6. Кваліфікація шахрайства

Шахрайством називається викрадання чужого майна або протизаконне набуття права на чуже майно обманом чи зловживанням довір'ям.

Від інших форм розкрадання шахрайство відрізняється способом заволодіння чужим майном чи правом на майно: для цього винний застосовує обман чи зловживання довір'ям потерпілого (володільця майна).

Обман — це призведення до помилки потерпілого чи володільця майна повідомленням йому неправдивих відомостей або приховуванням певних обставин з метою викликати у потерпілого (чи володільця майна) впевненість у вигідності або обов'язковості передачі майна чи права на нього.

Зловживання довір'ям — це несумлінне використання довір'я потерпілого чи володільця майна для заволодіння їх майном.

Важливою обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим (володільцем) майна чи права на нього винному.

Обман при шахрайстві стосується фактів і обставин, які відносяться до особи винного, різних предметів і явищ.

Існують чотири типових способи обману при шахрайстві, коли винний:

1) видає себе за особу, яка має право на отримання майна (грошей) і якою він в дійсності не є. Видає себе, наприклад, за інкасатора, газівника, працівника міліції тощо;

2) змінює зовнішність речі чи видає одну річ за іншу (мідну за золоту, "куклу" за пачку грошей тощо);

3) замовчує обставини, які для цього випадку є істотними і обов'язковими (наприклад, отримання грошової допомоги на дитину, яка померла);

4) надає підроблені документи для отримання майна чи грошей (підроблені накладні, вимоги, чеки, лотерейні квитки тощо).

Якщо потерпілий, зважаючи на вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини, не міг правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, то передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном способом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого, за наявності до того підстав, може кваліфікуватися за ст. 81 чи ст. 140, а заволодіння правом на майно має розглядатися як недійсна угода (ст. 51, 52, 54, 55 Цивільного кодексу України).

Зловживання довір'ям — це обман довір'я, яке було виявлено потерпілим винному. Використовуючи виказане йому довір'я, винний звертає у свою власність передане йому майно (наприклад, аванс за майбутню роботу, отри--мані напрокат речі тощо).

Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання кваліфікується як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов'язання не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи цінності нібито для передачі посадовій особі як хабара, маючи намір не передавати їх, а привласнити, то вчинене кваліфікується як шахрайство за ст. 83 чи ст. 143. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, то його дії кваліфікуються за сукупністю злочинів за ст. 83 чи ст. 143 і ст. 17, ст. 19 і відповідною частиною ст. 170 КК.

Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір'ям вчиняє інший злочин (ст. 191, 193 чи 194), її дії кваліфікуються за ст. 83 чи ст. 143 і за статтею, яка передбачає відповідальність за цей злочин.

Шахрайство, вчинене посадовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довір'ям, зловживала владою чи службовим станом, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 83 чи 143 і статтею 165.

Істотними ознаками шахрайства є такі його властивості:

1) особа, яка передає винному майно чи гроші, не усвідомлює факту обману;

2) особа, яка передає винному майно чи гроші, помиляючись, вважає, що їх отримання-передача є правомірною, і вона добровільно передає їх винному назавжди;

3) разом з передачею майна чи грошей винному передаються і всі повноваження.

За цими ознаками шахрайство відрізняється від крадіжки, яка була вчинена із застосуванням хитрощів чи обману, які полегшили її вчинення, або з використанням доступу до майна. В деяких випадках крадіжка може бути вчинена відносно майна, яке було передано винному з певною метою (передати, перевезти, зберегти).

Шахрайство відрізняється від такої крадіжки за характером і змістом передачі майна:

1) якщо при передачі майна винному передаються також і повноваження власника або хоча б частина їх, то викрадання кваліфікується за ст. 83 чи ст. 143;

2) якщо ж при передачі майна винному ні в якій мірі повноваження власника не передаються, а майно йому передається для охорони, передачі третім особам, перевезення, то викрадання кваліфікується як крадіжка за ст. 81 чи ст. 140.

Шахрайство вважається закінченим з моменту заволодіння майном, з моменту передачі його винному;, оскільки воно передається йому добровільно, то з цього моменту він має можливість ним розпоряджатися.

Спроба отримати майно чи гроші з допомогою обману чи зловживання довір'ям, якщо цей намір винному здійснити не вдалося, кваліфікується як замах на шахрайство за ст. 17 і ст. 83 чи ст. 143.

<І>