1. Загальні положення кваліфікації розкрадань

Розкраданням в кримінальному праві слід визначити корисливе, протизаконне і неоплатне заволодіння чужим майном або іншими предметами власності з метою звернути їх до своєї власності. Антисуспільна суть розкрадання полягає в тому, що злочинець ставить себе на місце власника, коли умисно протиправно обертає певним способом не своє майно на користь свою або іншої особи з корисливих спонукань. 1 якщо злочин не буде викрито, то злочинець буде володіти чужим майном і використовувати його як своє власне. Він може ним також і розпорядитися як власник. При вдалому для злочинця випадку він стає фактичним володільцем майна і його фактичним власником, а право власності залишається на боці законного його власника. Останній не позбавляється права на своє майно, і тому він завжди може примусово (за судом) вимагати повернення йому його речі, а коли це вже стало неможливим, — відшкодувати йому збитки.

У цьому якраз і полягає суспільна небезпечність розкрадань — вони позбавляють власника можливості володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Так порушуються одні з головних суспільних відносин — відносини власності.

Безпосереднім обєктом розкрадання є власність окремої певної особи (фізичної чи юридичної). Для кваліфікації розкрадання треба визначити безпосередній об'єкт, оскільки дії особи, яка, звертаючи на свою користь майно, допускала, що воно може належати як громадянину, так і державній чи колективній організації, слід кваліфікувати як злочин проти індивідуальної чи державної або колективної власності залежно від фактичної належності майна.

Якщо ж, помиляючись відносно фактичної належності майна, винний звернув на свою користь індивідуальне майно, бажаючи викрасти державне чи колективне, або звернув на свою користь державне чи колективне майно, маючи намір викрасти індивідуальне, його дії згідно із судовою практикою, що склалася, кваліфікуються як замах на той злочин, який мав намір вчинити.

У разі, якщо державна чи колективна організація в зв'язку з певними відносинами була зобов'язана зберігати передане їй майно громадян, викрадення, вчинене особою, яка усвідомлювала, що матеріальну відповідальність за вказане майно несе ця організація, кваліфікується як злочин проти державної чи колективної власності. Викрадення майна, належного громадянам на праві індивідуальної власності, яке хоча і знаходилось у приміщенні державної чи колективної організації, але не було передане їй на зберігання, кваліфікується як злочин проти індивідуальної власності.

Кошти, одержані від окремих громадян особами, уповноваженими державною або громадською організацією на одержання таких коштів від громадян як плату за надані послуги чи перевезення пасажирів чи багажу транспортом, розглядаються як державне або громадське майно, а їх розкрадання такими особами кваліфікується як привласнення чи розтрата за ст. 84 КК.

Працівники транспорту, що не мають зазначених повноважень, які одержали від громадян та обернули на свою користь гроші за безквитковий проїзд або незаконне, без оформлення документів, перевезення багажу, несуть відповідальність за заподіяння майнової шкоди державній або громадській організації засобом обману за ст. 87 КК.

Вантажі та багаж, прийняті до перевезення від громадян транспортними підприємствами або організаціями, перебувають під їх охороною і вони несуть перед власником відповідальність за збереження цих товарно-матеріальних цінностей, а тому заволодіння ними кваліфікується як розкрадання державного майна.

Предметом розкрадань можуть бути: 1) майно, 2) гроші, 3) цінні папери.

Як предмет розкрадання розглядається майно, яке:

а) уже знаходилось у майнових фондах організації, установи чи підприємства, уже перейшло у власність особи на законних підставах чи фактично було в її володінні. Не може бути предметом розкрадання те майно (речі), яке ще не надійшло до фондів організації, а лише повинно бути їй передано (податок, мито тощо), або такі речі, які вже вибули з цих фондів на законних підставах;

б) передане організацією-власником для тимчасового користування посадовим або приватним особам, чи для службового користування, чи для перевезення, переробки, ремонту тощо;

в) вилучене із фондів організації чи іншої особи без законних підстав (викрадене; тому розкрадання викраденого — теж розкрадання);

г) вилучене із природного стану із застосуванням і витратами праці, яке має грошову вартість та ціну (видобуте з надр, виготовлене, вирощене тощо). Не можуть бути предметом розкрадання дикорослі рослини та їх плоди, не вилучені з природного стану корисні копалини, дикі тварини, птахи;

д) перебуває в індивідуальній власності громадян і було передане на зберігання, для перевезення або з іншою метою організації чи установі, які несуть за нього матеріальну відповідальність.

Предметом шахрайства і вимагання є не тільки майно, а й право на нього (надання права вимагати виконання зобов'язань, документи, які надають право на отримання майна, тощо), а вимагання — і будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод або відмова від них, відмова від права на майно тощо).

Не можуть бути предметом розкрадань:

1) речі, які були викинуті власником через відсутність потреби в них, тобто як речі, йому не потрібні (деякі відходи виробництва, не здатні задовольнити якусь потребу в них, тощо), не маючі ніякої економічної, господарської або культурної чи іншої корисної цінності. Заволодіння такими речами розкраданням не визнається, оскільки відносин власності не порушує;

2) документи, які не є цінними паперами — квитанції, накладні, чеки, вимоги тощо. У певних випадках викрадення такого документа може бути готуванням до розкрадання майна. За відповідних умов викрадення документа кваліфікується за ст. 193;

3) речі, вилучені з цивільного обігу — зброя, наркотики, радіоактивні матеріали, а також предмети, що знаходяться в могилі чи на могилі. Викрадення цих предметів утворює самостійний злочин і кваліфікується за ст. 212, 223, 2283, 2292.

Таким чином, предметом розкрадання може бути майно, як сукупність речей, що мають матеріальну цінність, грошову оцінку (ціну) і знаходяться в цивільному чи матеріальному обігу, а також гроші та цінні папери.

Важливою ознакою об'єктивної сторони розкрадання є настання злочинних наслідків — зменшення майна власника, з одного боку, і збагачення за його рахунок злодія — з другого, тобто обов'язковою об'єктивною ознакою розкрадання є заподіяння майнової шкоди власникові.

Об'єктивно розкрадання являє собою протизаконне і безоплатне привласнення чужого майна. Ознака проти-правності розкрадання стверджує те, що винний не має ні дійсного, ні уявного права на оволодіння цим майном. Скоюючи розкрадання, він усвідомлює, що це майно чуже, що воно йому не належить і він захоплює його проти-законно.

Не можуть кваліфікуватися як розкрадання дії особи, яка має право на отримання певного майна, але порушує встановлений порядок його передачі-отримання. Не утворюють розкрадання і випадки помилки.

Наприклад, неправильно були кваліфіковані за ч. 2 ст. 84 дії 3., засудженого за те, що він за попередньою змовою з С. викрав пиломатеріали, які відвіз собі на дачу. Судова колегія Верховного Суду України в своїй ухвалі зазначила, що народний суд не зібрав достатньо доказів про намір 3. викрасти пиломатеріали. У ході попереднього слідства і в судовому засіданні 3. послідовно твердив, що не знав, яким чином буде оформлено їх одержання, не знав їх вартості. Ще до початку робочого дня він приїхав до С. і в службовому кабінеті вручив йому гроші для оплати зазначених матеріалів. У справі встановлено, що всі дії по одержанню і списанню пиломатеріалів проведено за вказівкою С., а 3. лише придбав їх з порушенням встановленого порядку оплати, а це не може свідчити про наявність у нього умислу на їх розкрадання за змовою з

Інших доказів причетності 3. до розкрадання зазначених матеріальних цінностей у справі немає. Отже, в діях 3. відсутній склад злочину.

Опанування чужим майном визнається неоплатним, якщо воно було не оплачене зовсім, або була оплачена лише його частина, або оплата була значно нижчою за його дійсну вартість. Коли була оплачена частина привласненого майна, то викраденою визнається неоплачена частина.

Неоплатним визнається привласнення і тоді, коли винна особа замінила майно на менш цінне з метою привласнити більш цінне.

З неоплатністю розкрадання тісно пов'язана корислива мета цих злочинів.

Корисливістю в кримінальному праві називається прагнення до матеріального надбання, бажання винного звернути майно у свою власність назавжди, без наміру колись повернути його власнику чи відшкодувати його вартість.

Корисливий мотив — обов'язкова ознака розкрадання. Без корисливості розкрадання немає. Корисливий мотив не виключається й тоді, коли викрадене майно передається іншим, третім особам, і тоді, коли інші особи (при викраденні групою осіб) діяли за іншими спонуканнями.

Розкрадання вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди власнику, тобто з того моменту, коли власник втрачає можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р. зазначив, що крадіжка і грабіж вважаються закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам тощо) .

Вимагательство вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднання з погрозою застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети3.

Якщо розкрадання чиниться з території, що охороняється, то воно вважається закінченим з того моменту, коли викрадене майно було винесене за межі території, оскільки воно вже вилучене з володіння власника і винна особа має реальну можливість ним користуватися чи розпорядитися (продати, віддати, поміняти і т.ін.). Доки така можливість не настала, суб'єкт не може вважати, що він уже виконав усі дії, необхідні для досягнення наслідків — збагатіти за рахунок чужого викраденого майна.

Коли ж наслідки не настали за обставин, від винного не залежних, то його дії кваліфікуються як незакінчений замах за ч. 2 ст. 17.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного з застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.

Таким чином, у всіх випадках, крім розбою та вимагательства, розкрадання визнається закінченим за наявності двох умов:

1) заподіяння власникові майнової шкоди (майна немає, відсутня можливість його використовувати чи розпорядитися ним);

2) незаконного збагачення винного за рахунок чужого (викраденого) майна.

Розкрадання можна визнати закінченим тоді, коли винний повністю реалізував свій намір — заволодіти чужим майном. Якраз тоді він і має можливість розпорядитися ним чи використати його.

Якщо винний не зміг здійснити свій намір з обставин, від нього не залежних, то його дії кваліфікуються як замах на розкрадання. Наприклад, коли майно чи гроші були відсутні або коли він не зміг подолати перешкод (відчинити двері, виламати грати, знайти сховище, відчинити сейф тощо), або йому перешкодили здійснити намір інші особи (охоронці, власники та ін.).

Наприклад, неправильно були кваліфіковані дії П. за ч. 4 ст. 81. Органи попереднього слідства і суд визнали, що П. вчинив крадіжку державного майна у великих розмірах. Але їх висновки, що крадіжка була закінченою, не підтверджуються доказами у справі. Як зазначила президія обласного суду, з матеріалів справи видно, що П. був затриманий працівниками міліції, коли знаходився у приміщенні магазину. Частину викрадених товарів було знайдено у нього, а частину — біля магазину. Оскільки П. Був затриманий на місці злочину і не встиг розпорядитися викраденим, його дії не можна розгладити як закінчену крадіжку. На підставі цього президія обласного суду перекваліфікувала дії П. з ч. 4 ст. 81 на ст. 17 і ч. 3 ст. 81 як замах на крадіжку державного майна у значних розмірах з проникненням у приміщення.

Якщо особа вчинила замах на розкрадання і від завершення злочину добровільно відмовилась, то вона не підлягає відповідальності за замах на розкрадання.

Неправильно, наприклад, були кваліфіковані дії В. міським судом за ст. 17 і ч. 2 ст. 81. Винний намагався викрасти товари з магазину, але на зміг довести свій намір до кінця з не залежних від нього причин. На попередньому слідстві й у судовому засіданні В. пояснив, що дійсно мав намір вчинити цю крадіжку, але, дійшовши до прилавка, злякався відповідальності й вийшов з магазину. Суд визнав ці показання правдивими. Проте всупереч цьому у вироку вказано, що В. залишив магазин, не довівши злочину до кінця тому, що почув шум автомобіля, який наближався, і злякався, що його затримають. Такий висновок суду, як зазначила в своїй ухвалі судова колегія Верховного Суду України, нічим не обгрунтований і суперечить показанням свідків Ч. і М. про те, що В. залишив магазин до прибуття автомашини з працівниками міліції. Він був затриманий лише через деякий час і не біля магазину, а за 300 м від нього. Таким чином, показання В. про те, що він добровільно відмовився від вчинення злочину, нічим не спростовані. Відповідно ж до ст. 18 особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності тільки в тому разі, коли фактично вчинене нею містить склад іншого злочину. На підставі цього судова колегія Верховного Суду України вирок про засудження В. за замах на вчинення крадіжки скасувала і справу закрила за відсутністю в його діях складу злочину .

Поняття "розкрадання" є родове, воно поєднує спільні ознаки цілої низки посягань на чужу власність — крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення тощо. Різноманітні види розкрадань відрізняються способом їх вчинення. Способи розкрадань визначені законом:

1) крадіжка — таємно (ст. 81, 140);

2) грабіж — відкрито та з застосуванням насильства (ст. 82, 141);

3) розбій — нападом (ст. 86, 142);

4) шахрайство — обманом (ст. 83, 143);

5) привласнення чи розтрата — зловживанням довір'ям відносно чужого майна (ст. 84);

6) вимагательство — психічним насильством у формі погроз та шантажу (ст. 862, 144).

7) зловживання службовим станом (ст. 84).

Чинне кримінальне законодавство України передбачає кваліфікуючі ознаки, за наявності яких розкрадання визнається вчиненим за обтяжуючих обставин.

Вказані ознаки можна розділити на дві групи: 1) загальні — притаманні всім розкраданням; 2) особливі — притаманні тільки деяким, окремим способам розкрадань.

Загальними кваліфікуючими ознаками розкрадань є:

а) повторність;

б) вчинення за попередньою змовою групою осіб;

в) вчинення у великих розмірах;

г) вчинення особливо небезпечним рецидивістом.

Особливими, чи спеціальними, кваліфікуючими ознаками розкрадань є:

а) вчинення з проникненням в приміщення чи інше сховище — ч. З ст. 81, ч. З ст. 82, ч. 2 ст. 86; з проникненням в житло — ч. З ст. 140, ч. З ст. 141, ч. З ст. 142;

б) вчинення з застосуванням насильства — ч. 2 ст. 82, ч. 1 ст. 86, ч. 2 і 3 ст. 862, ч. 2 ст. 141, ч. 1 ст. 142, ч. 2 і 3 ст. 144;

в) спричинення при його вчиненні тяжких тілесних ушкоджень — ч. 2 ст. 86, ч. З ст. 142;

г) заподіяння значної шкоди потерпілому — ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 141, ч. 2 ст. 143, ч. З ст. 144;

д) заподіяння великої шкоди потерпілому чи спричинення інших тяжких наслідків — ч. З ст. 86 , ч. З ст. 144;

е) особливо великі розміри — ст. 86';

є) вчинення організованою групою — ч.З ст. 8б2, ч. З ст. 144.

Повторність як кваліфікуюча ознака розкрадання передбачена другими частинами статей 81, 82, 83, 84, 86, 862, 140, 141, 142, 143, 144. Поняття повторності дається в ч. 1 примітки до ст. 81 та в примітці до ст. 140.

Розкрадання, вчинене способом крадіжки (ст. 81), грабежу (ст. 82), розтрати, привласнення чи зловживання службовим станом (ст. 84) та шахрайство (ст. 83) визнаються вчиненими повторно, якщо їм передувало вчинення цією особою якого-небудь із злочинів, передбачених ст. 69, 86, 861, 140—144, 223, 2283 та 2292.

Повторним у ст. 140—144 визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або ст. 69, 81—84, 86, 861, 8б2, 223, 2283 та 2292.

Згідно з законом розкрадання визнається повторним:

1) у випадках закінчення попереднього злочину, готування до нього чи замаху на нього;

2) як тоді, коли винна особа була виконавцем попереднього злочину, так і тоді, коли вона брала в ньому участь у ролі пособника, підбурювача чи організатора;

3) незалежно від того, чи була особа притягнута до відповідальності за попередній злочин, чи була вона засуджена, чи відбувала за нього покарання і чи відбула його.

Розкрадання визнається повторним незалежно від того, від різних чи від одного власника вилучалось майно (гроші), окрім випадків, коли розкрадання було продовжуваним.

Продовжуваним розкраданням визнається неодноразове незаконне вилучення майна (чи заволодіння ним), якщо воно складалося з ряду тотожних дій, охоплювалося єдиним умислом на заволодіння конкретним майном і вчинено одним способом.

Повторність розбою має особливості. Розбій (ст. 86 і 142) вважається повторним тільки тоді, коли йому передувало вчинення такого ж злочину (передбаченого ст. 86 або ст. 142) чи бандитизму (ст. 69).

Не утворюють повторності:

1) розкрадання, відносно яких закінчилися строки давності (ст. 48 і ст. 49) чи за які судимість знята або погашена (ст. 55);

2) продовжуване розкрадання, яке утворюють кілька тотожних дій, поєднаних єдиним умислом;

3) замах на розкрадання з наступною добровільною відмовою від завершення злочину (ст. 18);

4) повторения невдалої спроби викрасти те ж саме майно чи ту ж саму річ. Як вчинене за попередньою змовою групою осіб розкрадання кваліфікується тоді, коли в його вчиненні брали участь двоє або більше осіб, які попередньо, до початку розкрадання домовилися вчинити його спільно.

Крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство і вимагательство кваліфікуються як здійснені за попередньою змовою групою осіб тоді, коли у вчиненні відповідного злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві чи більше особи.

Розкрадання не може кваліфікуватися як вчинене за попередньою змовою групою осіб, якщо воно було скоєне безпосередньо однією особою, а інші відіграли роль підмовника чи пособника.

Неправильно були кваліфіковані, наприклад, дії М-кова за ч. 2 ст. 81, а дії М. — за ст. 19 та ч. 2 ст. 81. Вони були засуджені за крадіжку за попередньою змовою державного майна (водій автомашини на прохання М. продав йому 400 л. бензину під час його перевезення з нафтобази до радгоспу). Із справи вбачається, і суд визнав це встановленим, що бензин украв М-ков, а М. безпосередньої участі у злочині не брав — він лише підмовив М-кова вчинити крадіжку і купив у нього цей бензин.

Президія обласного суду, розглянувши цю справу, зазначила, що розкраданням, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, є таке, в якому брали участь двоє або більше осіб, котрі заздалегідь домовились про це. Оскільки ж М. безпосередньої участі у злочині не брав, його дії і дії М-кова не можуть кваліфікуватися як крадіжка державного майна, вчинена за попередньою змовою групою осіб. На підставі наведеного президія обласного суду вирок змінила, і кваліфікувала дії М-кова як крадіжку державного майна у значних розмірах за ч. 1 ст. 81, а дії М. — як підмову до вчинення цього злочину за ст. 19 і ч. 1 ст. 81 КК.

Ця кваліфікуюча обставина характеризується двома ознаками:

1) вчинення розкрадання групою у складі щонайменше двох осіб, які безпосередньо брали участь у цьому злочині. Співучасть у розкраданні, яке було вчинене одним виконавцем злочину, не утворює групи. Для визначення групи не потрібно доводити її стійкості, міцної поєднаності та зорганізованості. Розкрадання кваліфікується як вчинене групою осіб безвідносно того, що інші учасники злочину на підставі ст. 10 чи ст. 12 не підлягають кримінальній відповідальності, незалежно від притягнення до кримінальної відповідальності інших членів групи;

2) наявність попередньої, до початку розкрадання, змови між членами групи про скоєнння цього злочину.

У разі сукупності цих двох ознак розкрадання кваліфікується як вчинене за попередньою змовою групою осіб за частинами другими статей 81—84, 86, 862, 140— 144 без застосування ст. 19.

Згідно з ч. 2 примітки до ст. 81 розкрадання визнається вчиненим у великих розмірах і вважається таким, що завдало великої майнової шкоди, якщо воно вчинено однією особою чи групою осіб на суму, яка в сто і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством України.

Для визначення розміру розкрадання застосовуються державні роздрібні ціни, а при їх відсутності — ціни на аналогічні товари.

Крім вартості викраденого майна, враховуються також вага, обсяг, кількість викраденого та значущість його для власника. Але вирішальною є грошова вартість викраденого майна, оскільки в ній відбиваються й усі інші показники.

У справах про розкрадання державного майна, коли заподіяні матеріальні збитки стягуються у кратному обчисленні, дії винних за ознакою значного, великого або особливо великого розміру розкрадання в усіх випадках кваліфікуються виходячи із вартості викраденого, яка визначається залежно від виду продукції за роздрібними, закупівельними або іншими цінами.

Вартість викраденого майна, визначена із застосуванням коефіцієнта, має враховуватись як при визначенні розміру матеріальних збитків, так і при кваліфікації злочину.

У тих випадках, коли збитки заподіюються розкраданням або нестачею м'яса, молока, м'ясних продуктів, розмір сум, що підлягають стягненню на відшкодування збитків, визначається за державними роздрібними цінами на ці товари із застосуванням коефіцієнтів: м'ясо і м'ясні продукти — 3, молоко і молочні продукти — 2,5. При кваліфікації дій осіб, винних у розкраданні, умисному знищенні, умисному псуванні, нестачі, або втраті м'яса, молока, м'ясних і молочних продуктів, необхідно виходити з одноразової вартості викраденого, такого, що “е вистачає, або втраченого майна.

Вартість продукції чи товарів, викрадених у підприємствах громадського харчування і комісійної торгівлі, визначається за цінами, встановленими для реалізації цих продукції чи товарів.

Коли роздрібні ціни нижчі оптових, для визначення розміру розкрадання застосовуються оптові ціни, незалежно від того, чи викрадено майно в організацій, які займаються роздрібною торгівлею, чи в інших організацій.

Якщо роздрібні ціни на майно відсутні і немає можливості визначити його вартість за порядком, передбаченим Державним комітетом цін, то вартість викраденого визначається експертами.

При викраденні майна й інших цінностей, відносно яких законодавством встановлений особливий порядок визначення розміру заподіяної шкоди (дорогоцінні метали, камені тощо), вартість викраденого визначається за цим порядком. Кваліфікація розкрадання при цьому здійснюється, виходячи з однократної вартості викраденого, без врахування додаткових коефіцієнтів.

При кваліфікації викрадань іноземної валюти, платіжних документів, фондових цінностей в іноземній валюті їх вартість визначається за курсом Держбанку на день вчинення злочину.

У разі викрадення із контейнерів товарів, на які є роздрібні ціни, їх вартість визначається за цими цінами, а вартість майна громадян — виходячи із ціни, яка була вказана в товарних документах при відправленні вантажу.

Вартість сільськогосподарської продукції визначається за середньоринковими цінами, що існували на день розкрадання.

Розмір шкоди, заподіяної розкраданням квитків до театрів, оплачених талонів єдиного державного фонду на паливні та мастильні матеріали, одноразових проїзних автобусних квитків, визначається за їх номінальною вартістю, і такі дії кваліфікуються як закінчений злочин. При визначенні розміру розкрадання враховується:

1) все майно, викрадене із одного й того ж місця, одним і тим же способом;

2) все майно, викрадене групою осіб, незалежно від частки кожного із співучасників;

3) все майно (та гроші), використане, реалізоване чи повернене.

В тих випадках, коли умисел винного був спрямований на викрадення у великому розмірі, але фактично розкрадання було вчинене лише на незначну суму, дії винного кваліфікуються як замах на розкрадання у великому розмірі за ст. 17 і відповідними частинами статей Особливої частини КК (ч. 4 с. 81, ч. 4 ст. 82, ч. 3 ст. 84, ч. 2 ст. 86).

У разі вчинення винною особою декількох злочинів проти власності, одні з яких були закінченими, а інші — ні, незакінчені злочини кваліфікуються окремо з посиланням на відповідну частину ст. 17 КК.

Вартість викраденого майна має бути повністю обгрунтована і доведена. Осудною може бути лише така сума, яка не викликає ніяких сумнівів і доведена всіма доказами у справі.

Неправильно були кваліфіковані, наприклад, за ч. 4 ст. 81 дії П. Він був засуджений за те, що проник до магазину і викрав звідти матеріальні цінності та гроші на суму 5133 крб. У стадії розслідування і в суді П. пояснив, що зразу після вчинення злочину його було затримано і все викрадене майно на суму 1343 крб. (грошей, за словами підсудного, він не викрадав) у нього було вилучено. У викраденні цінностей саме на таку суму П. визнав себе винним. Ці пояснення засудженого об'єктивно підтверджуються описом вилученого у нього майна та рапортом працівника міліції, який безпосередньо затримав П. з викраденим майном. Під час обшуку як самого П., так і його квартири ніяких інших викрадених речей чи грошей не знайдено. Висновок суду, що П. викрав матеріальні цінності на значно більшу суму, а саме на 5133 крб., цілком побудоване на даних інвентаризації матеріальних цінностей, згідно з якою саме на таку суму в магазині виявлено нестачу. Проте наявність нестачі сама по собі не свідчить, що вона виникла в зв'язку із злочинними діями засудженого.

За таких обставин, як вказала судова колегія Верховного Суду України, необхідно визнати, що П. викрав із магазину матеріальних цінностей на суму 1343 крб., а тому його дії належить кваліфікувати не за ч. 4, а за ч. 3 ст. 81 КК.

У тих же випадках, коли винна особа мала намір викрасти певну суму грошей чи майна на певну суму, а фактично викрала більше, то її дії кваліфікуються виходячи з тієї суми, яка фактично була викрадена.

Правильно, наприклад, були кваліфіковані за ст. 86' дії Т., якого було засуджено за те, що він, зламавши запор, проник до магазину і викрав грошову виручку в сумі 10 528 крб. У поданій на вирок суду касаційній скарзі засуджений просив перекваліфікувати його дії зі ст. 86' на ч. З ст. 81, виходячи з того, що, проникаючи до магазину, він мав намір вкрасти одноденну виручку, тобто 500— 700 крб., але, знайшовши більшу суму, грошей не перелічував. Судова колегія Верховного Суду України підстав до задоволення скарги не знайшла, оскільки у справі повністю доведено, що Т. вночі зламав запор, проник до магазину і викрав грошову виручку в сумі 10 528 крб., а тому його дії за ст. 86' кваліфіковані правильно.

Таке рішення судової колегії грунтується на тих підставах, що винність особи, яка вчинила злочин, визначається її психічним ставленням до злочину не взагалі, а лише під час і саме в час вчинення злочинних дій. Тому вирішальне значення мають не думки, міркування чи наміри, які були в особи напередодні, а ті з них, які вона мала під час вчинення злочину. В даному випадку Т. мав намір викрасти одноденну виручку (500—700 крб.) до того часу, коли він проник до магазину, тобто заздалегідь до вчинення злочину. Але коли він відчинив шафу, де була схована виручка, і побачив, що там лежить значно більше грошей, у нього негайно намір змінився, і він захопив їх усі — 10 528 крб. Таким чином, у момент викрадення грошей Т. вже мав намір привласнити саме цю суму, про що свідчить і те, що він грошей не перелічував. Якби у нього був інший намір, то він вчинив би інакше. Тому за викрадення цієї суми він і повинен відповідати, і тому його дії мають бути кваліфіковані за ст. 86' КК.

Згідно з ч. З примітки до ст. 81 розкрадання державного або колективного майна визнається вчиненим в особливо великих розмірах, якщо воно скоєне однією особою чи групою осіб на суму, що в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством України.

При визначенні особливо великого розміру розкрадання враховуються:

1) всі розкрадання, вчинені винним, незалежно від джерела, способу, форми і часу вчинення злочинів;

2) вартість викраденого групою осіб незалежно від частки, отриманої кожним співучасником (вирішальним є не розмір прибутку кожного злочинця, а розмір заподіяної власнику їх спільними діями майнової шкоди).

Разом з тим у разі вчинення викрадання в особливо великих розмірах групою осіб дії окремого співучасника кваліфікуються за ст. 86' тільки у тих випадках, коли ця особа брала безпосередню участь у викраденні чи допомагала в цьому іншим співучасникам.

У загальну суму викраденого не зараховуються розміри шкоди, заподіяної внаслідок злочинів:

1) за які особа вже була засуджена чи відносно яких минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 48);

2) які були вчинені одним із співучасників самостійно, незалежно від інших.

В тих випадках, коли умисел винного був спрямований на викрадення в особливо великих розмірах, але за незалежних від нього причин він не зміг досягти цих наслідків, його дії кваліфікуються як замах на викрадення майна в особливо великих розмірах за ст. 17 і ст. 861 КК.

Отже, вчинення декількох викрадань будь-яким способом (таємно, відкрито, з допомогою обману та іншими), які в цілому утворюють особливо великий розмір, кваліфікується за ст. 861 КК.

Розкрадання, як вчинене особливо небезпечним рецидивістом, може кваліфікуватись за частинами четвертими ст. 81 і 82, ч. З ст. 83, ч. 2 ст. 86, ч. З ст. 862, ч. 4 ст. 140, ч. 4 ст. 141, частинами третіми ст. 142, 143 та 144 лише тоді, коли винна особа вже до вчинення цього злочину була визнана судом особливо небезпечним рецидивістом і про це є вирок суду, що набрав чинності.

Така кваліфікація буде неправильною відносно тих осіб, які ще тільки можуть і повинні бути згідно з Законом визнані особливо небезпечними рецидивістами.

Розкрадання, вчинене особливо небезпечним рецидивістом, як кваліфікуюча ознака триває до того часу, поки з цієї особи осудність не буде знята у встановленому Законом порядку.

Першорядне значення для кваліфікації розкрадання має спосіб вчинення як найважливіша його ознака.

Залежно від способу розкрадання Закон диференціює кримінальну відповідальність за різні види цього злочину.

<І>