3. Кваліфікація грабежу

Розкрадання визнається вчиненим відкрито (грабіж), якщо його бачать, усвідомлюють і розуміють власники, володільці, охоронці, а також сторонні особи, які, на думку винного, не схвалюють його дій.

Вирішальне значення для визнання розкрадання відкритим має суб'єктивне переконання винного. Якщо він впевнений, що діє таємно (сумлінно помиляючись), то, хоча би в дійсності його дії і спостерігались кимось, викрадення не може бути визнане відкритим (грабежем).

Відкритим розкрадання визнається і тоді, коли воно вчиняється в присутності малолітніх старше 5—6-літнього віку, оскільки, як свідчить практика, особи в такому віці вже розуміють суспільну сутність цих дій.

Інколи розкрадання починається таємно, а потім викривається і стає відкритим. Кваліфікація злочину в таких випадках залежить від того, як діяла винна особа потім.

Якщо винного було викрито, і він припинив викрадення, то його дії кваліфікуються як замах на крадіжку за ст. 17 і ст. 81 чи ст. 140.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілими чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винним з метою заволодіти майном або його утримати, кваліфікуються як грабіж. А коли винний застосував насильство чи висловлював погрози його застосувати, залежно від характеру насильства чи погроз його дії кваліфікуються як грабіж чи розбій.

Дії, розпочаті як таємне викрадення чужого майна, а закінчені в присутності сторонніх осіб, кваліфікуються як грабіж, оскільки винна особа в такому випадку розуміє і усвідомлює, що вона викрита, але від завершення злочину не відмовилась. Таке переростання крадіжки в грабіж можливе лише до моменту закінчення крадіжки. Тому тоді, коли винний закінчив крадіжку, відійшов з місця вчинення злочину і мав можливість використати викрадене майно або розпорядитись ним, крадіжка вже не може перерости в грабіж.

Дії винного не можуть бути кваліфіковані як грабіж, якщо не доведено, що він мав умисел відкрито викрасти чуже майно. Неправильно, наприклад, були кваліфіковані за ч. 1 ст. 141 дії У., якого було засуджено за те, що він викрав у М. золоту обручку. Проте в судовому засіданні У. заявив, що попросив у М. обручку і гроші для передачі їх Ч., якому вони належали, але цього не зробив і їх привласнив. Таким чином, У. вчинив не грабіж, а шахрайство.

Важливою ознакою грабежу є насильство, яке застосовується винним з метою заволодіння майном чи його утримання. Застосоване при грабежі насильство може бути як фізичним, так і психічним: удари, побої, спричинення легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я, зв'язування, позбавлення волі тощо або погроза застосувати таке насильство.

Насильство при грабежі характерне тим, що воно не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого.

Оскільки фізичне насильство є способом вчинення злочину, то заподіяння потерпілому побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я та іншої шкоди охоплюється диспозицією статей про відповідальність за грабіж і додаткової кваліфікації цих дій не потребує.

Насильство при грабежі застосовується з метою: а) опанувати майном чи мати доступ до нього або б) утримати майно.

Якщо винний застосовує насильство з метою уникнути затримання, припинивши викрадання (наприклад, покинув майно, речі, гроші), то такі дії не можуть кваліфікуватися як грабіж за ч. 2 ст. 82 чи ч. 2 ст. 141.

В залежності від способу викрадання (таємно чи відкрито) його дії в такому випадку кваліфікуються як крадіжка чи грабіж (ненасильницький). Заподіяння при цьому певної шкоди здоров'ю потерпілого утворює окремий злочин проти особи і кваліфікується за сукупністю злочинів.

Не утворює насильницького (ч. 2 ст. 82, ч. 2 ст. 141) грабежу викрадення способом "хапка" (хапання), оскільки винний в такому випадку застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.

Дрібне викрадення державного чи колективного майна шляхом грабежу з проникненням у приміщення чи інше сховище кваліфікується за ч. З ст. 82, а вчинене особливо небезпечним рецидивістом — за ч. 4 цієї статті.

<І>