Висновки

У філософії поняття природи вживається у декількох смислах. У найбільш широкому воно означає всю множину матеріальних об’єктів, процесів і властивостей у їх наявному вигляді і різноманітності. Широкий смисл природи охоплює собою й суспільство. У більш вузькому значенні природою називають безпосереднє об’єктивне середовище, в якому розгортається людська історія, те, з чим стикаються люди повсякчасно. Третій, додатковий, смисл “природи” виникає тоді, коли хочуть підкреслити сутність чого-небудь: “природа людини”, “природа мистецтва”,  “природа права” тощо. У природознавстві вся природна тотальність представлена як Всесвіт. Під Всесвітом розуміють найбільшу природну сферу, що доступна для наукового спостереження .

Взаємне розташування елементів природи і їх мінливість  пов’язується з простором і часом. Можна виділити декілька планів їх представленості людині. Перший план –перцептуальний простір і час, тобто суб’єктивна їх даність у відчуттях і сприйняттях. Другий план - фізичний простір і час, його також  називають концептуальним, або просто науковим. У загальнонауковому визначенні  простір є таким  способом співіснування предметів, коли вони скоординовані  один поруч з іншим,  розташовані один біля другого; час є способом зміни станів предметів, коли ця зміна проходить послідовно,  одна за другою. Третій план умовно названо “метафоричним простором і часом”. Йдеться про таке використання виразів “простір” і “час”, коли ці слова мають не пряме фізичне значення, а переносне, для підсилення образності  чи підкреслення певної “дистанції” між явищами, що вивчаються у тих чи інших науках (“соціальний простір”, “правовий простір”, “позовна давність”). 

Суспільне життя нерозривно пов’язане з природою. У науковому і політичному вжитку при характеристиці взаємодії людей і природи частіше використовують поняття “географічне середовище” або “природне середовище”.  Природне середовище - це та частина природи, яка оточує людей і впливає на них, та на яку вони самі впливають  своєю виробничою діяльністю. Можна виділити такі етапи в еволюції відносин людини і природи. Перший – від завершення формування людини сучасного виду до близько 10 тис. років тому. Природокористування в цей час полягало у засвоєнні готових продуктів природи з допомогою примітивних знарядь праці. Другий етап почався близько 8 тис. років до нашої ери, коли людина поступово оволоділа навичками ведення сільського господарства (неолітична революція). У цей період люди перейшли до осілого способу життя, вийшли на шлях зростання добробуту, розвитку торгівлі й ремесла, значного збільшення населення. Третій період -  промисловий. Він починається з промислової революції XVIII ст., коли у виробництві започатковується масове використання машин, залучення у господарський обіг широкого кола мінеральних і органічних речовин, а в засвоєнні енергетичних джерел послідовно змінюється епоха пару епохою електрики і ядерного палива та інших нетрадиційних видів енергії.  З точки зору послідовного зв’язку цих етапів, історія стосунків людини й природи складалась за такою схемою: від пристосування до середовища, через присвоювальне господарство до виробляючого господарства за посередництва високодосконалої техніки. У такому поступі вбачається двосторонній процес. З одного боку, послідовно зменшується залежність людей від заданих природним середовищем умов життя, виробництва, а з іншого - зростає сила зворотного впливу людської діяльності на природу. Загрозливий руйнівний зворотний вплив на природу додав до ряду сучасних глобальних проблем людства ще одну – екологічну. Для усвідомлення перспектив виходу з екологічної кризи велике значення отримало поняття ноосфери, яке містить у собі ідею про необхідність з боку об’єднаного людства раціональної організації взаємовідносин суспільства і природи.