8.1. Видача свідоцтва про право на спадщину

Згідно зі ст. 41 Конституції України [1] і ст. 2 Закону України "Про власність" [6] право спадкування, як і право власності, охороняє закон.

Спадкування — це перехід майнових і окремих особистих немайно-вих прав та обов'язків спадкодавця до спадкоємця. Спадщиною є су­купність цих прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 524 Цивільного процесуального кодексу Украї­ни [5] спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. У першо­му випадку це відбувається незалежно від волі спадкодавця. У разі спадкування за заповітом воля спадкодавця зазначена в заповіті.

Основним органом, на який покладено функцію видачі свідоцтва про право на спадщину, є державні нотаріальні контори, які оформлю­ють спадкові права за умови, що між спадкоємцями немає спору щодо спадщини. Якщо спір виник, то право спадкоємців на спадкове майно вирішує суд.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про власність" [6] об'єкта­ми права власності громадян, які можна успадкувати, є жилі будинки, квартири, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна робоча худоба, предмети особистого користування, зе­мельні ділянки, насадження на земельних ділянках, засоби виробницт­ва, транспортні засоби, грошові суми, цінні папери (акції, облігації, сертифікати, депозити, чеки, векселі тощо), а також інше майно спо­живчого й виробничого призначення.

До об'єктів немайнового характеру, що переходять у порядку спад­кування, належать окремі права у сфері інтелектуальної власності. Це авторське право, право на одержання диплому відкриття померлого автора і винагороду за відкриття, авторського свідоцтва чи патенту на винахід та ін.

За правом спадкування до спадкоємця переходять не тільки права спадкодавця, а і його обов'язки, наприклад сплата боргів.

86

Окремі майнові права та обов'язки, що пов'язані з особою спад­кодавця (право на аліменти, пенсію, обов'язок сплачувати аліменти та ін.), за правом спадкування переходити не можуть.

Свідоцтво про право на спадщину — правовстановлюючий доку­мент, що офіційно і безспірно підтверджує наявність права власності на спадкове майно. Свідоцтво про право на спадщину необхідне тоді, коли об'єктом спадкування є право власності на майно або майнові права, які потребують документального підтвердження.

Особливість вчинення цієї нотаріальної дії полягає в тому, що вона може бути вчинена лише державним нотаріусом і тільки за місцем відкриття спадщини (ст. 66 Закону, ст. 560 ЦК України). Приватні нота­ріуси та посадові особи виконкомів місцевих рад такого права не мають.

Відповідно до ст. 526 ЦК України місцем відкриття спадщини є ос­таннє постійне місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме, то місцем відкриття спадщини буде місцезнаходження майна чи основ­ної його частини. Місцем проживання спадкодавця визнається місце, де громадянин постійно проживав. Місцем проживання неповнолітніх, яким ще не виповнилося 15 років, визнається місце проживання їхніх батьків, опікунів. Місцем відкриття спадщини для військовослуж­бовців строкової служби чи для осіб, які навчаються в іншому місті, буде те місце, де вони постійно проживали до призову на строкову службу чи до вступу до відповідного навчального закладу. Місцем відкриття спадщини для осіб, які померли в місцях позбавлення волі, визначається останнє постійне місце проживання до арешту.

Для громадян України, які постійно проживають за кордоном, місцем відкриття спадщини буде країна, де вони постійно прожива­ють. У цьому разі свідоцтво про право на спадщину може видавати консульська установа або дипломатичне представництво України. Місцем відкриття спадщини для громадян України, які тимчасово про­живали за кордоном і померли там, буде їхнє постійне місце проживан­ня в Україні до їх від'їзду за кордон.

На випадок смерті спадкоємця, який прийняв спадщину, але не встиг оформити свого права на неї (не одержав свідоцтво про право на спадщину), місцем відкриття спадщини визначається його місце про­живання, хоча свідоцтво про право на спадщину видаватиметься на майно, що залишилося після смерті спадкодавця.

Місце відкриття спадщини необхідно підтвердити відповідним документом. Таким документом можуть бути свідоцтво органів реєстрації актів громадського стану про смерть спадкодавця, якщо

87

його останнє постійне місце проживання і місце смерті збігаються; до­відки житлово-експлуатаційних організацій, правління житлово-буді­вельного кооперативу, виконкому місцевих рад про постійне місце його проживання. Це може бути також запис у Домовій книзі про по­стійну прописку спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, то місце відкриття спадщини підтверджується довідкою ви­конкому місцевих рад про місцезнаходження спадкового майна чи його частки.

У разі відсутності документу, що підтверджує місце відкриття спад­щини, таким документом може бути копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення юридичного факту — місця відкрит­тя спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається через шість місяців з моменту відкриття спадщини (ст. 561 ЦК України). Встановлений зако­ном строк на видачу свідоцтва про право на спадщину поширюється не тільки на спадкування за законом, а й на спадкування за заповітом. Свідоцтво про право на спадщину як за законом, так і за заповітом може бути видане раніше встановленого законом строку, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що крім осіб, які заявили про вида­чу свідоцтва про право на спадщину, інших спадкоємців немає.

Свідоцтво про право держави на спадщину в будь-якому разі ви­дається не раніше як через шість місяців з моменту відкриття спадщини.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє юридичні факти, які в сукупності створюють право на видачу такого свідоцтва. Такими є факт смерті й час відкриття спадщини; встанов­лення кола спадкоємців, перевірка наявності родинних, подружніх відносин між спадкоємцями; факти прийняття спадщини; встановлення спадкової маси.

Насамперед перевіряється факт смерті. Відповідно до ст. 525 ЦК Ук­раїни часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця. Факт смерті й час відкриття спадщини підтверджуються свідоцтвом органу реєст­рації актів громадського стану про смерть спадкодавця, а також по­відомленням про загибель спадкодавця на фронті, яке видають команду­вання військової частини, адміністрація госпіталю, військовий коміса­ріат або інші органи Міністерства оборони України.

Для встановлення факту смерті й часу відкриття спадщини осіб, які зникли безвісно або визнані судом безвісно відсутніми, потрібне рішення суду про оголошення таких осіб померлими. Таке рішення є підставою для реєстрації факту смерті органами реєстрації актів

громадського стану та видачі ними свідоцтва про смерть. У цьому разі часом відкриття спадщини визнається день, коли рішення набере за­конної сили.

Таким чином, факт смерті й час відкриття спадщини можуть бути підтверджені двома документами: свідоцтвом про смерть і повідомлен­ням про загибель на фронті.

При спадкуванні за законом необхідно правильно визначити коло спадкоємців, які можуть бути закликані до спадкування. У ст. 527, 532 ЦК України передбачаються дві черги спадкоємців за законом. Перша черга — діти (у тому числі усиновлені, а також діти померло­го, зачаті за його життя і народжені після його смерті), подружжя, батьки (у тому числі усиновителі), друга черга — сестри, брати (по-внорідні й неповнорідні), дід і баба померлого як з боку батька, так і з боку матері. Особливе місце серед спадкоємців за законом посідають утриманці. Вони спадкують з тією чергою, яка закликається до спад­кування. Онуки і правнуки спадкують за законом, за правом пред­ставлення, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їхніх батьків, хто був би спадкоємцем.

Згідно зі ст. 528 ЦК України спадкоємці можуть бути усунені від спадкування, якщо вони навмисно позбавили життя спадкодавця чи когось із спадкодавців або вчинили замах на їхнє життя.

На відміну від спадкування за законом при спадкуванні за запові­том коло спадкоємців і порядок розподілу майна між ними залежать виключно від волі заповідача. Визначаючи коло спадкоємців при спадкуванні за заповітом, необхідно враховувати, що підставою для видачі свідоцтва про право на спадщину є виключно заповіт. Відпо­відно до ст. 534 ЦК України заповідати все майно або його частку можна одній або кільком особам — як тим, що входять до кола спад­коємців за законом, так і державі чи окремим державним, кооператив­ним та іншім громадським організаціям.

Єдиним обмеженням волі заповідача є врегульоване законодав­ством (ст. 535 ЦК України) право на обов'язкову частку у спадщині неповнолітніх або недієздатних дітей (у тому числі усиновлених), не­працездатних за віком або за станом здоров'я, подружжя, батьків (уси­новителів) та утриманців.

Після встановлення кола спадкоємців нотаріус перевіряє наявність між спадкодавцем і спадкоємцями родинних, подружніх відносин і відносин, що грунтуються на утриманні. У цьому зв'язку нотаріус ви­магає відповідні документи: свідоцтво органів реєстрації актів

89

громадського стану, виписки з книг запису актів громадського стану, записи в паспортах про дітей та ін. Якщо подати такі документи не­можливо, родинні відносини можуть бути підтверджені судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Шлюбні відносини між спадкодавцем і спадкоємцем можуть підтверджувати свідоцтво про шлюб, виписки з книг реєстрації актів громадського стану, записи в паспортах про друге подружжя, а також рішення суду, що набрали законної сили.

Перед видачею свідоцтва про право на спадщину утриманцю нота­ріус повинен переконатися, що спадкоємець справді перебував на утриманні спадкодавця щонайменше рік до його смерті.

Якщо неможливо подати документи, що свідчать про родинні, шлюбні відносини, а також відносини, що грунтуються на утриманні, спадкоємці можуть бути включені у свідоцтво про право на спадщину з письмової згоди всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і ма­ють підстави бути закликаними до спадкування.

Перед видачею свідоцтва про право на спадщину нотаріус пере­віряє й такий важливий факт, як прийняття спадщини. Одержати свідоцтво про право на спадщину — це право, а не обов'язок спад­коємця. Тому прийняття спадщини є фактом волевиявлення спадкоєм­ця прийняти після смерті спадкодавця його майно на підставі закону чи заповіту. Чинним законодавством встановлено єдиний порядок прий­няття спадщини спадкоємцями як за законом, так і за заповітом. Спад­коємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він протягом шести місяців від дня відкриття спадщини подав до державної нота­ріальної контори заяву про прийняття спадщини або фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Заяву про прийняття спадщини спадкоємець може подати нотаріусу особисто або надіслати поштою. Якщо заява надсилається поштою, то підпис спадкоємця обов'язково повинен бути засвідчений. Заяву про прийняття спадщини спадкоємець може подати також через представника, який має нота­ріально посвідчену довіреність на ведення спадкової справи.

Другий спосіб прийняття спадщини — це фактичний вступ в управ­ління чи володіння спадковим майном. Найтиповішими діями фактич­ного вступу в управління чи володіння спадковим майном є проживан­ня спадкоємця у приміщенні, де проживав спадкодавець, наявність у спадкоємця ощадної книжки померлого, його цінних паперів, свідоцт­ва про реєстрацію автотранспортних засобів, державного акту на пра­во приватної власності на землю та ін. Про фактичне прийняття спад-

90

щини може свідчити й той факт, що спадкоємець звернувся до суду із заявою про встановлення родинних, шлюбних чи інших відносин з ме­тою оформлення спадкових прав.

При прийнятті спадщини не допускається прийняття спадщини за якоїсь умови чи із застереженнями: не можна одну частину спадково­го майна прийняти, а від іншої відмовитися; заява про прийняття спад­щини не має зворотної сили, спадкоємець не може взяти її назад або скасувати.

Оскільки прийняття спадщини — це не обов'язок, а право, спадко­ємець протягом шести місяців від дня відкриття спадщини може відмо­витися від неї шляхом подання до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини відповідної заяви. Якщо ж протягом зазначеного строку (шість місяців) спадкоємець не вчинив жодної дії, яка свідчи­ла б про прийняття ним спадщини, то вважається, що він спадщину не прийняв (ст. 533 ЦК України) і не може розраховувати на одержання свідоцтва про право на спадщину.

Спадкоємець має право відмовитися від спадщини на користь ко­гось з інших спадкоємців, закликаних до спадкування за законом чи за­повітом, а також на користь держави. У разі відмови від спадщини без визначення, на чию користь спадкоємець відмовився від спадщини, його частка переходить до інших спадкоємців за законом або за запо­вітом у рівних частках. Відповідно до ст. 554 ЦК України такі випад­ки називаються прирощенням часток.

Спадкоємець, який має право на обов'язкову частку у спадщині, так само має право відмовитися від неї. У цьому разі його частка пе­реходить до спадкоємців за заповітом.

Юридичним фактом, який підлягає встановленню при вирішенні питання про видачу свідоцтва про право на спадщину, є визначення складу спадкового майна. Об'єктом спадкоємства є майно, наявне на день відкриття спадщини. Для підтвердження наявності спадкового майна, яке підлягає державній реєстрації, і місця його знаходження не­обхідно подати відповідні документи. Для видачі свідоцтва про пра­во на спадщину на жилий будинок, квартиру вимагається документ, який підтверджує право власності спадкодавця на це майно, довідка-характеристика БТІ, довідка нотаріальної контори про відсутність за­борони чи арешту на нерухомість.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину на автотранспортні засоби, моторні човни та катери необхідно подати нотаріусу техніч­ний паспорт, суднове свідоцтво або інший документ, який підтверджує

91

право власності спадкодавця на це майно. Автомобіль з ручним уп­равлінням, що був виданий інваліду безплатно відповідно до Поряд­ку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.97 № 999, у разі смерті інвалі­да повертається відповідному органу соціального захисту населення.

Свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого не було зроблено розпорядження банківській установі, після смерті вкладника видається спадкоємцям за законом на загальних підставах. Для підтвердження наявності вкладу в банківській установі на ім'я спадкодавця пред'являється ощадна книжка. За неможливості її пред'явити державний нотаріус на прохання спадкоємця робить запит до банківських установ про наявність вкладу на ім'я померлого.

Певні особливості передбачає спадкування предметів домашнього вжитку. Нотаріально оформлювати одержання такого майна не обов'язково, достатньо простого його передавання. Успадковує таке майно той спадкоємець, який упродовж одного року проживав разом зі спадкодавцем незалежно від черги (ст. 533 ЦК України).

Встановлюючи склад спадкового майна, слід ураховувати, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власніс­тю, і кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і роз­порядження цим майном. Нотаріус повинен роз'яснити пережилому подружжю про можливість одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні, яка завжди становить половину. Друга половина майна буде спадковою масою. У разі відмови пережилого подружжя одержати свідоцтво про право власності на половину май­на, майно розподіляється між спадкоємцями на загальних підставах. Про видачу свідоцтва про право власності пережилому подружжю сповіщаються всі інші спадкоємці, які можуть оспорити видачу тако­го свідоцтва в судовому порядку.