6.1. Виняткові стани

Виняткові стани — це група тимчасових, гострих розладів психіч­ної діяльності, що різняться за етіологією, але багато в чому подібні за клінічними ознаками. Виняткові стани виникають у осіб, які не стражда­ють на психічні захворювання, і, як правило, становлять єдиний епі­зод у їхньому житті. Назва "виняткові" підкреслює, що вони є ви­нятковою подією в житті людини. До виняткових станів належать патологічне сп'яніння, патологічний афект, патологічний просоночний стан, сутінковий розлад свідомості, що не є симптомами психічного захворювання. Виняткові стани виникають при фізичній і психічній перевтомі, дефіциті сну, тривалому емоційно-вольовому напруженні.

Патологічне сп'яніння — це гострий короткочасний психотичний епізод, що виникає на тлі простого алкогольного сп'яніння, тобто спро­вокований алкоголем тяжкий психічний розлад.

Велику роль у виникненні патологічного сп'яніння відіграють пе­ревтома, недосипання, психічне і фізичне виснаження, хвилювання, страхи, тривога.

Основною ознакою патологічного сп'яніння є змінена свідомість, у результаті чого спотворюються процеси сприйняття, настає відрив від реальної дійсності. З'являються несвідомі страх, тривога, відчут­тя загрози щодо себе і близьких.

При наростанні емоційної напруги порушується орієнтування в навколишньому середовищі, з'являється маячне тлумачення різних подій. Під час такого стану раптово змінюється зовнішній вигляд

78

людини, обличчя стає блідим, а його вираз відбиває розгубленість, тривогу, страх. Водночас зберігається здатність до доволі складних цілеспрямованих дій, користуватися різними предметами, зброєю, вчи­няти агресивні дії. Такі особи повністю дезорієнтовані в обстановці, не здатні до адекватного мовного контакту з оточуючими. Мовна про­дукція при патологічному сп'янінні уривчаста і в основному відбиває хворобливу симптоматику. Зовнішні форми поведінки такої особи свідчать про хворобливе сприйняття нею довкілля (людина ховається, когось переслідує, оточує, захищається від уявних ворогів); при цьому дії її мають хаотичний, безладний характер.

Закінчується патологічне сп'яніння так само раптово, як і почи­нається, найчастіше термінальним сном. Для такого стану характерні неприховування слідів злочину, неопирання при затримуванні, пасив­не підпорядкування оточуючим. Вчинене діяння після відновлення свідомості сприймається особою з подивом, як нереальне і супровод­жується амнезією всіх подій. Іноді в пам'яті особи залишаються фраг­менти галюцинаторних і маячних психопатологічних переживань. Тому особливе діагностичне значення під час проведення судово-психіатричної експертизи мають перші отримані одразу після події показання, коли спогади можуть бути найвиразнішими.

Судово-психіатрична оцінка патологічного сп'яніння завжди свід­чить про неосудність особи, яка вчинила протиправну дію в такому стані.

Оскільки діагноз патологічного сп'яніння завжди ставиться рет­роспективно, крім психопатологічного аналізу в практиці експертизи велике значення має вивчення матеріалів кримінальної справи. Мате­ріали кримінальної справи повинні відбивати разом з доказами здій­снення особою злочину опис особливостей її поведінки, характеру мовної продукції в досліджуваній ситуації. Велике діагностичне зна­чення мають показання свідків про зовнішній вигляд правопорушни­ка, дані про неправильне сприйняття ним довкілля, висловлювання, що свідчить про наявність у особи хворобливих переживань (страх, незрозумілі вигуки та ін.), про особливості її рухів, послідовність дій тощо. Діагноз патологічного сп'яніння ґрунтується на сукупності рет­роспективної оцінки поведінки обстежуваного на основі аналізу ма­теріалів кримінальної справи, які підтверджують або суперечать клі­нічним припущенням про порушену свідомість.

Гостра реакція на стрес розвивається в осіб у відповідь на винят­ковий фізичний і психологічний стрес, що з'являється внаслідок силь-

79

ної психогенної травми. Стресом може бути сильне травматичне пе­реживання, включаючи загрозу безпеці чи фізичній цілісності індиві­дуума, природна катастрофа, нещасний випадок, аварія, злочинна поведінка інших осіб, зґвалтування, втрата близьких, пожежа, непри­ємна звістка, арешт. Ризик розвитку в особи такого розладу підви­щується в разі фізичного виснаження й наявності органічних факторів (наприклад, у людей похилого віку). Крім того, у виникненні гострої реакції на стрес значну роль відіграє індивідуальна вразливість і зни­жені адаптивні можливості особистості, оскільки цей розлад розви­вається не в усіх людей, які піддалися сильному стресу. Симптоми ви­являють типову змішану і мінливу картину й включають початковий стан "оглушення" з деяким звуженням свідомості та зниженням уваги, нездатністю адекватно реагувати на зовнішні стимули з дезорієнта­цією в місці, часі та власній особистості.

Такий стан може супроводжуватися психомоторною загальмова-ністю (аж до ступору) чи ажітацією і гіперактивністю (реакція втечі).

Психомоторна загальмованість виявляється раптово станом заці­пеніння, повною нерухомістю, порушенням сприйняття зовнішніх по­дразників і відсутністю мови. До психомоторної загальмованості до­даються вегетативні порушення і глибоке потьмарення свідомості (сноподібне оглушення) з подальшою амнезією.

Гіперактивна форма характеризується хаотичним, безладним метанням, що настає раптово, безглуздою втечею, часто в напрямку небезпеки. Хворі намагаються кудись іти чи бігти, їхні рухи стають безцільними й недиференційованими, міміка відбиває жахливі пере­живання, висловлювання нескладні, уривчасті, іноді переважає мов­на сплутаність у вигляді нескладного мовного потоку. Вегетативні порушення виявляються у тахікардії, різкому зблідненні чи почер­вонінні шкіри, рясному потовиділенні. До гіперактивної форми шо­кових реакцій належать також гострі психози страху. У такому разі у клінічній картині психомоторного збудження основним симптомом є панічний, невтримний страх. Іноді психомоторне збудження змі­нюється психомоторною загальмованістю, і тоді хворі застигають у позі, що виражає жах, розпач. Такий стан страху зникає через кілька днів, але в подальшому будь-яке нагадування про минулі переживан­ня може призвести до загострення нападів страху.

В окремих випадках на ґрунті перенесеної гострої реакції страху в подальшому може розвиватися затяжний невроз страху.

80

Патологічний афект — це хворобливий стан, що виникає у психіч­но здорової людини як гостра реакція на стрес, на піку розвитку якої спостерігається порушення свідомості за типом афективного сутінко­вого стану. Патологічний афект складається з трьох фаз.

Перша фаза (підготовча) — особистісне переосмислення стресової ситуації, виникнення і наростання емоційного напруження. При гос­трій психогенії ця фаза може скорочуватися до кількох секунд, що призводить до різкого прискорення прояву патологічного афекту. Тривала психотравмуюча ситуація поступово нарощує афективне на­пруження, на тлі якого незначна стресова подія за механізмом "ос­танньої краплі" може спричинитись до гострої афективної реакції.

Найважливіша умова виникнення афективної реакції — наявність конфліктної ситуації, почуття фізичної чи психічної перешкоди на шляху реалізації своїх планів, намірів.

Гостра психогенія може виявитись несподіваним, сильним, суб'єк­тивно значущим подразником (раптовий напад, грубе приниження честі, гідності та ділової репутації). Фактор раптовості, "надзвичай­ність" психогенії для особистості мають вирішальне значення.

При тривалій психотравмуючій ситуації (стійкі неприязні відноси­ни з потерпілим, тривалі систематичні приниження і знущання, бага­торазове повторення ситуацій, що спричинюють емоційне напруження) гостра афективна реакція виникає в результаті поступового нагро­мадження афективних переживань. Психічний стан таких осіб характе­ризується зниженим настроєм, неврастенічною симптоматикою, появою домінуючих ідей, тісно пов'язаних із психотравмуючою ситуацією. До факторів, що спричинюють афективну реакцію належать перевто­ма, тривале безсоння, фізичне та психічне виснаження.

На другій фазі патологічного афекту виникає короткочасний пси-хотичний стан, коли психотична симптоматика характеризується незавершеністю, невиразністю, відсутністю зв'язку між окремими психопатологічними феноменами. Вона визначається, як правило, короткочасними розладами сприйняття у вигляді гіпоакузій (звуки віддаляються), гіперакузій (звуки сприймаються як дуже голосні), ілюзорного сприйняття різних подразників. Окремі розлади сприй­няття можуть бути кваліфіковані як галюцинації. Крім того, з'явля­ються психосенсорні розлади: порушення схеми тіла (голова стала великою, руки довгими), стан гострого страху, розгубленості й ма­ячні переживання, зміст яких може відбивати реальну конфліктну ситуацію.

81

Подальше афективне напруження призводить до афективного ви­буху з проявами особливої жорстокості, агресії, що не відповідають за змістом і силою приводу, що спричинив їх, а також мотивам і цін­нісним установкам особистості.

Моторні дії при патологічному афекті тривають і після того, як жертва перестає опиратися чи не виявляє ознак життя. Такі дії мають характер немотивованих автоматичних і стереотипних рухів.

Про порушення свідомості й патологічний характер афекту свід­чать також надзвичайно різкий перехід від інтенсивної рухової актив­ності, що властива другій фазі, до психомоторної загальмованості.

Третя фаза (заключна) характеризується відсутністю будь-яких ре­акцій на вчинене, відсутністю контакту, термінальним сном чи хво­робливою прострацією, що становить одну з форм оглушення.

При диференціальній діагностиці патологічного і фізіологічного афектів необхідно враховувати, що вони мають певні спільні ознаки, зокрема короткочасність, гостроту, яскравість виразності, зв'язок із зовнішнім психотравмуючим приводом, три фази розвитку; вибухо­вий характер у другій фазі, виснаження фізичних і психічних сил, а та­кож часткову амнезію — у заключній.

Основним критерієм розмежування патологічного та фізіологіч­ного афектів є виявлення симптомів сутінкового розладу свідомості при патологічному афекті. При фізіологічному афекті виявляється тільки афективно звужена, але не порушена свідомість.

Судово-психіатрична оцінка патологічного і фізіологічного афек­тів різна. При здійсненні афективного делікту неосудність визнача­ється тільки наявністю ознак патологічного афекту в момент право­порушення. Такий стан підпадає під поняття тимчасового розладу психічної діяльності медичного критерію неосудності, тому що ви­ключає можливість такої особи в момент здійснення протиправних дій усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Наявність фізіологічного афекту в момент здійснення злочину не виключає осудності, а є тільки пом'якшуючою обставиною.

Найадекватнішим видом експертизи при оцінюванні афективних деліктів є комплексна судова психолого-психіатрична експертиза. Спіль­ний розгляд особистості, ситуації, психічного стану в момент делік­ту — один з основних принципів при оцінюванні емоційних станів.

При здійсненні судової комплексної психолого-психіатричної ек­спертизи компетенція психіатра поширюється на розкриття і квалі­фікацію аномальних, патологічних особливостей особистості підекс-

82

пертного, нозологічну діагностику, відокремлення хворобливих і не-хворобливих форм афективної реакції, складання висновку про не­осудність чи обмежену осудність обвинувачуваного. До компетенції психолога належить визначення структури особистісних особливос­тей підекспертного, які не виходять за межі психічної норми, аналіз психогенної ситуації, мотивів поведінки її учасників, визначення ха­рактеру нехворобливої емоційної реакції, ступеня її інтенсивності та вплив на поведінку підекспертного при скоєнні протиправних дій.

Патологічний просоночний стан належить до розладів пробуджен­ня і, як правило, розвивається в осіб, схильних до розладів сну, особ­ливо до станів пробудження, що супроводжуються повільним віднов­ленням орієнтування в навколишньому середовищі.

Хворобливі просоночні стани перед пробудженням характеризу­ються яскравими сновидіннями зі страхом. Об'єктом агресивної пове­дінки людини в такому стані стають особи з найближчого оточення, перекручене сприйняття яких є продовженням жахливого сновидіння. У просоночному стані свідомість людини порушується, внаслідок чого повністю зникає контакт з оточенням, послідовність і цілеспрямова­ність дій визначаються змістом сновидінь. Після вчинення особою правопорушення її сон або триває, або настає пробудження з на­ступною адекватною реакцією розгубленості й подиву з приводу то­го, що сталося. В окремих випадках можливі фрагментарні спогади про зміст сновидінь. Сновидіння, як правило, мають яскравий, жах­ливий характер, супроводжуються страхом і необхідністю обороня­тися. Зазвичай сновидіння тривають і після того, як рухливі функції звільняються від сонного гальмування.

Особи, які вчинили правопорушення у стані патологічного просо-ночного стану, визнаються неосудними.

Вибір примусового заходу медичного характеру щодо неосудних осіб, які перенесли короткочасні розлади психічної діяльності, пови­нен бути диференційованим.

Якщо виняткові стани виникають у осіб, які не зловживали рані­ше алкоголем, мають позитивний соціальний статус з неістотно вира­женою органічною патологією мозку, можна рекомендувати щодо них спостереження районного психоневрологічного диспансеру чи амбулаторне примусове лікування. Якщо ж особи, які перенесли ко­роткочасні психотичні стани, потребують лікування психогенних роз­ладів, вони можуть бути направлені до психіатричної лікарні без за­стосування примусових заходів медичного характеру.

83