Бойко О. Компетенція глави держави у сфері забезпечення національної безпеки

 (Київський Національний Університет Ім.Тараса Шевченка)

Проблема забезпечення національної безпеки наприкінці XX — початку XXI століть стає все більш актуальною для багатьох держав світу. Це пов'язано з процесом глобалізації, посиленням міжнаціональної і расової ворожнечі, тероризмом, наркобізне-сом, який набирає транснаціонального характеру. Знищення 11 вересня 2001 р. торговельного центру в Нью-Йорку по-новому поставило проблему тероризму. На конференції «Глобалізація загальної організованої й корупційної злочинності», яка відбулася 16 березня 2001 р. у Москві, підкреслювалося, що глобалізація поряд з позитивним для світової цивілізації має згубні наслідки, нові кримінологічні проблеми[1]. Отже, в світі збільшується кількість загроз національній безпеці, через що ця проблема є досить актуальною.

Забезпечення національної безпеки — це обов'язок, насамперед, органів державної влади, оскільки вони володіють необхідними засобами впливу на відповідні процеси. Через державний апарат реалізується внутрішня і зовнішня політика держави, визначаються її пріоритети. Так, згідно з п. 5 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради відноситься визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики. Це та сфера, де мають тісно співробітничати всі гілки державної влади, оскільки йдеться про національну безпеку. Проте це не тільки завдання державного механізму. Так, Конституція (ст. 17) встановлює, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями не тільки держави, а й справою всього українського народу. Таким чином, справа структур громадянського суспільства. Проте разом з цим існують й різні можливості в забезпеченні національної безпеки державними інституціями і структурами громадянського суспільства.

Діяльність органів державної влади по забезпеченню національної безпеки України

тільки у останні роки стає предметом конституційно-правових досліджень[2]. Поряд з цим чимало аспектів цієї складної проблеми, в тому числі ролі Президента України в даному процесі, грунтовно не проаналізовані. Тому існує об'єктивна необхідність вивчити в порівняльно-правовому аспекті роль Президента України в забезпеченні національної безпеки. Для порівняння береться практика США, з її нормативно-правовим регулюванням цієї проблеми і нагромаджений значний досвід захисту національних інтересів і національної безпеки, який сьогодні є одним із основоположних.

Безпека — це стан захищеності життєво важливих інтересів людини і суспільства від внутрішніх і зовнішніх загроз. Національна безпека України є стан, яким забезпечується суверенітет, конституційний лад та територіальна цілісність держави, розвиток і захист інтересів особи, її духовний і матеріальний добробут та ін. Об'єктом безпеки є національні інтереси, національні цінності, структурні елементи національної безпеки. Основними об'єктами безпеки є: громадянин (людина) — його права і свободи; суспільство — його духовні і матеріальні цінності; держава — її суверенітет, конституційний лад, територіальна цілісність, недоторканість кордонів.

Для реалізації функцій глави Української держави в сфері забезпечення національної безпеки істотне значення мають ст. 1 Конституції, яка встановлює: Україна є суверенна і незалежна держава; ст. 2, що суверенітет України поширюється на всю її територію; ст. 5, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповано державою, її органами, або посадовими особами; ст. 16 щодо екологічної безпеки; ст. 17 щодо захисту і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки; ст. 18, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки ст. 19, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Особливе значення має п. 1 ст. 106 Конституції, в якому встановлено, що Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави. Більш детально вона регламентується в актах поточного законодавства.

Законодавство України і США з питань забезпечення національної безпеки найбільше уваги приділяє правовому режиму надзвичайного стану, наслідкам його введення для прав і свобод людини і громадянина, юридичних осіб. Значною мірою це пов'язане з тим, що введення такого стану істотно може порушити права значної кількості суб'єктів права. В США на федеральному рівні питання введення надзвичайного стану регулюються Конституцією США, Законом «Про національний надзвичайний стан», іншими нормативно-правовими актами, в тому числі законами: від 12 січня 1951 р. «Про громадянську оборону»; від 28 грудня 1977 р. «Про непередбачувану і надзвичайну загрозу національній безпеці США». Цими актами визначається компетенція Президента Сполучених Штатів у даній сфері відносин, характер і зміст його зв'язків з Конгресом.

Президентом України при загрозі національній безпеці вводиться надзвичайний стан. Так, згідно з п. 21 ст. 106 Конституції він приймає рішення про введення в країні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою. Важливо, що в цьому положенні підкреслюється обов'язковість взаємодії Парламенту і Президента щодо надзвичайного режиму, коли можуть бути обмежені права юридичних і фізичних осіб. Цим гарантується і недопущення безпідставного введення режиму надзвичайного стану, забезпечення конституційної законності.

Правовий режим — це особливий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру (не нижче загальнодержавного рівня), що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створення загрози життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства. Він (режим) передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідних повноважень, необхідних для відвернення загрози й забезпечення національної безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу. Надзвичайний стан допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Рішення Президента України про введення надзвичайного стану оформляється указом, який набирає чинності лише після його затвердження Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення глави держави.

Згідно із законом США «Про національний надзвичайний режим» надзвичайний стан США вводиться Президентом США шляхом видання спеціального акта — прокламації про його введення. В цьому акті обов'язково мають бути зазначені: підстави введення надзвичайного стану; територія і строк його дії; правові наслідки; повноваження відповідних державних органів і посадових осіб. Прокламація має негайно бути переданою Конгресу США і опублікована в офіційному виданні нормативних актів федеральної виконавчої влади. На відміну від практики України, прокламація Президента США про введення надзвичайного режиму ухвалення або утвердження Конгресом США не потребують. В цьому процедура введення надзвичайного стану в США принципово відрізняється від практики в Україні. На мою думку, це, насамперед, пов'язано з відмінностями України і США у формі державного правління.

Зміст і діяльність президентів України і США в сфері національної безпеки визначаються рівнем і напрямами загроз для їх країн, на цій основі виробляється й відповідна стратегія. Для США — це було повалення режиму Саддама Хусейна, переслідування терористів у всьому світі; для України — це усунення внутрішніх катаклізмів, пов'язаних з економічними і політичними процесами.

В основу дій глав держав закладено національні інтереси, пріоритетність яких зумовлюється конкретною ситуацією, що складається в країні та за її межами. Пріоритетними національними інтересами України на сучасному етапі е: забезпечення

державного суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості кордонів (це є важливо з огляду на поширення у світі практики глобалізації); підвищення ефективності функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування; створення ефективного механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина; створення громадянського суспільства, умов для ефективної діяльності його інститутів; досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин в Україні, як цього вимагає ст. 11 Конституції України, встановлюючи, що держава сприяє консолідації та розвитку української нації, розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин в Україні; створення ефективної соціальне орієнтованої економіки; забезпечення економічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства у відповідності з положеннями ст. 16 Конституції, у якій йдеться, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави; налагодження рівноправних і взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту. Згідно із ст. 18 Конституції зовнішньополітична діяльність України (в реалізації якої пріоритетна роль належить Президенту України) має бути спрямована на забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. У забезпеченні національної безпеки України з більшістю із зазначених напрямів Президенту України належить основоположна роль.

Стратегія діяльності Президента України, пов'язана із забезпеченням національної безпеки, спрямована проти загроз, які сьогодні існують в політичній, економічній, соціальній, екологічній, інформаційній сфері відносин. В політичній сфері до них належать: посягання на конституційний лад і державний суверенітет, втручання у внутрішні справи України з боку держав, істотні порушення конституційних прав і свобод громадян в Україні та за її межами, порушення ст. 6 Конституції щодо принципу поділу влади, порушення Конституції і законів України різними суб'єктами правовідносин, відсутність механізму застосування конституційної відповідальності, відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку; в економічній сфері — наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод у становленні ринкових відносин, неконтро-льований відплив за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів, розширення тіньового сектора економіки; в соціальній сфері — низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, падіння рівня здоров'я населення, незадовільний стан його охорони, тенденції моральної та духовної деградації суспільства; неконтрольовані міграційні процеси; у воєнній сфері — зниження рівня боєздатності військової організації держави, воєнно-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх державах; в екологічній сфері — негативні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне застосування екологічно шкідливих та недосконалих технологій, неконтрольо-ване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів; в інформаційній сфері — повільність входження України у світовий інформаційний простір, інформаційна експансія з боку інших держав, витік інформації, яка становить державну та іншу захищену законом таємницю, тощо.

На сучасному етапі підвищується роль Ради національної безпеки і оборони України, яка є координаційним органом, котрий координує і контролює діяльність органів виконавчої влади в сфері національної безпеки і оборони. Головою Ради є Президент України, який особисто формує персональний склад Ради, її рішення набирають чинності указами Президента. До сфери оборони і національної безпеки відноситься майже половина його повноважень, що відповідає закріпленому в Конституції України статусу як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил і гаранта державного суверенітету та територіальної цілісності України. Фактично йому підпорядкована вся сфера державного управління обороною та забезпечення національної безпеки, оскільки реалізація цих завдань потребує концентрації влади і діяльності усіх гілок влади, а також максимально оперативного прийняття владних рішень[3].

В Україні і в США глави держав приділяють істотну увагу стану екологічної безпеки. Ця проблема є актуальною для обох держав, оскільки США вносить в копилку світового забруднення навколишнього природного середовища до 40 відсотків, а в

Україні все більше дають взнаки наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Це знайшло відбиття у конституційному законодавстві. Згідно зі ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Хоча Президент України не орган, що безпосередньо опікується проблемами екологічної безпеки, проте це прямо випливає з його призначення бути гарантом прав і свобод людини і громадянина. Екологічні права особи мають сьогодні особливе значення як проблема національної безпеки. В ст. 16 Конституції перед Українською державою ставиться завдання «збереження генофонду українського народу», а ст. 50 закріплює, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Президенти двох країн при виконанні функцій в галузі охорони навколишнього природного середовища, в аспекті забезпечення національної безпеки, спираються на відповідний управлінський апарат. Так, при виконавчому апараті Президента США є Рада з якості оточуючого природного середовища з трьох членів, які призначаються на пропозицію Президента за згодою Сенату. В обов'язок Ради входить подання допомоги Президенту США і його консультування при підготовці доповіді про якість природного середовища, яка щороку має направлятися Конгресові США.

Стан із забезпечення охорони навколишнього природного середовища як в Україні, так і в США далекий від задовільного, як і в цілому на планеті. Тому є об'єктивна необхідність активізувати діяльність глав держав в цьому напрямі. Йдеться про виживання людства, стратегію екорозвитку, забезпечення незатьмареного життя майбутніх поколінь. Це глобальна проблема людства, на вирішення якої має бути спрямоване зусилля всіх держав, оскільки жодна держава не може поодинці її вирішити. Хоча б тому, що природа не знає кордонів.

Використана література:

1. Глобализация общей, организованной и коррупционной преступности. // Гос. и право. — 2001. - № 12. - С. 89.

2. Кравець Є.Я. Національна безпека України: права людини в умовах надзвичайного стану // Правова держава. — Вип. 9. — К., 1998; Серьогіна С.Г. Теоретико-правові та організаційні засади функціонування інституту президентства в Україні. — Харків, 1998. — С. 94—107; Кравець Є. Національна безпека України: механізм дії права в умовах надзвичайної ситуації // Право України. — 1998. — № 8.

3. Серьогіна С.Г. Теоретико-правові та організаційні засади функціонування інституту президентства в Україні. — С. 107.