Додатки

КОНСТИТУЦІЯ ЙОРДАНІЇ

8 січня 1952 р.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ДЕРЖАВА І ФОРМА ЇЇ ПРАВЛІННЯ

Стаття 1. Йорданське Хашимітське королівство є арабською незалежною сувереною державою; його територія неподільна і жодна частина його не може відчужуватися. Йорданський народ є частиною арабської нації. Форма правління – спадково монархічна і представницька.

Стаття 2. Іслам є релігією Держави й арабська мова її офіційною мовою.

Стаття 3. Столиця королівства – місто Амман; перенесення столиці в інше місто може бути зроблено лише на підставі особливого закону.

Стаття 4. Йорданський прапор має такі форму і розміри: його довжина в два рази більше його ширини; він розділений по горизонталі на три рівновеликі і паралельні смуги: верхня – чорна, середня – біла і нижня – зелена. Через усі смуги зі сторіни древка на нього накладений червоний трикутник, основа якого дорівнює ширині прапора, а висота дорівнює половині довжини прапора. У трикутнику вміщена семикінечна зірка, за своїм розміром здатна бути вписаною в коло, діаметр якого дорівнює одній чотирнадцятій частині довжини прапора. Зірка розміщується на трикутнику таким чином, щоб її центр знаходився в точці перетину бісектрис кутів трикутника і щоб вісь, що проходить через один із променів, була б паралельна основі трикутника.

ГЛАВА ДРУГА

ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ЙОРДАНСЬКИХ ГРОМАДЯН

Стаття 5. Йорданське громадянство визначається законом.

Стаття 6.1. Йорданці рівні перед законом; не допускається будь-якої дискримінації щодо прав і обов’язків у зв'язку з приналежністю до якої-небудь народності, мови або релігії.

2 Держава гарантує в міру своїх можливостей усім йорданцям роботу, освіту і забезпечує їм безпеку і рівність можливостей.

Стаття 7. Свобода особи охороняється.

Стаття 8. Ніхто не може бути затриманий або ув’язнений інакше, як відповідно до закону.

Стаття 9.1. Жодний йорданець не може бути висланий з території королівства.

2 Жодному йорданцю не може бути заборонено проживання в якій-небудь місцевості, його також не можна в наказовому порядку зобов’язати проживати у визначеному місці, за винятком випадків, передбачених законом.

Стаття 10. Житло недоторкане; не дозволяється входити до нього, крім випадків і в порядку, передбачених законом.

Стаття 11. Ніяка власність не може бути відчужена інакше, як для суспільної користі і при відповідній справедливій винагороді відповідно до закону.

Стаття 12. Не може бути випущена ніяка примусова позика і не може бути проведена конфіскація рухомого або нерухомого майна інакше, як на підставі закону.

Стаття 13. Ніхто не може бути зобов’язаний до примусової праці; допускається, проте, відповідно до закону накладення на будь-яку особу примусової праці або повинностей у наступних випадках:

1) у випадках крайньої необхідності, як то: стан війни, загроза громадській безпеці, пожежа, повінь, голод, землетрус, сильна епідемія або епізоотія, або загроза рослинам від шкідників чи бур'янів, або яке-небудь інше подібне лихо, або будь-яка інша обставина, що загрожує безпеці усього або частині населення;

2) згідно до вироку суду, причому засуджена особа використовується тільки на роботах або для відбування повинностей, здійснюваних під наглядом органів влади; така засуджена особа не може бути віддана внайми окремим особам, компаніям, товариствам або якому-небудь громадському закладу або надана в їхнє розпорядження.

Стаття 14. Держава охороняє свободу культів і релігійних вірувань відповідно до існуючих у королівстві звичаїв за умови, що вони не порушують суспільний порядок і не протирічать моральним устоям.

Стаття 15.1. Держава гарантує свободу думок; кожний йорданец має право вільно висловлювати свої думки в усній формі, у писемній формі, шляхом зображень або інших способів за умови, що не будуть переступаться межі, встановлені законом.

2. Преса і друкарство вільні в рамках закону.

3 Не допускається закриття газет або скасування даного дозволу на видання газети, інакше як у відповідності до постанов закону.

4. У випадку оголошення військового становища або надзвичайного становища допускається встановлення над пресою, публікаціями, книгами і радіопередачами цензури, обмеженої питаннями, що мають відношення до громадської безпеки і національної оборони

5. Закон визначає засоби контролю над джерелами прибутків преси.

Стаття 16. 1. Йорданці користуються правом зібрань у межах, установлених законом

2. Йорданці користуються правом утворювати товариства і політичні партії за умови, що їх мета є законною, їх засоби носять мирний характер і їх статути не суперечать постановам Конституції.

3. Закон регулює порядок утворення товариств і політичних партій і контролю над їх фінансами.

Стаття 17. Йорданці мають право звертатися до влади у особистих або громадських справах у порядку, встановленому законом.

Стаття 18. Вся поштова і телеграфна кореспонденція і телефонні розмови вважаються таємницею і не підлягають цензурі або затриманню, крім випадків, установлених законом.

Стаття 19. Общини мають право утворювати і утримувати школи для навчання в них своїх членів, за умови дотримання загальних розпоряджень закону і підпорядкування урядовому контролю у відношенні програм і спрямування цих шкіл.

Стаття 20. Початкова освіта для йорданців обов'язкова, у державних школах вона безплатна.

Стаття 21.1. Політичні емігранти не підлягають видачі за мотивами їхніх політичних переконань або діяльності, спрямованої на захист свободи.

2. Міжнародні угоди і закони Йорданії встановлюють норми видачі карних злочинців.

Стаття 22.1. Кожний йорданець має право займати публічні посади на умовах, установлених законом або положеннями.

2. Призначення на постійні або тимчасові ппублічні посади в державні установи, у підвідомчі їм установи й у муніципальні установи провадиться відповідно до компетентності і здібностей даної особи.

Стаття 23.1. Праця є правом усіх громадян, і Держава зобов'язана надавати роботу всім йорданцям шляхом заохочення розвитку національної економіки.

2. Держава охороняє працю і проводить законодавство про працю, що грунтується на таких принципах:

а) надання трудящим винагороди, що відповідає кількості і якості праці,

б) обмеження кількості робочих годин на тиждень і надання трудящим оплачуваного щотижневого відпочинку і щорічної відпустки;

в) встановлення особливої допомоги сімейним трудящим і у разі безробіття, хвороби, старості і нещасних випадків на роботі,

г) встановлення особливих умов праці для жінок і дітей;

д) підпорядкування підприємств санітарним правилам;

е) Свобода організації професійних спілок в рамках закону.

ГЛАВА ТРЕТЯ

ВЛАДИ

ЗАГАЛЬНІ ПОСТАНОВИ

Стаття 24. 1. Нація є джерелом влади.

2.Нація здійснює свою владу згідно положенням даної Конституції.

Стаття 25. Законодавча влада здійснюється Національними зборами і Королем. Національні збори складаються із сенату (палати нотаблей) і палати депутатів.

Стаття 26. Виконавча влада належить Королю, який здійснює її посередництвом своїх міністрів у відповідності до постанов даної Конституції.

Стаття 27. Судова влада здійснюється судами різних видів і ступеней, і всі їх рішення виносяться, згідно закону, іменем Короля.

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА

ВИКОНАВЧА ВЛАДА

Частина І

Король і його прерогативи

Стаття 28. Трон Йорданського Хашимітського королівства успадковується в сім’ї Короля Абдаллаха ібн-аль-Хусейна і переходить до його прямих потомків чоловічої статі, згідно наступним постановам:

а) Влада переходить від Короля, що обіймає трон, до старшого за віком сина його, потім до старшого сина цього старшого сина і далі в порядку першородства. Якщо старший син помер до вступу на трон, влада переходить до його старшого сина, якщо навіть у померлого були брати.

б) Якщо Король помер не залишивши нащадків, влада переходить до старшого з його братів, а якщо v нього немає братів у живих, то до старшого із синів старшого з братів, а якщо в старшого з братів немає синів, то до старшого із синів інших братів у порядку старшинства братів.

в) За відсутності братів і синів єдинокровних братів влада переходить до дядьків по батьку і до їхнього потомства; у випадку їхньої смерті в порядку, встановленому в пункті «б».

г) Якщо помирає Король, що не має спадкоємців, як зазначено вище, трон переходить до особи, що обирається Національними зборами з династії фундатора арабського відродження – покійного Короля Хусейна-ібн-Алі.

д) Носій королівської влади повинен бути мусульманином, у здоровому розумі, народженим законною дружиною, від батька і матері мусульман.

е) Ніхто не може вступити на трон із тих, хто виключений королівським указом за нездатністю з числа осіб, що можуть успадковувати трон. Це не поширюється на нащадків такої особи. Указ про це повинен бути підписаний головою Ради міністрів і не менше ніж чотирма міністрами, у тому числі міністром внутрішніх справ і міністром юстиції.

ж) Повноліття Короля наступає при досягненні ним вісімнадцяти повних місячних років. Якщо трон переходить до особи, що ще не досягла цього віку, верховна влада здійснюється регентом або Регентською радою, призначуваною королівським указом; якщо Король помер, не зробивши такого призначення, то призначення регента або Регентської ради провадиться Радою міністрів.

з) Якщо Король не в змозі здійснювати свою владу внаслідок хвороби, королівським указом призначається намісник або Рада намісництва. Якщо Король не в змозі зробити таке призначення, воно здійснюється Радою міністрів.

и) Якщо Король передбачає виїзд з країни, він повинний до свого від'їзду призначити королівським указом намісника або Раду намісництва для здійснення його функцій на час своєї відсутності.

Намісник або Рада намісництва повинні виконувати розпорядження, що містяться в згаданому указі. Якщо відсутність Короля продовжується більше чотирьох місяців, Національні збори, якщо вони не засідають, негайно скликаються для обговорення становища.

к) Регент або намісник, член Регентської ради або член Ради намісництва, перед тим, як приступити до виконання своїх обов’язків, повинні принести перед Радою міністрів присягу, встановлену статтею 29 даної Конституції.

л) Якщо регент або намісник, член Регентської ради або член Ради намісництва помре або буде недієздатним до виконання своїх функцій, Рада міністрів призначить іншу особу, спроможну замінити його.

м) Регент або намісник, член Регентської ради або член Ради намісництва повинні бути особами, що досягли не менше 30 місячних років; проте допускається призначення одного з родичів короля чоловічої статі, що досяг вісімнадцяти місячних років.

н) Якщо Король не може здійснювати свою владу внаслідок психічного захворювання, Рада міністрів, як тільки це буде встановлено, негайно скликає Національні збори; якщо буде підтверджена наявність такого захворювання в невиліковній формі, Збори оголошують про припинення влади Короля і передають владу тому, хто після нього має право на трон, відповідно до положень Конституції. Якщо в цей момент палата депутатів розпущена або ж термін її повноважень скінчився і ще не було проведено вибори нової палати, то для вказаної мети скликається палата попереднього складу.

Стаття 29. Зійшовши на престол, Король приносить присягу перед Національними зборами, що засідають під головуванням голови сенату, у дотриманні Конституції і вірності нації.

Стаття 30. Король є верховним главою держави, він недоторканний і не несе ніякої відповідальності.

Стаття 31. Король підтверджує й оприлюднює закони, віддає розпорядження про упорядкування інструкцій, необхідних для їхнього виконання, за умови, що останні ні в чому не суперечать постановам цих законів

Стаття 32. Король є Верховним головнокомандувачем збройними наземними, морськими і повітряними силами.

Статья 33.1. Король оголошує війну, укладає мир і ратифікує договори.

2. Договори про мир, союз, торгівлю, мореплавання й інші договори, що тягнуть за собою територіальні зміни держави або стосуються суверенітету, або передбачають витрати казначейства, або торкаються публічних і приватних прав йорданців, набувають сили, лише якщо вони схвалені Національними зборами. Секретні статті якого б то не було договора ні в якому разі не повинні суперечити несекретним статтям.

Стаття 34.1. Король видає укази про проведення виборів у палату депутатів відповідно до положень закону.

2. Король скликає Національні збори, відкриває, дає відстрочку і закриває їх відповідно до положень Конституції.

3. Король має право розпустити палату депутатів.

Стаття 35. Король призначає Голову Ради міністрів, зміщає і приймає його відставку, призначає міністрів, зміщає їх і приймає їхню відставку за поданням Голови Ради міністрів.

Стаття 36. Король призначає сенаторів, одного з них призначає головою сенату і приймає їхню відставку.

Стаття 37.1. Король установлює цивільні і військові ордени, відзнаки і почесні звання, нагороджує ними і позбавляє їх; він може передоручити це право іншим особам згідно до відповідного закону.

2. Монета карбується від імені Короля у виконання закону.

Стаття 38. Король має право помилування і право пом'якшення покарань; що стосується загальної амністії, то вона здійснюється в законодавчому порядку.

Стаття 39. Вирок до страти приводиться у виконання лише за санкцією Короля; усі такі вироки подаються Королю Радою міністрів з її висновком.

Стаття 40. Король здійснює свою владу шляхом видання королівських указів (іраде). Указ підписується Головою Ради міністрів або відповідними міністрами. Король висловлює своє схвалення власноручним підписом над згаданими вище підписами.

Частина ІІ

Міністри

Стаття 41. Рада міністрів складається з Голови Ради, що головує в ній, і міністрів, число яких визначається потребами і суспільними інтересами.

Стаття 42. Міністром може бути тільки йорданець.

Стаття 43. Голова Ради міністрів і міністри, перед тим, як приступити до виконання своїх обов'язків, повинні принести Королю таку присягу:

 «Клянуся Всевишнім Богом бути вірним Королю, дотримуватися Конституції, служити нації і сумлінно виконувати довірені мені побов'язки».

Стаття 44. Міністр не може купувати або орендувати державне майно, у тому числі й те, що продається або здається з публічних торгів; він не може також у період перебування на посаді міністра бути членом адміністративної ради якої-небудь компанії, брати участь у комерційних або фінансових операціях або одержувати платню від якийсь компанії.

Стаття 45.1. Рада міністрів відповідає за керівництво усіма внутрішніми і зовнішніми справами держави, крім тих, що довірені або будуть довірені іншій особі або іншому органу, відповідно до Конституції або виданим відповідно до неї законам або постановам.

2. Компетенція Голови Ради міністрів, міністрів і Ради міністрів визначається положеннями, які розроблені Радою міністрів і затверджуються Королем.

Стаття 46 Одного міністр може керувати одним або декількома міністерствами, відповідно до указу про його призначення

Стаття 47.1 Міністр є відповідальним за керівництво всіма справами свого міністерства, він повинний подавати Голові Ради міністрів усі питання, що виходять за межі його компетенції

2. Голова Ради міністрів вирішує всі питання, що входять до його компетенції, і передає інші питання на розгляд Ради міністрів для прийняття з цих питань необхідних рішень.

Стаття 48. Голова Ради і міністри підписують рішення Ради міністрів і передають їх Королю на затвердження в тих випадках, коли це передбачено дійсною Конституцією або виданим на її підставі законом або положенням. Ці рішення виконуються Головою Ради і міністрами, кожним у межах своєї компетенції

Стаття 49. Усні або письмові розпорядження Короля не звільняють міністрів від відповідальності.

Стаття 50. У випадку виходу у відставку або звільнення Голови Ради всі міністри вважаються в силу цього такими, що пішли у відставку або звільненими..

Стаття 51. Голова Ради і міністри несуть колективну відповідальність перед палатою депутатів за загальну політику держави, так само як кожний міністр відповідальний перед палатою депутатів за діяльність свого міністерства.

Стаття 52. Голова Ради або міністр, що є членами однієї з палат, мають право голосу у відповідній палаті і право виступати в обох палатах. Міністри, що не є членами жодної з палат, мають право виступати в обох палатах, але не мають права голосу. Міністри, або особи, їх що заміняють, користуються пріоритетом перед іншими членами палати в одержанні слова в обох палатах. Міністр, що одержує платню міністра, не може одночасно одержувати винагороду як член однієї з палат.

Стаття 53. У палаті депутатів може ставитися питання про довіру уряду або одному з міністрів; якщо палата більшістю двох третин голосів від депутатського складу відмовить у довірі уряду, він повинен вийти у відставку; якщо це рішення стосується одного з міністрів, то він повинен вийти у відставку.

Стаття 54.1. Засідання для голосування висловлення довіри уряду або одному з його міністрів скликається на вимогу Голови Ради міністрів або за письмовою вимогою не менше десяти членів палати депутатів

2. Відстрочка голосування може бути допущена лише один раз і на термін не більше десяти днів за вимогою відповідного міністра або уряду в цілому

3. Кожний знову сформований уряд повинен подавати палаті депутатів, якщо вона в цей час засідає, урядову декларацію і прохати про висловлення йому довіри за цією декларацією.

Стаття 55. Вчинені міністрами посадові злочини підлягають юрисдикції Верховного суду.

Стаття 56. Палата депутатів має право розпочати переслідування проти міністрів, переслідування можна розпочати лише за рішенням більшості двох третин членів палати. Палата депутатів повинна призначити з числа своїх членів осіб, уповноважених підтримати обвинувачення і виступати з ним у Верховному суді.

Стаття 57. Верховний суд складається з голови найвищого цивільного суду в якості його голови і восьми членів, четверо з який є сенаторами, що обираються сенатом за жеребом, а четверо – суддями вказаного вище суду, призначуваними в порядку старшинства. У разі потреби склад суддів поповнюється шляхом включення голів судів, що слідують за вказаним судом, також у порядку старшинства.

Стаття 58. Верховний суд керується чинним Кримінальним кодексом, якщо вчинені злочини підпадають під його визначення, і законом, що спеціально видається і визначає злочини, за вчинення яких міністри притягаються до відповідальності у випадках, не передбачених Кримінальним кодексом.

Стаття 59. Верховний суд виносять вироки більшістю шести голосів.

Стаття 60. Верховний суд сам установлює процедуру розгляду ним справ у звинуваченні міністрів до видання з цього приводу спеціального закону.

Стаття 61. Міністр, проти якого розпочато переслідування палатою депутатів, припиняє виконання своїх функцій надалі до винесення Верховним судом вироку у його справі; відставка міністра не є перешкодою до порушення проти нього судового переслідування і розгляду його справи.

ГЛАВА П'ЯТА

ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА. НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ

Стаття 62. Національні збори складаються з двох палат – сенату і палати депутатів.

Частина I

Сенат

Стаття 63. Сенат, включаючи його голову, складається з числа сенаторів, що не перевищує половини числа депутатів.

Стаття 64. Кожний член сенату повинен відповідати умовам, передбаченим статтею 75 дійсної Конституції, і, крім того, повинен бути у віці не менше сорока років за грегоріанським календарем і належати до числа осіб однієї з настапних категорій:

Голова Ради міністрів або колишній голова Ради міністрів,

міністри або колишні міністри,

колишні посли або повноважні міністри,

колишні голови палати депутатів,

голови і судді цивільних касаційного й апеляційного або шаріатського судів,

офіцери у відставці в чині не нижче бригадного генерала,

колишні депутати, що обиралися не менше двох разів,

або інші особи, що користуються довірою і підтримкою народу за свою діяльність і заслуги перед нацією і батьківщиною.

Стаття 65.1. Термін повноважень сенату встановлюється у вісім років; половина складу сенату обновляється кожні чотири роки. Після закінчення цього терміна мандат може бути поновлено.

2. Ті, хто вибувають після перших чотирьох років визначаються за жеребом; вибулі за жеребом можуть бути призначені знову. Голова сенату як член сенату також підлягає жеребкуванню.

3. Голова сенату обіймає цю посаду протягом двох років і може бути призначений знову.

Стаття 66.1. Сенат скликається одночасно з палатою депутатів: періоди сесій обох палат однакові.

2. Коли палата депутатів розпускається, засідання сенату перериваються.

Частина II

Палата депутатів

Стаття 67. Палата депутатів складається з депутатів, що обираються таємним прямим голосуванням відповідно до виборчого закону, яким гарантуються такі принципи:

1) правильність виборів;

2) право кандидатів спостерігати за виборчою процедурою;

3) кримінальна відповідальність тих, хто зазіхає на волю виборців.

Стаття 68.1. Термін повноважень палати депутатів встановлюється в чотири роки за грегоріанським календарем, починаючи з дня оголошення результатів загальних виборів в офіційній газеті.

2. Вибори проводяться протягом чотирьох місяців, що передують закінченню терміна повноважень попередньої палати. Якщо вибори не закінчилися до моменту закінчення цього терміна або затримуються з будь-яких причини, палата продовжує функціонувати до закінчення виборів у нову палату.

Стаття 69.1. На початку кожної чергової сесії палата депутатів обирає голову на період одного року за грегоріанським календарем; голова може бути переобраний.

2. У випадку якщо палата скликається на надзвичайну сесію і не має голови, вона вибирає голову на період до першої чергової сесії.

Стаття 70. Член палати депутатів повинен відповідати вимогам статті 75 дійсної Конституції, і, крім того, повинен бути у віці не менше тридцятьох років за грегоріанським календарем.

Стаття 71. Палата депутатів має право вирішувати питання про дійсність мандатів своїх членів; будь-який виборець може протягом п'ятнадцятьох днів із дня опублікування результатів виборів у його виборчому окрузі заявити в секретаріат палати протест з указанням мотивів, за якими він вважає недійсним мандат особи, проти якої заявлений протест. Мандат може бути визнаний недійсним лише за рішенням, ухваленим більшістю двох третин голосів членів палати.

Стаття 72. Будь-який член палати депутатів може вийти у відставку, представивши відповідну заяву голові палати; голові слід порушити питання про відставку перед палатою, що вирішує прийняти або відхилити відставку.

Стаття 73.1. У випадку розпуску палати депутатів повинні бути проведені нові загальні вибори з тим, щоб нова палата могла зібратися на надзвичайну сесію не пізніше, ніж через чотири місяці після розпуску палати. Така сесія буде розглядатися як чергова, відповідно до положень статті 78, і на неї будуть поширюватися положення про продовження і відстрочку.

2. Якщо вибори не закінчені протягом чотирьох місяців, палаті, що була розпущена, повертаються цілком конституційні права, і вона негайно збирається, так начебто розпуск не мав місця, і продовжує свою роботу до обрання нової палати.

3. Така надзвичайна сесія палати ні в якому разі не може продовжуватися довше, ніж до 31 жовтня і закривається в цей день із тим, щоб палата могла зібратися на чергову сесію 1 листопада1. У випадку якщо надзвичайна сесія скликається в листопаді або грудні, вона розглядається як перша чергова сесія палати депутатів.

Стаття 74. Нова палата депутатів не може бути розпущенана тих же підставах, на яких була розпущена стара палата.

Частина III

Положення, загальні для обох палат

Стаття 75.1. Не можуть бути ні членами сенату, ні членами палати депутатів особи:

а) що не є йорданцями;

б) що претендують на іноземне громадянство або на іноземне заступництво;

в) оголошені банкрутами і не поновлені в правах у законному порядку;

г) позбавлені цивільних прав і не поновлені в них;

д) засуджені за неполітичний злочин до ув’язнення на термін понад один рік і не помилувані;

е) що мають матеріальну вигоду з контрактів, крім контрактів оренди землі і майна, укладених із яким-небудь йорданською державною установою; це нестосується членів акціонерного товариства, що нараховує більше десяти членів;

ж) божевільні і душевнохворі;

з) родичі Короля в ступені, обумовленій спеціальним законом.

Якщо в період дії свого мандата депутат або сенатор потрапить у становище, що призведе до дискваліфікації його як члена палати у відповідності зі сказаним вище, або якщо така обставина виявиться після його обрання, він позбавляється мандата і його місце стає вакантним за рішенням більшості двох третин членів відповідної палати; якщо рішення виноситься сенатом, то воно подається на утвердження Його Величності Королю.

Стаття 76. За умови дотримання положень статті 52 даної Конституції не допускається суміщення членства в сенаті або палаті депутатів з одночасним перебуванням на публічній службі; під публічною службою розуміють будь-яку службу, яка оплачується із публічних джерел, включаючи і службу в муніципальних установах. Не допускається також одночасне членство в сенаті і палаті депутатів.

Стаття 77. За умови дотримання постанов даної Конституції про розпуск палати депутатів Національні збори протягом терміну своїх повноважень проводять щорічно одну чергову сесію.

Стаття 78.1. Король скликає Національні збори на чергову сесію щорічно 1 жовтня, а якщо цей день припадає на неробочий день, то в перший наступний, що є робочим, день. Проте Король може королівським указом, що публікується в офіційній газеті, відкласти скликання Національних зборів до установленої королівським указом дати за умови, що така відстрочка не перевищить двох місяців.

2. Якщо Національних зборів не скликано, як указано в попередньому пункті, вони збираються за власною ініціативою у тому ж порядку, як указано в попередньому пункті.

3. Чергова сесія Національних зборів починаються в день, на який вона була скликана відповідно до двох попередніх пунктів; така сесія продовжується три месяці1, якщо Король не розпустить палату до закінчення цього терміну. Король має право продовжити чергову сесію, але на термін, що не перевищує трьох місяців, з метою завершення поданих до розгляду справ; після закінчення перших трьох місяців або продовженого терміну Король закриває дану сесію.

Стаття 79. Король відкриває чергову сесію Національних зборів тронною промовою перед обома палатами; він може уповноважити Голову Ради міністрів або одного з міністрів провести церемонію відкриття й оголосити тронну промову. Кожна палата подає адресу, що містить її відповідь на тронну промову.

Стаття 80. Кожний сенатор і депутат до того часу, як розпочне виконання своїх обо’язків,повинен принести перед відповідною палатою таку присягу:

 «Клянуся Всемогутнім Богом, що буду вірний Королю і батьківщині, буду дотримувати Конституції, служити батьківщині і виконувати найкращою чином покладені на мене обов’язки».

Стаття 81.1. Король може королівським указом відкладати засідання Національних зборів, але тільки три рази або два рази, якщо скликання Зборів було відкладено відповідно до пункти 1 статті 78 Конституції. Не допускається, однак, щоб періоди відстрочки

протягом однієї чергової сесії перевищували два місяці, включаючи період відстрочки відкриття сесії. Час цих відстрочок не зараховується до терміну тривалості сесії.

2. Палата і сенат мають право відкладати з одного терміну на інший свої засідання відповідно до своїх регламентів.

Стаття 82.1. Король у разі потреби може скликати Національні збори на надзвичайну сесію на невизначений термін для прийняття рішень з особливих питань, що вказуються в королівському указі про скликання. Ця надзвичайна сесія закривається королівським указом.

2. Король скликає надзвичайну сесію Національних зборів також, якщо цього потребує абсолютна більшість членів палати депутатів за допомогою заяви за їхнім підписом, вказуючи в ній питання, які вони бажаютьобговорити.

На надзвичайній сесії Національні збори можуть обговорювати лише питання, вказані в королівському указі про скликання цієї сесії.

Стаття 83. Кожна палата укладає свій регламент для регулювання й упорядкування процедури своєї роботи і подає ці регламенти на затвердження Короля.

Стаття 84 1. Ніяке засідання жодної з палат не вважається законним, якщо на ньому не є присутніми дві третини її членів.

2. Рішення кожної з палат приймаються більшістю голосів присутніх членів, крім голосу голови, якщо Конституцією не передбачений для даного випадку інший порядок. У випадку розподілу голосів порівну результат голосування вирішує голос голови.

3 Якщо питання стосується Конституції або вираження довіри уряду або одному з міністрів, провадиться поіменне відкрите голосування.

Стаття 85 Засідання кожної з палат відкриті, але припускається проведення засідань при закритих дверях на вимогу уряду або п'яти членів. Палата ухвалює рішення про прийняття або відхилення цієї вимоги.

Стаття 86.1 Член палати може бути затриманий або підданий суду під час сесії лише в тому випадку, якщо палата, членом якої він є, абсолютною більшістю голосів ухвалить рішення про наявність достатньої підстави для його арешту або суду або якщо член палати був захоплений на місці вчинення карного злочину. При арешті в останньому випадку про це повинно бути негайно доведено до відома відповідної палати.

2 Якщо член будь-якої з палат заарештований з будь-якої причини в період, коли Національні збори не засідають, Голова Ради міністрів повинен, як тільки збереться палата, членом якої є затриманий, повідомити їй про вжиті заходи і надати наобхідні пояснення.

Стаття 87. Кожний член будь-якої з палат має повну свободу слова і висловлення своїх думок відповідно до регламенту палати, членом якої він є; не можна ставити за провину члену будь-якої з палат голосування, висловлення думки або промови, виголошеної під час обговорень у палаті.

Стаття 88. Якщо місце депутата або сенатора стає вакантним у наслідок смерті або відставки або з іншої причини, заміщення відбувається шляхом призначення, якщо заміщення стосується сенатора, абошляхом часткових виборів, якщо заміщення стосується депутата; вказане заміщення вакансій здійснюється протягом двох місяців з того дня, коли Національні збори сповістили уряд про вакансію. Повноваження нового члена палати продовжуються до закінчення терміну повноважень його попередника.

Стаття 89.1. Крім випадків, коли палата і сенат збираються на спільні засідання, відповідно до статей 29, 79 і 92 даної Конституції, обидві палати можуть скликатися на спільні засідання за вимогою Голови Ради міністрів.

2. Коли обидві палати засідають спільно, головує голова сенату.

3. Рішення обох палат, скликаних відповідно до даної статті, вважаються такими, що мають силу за умови, коли вони ухвалені абсолютною більшістю голосів присутніх членів.

Стаття 90. Ніхто з членів палат не може бути позбавлений мандата інакше, як за рішенням відповідної палати і за винятком двох випадків – несумісності і закінчення терміну повноважень, передбачених даною Конституцією і виборчим законом. Рішення про позбавлення мандата повинно бути ухвалено більшістю голосів двох третин членів палати; стосовно сенаторів рішення сенату подається на затвердження Короля.

Стаття 91. Голова Ради міністрів вносить будь-який законопроект спочатку в палату депутатів, яка має право прийняти його, змінити або відхилити; в усіх випадках законопроект передається потім до сенату. Законопроект вважається прийнятим, лише коли він схвалений обома палатами і затверджений Королем.

Стаття 92. Якщо одна з палат двічі відхиляє який-небудь законопроект, а друга приймає його зі змінами або без таких, то обидві палати збираються на спільне засідання під головуванням голови сенату для розгляду статей, з яких виникли розбіжності; для прийняття законопроекту необхідно, щоб рішення Національних зборів було винесене більшістю голосів двох третин присутніх членів; відхилений у цьому випадку законопроект не може бути поставлений удруге на голосування Зборів протягом тієї ж сесії.

Стаття 93.1. Будь-який законопроект, схвалений сенатом і палатою депутатів, подається на затвердження Короля.

2. Закон набирає сили після затвердженнz його Королем і після закінчення тридцяти днів з моменту обнародування в офіційній газеті, якщо в законі спеціально не вказана інша дата вступу його в силу.

Якщо Король не вважає за можливе затвердити законопроект, він повинен протягом шести місяців з моменту його опублікування в офіційній газеті повернути законопроект Зборам із викладенням мотивів відмови у затвердженні.

4. Якщо законопроект (крім Конституції) повернений протягом вказаного в попередньому пункті терміну й обидві палати приймуть його вдруге більшістю голосів двох третин усіх членів кожної з палат, він повинен бути обнародуваний; у випадку неповернення законопроекту з його затвердженням у вказаний у пункті 3 даної статті термін, він вважається затвердженим законом. Якщо законопроект не одержав більшості двох третин голосів, він не може знову розглядатися на цій же сесії; Національні збори можуть, проте, знову розглянути згаданий законопроект на наступній черговій сесії.

Стаття 94.1. У період, коли немає сесії Національних зборів, Рада міністрів за згодою Короля може видавати тимчасові закони, необхідність яких викликана такими надзвичайними обставинами:

а) бідування народу;

б) стан війни або військове становище;

в) термінові витрати, що не терплять зволікання.

Ці тимчасові закони, що не повинні суперечити положенням Конституції, мають силу закону, але підлягають поданню на розгляд Зборам у найближчій сесії; у випадку несхвалення їх Зборами Рада міністрів за згоди Короля повинна негайно оголосити про припинення їхньої дії. З дня такого оголошення тимчасові закони втрачають силу; проте це не стосується вже укладених контрактів і набутих прав.

2. Тимчасові закони вступають у силу в такому ж порядку, що й закони, відповідно до статті 93 даної Конституції.

 Стаття 95.1. Кожний член палати або сенату може вносити пропозиції щодо розробки законопроекту; такі пропозиції передаються до відповідної комісії Зборів для розгляду і надання висновку з даного питання. Якщо Збори вважають можливим прийняти пропозицію, вони передають її до уряду для оформлення у вигляді законопроекту й поданняння Зборам під час чергової або наступної сесії.

2. Будь-який законопроект, запропонований депутатом або сенатором і відхилений Зборами, не може бути знову внесений протягом тієї ж сесії.

Стаття 96. Кожен член палати депутатів і сенату може звертатися до міністрів з питаннями й інтерпеляціями з будь-якого питання, що має суспільний інтере, у порядку, встановленому регламентом палати, членом якої є цей депутат або сенатор. Ніяка інтерпеляція не підлягає обговоренню до закінчення восьмиденного терміна з моменту передачі її міністру, крім термінових випадків і за умови згоди відповідного міністра на скорочення цього терміна.

ГЛАВА ШОСТА

СУДОВА ВЛАДА

Стаття 97. Судді незалежні і при відправленні правосуддя підпорядковуються тільки закону.

Стаття 98. Судді цивільних і ширіатських судів призначаються й звільняються королівським указом відповідно до постанов законів.

З гать я 99. Встановлюються суди трьох видів:

1) цивільні суди,

2) релігійні суди,

3) особливі суди.

Стаття 100. Види судів, їхня ієрархія, розподіли, юрисдикція, організація і керування ними встановлюються спеціальним законом; цей закон повинен також містити положення про утворення Верховної судової палати.

Стаття 101. 1. Суди доступні для всіх і охороняються від втручання в їхні справи.

2. Засідання судів відкриті, крім випадків, коли суд із міркуваннь громадського або охорони моральних принципів вирішує провести розгляд при закритих дверях.

Стаття 102. Цивільним судам Йорданського Хашимітского королівства підсудні всі цивільні і кримінальні справи, включаючи порушені урядом Йорданії або проти нього, крім справ, підсудних на основі положень діючої Конституції або чинних законів релігійним і особливим судам.

Стаття 103. 1. Цивільні суди відправляють правосуддя з цивільних і кримінальних справ відповідно до чинних у королівстві законівм; із питань особистого статусу іноземців або цивільних і торговельних справ, стосовно яких у міжнародній практиці звичайно застосовується закон іншої країни, такий закон застосовується в порядку, встановленому законом.

2. Питаннями особистого статусу є питання, які визначені саме такими законом і входятьі відповідно до нього у виняткову компетенцію шаріатського суду, якщо сторони є мусульманами.

Стаття 104. Релігійні суди підрозділяються на:

1) шаріатські суди,

2) рада і ради інших релігійних общин.

Стаття 105. Лише шаріатські суди, відповідно до своїх спеціальних законів, мають право разбиратти справи з таких питань:

1) питання особистого статусу мусульман;

2) питання викупу крові, коли обидві сторони є мусульманами або коли лише одна з них є мусульманином, але обидві сторони згодні на розгляд справи шаріатським судом;

3) питання, що належать до мусульманських вакфам.

Стаття 106. Шаріатські суди відправляють правосуддя відповідно до правил шляхетного шаріату.

Стаття 107. Закон установлює порядок регулювання питань мусульманських вакфів, ведення їхніх фінансових справ й інші питання.

Стаття 108. Ради релігійних общин є радами релігійних немусульманских общин, що визнані або будуть визнані урядом і затверджені у Йорданському Хашимітському королівстві.

Стаття 109. 1. Ради релігійних общин засновуються відповідно до спеціально виданих законів; у цих законах визначається компетенція вказаних рад із питань особистого статусу і майна вакфів, створених з благодійницькою метою для общини. Питання особистого статусу членів цих общин відповідають питанням особистого статусу мусульман, що належать до виняткової компетенціі шаріатських судів.

2. У вказаних вище законах визначаються принципи, якими повинні керуватися ради релігійних общин.

Стаття 110. Особливі суди відправляють правосуддя у відповідності з особливими належними їм законами.

ГЛАВА СЬОМА

ФІНАНСИ

Стаття 111. Податки або збори можуть установлюватися лише на підставі закону. Це не стосується різних платежів, які казначейство одержує як плату за різні послуги, що надаються державою приватним особам і закладам, або як плату за прибутки, які останні отримують з державного майна. Уряд, встановлюючи податки, повинен дотримуватися принципів прогресивного обкладення, рівності і соціальної справедливості і не повинен виходити за межі можливостей платників податків і фінансових потреб держави.

Стаття 112. 1. Проект закону про державний бюджет подається на розгляд Національним зборам, відповідно до Конституції, не пізніше ніж за місяць до початку фінансового року.

2. Державний бюджет голосується постатейно.

3. Ніяка витрата, передбачена бюджетом, може бути перенесена з однієї статті до іншої згідно до закону.

4. Під час обговорення проекту закону про державний бюджет, а також законів, що належатьдо нього, Національні збори можуть скорочувати витрати по окремих статтях бюджету, якщо це відповідає суспільним інтересам, але не може збільшувати витрати ні шляхом виправленні проекту, ні шляхом окремих пропозицій. Припускається, проте, після закінчення обговорення внесення проектів законів про асигнування на нові витрати.

5. Під час обговорення державного бюджету не приймаються ніякі пропозиції про скасування існуючих податків або про введення нових податків, або про зміну установлених податків із метою збільшення або зменшення надходжень відповідно до чинних фінансових законів. Не приймаються також ніякі пропозиції про зміну витрат або прибутків, обумовлених контрактами.

6. Надходження і витрати держави, визначені на весь фінансовий рік, затверджуються законом про державний бюджет; допускається призначення згаданим законом певних сум на період понад один фінансовий рік.

Стаття 113. Якщо закон про державний бюджет не затверджений до початку нового фінансового року, застосовується закон про бюджет попереднього року; проте якщо передбачені проектом нового бюджету витрати нижчі витрат попереднього бюджету, то витрати проваодяться в межах проекту нового державного бюджету надалі до його затвердження.

Стаття 114. Рада міністрів за згодою Короля може видати положення про контроль над асигнуваннями і призначенням коштів казначейства і про порядок збереження державних коштів.

Стаття 115. Всі прибутки від податків й інших надходжень держави повинні вноситися в казначейство і включатися до державного бюджету, якщо законом не встановлено інше. Кошти казначейства навіть частково не можуть бути асигновані за жодним призначенням, а виключно за законом.

Стаття 116. Витрати по цивільному листку покриваються з державних прибутків і визначаються законом про державний бюджет.

Стаття 117. Всякий привілей, що надає право на експлуатацію корисних копалин або підприємств громадського користування, підлягає затвердженню законом.

Стаття 118. Ніхто не може бути звільнений від сплати податків і зборів інакше, як у передбачених законом випадках.

Стаття 119. Для контролю над надходженнями і витратами держави і над порядком витрати коштів засновується особливим законом Лічильна палата.

1. Лічильна палата подає палаті депутатів на початку кожної чергової сесії або за вимогою палати депутатів загальну доповідь із викладом своєї думки і зауважень, з переліком зроблених порушень і відповідальності за них.

2. Імунітет голови Лічильної палати встановлюється особливим законом.

ГЛАВА ВОСЬМА

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 120. Адміністративний розподіл Йорданського Хашимітського королівства, урядові установи, їх ієрархія, найменування, положення про їх організацію, порядок призначення і усування службовців і контроль за їх діяльністю, їх повноваження і компетенція визначаються постановами, що видаються Радою міністрів із затвердження Короля.

Стаття 121. Керівництво муніципальними і місцевими справами здійснюється муніципальними і місцевими радами у відповідності зі спеціальними законами.

Стаття 122. Тлумачення положень чинної Конституції покладається настворений, відповідно до статті 57, Верховний суд і провадиться за клопотанням Ради міністрів або за рішенням однієї з палат, яке приймається абсолютною більшістю голосів її членів. Таке тлумачення набирає сили після опублікування в офіційній газеті.

Стаття 123. 1. Тлумачення тексту будь-якої постанови, оскільки воно не було ще надане загальними цивільними судами, якщо цього вимагає Рада міністрів, покладається на Особливу палату.

2. Особлива палата складається з голови вищого цивільного суду як голови і членів: двох судів суду того ж ступеня, одного з вищих державних службовців, призначеного Радою міністрів, одного з вищих службовців, що делегується міністром від міністерства, зацікавленого у тлумаченні.

3. Особлива палата виносить своє рішення з приводу поданого на її розгляд питання, якщо вважає, що питання заслуговує на винесення такого рішення.

4. Рішення, прийняті Особиною палатою й опубліковані в офіційній газеті, набувають сили закону.

5. Всі інші питання, що належать до тлумачення законів, вирішуються в звичайному порядку цивільними судами.

Стаття 124. Під час виникненні обставин, що вимагають прийняття заходів, спрямованих на захист батьківщини й оголошення надзвичайного стану, видається закон, іменований Законом про оборону, у силу якого призначувана ним особа з метою забезпечення оборони батьківщини наділяється владою приймати необхідні заходи і розпочинати відповідні дії, включаючи призупинення дії звичайних законів держави. Закон про оборону набирає сили з моменту його опублікування королівським указом, що видається на основі рішення Ради міністрів.

Стаття 125. 1. У випадках особливого загрозливого становища, коли для захисту королівства недостатньо заходів і дій, прийнятих на основі попередньої статті Конституції, Король на підставі вирішення Ради міністрів може ввести королівським указом військове становище на всій території королівства або в якій-небудь його частині.

2. З моменту уведення військового становища Король може видавати королівськими указами з метою захисту королівства будь-які постанови незалежно від постанов будь-яких чинних законів. Особи, на яких покладається виконання цих постанов, несуть судову відповідальність за свої дії, відповідно до закону, поки не будуть звільнені від такої відповідальності спеціально виданим для цієї мети законом.

Стаття 126. 1. Установлений дійсною Конституцією порядок розгляду законопроектів застосовується також до розгляду будь-якого проекту зміни Конституції, причому рішення про внесення зміни повинно бути прийнято більшістю двох третин усіх членів як палати депутатів, так і сенату. У випадку якщо обидві палати скликані на спільне засідання у відповідності зі статтею 92 дійсної Конституції, рішення про внесення змін виноситься більшістю двох третин усіх членів кожної палати. У обох випадках зміни набирають сили лише у випадку їх затвердження Королем.

2. У період регентства не допускається внесення в Конституцію яких-небудь змін, що стосуються права Короля і його спадкоємців.

Стаття 127. 1. Завдання армії полягає лише в обороні і забезпеченні недоторканності батьківщини.

2. Набір і організація армії, права й обов’язки її особового складу визначаються законом.

3. Організація корпусів поліції і жандармерії і їх призначення визначаються законом.

ГЛАВА ДЕВ'ЯТА

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНІВ І ЇХ СКАСУВАННЯ

Стаття 128. Всі чинні на момент вступу в силу дійсної Конституції в Йорданському Хашимітському королівстві закони, постанови й інші законодавчі акти залишаються в силі надалі до скасування або зміни відповідним законодавством.

Стаття 129. 1. Цим скасовуються указ про Йорданську конституцію від 7 грудня 1946 р. зміни до неї.

2. Так само скасовуються указ про Палестинську конституцію 1922 року і зміни до неї.

3. Скасування указів, згаданих у двох попередніх пунктах, не тягне за собою скасування дії якогось із законів або постанов, виданих у силу названих Конституцій, або якогось акта, здійсненого до вступу в силу дійсної Конституції.

Стаття 130. Дійсна Конституція набирає сили з дня її опублікування в офіційній газеті.

Стаття 131. Виконання постанов дійсної Конституції покладається на Раду міністрів.

КОНСТИТУЦІЯ КОРОЛІВСТВА МАРОККО

7 грудня 1962 р.

ПРЕАМБУЛА

Королівство Марокко—суверена мусульманська держава, офіційною мовою якої є арабська мова; воно складає частину Великого Магрибу.

Будучи африканською державою, воно, крім того, ставить одним із своїх завдань здійснення африканської єдності.

Усвідомлюючи необхідність включення своєї діяльності в рамки міжнародних організацій, активним і динамичным членом яких воно стало, Королівство Марокко зобов'язується додержуватися принципів, права і обов’язків, що випливають із статутів вказаних організацій.

Королівство Марокко підтверджує також свою рішучість працювати для збереження миру і безпеки в усьому світі.

ГЛАВА I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Про головні принципи

Стаття 1. Марокко є конституційною, демократичною і соціальною монархією.

Стаття 2. Суверенітет належить Нації, що здійснює його безпосередньо шляхом референдуму і побіжно за допомогою конституційних установ.

Стаття 3. Політичні партії сприяють організації і представництву громадян. У Марокко забороняється однопартійний режим.

Стаття 4. Закон є вищим виявом волі Нації. Усе зобов'язано підпорядковуватися йому. Закон не може мати зворотної сили.

Стаття 5. Всі марокканці рівні перед законом.

Стаття 6. Іслам є релігією держави, що гарантує усім свободу відправлення культів.

Стаття 7. Емблемою Королівства є червоний прапор, у центрі якого знаходиться зелена п'ятикутна зірка.

Девіз Королівства «Бог, Вітчизна, Король».

Про політичні права громадян

Стаття 8. Чоловіка і жінки користуються рівними політичними правами. Виборцями є всі повнолітні громадяни обох статей, що користуються громадянськими і політичними правами

Стаття 9. Конституція гарантує всім громадянам: свободу пересування і проживання у всіх частинах Королівства, свободу думок, свободу висловлення у всіх його формах і свободу зборів, а також свободу об'єднань і свободу вступу в будь-які фахові і політичні організації за своїм вибором. Здійснення цих свобод може бути обмеженим тільки в силу закону.

Стаття 10. Ніхто не може бути заарештований, позбавлений свободи або покараний, крім як у випадках і в порядку, передбачених законом. Житло є недоторканним. Обшуки або перевірки можуть проводитися тільки в умовах і в порядку, передбачених законом.

 Стаття 11. Таємниця листування гарантується.

 Стаття 12. Всі громадяни на рівних умовах мають доступ до державних посад і служб.

Про економічні і соціальні права громадян

Стаття 13. Всі громадяни мають рівне право на освіту і працю.

Стаття 14. Право на страйк гарантується. Органічний закон уточнює умови і форми, у яких може здійснюватися це право.

Стаття 15. Право власності гарантується. Закон може обмежити її розміри і користування нею, якщо необхідність цього буде продиктована вимогами планового економічного і соціального розвитку Нації.

Експропріація може проводитися тільки лише у випадках і в порядку, передбачених законом.

Стаття 16. Всі громадяни беруть участь в обороні Батьківщини.

Стаття 17. Всі несуть пропорційно своїм податковим можливостям тягар державних податків, що можуть бути установлені і розподілені тільки законом у порядку, передбаченому дійсною Конституцією.

Стаття 18. Всі солідарно несуть тягар повинностей, викликаних національними бідуваннями.

ГЛАВА III

ПРО КОРОЛІВСЬКУ ВЛАДУ

Стаття 19. Король «Аміраль-Мумінін» (повелитель правовірних) – символ єдності Нації, гарант стабільності і безперервності існування держави стежить за дотриманням Ісламу і Конституції. Він є захисником прав і свобод громадян, соціальних груп і колективів.

Він гарантує незалежність Нації і цілісність території Королівства в його дійсних межах.

Стаття 20. Корона Марокко і її конституційні права є спадковими і передаються по прямій спадковій лінії в порядку первородства нащадкам чоловічої статі Його Величності короля Хасана II. У випадку, якщо немає спадкоємців чоловічої статі по прямій лінії, право на престол передається найбільше близькій побічній чоловічій лінії і при дотриманні тих же умов.

Стаття 21. Король вважається неповнолітнім до досягнення ним повних восімнадцати років. У період неповноліття Короля влада і конституційні права Корони здійснюються Регентською радою.

Головою Регентської ради є родич короля чоловічої статі по найближчій побічній чоловічій лінії, який досяг 21 року. До складу Ради входять також голова Верховного суду, ректор Університету і голови Палати представників і Палати радників.

Функції члена Регентської ради несумісні з міністерськими функціями.

Правила функціонування Регентської ради встановлюються органічним законом.

Стаття 22. Королю надається цивільний листок.

Стаття 23. Особа Короля недоторкана і священна.

Стаття 24. Король призначає Прем'єр-міністра і Міністрів. Він припиняє виконання ними їх функцій або за своєю власною ініціативою, або внаслідок їх індивідуальної або колективної відставки.

Стаття 25. Король головує в Раді міністрів.

Стаття 26. Король промульгирует закон. Він може передати його на референдум або на нове читання відповідно до умов, передбаченими Главою V.

Стаття 27. Король може розпустити Палату представників королівським декретом відповідно до умов, передбаченими статтями 77 і 79 Глави V.

Стаття 28. Король може надсилати послання Парламенту і Нації. Зміст послань не може бути предметом парламентських дебатів.

Стаття 29. Король здійснює регламентарну владу в тих сферах, які у прямій формі резервовані за ним Конституцією.

Декрети Короля, за винятком тих, що передбачені статтями 24, 35, 72, 77, 84, 91, 101, контрасигнуються Прем'єр-міністром.

Стаття 30. Король є верховним головнокомандувачем Королівськими збройними силами. Він призначає на цивільні і військові посади і може делегувати це право.

Стаття 31. Король акредитує послів в іноземних державах і міжнародних організаціях. Посли або представники міжнародних організацій акредитуються при ньому.

Він підписує і ратифікує договори.

Проте договори, що накладають на державу фінансові зобов'язання, не можуть бути ратифіковані без попереднього схвалення Парламенту.

Договори, що можуть зачепити положення Конституції, схвалюються відповідно до процедури, передбаченої для перегляду Конституції.

Стаття 32. Король головує у Вищій раді національного розвитку і планування.

Стаття 33 Король головує у Вищій раді магістратури і призначає суди відповідно до умов, передбаченими статтею 84.

Стаття 34. Король здійснює право помилування.

Стаття 35. У випадку, якщо територіальній цілісності держави загрожує небезпека або якщо відбуваються події, що можуть порушити функціонування конституційних установ, Кoроль може після консультації з головами обох Палат Парламенту й звернення з посланням до Нації оголосити королівським декретом виняткове становище. В силу цього він набуває повноважень, незалежно від будь-яких протилежних постанов, вдаватися до заходів, необхідних для захисту територіальної цілісності і поновлення нормальної діяльності конституційних установ.

Виняткове становище скасовується в тому ж порядку, як і оголошується.

ГЛАВА III

ПРО ПАРЛАМЕНТ

Організація Парламенту

Стаття 36. Парламент складається з Палати представників і Палати радників.

Стаття 37. Члени Парламенту одержують свої мандати від Нації. Право голосування здійснюється особисто і не може бути делеговано.

Стаття 38. Жодний член Парламенту не може піддаватися переслідуванню або слідству, арешту, висилці або суду за висловлені думки або за голосування при виконанні своїх обов’язків. Жодний член Парламенту в період сесії не може піддаватися переслідуванню або арешту за карний злочин або за вчинок тільки з дозволу бюро тієї Палати, членом якої він є, за винятком випадків затримки на місці злочину.

Жодний член Парламенту в період між сесіями не може бути підданий арешту, крім як із дозволу бюро тієї Палати, членом якої він є, за винятком тих випадків, коли він затриманий на місці злочину, коли є дозвіл на переслідування або коли у відношенні нього винесений остаточний вирок. Позбавлення волі або переслідування члена Парламенту призупиняється, якщо цього зажадає Палата, членом якої він є.

Стаття 39. Парламент щорічно збирається на дві сесії. Король головує при відкритті обох сесій. Перша сесія починається 18 листопада. Друга сесія відчиняється в останню п'ятницю квітня.

Якщо Парламент засідає щонайменше два місяці протягом кожної сесії, про закриття сесії може бути оголошено декретом.

Стаття 40. Парламент може бути скликаний на надзвичайну сесію або за вимогою однієї третини членів Палати представників, або декретом.

Надзвичайні сесії Парламенту проводяться за визначеним порядком денним. Коли порядок денний вичерпаний, сесія закривається декретом.

Стаття 41. Міністри мають доступ до обох Палат й до їхніх комісій. Вони можуть залучати собі на допомогу призначених ними комісарів.

Стаття 42. Засідання обох Палат є відкритими. Повні звіти про дебати публікуються в «Бюлетень офісьєль». Кожна Палата може засідати як секретний комітет на вимогу Прем'єр-міністра або однієї десятої частини своїх членів.

Стаття 43. Кожна Палата виробляє і приймає свій регламент. Проте він вступає в дію тільки після схвалення Конституційною палатою Верховного суду.

Стаття 44. Члени Палати представників обираються терміном на чотири роки на основі загального і прямого виборчого права. Вони іменуються представниками. Число представників і порядок їхніх виборів, умови їхньої втборності і режим несумісності посад визначаються органічним законом. Голова і члени бюро обираються щорічно на початку листопадової сесії. Бюро обирається на основі пропорційного представництва груп.

Стаття 45. Палата радників складається на дві третини з членів, що обираються в кожній префектурі і провінції колегіями, до складу яких входять члени префекторальних і провінційних зборів і члени рад общин, а на одну третину – із членів, що обираються сільськогосподарськими палатами, торговими і промисловими палатами, ремісничими палатами, а також представниками фахових спілок. Обраними можуть бути тільки кандидати, що є членами колегій, палат або фахових спілок, перед якими вони звітують.

Члени Палати радників обираються терміном на 6 років. Склад Палати оновлюється наполовину кожні три роки. Місця, що підлягають відновленню першого разу, визначаються шляхом жеребкування. Члени Палати радників носять звання радників; умови виборності і режим несумісності посад встановлюються органічним законом.

Стаття 46. Палата радників засідає в той же час, що і Палата представників.

Про повноваження Парламенту

Стаття 47. Закони приймаються Парламентом. Парламент може дозволяти Урядові протягом обмеженого часу і для досягнення визначених цілей приймати шляхом декретів, що обговорюються у Раді міністрів, заходи, що зазвичай належать до сфериі законодавства. Декрети набирають сили з моменту їхнього опублікування, але після закінчення часу, встановленого законом, що уповноважує, вони повинні бути подані на схвалення Парламенту. Закон, що уповноважує, стає недійсним, якщо Палата представників розпущена.

Стаття 48. До сфери законодавства, крім питань, що у прямій формі віднесені до неї іншими статтями Конституції, належать:

індивідуальні і колективні права, перераховані в главі I дійсної Конституції,

головні принципи цивільного і карного права,

організація судових органів Королівства,

головні гарантії, надані цивільним і військовим посадовим особам держави.

Органічний закон може уточнити і доповнити дані положення.

Стаття 49. Питання, що не входять в сферу законодавства, належать до сфери регламентарної влади.

Стаття 50. Акти, прийняті у формі закону до промульгации дійсної Конституції, можуть бути змінені декретом після винесення відповідного висновку Конституційної палати Верховного суду в тих випадках, коли вони стосуються сфери, віднесеної до компетенції регламентарної влади.

Стаття 51. Війна оголошується з дозволу Парламенту.

 Стаття 52. Стан облоги може бути оголошено декретом, прийнятим у Раді міністрів, на період, рівний тридцяти дням. Цей період може бути продовжений законом.

 Стаття 53. Парламент приймає закон про фінанси відповідно до умов, передбачених органічним законом.

Витрати на капіталовкладення, пов'язані з виконанням плану, ставляться на голосування тільки один раз, а саме при затвердженні плану Парламентом. Вони автоматично включаються в бюджет протягом усього періоду здійснення плану. Тільки Уряд повноважний вносити законопроекти, що мають своєю метою зміну прийнятої в такому порядку програми.

Якщо до 31 грудня бюджет не затверджений Парламентом, Уряд декретом відкриває кредити, необхідні для діяльності державних служб і виконання ними своїх завдань, відповідно до бюджетних пропозицій, поданих на затвердження.

Стаття 54. Пропозиції і поправки, запропоновані членами Парламенту, є неприйнятними, якщо наслідком їхнього прийняття було б, у порівнянні з законом про фінанси, або скорочення державних прибутків, або встановлення нових чи збільшення вже встановлених державних витрат.

Про діяльність парламентських установ

Стаття 55. Законодавча ініціатива належить як Прем'єр-міністру, так і членам Парламенту.

Законопроекти вносяться насамперед у бюро Палати представників.

Якщо Палата представників відхиляє законопроект у першому читанні, Уряд може його направити Палати радників.

Стаття 56. Уряд може заявити про неприйнятність будь-якої пропозиції або поправки, що не належать до сфери законодавства.

У випадку розбіжностей Конституційна палата Верховного суду на вимогу Палати або Уряду виносить рішення протягом восьми днів.

Стаття 57. Законопроекти і законодавчі пропозиції направляються на вивчення в комісії, що продовжують свою діяльність у період між сесіями.

Стаття 58. У період між сесіями Парламенту Уряд може за згодою відповідних комісій приймати декрети-закони, які повинні подаватися на схвалення Парламенту протягом наступної чергової сесії.

Стаття 59. Порядок денний кожної Палати складає бюро даної Палати. Вона включає в першу чергу й у порядку, встановленому Урядом, обговорення законопроектів, внесених Урядом, а також законодавчих пропозицій, що одержали його схвалення.

Одне засідання на тиждень присвячуться в порядку першочерговості питанням членів Парламенту і відповідям на них Уряду.

Стаття 60. Обговорення законопроектів у першому читанні відбувається на основі тексту, поданого Урядом. Палата, до якої поданий іншою Палатою текст законопроекту, проводить обговорення переданого їй тексту.

Стаття 61. Члени парламенту й Уряд мають право вносити поправки. Після відкриття дебатів Уряд може виступити проти розгляду будь-якої поправки, що попередньо не була направлена до відповідної комісії.

Якщо цього зажадає Уряд, відповідна Палата шляхом однократного голосування виносить своє рішення з приводу обговорюваного тексту в цілому або якої-небудь його частини, маючи на увазі тільки поправки, запропоновані Урядом або ті, що одержали його схвалення.

Стаття 62. Кожний законопроект або законодавча пропозиція послідовно розглядається в обох Палатах із метою прийняття ідентичного тексту.

У випадку якщо законопроект або законодавча пропозиція не схвалені після двох читань кожною з Палат або якщо Уряд оголошує їх терміновими після проведення одного читання в кожній із Палат, то законопроект або законодавча пропозиція знову рекомендуються на розгляд Палати представників, яка або схвалює їх, або відхиляє більшістю в дві третини голосів.

У випадку прийняття акт передається на рішення Королю.

Стаття 63. Органічні закони приймаються і змінюються у відповідності з такими умовами:

проекти або пропозиції рекомендуються на обговорення і схвалення першої Палати, до якої вони внесені, лише після закінчення десятиденного строку з моменту їхнього внесення. Процедура, передбачена абзацом другим статті 62, не застосовується.

Органічні закони можуть бути промульговані тільки після того, як вони були подані на схвалення Конституційної палати Верховного суду.

ГЛАВА IV

ПРО УРЯД

Стаття 64. Уряд складається з Прем'єр-міністра і Міністрів.

Стаття 65. Уряд відповідальний перед Королем і перед Палатою представників.

Після призначення членів Уряду Королем Прем'єр-міністр постает перед обома Палатами і викладає їм програму, яку він має намір здійснити.

Стаття 66. Уряд стежить за виконанням законів. Він керує адміністрацією.

Стаття 67. Прем'єр-міністр має законодавчу ініціативу. Жодний законопроект не може бути внесений ним у бюро Палат, перш ніж Рада міністрів не обговорить його на своєму засіданні.

Стаття 68. Прем'єр-міністр здійснює регламентарну владу, за винятком питань, які у прямій формі віднесені Конституцією до компетенції регламентарної влади Короля.

Акти Прем'єр-міністра регламентарного характеру контрасигнуються Міністрами, відповідальними за їхнє виконання.

Стаття 69. Прем'єр-міністр може делегувати деякі ізсвоїх повноважень Міністрам.

ГЛАВА V

ПРО ВІДНОСИНИ МІЖ ВЛАДАМИ. ПРО ВІДНОСИНИ МІЖ КОРОЛЕМ І ПАРЛАМЕНТОМ

Стаття 70. Коли законодавча пропозиція подана на підпис, Король може зажадати від Парламенту нового читання.

Стаття 71. Вимога про нове читання викладається в посланні, контрасигнованому Прем'єр-міністром.

Стаття 72. Король може за допомогою королівського декрету передати будь-який законопроект або законодавчу пропозицію на схвалення шляхом референдуму.

Стаття 73. Якщо мова йде про законопроект, то він може бути переданий на референдум тільки після його обговорення обома Палатами.

Стаття 74. Результати референдуму обов'язкові для всіх.

Стаття 75. Якщо народ за допомогою референдуму схвалив законопроект, відкинений Парламентом, то має місце розпуск Палати представників.

Стаття 76. Ніяка законодавча пропозиція або законопроект, що передбачають зміну Конституції, не можуть бути промульговані, якщо вони попередньо не схвалені референдумом.

Стаття 77. Король після консультації з головою Конституційної палати й звернення з посланням до Нації може королівським декретом розпустити Палату представників.

Стаття 78. Вибори нової Палати представників повинні відбутися не пізніше, ніж через двадцять днів після розпуску.

Стаття 79. Якщо Палата представників була розпущена, те наступний склад Палати може бути розпущений лише через рік після обрання нової Палати.

ПРО ВІДНОСИНИ МІЖ ПАРЛАМЕНТОМ І УРЯДОМ

Стаття 80. Прем'єр-міністр може після обговорення в Раді міністрів поставити перед Палатою представників питання про відповідальність Уряду, вимагаючи голосування Палатою з приводу довіри Уряду в зв'язку з декларацією Прем'єр-міністра з питання про загальну політику або в зв'язку з поданням на схвалення Палати якогось проекту.

Рішення про відмову в довірі Уряду або про відхилення даного проекту може бути прийнято тільки абсолютною більшістю голосів членів, що складають Палату представників.

Голосування з питання про довіру Уряду може відбутися лише через три повні дні після порушення цього питання.

Відмова в довірі спричиняє собою колективну відставку Уряду.

Стаття 81. Палата представників може порушити питання про відповідальність Уряду шляхом прийняття резолюції осудження. Така резолюція може бути поставлена на обговорення тільки в тому випадку, якщо вона підписана не менше. ніж одною десятою частиною членів, що складають Палату.

Резолюція осудження вважаться схваленою Палатою представників тільки в тому випадку, якщо за неї проголосувала абсолютна більшість членів, що складають Палату. Голосування може відбутися лише через три повні дні після внесення резолюції осудження.

Прийняття резолюції осудження спричиняє собою колективну відставку Уряду.

Якщо Палата висловила Уряду осудження, ніяка резолюція осудження не може бути поставлена на обговорення протягом одного року.

ГЛАВА VI

ПРО СУДОВУ ВЛАДУ

Стаття 82. Судова влада незалежна від законодавчої влади і виконавчої влади.

Стаття 83. Вироки виносяться і здійснюються від імені Короля.

Стаття 84. Судді призначаються королівським декретом за поданням Вищої ради магістратури.

Стаття 85. Судді незмінювані.

Стаття 86. Король головує у Вищій раді магістратури. Крім нього, до складу Вищої ради магістратури входят:

міністр юстиції, що є віце-головою;

перший голова Верховного суду;

генеральний прокурор при Верховному суді;

голова першої палати Верховного суду;

два представники, обрані зі свого складу членами Апеляційного суду;

два представники, обрані зі свого складу членами обласних судів;

два представники, обрані зі свого складу суддями садада.

Стаття 87. Вища рада магістратури стежить за здійсненням гарантій, наданих суддям, щодо їхнього просування по службі і їхньої дисципліни.

ГЛАВА VII

ПРО ВИСОКУ ПАЛАТУ ПРАВОСУДДЯ

Стаття 88. Члени Уряду несуть кримінальну відповідальність за злочини й інші правопорушення, зроблені ними при виконанні своїх обов’язків.

Стаття 89. Членам Уряду може бути пред'явлене обвинувачення Палатою представників, і вони можуть бути піддані Високій палаті правосуддя.

Стаття 90 Палата представників виносить рішення таємним голосуванням більшістю в дві третини голосів членів, що складають Палату, за винятком тих її членів, які покликані взяти участь у порушенні судового переслідування, слідстві або судовому розгляді.

Стаття 91. Висока палата правосуддя складається з членів, що обираються зі свого складу на паритетних засадах обома Палатами. Голова Високої палати правосуддя призначається королівським декретом.

Стаття 92. Органічний закон установлює число членів Високої палати правосуддя, порядок їхніх виборів, а також процедуру, застосовувану нею.

ГЛАВА VIII

ПРО МІСЦЕВІ КОЛЕКТИВИ

Стаття 93. Місцевими колективами Королівства є префектури, області і комуни. Всі вони створюються законом.

Стаття 94. Вони обирають збори, що уповноважені демократичним шляхом управляти своїми справами відповідно до умов, передбаченими законом.

Стаття 95. У префектурах і провінціях губернатори виконують рішення префекторальних і провінційних зборів. Вони також координують діяльність адміністративних органів і стежать за виконанням законів.

ГЛАВА IX

ПРО ВИЩУ РАДУ НАЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ І ПЛАНУВАННЯ

Стаття 96. Засновується Вища рада національного розвитку і планування.

Стаття 97 Головою Вищої ради національного розвитку і планування є Король. Органічний закон визначає склад цієї ради.

Стаття 98. Вища рада національного розвитку і планування розробляє проект плану і визначає суму відповідних витрат.

Стаття 99. Проект плану подаєтьсяна схвалення Парламенту після його прийняття в Раді міністрів.

ГЛАВА Х

ПРО КОНСТИТУЦІЙНУ ПАЛАТУ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Стаття 100. У складі Верховного суду засновується Конституційна палата. Головою цієї Палати є перший голова Верховного суду.

Стаття 101. До складу Конституційної палати, крім того, входять:

один суддя Палати адміністративних суперечок Верховного суду й один професор юридичного факультету, що призначаються королівським декретом терміном на 6 років;

два члени, що призначаються відповідно Головою Палати представників і Головою Палати радників на початку кожної легіслатури або після кожного часткового оновлення.

Стаття 102. Органічний закон визначає правила організації і діяльності Конституційної палати.

Стаття 103. Конституційна палата здійснює обов’язки, покладені на неї статтями Конституції.

Крім того, вона виносить рішення про правильність обрання членів Парламенту і проведення референдумів.

ГЛАВА XI

ПРО ПЕРЕГЛЯД КОНСТИТУЦІЇ

Стаття 104. Ініціатива перегляду Конституції належить Прем'єр-міністру і Парламенту.

Стаття 105. Проект перегляду Конституції виробляється Радою міністрів і підлягає обговоренню в обох Палатах.

Стаття 106. Пропозиція про перегляд Конституції повинна бути схвалена в кожній Палаті абсолютною більшістю голосів членів, що складають дану Палату.

Стаття 107. Перегляд Конституції вважається остаточно затвердженим після схвалення його референдумом.

Стаття 108. Монархічна форма держави, так само як і положення, що стосуються мусульманської релігії, не можуть бути предметом перегляду Конституції.

ГЛАВА XII

ПЕРЕХІДНІ ПОСТАНОВИ

Стаття 109. Парламент повиннн бути скликаний не пізніше, ніж через п'ять або шість місяців, рахуючи з моменту промульгації дійсної Конституції.

Для утворення інших установ, передбачених Конституцією, встановлюється термін в один рік.

Стаття 110. До скликання Парламенту законодавчі і регламентарні заходи, необхідні для створення конституційних установ і для керівництва державними справами, будуть прийняті Його Величністю Королем.

1 Відповідно до поправки, прийнятої в жовтні 1955 року, чергова сесія починається з 1 жовтня.

1 Відповідно до поправки, прийнятої в жовтні 1955 р., сесія продовжується чотири місяці.

 [AK1]