2.1. Судово-психіатрична експертиза підозрюваних і обвинувачених

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу (КК) України на­стає кримінальна відповідальність. Згідно зі ст. 22 КК України кримі­нальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Особа, яка вчинила злочин у віці 14-16 років, підлягає криміналь­ній відповідальності за умисне вбивство (ст. 115-117 КК України), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з поданням правової допо­моги, представника іншої держави (ст. 112, 348, 379, 443), умисне се­редньої тяжкості й тяжке тілесне ушкодження (ст. 112, ч. 2 і 3 ст. 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (ст. 113), бандитизм (ст. 257), терористич­ний акт (ст. 258), захоплення заручників (ст. 147 і 349), зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), крадіжку (ст. 185, ч. 1 ст. 262, 308), грабіж (ст. 186, 262, 308), розбій (ст. 187, ч. 3 ст. 262, 308), вимагання (ст. 189, 262, 308),

21

умисне знищення або пошкодження майна (ч. 2 ст. 194, 347, 352, 378, ч. 2 і 3 ст. 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних за­собів (ст. 277), крадіжка або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), неза­конне заволодіння транспортним засобом (ч. 2 і 3 ст. 289), хуліган­ство (ст. 296 КК України).

Вік, з якого настає кримінальна відповідальність, у різних краї­нах різний: в Єгипті, Лівані, Іраку — 7 років, Англії — 8 років, Ізраїлі — 9 років, Греції і Франції — 13 років, ФРН — 14 років, Швеції — 15 років.

Для того щоб нести відповідальність за заподіяну шкоду, суб'єкт злочину повинен володіти свідомістю і волею. Тому суб'єктом злочи­ну може бути лише людина — особа фізична, оскільки тільки людина має свідомість і волю й тому може відповідати за свої дії (бути осудною).

Згідно зі ст. 19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керу­вати ними.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчи­нення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законодавством, перебувала у стані неосудності, тобто не могла ус­відомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними через хро­нічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльнос­ті, недоумство чи інший хворобливий стан психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осуд­ності, але до винесення вироку захворіла на психічну хворобу, що по­збавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть бути засто­совані примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Злочин — діяння провинне. Винність особи припускає її здат­ність відповідати за свої дії і керувати ними. Лише за таких умов може йтися про відповідальність. Отже, осудність є передумовою вини та ознакою суб'єкта злочину і характеризується таким пси­хічним станом, при якому особа в момент вчинення суспільно небезпечного діяння здатна усвідомлювати свої дії, їх суспільне значення і керувати ними, а також здатна відповідати за вчинений злочин.

22

В окремих умовах і за деяких обставин особа втрачає можливість правильно усвідомлювати свої дії і керувати ними, і це називається станом неосудності.

Неосудність — це зумовлена розладом психічної діяльності особи нездатність розуміти суспільне значення своїх дій, усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними в момент вчинення суспільно небезпечного діяння. Особи, які перебувають у такому стані визнаються криміналь­ним законодавством неосудними, вони не можуть бути суб'єктами злочину і підлягати кримінальній відповідальності.

При визначенні неосудності враховують два взаємопов'язаних критерії — медичний та юридичний.

Медичний критерій неосудності характеризується широким ко­лом психічних захворювань та психічних аномалій і становить собою чотири узагальнені групи психічних розладів: хронічне психічне зах­ворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство, інший хворобливий стан психіки, встановлений законодавством.

Хронічне психічне захворювання (шизофренія, епілепсія, прогре­суючий параліч та ін.) — це постійний розлад психіки, що характери­зується тривалим перебігом, поступовим ускладненням хворобливого процесу, тенденцією до прогресування, що призводить до глибоких стійких змін особистості хворої особи.

Тимчасовий розлад психічної діяльності — це різні за тривалістю хворобливі процеси, що характеризуються раптовістю, швидким роз­витком і завжди завершуються одужанням. Вони можуть тривати від кількох хвилин, годин (це гострі, раптові та короткочасні розлади психіки, так звані виключні стани) до кількох тижнів, місяців, іноді років. Тому для цієї групи психічних розладів тривалість перебігу за­хворювання не основна особливість. Основна особливість полягає у принциповій можливості повного одужання, що при хронічних пси­хічних захворюваннях практично неможливо. У цю групу входять такі розлади психічної діяльності: патологічний афект, патологічне сп'яніння, алкогольний делірій та дисоціативні (конверсійні) розлади (конверсійна істерія, істеричний психоз, дисоціативний ступор, транс, психогенна афонія, сплутаність, сутінкові стани та ін.).

Недоумство — незворотне, стійке, глибоке зниження пізнавальної та розумової діяльності в поєднанні з порушеннями пам'яті, змінами особистості та відсутністю здатності критично мислити через хворо­бу мозку (травми, інфекції, інтоксикації, неповний розвиток психіки внаслідок порушення генетичних, ендокринних, обмінних процесів та ін.). Розрізняють недоумство вроджене (олігофренія) і набуте.

23

Інший хворобливий стан психіки — це різні істотні зміни психіки людини (психопатії, інфантилізм, неврози та ін.), що не належать до перших трьох груп.

Медичний критерій неосудності вважається додатковим, оскільки є лише основою юридичного критерію. За наявності медичного кри­терію тільки постає питання про неосудність, а остаточно встанов­люється за наявності юридичного критерію.

Юридичний критерій неосудності має дві ознаки, що випливають з поняття неосудності: інтелектуальну, тобто нездатність особи усві­домлювати значення своїх дій, і вольову, тобто нездатність особи ке­рувати своїми діями. Вольова ознака характерна для такого психіч­ного стану особи, коли вона розуміє суспільне значення вчинку, але нездатна через хворобу керувати собою, бо її воля пошкоджена. Особа в такому стані не може втриматися від вчинку, не може зупинити себе, або не може рухатися, діяти, коли це необхідно. Для наявності юри­дичного критерію неосудності досить однієї з двох ознак — інтелек­туальної або вольової.

Юридичний критерій визначає основний зміст неосудності, засві­дчуючи, що особа не може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Для того щоб визнати особу неосудною, треба вста­новити наявність у неї хоча б однієї з ознак юридичного критерію (інтелектуальної чи вольової) та однієї ознаки медичного критерію (хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяль­ності, недоумство або інший хворобливий стан психіки). Тільки су­купність цих ознак — однієї медичної та однієї юридичної — стано­вить поняття і підстави неосудності.

Осудність і неосудність — поняття суто кримінально-правові, що можуть застосовуватись лише до злочину і тільки в момент його вчи­нення. Особи, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосуд­ності, не є суб'єктами злочину, не підлягають кримінальній відпові­дальності та покаранню. До цих осіб можуть застосовуватись лише примусові заходи медичного характеру.

Не належать до неосудності алкогольне та наркотичне сп'яніння. Так, згідно зі ст. 21 КК України особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. За­кон однаково оцінює всі види фізіологічного сп'яніння — алкоголь­не, наркотичне, токсичне. Незалежно від виду і стану сп'яніння осо­ба не звільняється від кримінальної відповідальності, оскільки до

24

такого стану вона призводить себе свідомо. Від фізіологічного сп'янін­ня відрізняється патологічне, яке є тимчасовим розладом психічної діяльності, тобто створює медичний критерій неосудності.

Водночас особу, засуджену за злочин, вчинений на ґрунті алкого­лізму чи наркоманії, суд може направити на примусове лікування до місць позбавлення волі.

До Кримінального кодексу України з 2001 р. введено поняття "об­межена осудність". Згідно з цим кримінальній відповідальності підля­гає особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Визнання особи обмежено осудною враховується судом при при­значенні покарання і може бути підставою для застосування приму­сових заходів медичного характеру.

У кримінальному законодавстві деяких країн, зокрема Польщі, Чехії, Угорщини, Югославії, існує поняття зменшеної осудності як додаткової третьої категорії, що перебуває між категоріями осудності та неосудності, і це відрізняє її від обмеженої осудності кримінально­го законодавства України. Тому що обмежена осудність належить до категорії осудність.