1.1. Предмет і завдання судової психіатрії

Загальна психіатрія досліджує закономірності виникнення, роз­витку та можливі наслідки захворювань, що супроводжуються по­рушеннями психіки, і вивчає психічні розлади з метою надання пси­хічно хворим психіатричної допомоги, яка полягає в обстеженні, діагностиці, лікуванні, догляді та медико-соціальній реабілітації цих осіб.

Судова психіатрія як галузь загальної психіатрії вивчає психічні розлади відповідно до завдань, які вирішуються в кримінальному та цивільному процесі. На основі висновків судових психіатрів, що під­лягають оцінці разом з іншими доказами, суд в межах кримінально­го чи цивільного судочинства приймає процесуальне рішення (ухва­лу, постанову, вирок).

Як зазначалося, загальна психіатрія та її галузь судова психіатрія мають схожі та відмінні риси. Так, зокрема, обидві ці медичні дис­ципліни вивчають психічні розлади одними методами дослідження, діагностики, мають єдину класифікацію психічних захворювань, єди­ні терміни та поняття, одну систему наукових поглядів на етіологію та патогенез психічних розладів і систему практичних дій, що поля­гають у їх виявленні, профілактиці та лікуванні.

Проте на відміну від загальної психіатрії судова, крім зазначено­го, виконує судово-психіатричну оцінку психічної патології за допо­могою специфічних критеріїв, що зумовлює виокремлення психічної патології, яка має певне юридичне значення і спричинює відповідні

правові наслідки. Отже, предмет судової психіатрії становлять психічні розлади, які мають правове значення у кримінальному та цивільному процесах.

У вужчому розумінні предметом судової психіатрії є визначення психічного стану підекспертних у певні відрізки часу і стосовно пев­них обставин, що становлять інтерес для слідства і суду.

До об'єктів судово-психіатричної експертизи належать: підексперт-ний, медична документація, матеріали кримінальної та цивільної справи.

Основними завданнями судово-психіатричної експертизи є такі:

визначення психічного стану обвинуваченого, підозрюваного

чи підсудного в разі виникнення сумнівів щодо їх осудності або

можливості на момент провадження у справі усвідомлювати свої

дії (бездіяльність) або керувати ними;

надання висновку про необхідність застосування примусових за­

ходів медичного характеру до осіб, які скоїли суспільно небез­

печні дії у стані неосудності чи осудності, але до винесення

вироку захворіли на психічну хворобу, яка позбавляє їх можли­

вості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними,

за умови, що такі особи за характером скоєного ними суспіль­

но небезпечного діяння та хворобливого стану становлять сус­

пільну небезпеку;

визначення психічного стану свідків чи потерпілих у разі виник­

нення сумнівів у їх здатності правильно оцінювати обставини,

що мають значення у справі, і давати правдиві свідчення;

визначення психічного стану позивачів і відповідачів, питання

про дієздатність яких вирішується судом, а також громадян з

метою встановлення їх можливості розуміти значення своїх дій

та керувати ними при укладенні цивільно-правових угод.