3. Кваліфікація статевих злочинів

Статевими злочинами називаються передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статеву волю, статеву недоторканість, умови нормального морального розвитку неповнолітніх та на нормальний уклад в галузі статевих відносин.

Родовим об'єктом статевих злочинів є чинний в демократичному суспільстві уклад у галузі статевих відносин. Він має такі головні норми-вимоги:

1) статеві відносини допускаються тільки між особами різної статі, кожна з яких досягла певного віку та фізичної і психічної зрілості;

2) статеві відносини виникають і грунтуються на підставах взаємної поваги, добровільності і рівноправності;

3) переважаючою формою статевих відносин є шлюб.

Характерна особливість статевих злочинів полягає в тому, що вони мають сексуальні мотиви — спрямовані на порушення чи задоволення статевого інстинкту. Сексуальні дії, які утворюють об'єктивну сторону цих злочинів, завжди спрямовані на конкретного потерпілого. Всі вони умисні, бо вчиняються з певною метою — порушити чи задовольнити статеву потребу.

Найбільш поширеним серед статевих злочинів є згвалтування (ст. 117).

Згвалтуванням у кримінальному праві називають статевий акт, вчинений проти волі потерпілої з застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої (ч. 1 ст. 117).

Згвалтування порушує статеву волю потерпілої, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє лише статеву волю жінки. Статева воля чоловіка кримінальним законом не охороняється, і потерпілим від згвалтування не може бути особа чоловічої статі.

Доросла жінка вільна в статевому відношенні, а не недоторкана. Статевою волею володіють всі фізично та розумово розвинуті особи, які розуміють значення та наслідки статевих прагнень, сексуальних дій. Це значить, що малолітні, віком до 14-ти років, душевнохворі, а також особи, які не розуміють значення сексуальних дій чи не мають можливості чинити їм опір або суперечити, статевою волею не володіють. Тільки відносно цих осіб відповідний статевий злочин буде посяганням на їх статеву недоторканість.

Суть згвалтування полягає у вчиненні статевого акту насильно, поза волею жінки, без її згоди.

Статевий акт визнається згвалтуванням за наявності таких обставин.

1) Опір жінки статевому акту був дійсним, а не удаваним, коли жінка ніби-то суперечить, а насправді не заперечує проти статевого акту В кожній кримінальній справі ця обставина повинна бути з особливою увагою досліджена і доведена, щоб уникнути помилки і не засудити невинного.

2) Статевий акт був вчинений насильно, тобто з застосуванням винним фізичної сили (утриманням силою, зв'язуванням, нанесенням ударів, побоїв і подібними діями, які дійсно могли змусити потерпілу припинити опір, зламати його). Якщо при цьому потерпілій заподіяні легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, то все скоєне кваліфікується за ч. 1 ст. 117. Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потрібно, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у вказаних межах охоплюється диспозицією ст. 117 КК.

3) Статевий акт був вчинений з застосуванням погрози вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій чи її близьким та рідним (дітям, батькам), при умові, що винний погрожував здійснити погрозу негайно.

Не визнаються ознаками згвалтування такі погрози, які не могли змусити потерпілу припинити опір: а) застосувати насильство колись, в майбутньому; б) знищити чи пошкодити малоцінне майно; в) розповсюдити вигадки чи й дійсні факти, які ганьблять потерпілу і можуть зашкодити її гідності. Погрози такими наслідками не лишають потерпілу можливостей вжити відповідних засобів захисту.

Погроза вбивством повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 117, і додаткової кваліфікації за ст. 100 не потребує.

4) Статевий акт був вчинений з використанням безпорадного стану потерпілої, коли вона за своїм фізичним чи психічним станом не могла розуміти вчинюваних з нею дій або чинити опір винному, який міг усвідомлювати, що потерпіла перебуває саме в такому стані. Такий стан може виникнути через хворобу, похилий вік, фізичні недоліки, малолітність, патологічне сп'яніння тощо. Фізіологічне сп'яніння, алкогольне чи наркотичне, теж може бути визнано безпорадним станом, але таке можливе лише тоді, коли потерпіла була настільки п'яною, що не могла усвідомлювати дійсності, розуміти того, що з нею робиться, і не здатна була через це чинити опір насильству.

Для відповідальності за згвалтування не має значення те, через які причини виник безпорадний стан потерпілої — чи його створив винний, чи він виник незалежно від нього, його дій.

Для визначення того, чи була потерпіла в безпорадному стані внаслідок застосування лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, призначається відповідна экспертиза.

Не визнається згвалтуванням:

а) статевий акт з застосуванням обману (наприклад — брехливої обіцянки одружитися) або зловживання довірою;

б) вимагання статевого акту будь-яким чином, окрім застосування фізичного насильства, погрози чи використання безпорадного стану потерпілої.

Потерпілою від згвалтування визнається всяка жінка незалежно від її стосунків з винним (знайома, дружина, родичка чи зовсім незнайома), а також від того, були чи не були перед тим між потерпілою та винним статеві зносини. Для визнання жінки потерпілою не мають значення ні її вік, ні її попередня поведінка, ні її моральне обличчя, ні колишні статеві стосунки.

Закінченим згвалтування вважається з моменту початку статевого акту в фізіологічному розумінні, тобто з моменту потрапляння статевого органу чоловіка в статеві органи жінки, незалежно від дефлорації і сім'явиверження. Якщо ж винний не зміг, за причин, від нього не залежних, ввести свій орган у статеві органи жінки, то його дії кваліфікуються як замах на згвалтування за ст. 17 та ч. 1 ст. 117.

Спроба вчинити статевий акт із застосуванням фізичної сили, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої визнається замахом на згвалтування і в тих випадках, коли винний через малолітство чи старість або фізичні недоліки потерпілої об'єктивно не міг вчинити фізіологічний статевий акт.

Наприклад, М. був засуджений за ч. 4 ст. 117 за те, що він, перебуваючи в стані сп'яніння, завіз до лісу ученицю 4-го класу С. і, застосовуючи фізичне насильство, згвалтував її. Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, визнала, що за ч. 4 ст. 117 М. засуджено безпідставно. Кваліфікуючи таким чином дії засудженого, суд виходив з того, що М. довів до кінця намір. Але цей висновок суду є помилковим. Як показала потерпіла, М. намагався вчинити з нею насильницький статевий акт, але вона кричала, відштовхувала його. За висновком судово-медичної експертизи, у потерпілої не виявлено тілесних ушкоджень статевих органів, характерних для вчинення насильницького статевого акту. Ушкодження на поверхні статевих органів потерпілої свідчить лише про намагання М. здійснити статевий акт, чого він не міг зробити через фізіологічну невідповідність. Отже, М. свій злочинний на-мір до кінця не довів з не залежних від нього причин. За таких обставин Судова колегія визнала, що в даному випадку мав місце замах з боку М. на згвалтування малолітньої потерпілої. В зв'язку з цим вирок щодо М. змінено, дії засудженого перекваліфіковано на ст. 17 і ч. 4 ст. 117 КК.

В тих випадках, коли винний відмовився від згвалтування добровільно, хоча мав можливість це зробити, він звільняється від відповідальності за замах на згвалтування.

При добровільній відмові від згвалтування особа підлягає відповідальності лише за ті дії, які містять в собі склад закінченого іншого злочину.

Наприклад, П. був засуджений за ст. 17 і ч. 1 ст. 117 за замах на згвалтування. Познайомившись на весіллі з X., він завів її на край села, де наполягав на тому, щоб X. вступила з ним в статеві зносини. Коли вона відмовилась, він збив її з ніг і, долаючи опір, бив по обличчю і голові, намагаючись при цьому вчинити статевий акт. Від ударів по голові потерпіла втратила свідомість, а коли прийшла до пам'яті, то побачила, що напівроздягнутий П. сидить поруч.

Президія обласного суду, розглянувши справу, вказала в своїй постанові, що суд встановив фактичні обставини злочину на підставі пояснень потерпілої та висновку судово-медичної експертизи про наявність у неї тілесних ушкоджень. З цих матеріалів справи вбачається, що П. мав намір, застосовуючи силу, вступити в статеві зносини з потерпілою. Проте такі дії засудженого кваліфіковані за ст. 17 і ч. 1 ст. 117 як замах на згвалтування без достатніх підстав. Відповідно до ст. 17 замахом на злочин визнаються умисні дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, коли при цьому останній не було доведено до кінця з причин, не залежних від винної особи. У даній же справі суд, визнавши П. винним у замаху на згвалтування X., не вказав у вироку, з яких причин засуджений не довів злочину до кінця. З матеріалів справи вбачається, що потерпіла була у непритомному стані, і ніхто й ніщо не перешкоджали П. її згвалтувати. За поясненнями X., вона не знає, чи згвалтував її П. Вона лише засвідчила, що він намагався вступити з нею в статеві зносини й у відповідь на відмову побив її. Отже, у справі встановлено, що П. фактично добровільно відмовився від свого злочинного наміру — згвалтувати потерпілу. Разом з тим встановлено й те, що П. умисно заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. В зв'язку з цим президія обласного суду перекваліфікувала дії засудженого на ч. 1 ст. 106 КК.

Добровільна відмова від згвалтування можлива лише до початку статевого акту, бо після цього моменту злочин вважається уже закінченим, а від того, що уже закінчилось (від минулого) відмовитися не можна. Для визнання відмови від згвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилась від нього і з власної волі припинила злочинні дії. В таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину.

Не може визнаватися добровільною відмова, якщо винний не зміг продовжувати і завершити злочин з причин, не залежних від його волі (коли йому хтось перешкодив, чи він не зміг подолати опору потерпілої, або не міг згвалтувати потерпілу з фізіологічних причин тощо).

Кримінальна відповідальність можлива і за готування до згвалтування, якщо буде доведено, що винний вчинив такі дії, які безсумнівно свідчать — він готувався згвалтувати певну потерпілу, мав такий намір і для цього створював необхідні умови: готував приміщення, знаряддя (наприклад, для того, щоб зв'язати потерпілу чи привести її до безпорадного стану), шукав певну потерпілу тощо.

Безпосереднім виконавцем згвалтування може бути особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку (ч. 2 ст. 10). Співвиконавцями цього злочину можуть бути і чоловіки, і жінки.

Частина 2 ст. 117 передбачає відповідальність за повторно вчинене згвалтування, тобто за вчинення злочину двічі або більше разів.

Згвалтування визнається вчиненим повторно, тобто особою, яка раніше вчинила такий злочин (ч. 2 ст. 117):

1) якщо відносно попереднього згвалтування ще не закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 48) або не знята чи не погашена судимість (ст. 55);

2) якщо винний вчинив попереднє згвалтування чи замах на цей злочин;

3) якщо він у попередньому злочині був виконавцем або співучасником;

4) незалежно від того, чи було його засуджено за попереднє згвалтування;

5) незалежно від того, хто була потерпілою у попередньому згвалтуванні: чи та ж сама жінка, чи це були різні особи. Потерпілою при повторному згвалтуванні може бути і та ж сама жінка, якщо умисел її згвалтувати виник у винного вдруге.

Дії особи, яка за єдиним умислом, без значної перерви у часі, двічі згвалтувала одну й ту ж потерпілу, повторності не утворюють і кваліфікуються за ч. 1 ст. 117.

Наприклад, безпідставно за ч. 2 ст. 117 були кваліфіковані дії Д., який, перебуваючи в стані сп'яніння, в квартирі П. згвалтував сплячу Н. і незабаром там же знову вчинив щодо неї такий же злочин із застосуванням погроз.

Як зазначено в постанові президії обласного суду, кваліфікуючи дії Д. за ч. 2 ст. 117, суд припустився помилки, оскільки виходив з того, що Д. згвалтував потерпілу повторно, тобто вчинив ще один самостійний злочин. Проте зазначені злочинні дії було вчинено щодо тієї ж потерпілої, коли засуджений мав єдиний умисел, тому їх не можна розглядати як самостійний злочин. Всі ці дії повністю охоплюються ч. 1 ст. 117 КК.

При вирішенні питання про повторність згвалтування не враховуються ті випадки, коли потерпіла від згвалтування не подавала заяви про притягнення винного до відповідальності.

Не утворюють повторності:

а) згвалтування, за які знята чи погашена судимість; відносно яких уже закінчилися строки притягнення до відповідальності;

б) згвалтування, вчинене особою, яка за попереднє згвалтування була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності.

При вчиненні двох і більше згвалтувань, передбачених різними частинами ст. 117, а також при вчиненні в одному випадку замаху на згвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому закінченого згвалтування, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів.

Не виникає повторності й тоді, коли потерпіла від першого згвалтування не подала заяви про порушення справи про притягнення винного до кримінальної відповідальності. В такому випадку дії винного кваліфікуються за ч. 1 ст. 117.

Кваліфікуючими ознаками ч. З ст. 117 є: 1) вчинення згвалтування групою осіб, 2) згвалтування неповнолітньої.

Для визнання згвалтування вчиненим групою осіб не вимагається попередньої змови між учасниками злочину.

Згвалтування визнається груповим, якщо воно було вчинене за таких обставин.

а) Групою осіб відносно однієї потерпілої, коли статевий акт вчинив тільки один із винних, а інші сприяли йому в цьому, впливаючи фізично чи психічно на потерпілу. При цьому дії осіб, які особисто не мали статевого акту з потерпілою, але під час такого застосували до потерпілої фізичне чи психічне насильство і цим допомогли іншим вчинити злочин, кваліфікуються за ч. З ст. 117 як спів-виконавців, а не як пособників.

Дії особи, яка сама не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою згвалтування її іншою особою, кваліфікуються як співвиконавство у цьому злочині.

Дії учасника групового згвалтування кваліфікуються за ч. З ст. 117 і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

б) Групою осіб відносно однієї потерпілої, коли статевий акт вчинили всі чи декілька членів групи.

Згвалтування, вчинене групою осіб, припускає спільні погоджені дії двох або більше осіб, які згвалтували одну потерпілу по черзі кожен окремо без допомоги іншого.

Кваліфікація згвалтування як вчиненого групою осіб має місце в тих випадках, коли особи, які брали участь у насильстві, діяли погоджено відносно потерпілої. Та обставина, що винні по черзі вчиняли з потерпілою статевий акт кожен окремо, не виключає того, що вони діяли групою, і містить кваліфікуючу ознаку згвалтування — вчинення його групою осіб.

в) Групою осіб відносно декількох потерпілих, коли кожен із винних згвалтував одну із потерпілих, а їх дії поєднувалися спільністю наміру.

Якщо ж насильство було застосовано хоча і одночасно, в одному і тому ж місці різними винними відносно різних потерпілих без такої єдності наміру, то таке згвалтування не визнається груповим.

Співучасть у згвалтуванні не завжди утворює групу.

Дії особи, яка сприяла вчиненню згвалтування, але сама особисто статевого акту з потерпілою не мала, під час вчинення статевого акту іншою особою не застосовувала до потерпілої ні фізичного, ні психічного насильства, визнаються не співвиконавством, а пособництвом. Таке згвалтування, вчинене з допомогою пособника, не визнається вчиненим групою осіб і не кваліфікується за ч. З ст. 117.

В таких випадках дії виконавця злочину кваліфікуються за ч. 1 чи ч. 2 ст. 117, а дії пособника — за ст. 19 та ч. 1 чи ч. 2 ст. 117.

Неправильно, наприклад, були кваліфіковані районним судом за ч. З ст. 117 дії А., який в групі з іншими засудженими по цій справі, А-вим і К., згвалтував Л. В постанові по справі президія обласного суду зазначила, що, як свідчать наявні у справі докази, А. безпосередньої участі у згвалтуванні потерпілої не брав, а лише допоміг іншим засудженим обманом привести Л. до місця згвалтування — до квартири А-ва, фотографував її голу. Коли К. і А-в разом гвалтували потерпілу, А. з приміщення вийшов, що підтвердила і Л. Суд хоча і встановив ці обставини, але всупереч їм кваліфікував дії А. за ч. З ст. 117, фактично визнавши його співвиконавцем злочину.

Враховуючи, що А. особисто статевого акту з Л. не вчиняв і участі у подоланні опору під час її згвалтування групою осіб не брав, а лише сприяв вчиненню злочину іншими особами, президія обласного суду перекваліфікувала його дії на ст. 19 і ч. З ст. 117 КК.

Не визнається згвалтування груповим і в тих випадках, коли під час вчинення статевого акту однією особою інші особи з метою усунення перешкоди в цьому застосовували насильство до того (тих), хто намагався запобігти вчиненню згвалтування.

Згвалтування неповнолітньої, тобто потерпілої, яка не досягла 18-річного віку, має місце, якщо винний знав або міг знати, що вчиняє насильство щодо неповнолітньої, а так само коли він міг і повинен був це передбачати. При сумлінній помилці винного, коли він не знав і не міг знати віку потерпілої, його дії немає підстав кваліфікувати за ч. З ст. 117.

Наприклад, вироком районного народного суду К. засуджено за ч. 3 ст. 117 за те, що, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, він згвалтував неповнолітню П. Як зазначено у вироку, К., зустрівши на вулиці потерпілу з подругами, став до неї чіплятися. Знаючи, що вона неповнолітня, він взяв її за руки і, погрожуючи, силою завів до будинку свого знайомого, де згвалтував її. Проте, як свідчать матеріали справи, висновок суду, що К. знав про неповноліття потерпілої, грунтується на суперечливих доказах. Зокрема, потерпіла давала з цього приводу неоднозначні показання. Так, під час попереднього слідства вона твердила, що говорила К. про свій 16-річний вік, а в інших показаннях — що сказала йому про те, що навчається в технікумі. К. на попередньому слідстві і в суді заперечував, що П. повідомила йому про свій вік, і заявив, що одні тільки розмови потерпілої давали підставу вважати, що їй близько 20 років. Суд не дав відповідної оцінки цим поясненням засудженого, так само як і поведінці потерпілої, яка палила, вживала жаргонні слова і за своєю зовнішністю, за показанням свідка А., виглядала як повнолітня. Крім того, суд послався у вироку на такі показання К. на попередньому слідстві, яких він насправді не давав. Таким чином, ні слідством, ні судом не встановлено достовірних доказів того, що К. знав про неповнолітній вік потерпілої або міг передбачати це. Тому президія обласного суду його дії перекваліфікувала з ч. З ст. 117 на ч. 2 цієї статті.

Неповнолітніми потерпілими від згвалтування вважаються особи віком від 14 до 18 років.

Кваліфікуючими ознаками ч. 4 ст. 117 є: 1) вчинення згвалтування особливо небезпечним рецидивістом (ст. 26), тобто особою, яка вже до вчинення цього злочину була визнана судом особливо небезпечним рецидивістом;

2) спричинення згвалтуванням особливо тяжких наслідків;

3) згвалтування малолітньої потерпілої.

Особливо тяжкими наслідками, які дають підстави кваліфікувати дії винного за ч. 4 ст. 117, можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органа чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок згвалтування.

За ч. 4 ст. 117 згвалтування кваліфікується як тоді, коли винний передбачав настання особливо тяжких наслідків, так і тоді, коли він міг і повинен був їх передбачати.

Згвалтування чи замах на згвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії кваліфікуються за сукупністю ч. 1 ст. 101 і ч. 1 ст. 117.

Якщо потерпіла при згвалтуванні була поставлена в загрозу зараження її вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, проте захворювання не настало, то дії винного кваліфікуються за сукупністю ст. 117 і ч. 1 ст. 108 або ч. 1 ст. 1082.

Заподіяння при згвалтуванні чи замаху на згвалтування смерті потерпілої кваліфікується за сукупністю п. "ж" ст. 93 та ч. 4 ст. 117. Якщо смерть була заподіяна необережно, то все скоєне охоплюється ч. 4 ст. 117. Додаткова кваліфікація цих дій ще й за ст. 98 буде зайвою.

У тих випадках, коли смерть потерпілої сталася не внаслідок згвалтування її, а внаслідок того, що вона була залишена винним в небезпечному для життя становищі, дії винного утворюють сукупність і кваліфікуються за ч. 1 ст. 117 і ч. 2 ст. 111.

Згвалтування малолітньої, тобто дівчинки віком до 14-ти років, кваліфікується за ч. 4 ст. 117 лише тоді, коли винний знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з малолітньою чи міг і повинен був це передбачати. Якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, то його дії не можуть кваліфікуватися за ч. 4 ст. 117 КК.

Згода малолітньої на вчинення з нею статевого акту юридичного значення не має, оскільки дівчинка в цьому віці не розуміє характеру та значення таких дій. Тому вчинення статевого акту з малолітньою завжди належить кваліфікувати за ч. 4 ст. 117. Заподіяння малолітній потерпілій при згвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя на момент їх вчинення, кваліфікується за сукупністю злочинів за ч. 1 ст. 101 та ч. 4 ст. 117.

Згідно з принципом повноти осудності всі кваліфікуючі ознаки згвалтування повинні бути осудні винному.

Якраз тому згвалтування потерпілої без обтяжуючих ознак цього злочину, а потім повторне згвалтування за наявності ознак ч. З чи ч. 4 ст. 117 кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 117 та відповідно ч. З чи ч. 4 ст. 117. У таких випадках кваліфікація дій винного за ч. 2 ст. 117 не потрібна, але ознака ч. 2 має бути зазначена в постанові про притягнення особи як обвинувачуваного, в обвинувальному висновку та вироку.

Стаття 118 передбачає кримінальну відповідальність за задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої. Цей злочин має всі ознаки згвалтування. Він вчиняється: 1) з метою задоволення статевої пристрасті, статевої потреби (інстинкту);

2) відносно потерпілої — жінки; 3) із застосуванням тих же засобів — фізичного насильства, погроз або з використанням безпорадного стану потерпілої.

Відрізняє його від згвалтування лише спосіб задоволення статевої потреби — неприродний, не фізіологічний акт:

а) рег 08 — крізь рот; б) реr аnum — крізь анальний отвір; в) всі інші засоби сексуального торкання чи поєднання статевого органу винного з тілом потерпілої жінки з метою задовольнити статеву потребу.

Частина 2 ст. 118 містить всі ті ж кваліфікуючі ознаки, які перелічені в ч. 2, 3 та 4 ст. 117, крім малолітства потерпілої, тобто вчинення цього злочину: 1) повторно;

2) групою осіб; 3) особливо небезпечним рецидивістом;

4) особою, яка раніше вчинила будь-який статевий злочин (ст. 117 чи ч. 2 ст. 122); 5) щодо неповнолітньої або 6) якщо це спричинило особливо тяжкі наслідки.

Всі ці кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 118 мають такий же зміст, як і відповідні ознаки ст. 117.

За наявності в діях винного хоча б однієї з них (чи кількох одночасно) вони кваліфікуються за ч. 2 ст. 118.

Якщо задоволення статевої пристрасті неприродним способом спричинило тяжкі наслідки (смерть, самогубство, втрату будь-якого органу чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний з стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрату здатності до дітонародження, або зараження вірусом імунодефіциту людини чи сифілісом), то воно утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 2 ст. 118 та відповідною статтею про злочини проти особи (ч. 1 ст. 101, ч. 2 чи ч. 3 ст. 108 або ч. 2 ст. 1082).

Задоволення статевої пристрасті неприродним способом відносно малолітньої кваліфікується за ч. 4 ст. 117. Оскільки дівчинка віком до 14 років не розуміє значення таких дій і не може вчинити їм опір, то всілякі сексуальні дії відносно неї утворюють згвалтування з використанням винним безпорадного стану потерпілої.

Якщо винний, діючи з єдиним умислом, без значної перерви в часі вчинив два або більше акти задоволення статевої пристрасті неприродним способом з однією й тією ж потерпілою, то його дії створюють один продовжуваний злочин, який кваліфікується за ч. 1 ст. 118 КК.

У тих випадках, коли задоволення статевої пристрасті було поєднане зі згвалтуванням, або згвалтування було поєднане із задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то такі дії утворюють сукупність злочинів, які кваліфікуються за відповідною частиною ст. 117 та ч. 2 ст. 118 КК.

При альтернативному умислі на згвалтування чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом відпо відальність настає за той злочин, на вчинення якого були фактично спрямовані дії винного.

Наприклад, неправильно були кваліфіковані районним народним судом за ст. 17, ч. 1 ст. 117 і ст. 17 та ч. 1 ст. 118 дії Л., який напав на С. і, застосовуючи погрози та фізичне насильство, намагався задовольнити статеву пристрасть неприродним способом, а потім згвалтувати, проте свій умисел до кінця не довів з не залежних від нього причин.

Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, в своїй ухвалі зазначила, що з усіх матеріалів справи видно, що умисел Л. був спрямований на задоволення статевої пристрасті або неприродним способом, або вчиненням фізіологічного статевого акту. Долаючи опір потерпілої, Л. запропонував їй задовольнити його статеву пристрасть неприродним способом, а коли вона відмовилась — спробував її згвалтувати, проте не досяг мети з не залежних від нього причин. Таким чином, дій, спрямованих на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, Л. не вчинив, а ті його дії, які суд кваліфікував за ст. 17 і ч. 1 ст. 118, були складовою частиною замаху на згвалтування. За таких обставин, як ухвалила судова колегія, вирок в частині засудження Л. за ст. 17 і ч. 1 ст. 118 підлягає скасуванню, а справа відповідно закриттю за відсутністю в його діях складу цього злочину.

Стаття 119 — примушування жінки до статевого зв'язку — передбачає відповідальність за статевий злочин, який вчиняється проти волі потерпілої з використанням винним її матеріальної чи службової залежності від нього.

За ст. 119 дії кваліфікуються лише в тих випадках, коли: 1) потерпіла перебувала в матеріальній або службовій залежності від винного і 2) винний використав чи намагався використати матеріальну або службову залежність потерпілої для того, щоб примусити її до статевого зв'язку.

Основними ознаками злочину, передбаченого ст. 119, є спосіб і засіб його вчинення: 1) спосіб — примушування жінки дати згоду на статевий зв'язок; 2) засіб — використання її матеріальної чи службової залежності (погрозами позбавити житла, грошової допомоги, премії, не дати підвищення по службі, увільнити від роботи, виключити з черги на житло, зморити голодом тощо).

Вирішальним у цьому злочині є не суб'єкт, від якого потерпіла була матеріально по службі залежною, а використання ним її залежності. Якщо винний домагався згоди потерпілої на статевий зв'язок чи примушував її до цього, але застосовував для досягнення своєї мети якісь інші засоби, а не залежність потерпілої, то такі дії за ст. 119 не кваліфікуються.

За ст. 119 кваліфікуються дії винного лише за умови доведеності, що на потерпілу здійснювався вплив з використанням її матеріальної чи службової залежності від винного.

Не утворює складу цього злочину пропозиція залежній жінці вчинити статевий акт, якщо винний не примушував її до цього, рівно як і різні обіцянки без погроз.

За ст. 120 — статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості — кваліфікуються статеві злочини, що були вчинені за добровільною згодою потерпілої (потерпілого) віком від 14 до 17 років.

Потерпілими від даного злочину визнаються особи жіночої та чоловічої статі.

Найважливішою ознакою цього злочину є добровільність згоди потерпілих на статевий акт, тобто винний не застосовував до них ні фізичного насильства, ні погроз і не використав безпорадного стану. Інакше, за наявності таких ознак, дії винного кваліфікуються за відповідною частиною ст. 117.

Якщо потерпіла досягла шлюбного віку (17 років), то добровільний статевий зв'язок складу злочину не утворює, і такі дії не караються.

Статева зрілість потерпілої чи потерпілого визначається судово-медичною експертизою (п. 4 ст. 76 КПК України).

Кримінальній відповідальності за ст. 120 підлягають особи чоловічої та жіночої статі віком старше шістнадцяти років (ч. 1 ст. 10).

За ст. 120 кваліфікуються дії лише тоді, коли винний знав або допускав, що потерпіла особа не досягла статевої зрілості, а так само, коли він міг і повинен був це передбачити.

За ст. 121 — розбещення неповнолітніх — кваліфікуються розпутні дії щодо особи (жіночої або чоловічої статі), яка не досягла шістнадцятилітнього віку.).

Сутністю розпутних дій є різні способи задоволення винним статевої потреби чи пристрасті або збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту без вчинення статевого акту. Це можуть бути: дратування статевих органів потерпілих, торкання їх чи своїх статевих органів,

оголення власних статевих органів, відверто сексуальні розмови чи дії, поради тощо.

Розпутні дії, вчинені безпосередньо перед згвалтуванням потерпілої, яка не досягла шістнадцятилітнього віку, повністю охоплюються ч. З або ч. 4 ст. 117 і додаткової кваліфікації за ст. 121 не потребують.

Кримінальну відповідальність за мужолозтво передбачає ст. 122. Мужолозтвом, чи педерастією, в медицині й кримінальному праві називають статевий потяг до особи своєї статі й статевий зв'язок чоловіка з чоловіком.

Мужолозтво — один із видів гомосексуалізма. Другий — лесбіянство, "лесбійське кохання" — тобто статевий потяг жінки до жінки.

У кримінальній практиці мужолозтво проявляється у двох формах: реr оs і реr аnum, вчинене із застосуванням до потерпілого фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілого (ч. 1 ст. 122).

Добровільні статеві зносини чоловіка з чоловіком законом не визнаються злочинними.

Не утворюють складу злочину також:

1) добровільний статевий зв'язок в спотворених формах між дорослими чоловіком і жінкою;

2) добровільний статевий зв'язок між дорослими жінками (лесбіянство).

Якщо при мужолозтві потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження або смерть, то все скоєне кваліфікується за сукупністю злочинів за ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 101 чи ст. 94, або п. "ж" ст. 93.

За ч. 2 ст. 122 кваліфікується мужолозтво, яке було вчинене: а) групою осіб, б) щодо неповнолітнього потерпілого, або в) особою, яка раніше вже вчинила такий злочин (повторно).

<І>