угоди”, яку кваліфікують як “зговір”. Формальні і неформальні угоди мають однаково руйнівні наслідки для конкуренції.

По-друге, за суб’єктним складом поділяють на „горизонтальні”, „вертикальні”, „конгломератні” і „змішані”.

Горизонтальні узгоджені дії - це укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена між ними конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність), коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, конкурують або можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів.

Вертикальні узгоджені дії - це укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена між ними конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність), коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець - покупець, постачальник - споживач).

Конгломератні узгоджені дії - це укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена між ними конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність), коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому не перебувають або не можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець - покупець, постачальник - споживач).

Змішані узгоджені дії - це будь-яка погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання, коли відбувається змішування двох чи більше вищезазначених видів узгоджених дій.

Зловживання домінуючим становищем. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем є найбільш поширеним видом монополістичної діяльності. Суб’єктами цього правопорушення можуть бути підприємці, що посідають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Згідно зі ст. 12 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, суб'єкт господарювання посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру частин ринку, що належать конкурентам.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо:

сукупна частина не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частини на ринку, перевищує 50 відсотків;

сукупна частина не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частини на ринку, перевищує 70 відсотків.

Отже, чинне законодавство встановлює досить чіткі якісні та кількісні показники, що мають характеризувати ринкове становище суб’єкта господарювання. Детально порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку визначається в Методиці, затвердженій Антимонопольним комітетом України 5 березня 2002 року.

Монопольне (домінуюче) становище не є правопорушенням, воно має такі наслідки, як регулювання фонду заробітної плати, регулювання цін та тарифів тощо. Порушенням законодавства вважається зловживання таким становищем на ринку. Поняття та види зловживань передбачені ст. 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції”. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Зловживання домінуючим становищем можна поділити на цінові, договірні та виробничо-комерційні.

Третім видом монополістичної діяльності є антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, що передбачені в розділі 3 Закону України „Про захист економічної конкуренції”. Згідно зі ст. 15 Закону, антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття:

будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність цих  органів (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Однією з головних причин таких порушень є практика здійснення державними органами та органами місцевого самоврядування господарської діяльності. Поєднання функцій управління та господарювання становить реальну загрозу економічним перетворенням в нашій державі.

Четвертим видом монополістичної діяльності є правопорушення передбачені статтями 18–21 Закону України „Про захист економічної конкуренції”. Вони мають загальну назву „Обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань”.

Суб’єктами цих правопорушень є суб’єкти господарювання, які отримали у встановленому порядку право на узгоджені дії відповідно до ст. 11 Закону на об’єднання підприємств.

Суб'єктам господарювання, які дістали дозвіл відповідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, забороняється встановлювати щодо господарської діяльності суб'єктів господарювання обмеження, які, як правило, не застосовуються до інших суб'єктів господарювання, або застосовувати без об'єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб'єктів господарювання.

Суб'єктам господарювання, які дістали дозвіл Кабінету Міністрів України на узгоджені дії незалежно від наявності в них монопольного становища, забороняється вчиняти дії, що вважаються зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Суб'єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їхніми конкурентами, забороняється створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям

Не допускається обмежувальна діяльність об'єднань шляхом відмови суб'єктові господарювання у прийнятті до такого об'єднання, яка ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є необґрунтованою і невиправданою.

Поняття та види недобросовісної конкуренції. Економічною наукою досліджені та узагальнені методи успішної та добросовісної конкурентної боротьби, які застосовуються в господарській діяльності. Спеціальні економічні дисципліни, такі як теорія конкуренції, менеджмент, маркетинг, вивчають відповідні сторони діяльності суб’єктів господарювання, що спрямовані на підвищення їхньої конкурентоспроможності. Існує велика кількість стратегій добросовісної конкуренції, але майже всі вони базуються на комбінуванні двох головних джерел конкурентоспроможності: зниження витрат на продукт, що виробляється, отже, і його ціни, та підвищення споживчої вартості товару, що пропонується. Але добросовісна конкуренція в сучасних умовах потребує великих інтелектуальних та фінансових витрат, високого професіоналізму. Тому досить велика кількість підприємців намагається увійти на певний товарний ринок чи отримати ринкові переваги, завдаючи шкоди правам та законним інтересам своїх конкурентів.

В Україні основним джерелом правового регулювання у цій сфері є Закон від 7 червня 1996 року “Про захист від недобросовісної конкуренції”. Згідно зі ст. 1 Закону, недобросовісною конкуренцією вважаються “будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності”.

 Наведене визначення на думку більшості дослідників цієї проблеми потребує нової редакції. Адже сьогодні навряд чи можна говорити про існування стійких “торгових чи інших звичаїв у підприємницькій діяльності” в українській економіці, яка не знала приватної ділової ініціативи протягом десятиліть і розвивалася відповідно до державних планів за умов відсутності конкуренції.

У таких країнах, як Німеччина, Сполучені Штати Америки, Франція, Велика Британія, де недобросовісна конкуренція теж розглядається як порушення “торгових звичаїв”, “добрих звичаїв торгівлі”, “правил конкурентної боротьби”, право вирішувати добросовісними чи недобросовісними є конкретні конкурентні дії належить суду, який у своїх рішеннях має можливість спиратися на судову практику, що складалася протягом більше ніж ста років, або на правила конкуренції, затверджені галузевими асоціаціями підприємців.

На підставі аналізу чинного законодавства та суттєвих рис цього явища, недобросовісну конкуренцію можна визначити як протиправну діяльність суб’єктів господарювання, що шляхом введення в оману споживачів чи інших суб’єктів господарювання, спрямована на заміну в межах одного товарного ринку власним товаром чи послугою аналогічних товарів чи послуг конкурента, які користуються сталим попитом.

У Законі “Про захист від недобросовісної конкуренції” визначені три основні види правопорушень, що кваліфікуються як недобросовісна конкуренція:

1) неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання;

2) створення перешкод суб’єктам господарювання в конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

 неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Неправомірне використання суб’єктом господарювання ділової репутації конкурента. Ділова репутація товаровиробника в уявленні споживачів та інших суб’єктів господарювання досягається шляхом пропонування високоякісних товарів і послуг, фіксується й підтримується за допомогою власного імені виробника, фірмового найменування, знаків для товарів та послуг, рекламних матеріалів, упаковки товарів тощо.

Тому в Законі “Про захист від недобросовісної конкуренції” виокремлені такі випадки неправомірного використання ділової репутації:

неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки (ст. 4);

неправомірне використання товару іншого виробника (ст. 5);

копіювання зовнішнього вигляду виробу (ст. 6);

порівняльна реклама (ст. 7).

Першим видом неправомірного використання ділової репутації суб’єкта господарювання (конкурента) є неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки. Поняття “чужі позначення”, згідно із Законом, включає: чуже ім’я, фірмове найменування, знаки для товарів і послуг, інші позначення; порушенням також вважається використання рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів конкурента, який має пріоритет на їх використання.

Право пріоритетного використання позначень в Україні набувається шляхом державної реєстрації або фактом їх першого використання в господарському обігу.

Іншим об’єктом права промислової власності, що часто використовується в недобросовісній конкуренції є фірмове найменування. Стаття 90. Цивільного кодексу України передбачає, що юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму.

Найменування організації має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати, крім повного найменування, скорочене найменування. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване в порядку, встановленому законом.

Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

Видами використання ділової репутації конкурента є також передбачене стстаттями 5, 6 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції” неправомірне використання товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу. Неправомірним використанням товару конкурента є введення в господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи. Це правопорушення є прямим запозиченням результатів чужої праці. Шляхом обману покупців правопорушник намагається зміцнити власну торгову марку і здобути високу ділову репутацію.

Видом недобросовісних конкурентних дій, пов’язаних з використанням ділової репутації конкурента, є порівняльна реклама.

У сучасних умовах рекламна діяльність – один з найважливіших чинників підприємництва, запорука успіху в будь-якій галузі виробництва. Тому шляхом недобросовісної реклами, що вводить в оману широке коло покупців, можуть бути досягнуті вагомі переваги в конкуренції. Закон України “Про рекламу” у ст.11 встановлює: “Відносини, які виникають у зв'язку з порівняльною рекламою, регулюються законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції. Відповідальність за неправомірне порівняння в рекламі несе рекламодавець”.

Відповідно до ст. 7 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції”, порівняльна реклама - це реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого  суб'єкта господарювання (підприємця). Далі в цій статті йдеться про те, що порівняння в рекламі не визнається неправомірним, „якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів”.

Отже, добросовісне, об’єктивне порівняння в рекламі, яке корисне для споживачів, не вважається правопорушенням. Такий підхід українського законодавця відповідає світовому досвіду правового регулювання рекламної діяльності.

Дискредитація, дезорганізація господарської діяльності конкурента та досягнення неправомірних переваг у конкуренції. Характерною ознакою цього виду недобросовісної конкуренції є пряме чи побічне втручання в господарську діяльність конкурента.

Дискредитацією суб’єкта господарювання, згідно з чинним законодавством, вважається поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання (підприємця).

Прямими втручаннями в господарську діяльність конкурента, що спрямовані на дезорганізацію його роботи є:

схилення до бойкоту суб'єкта господарювання - спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків з цим суб'єктом господарювання;

схилення постачальника до дискримінація покупця (замовника) - спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав;

схилення суб'єкта господарювання (підприємця) до розірвання договору з конкурентом - вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання суб'єкта господарювання (підприємця) - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування суб'єкту господарювання (підприємцю) - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Отже, згідно з чинним законодавством, правопорушенням вважається схилення до недобросовісних конкурентних дій, при цьому не має значення, завдано реальної шкоди конкуренту чи ні, навіть не вказано на те, що подібні дії потенційно можуть завдати шкоди конкуренту.

Ще одним видом недобросовісних конкурентних дій є підкуп працівника постачальника або покупця, з якими конкурент перебуває в договірних відносинах або планує встановити такі відносини. Договірні відносини з постачальниками та покупцями продукції мають життєво важливе значення для всіх суб’єктів господарювання, тому посягання конкурентів на договірні відносини можуть призвести до дезорганізації роботи підприємства.

Згідно з чинним законодавством, антиконкурентним правопорушенням вважаються дії, що полягають у купівлі-продажу товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом.

Купівлею-продажем товарів, виконання робіт, надання послуг з примусовим асортиментом вважається - купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

Неправомірне збирання, розголошення та використання інформації, що становить комерційну таємницю конкурента. Успіх суб'єктів господарської діяльності, що є конкурентами на ринку певного товару чи послуги, значною мірою залежить від здатності кожного з них зберігати в таємниці відомості про власну виробничу, фінансову та іншу діяльність. Строго кажучи, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці є втручанням у господарську діяльність конкурента, що спрямоване на дезорганізацію роботи останнього.

Відповідно до ст. 30 Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року, держава захищає інформацію з обмеженим доступом, одним з різновидів якої інформації є комерційна таємниця. Поняття комерційної таємниці визначається ст. 505 Цивільного кодексу Украйни та ст. 162 Господарського кодексу України. Комерційна таємниця — це технічна, організаційна або інша комерційна інформація, яка  має право на захист від незаконного використання третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Закон “Про захист від недобросовісної конкуренції” передбачає такі види посягань на право суб’єктів господарювання на комерційну таємницю:

неправомірне збирання комерційної таємниці: добування протиправним способом відомостей, що, відповідно до законодавства України, становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання (підприємцю);

розголошення комерційної таємниці: ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання (підприємцю);

схилення до розголошення комерційної таємниці: спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України, становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання (підприємцю);

неправомірне використання комерційної таємниці: впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять, відповідно до законодавства України, комерційну таємницю.