2.6. Судово-психологічна експертиза

Об'єктом дослідження судово-психологічних експертів є психоло­гічні прояви людини, що не виходять за межі норми, тобто такі, які не викликають сумніву в її психічній повноцінності. Судово-психологіч­на експертиза встановлює такі особливості психічної діяльності та їх прояви у поведінці особи, які мають юридичне значення і зумовлю­ють певні правові наслідки.

Судово-психологічна експертиза призначається на стадії попе­реднього і судового слідства у кримінальних та цивільних справах підозрюваним, обвинуваченим, свідкам, потерпілим, позивачам і відповідачам різного віку. Об'єктом експертизи є особи, визнані су­дово-психіатричною експертизою осудними.

Судово-психологічна експертиза може бути складовою комплекс­ного експертного дослідження, якщо перед слідством чи судом поста­ють питання, вирішення яких потребує синтезування спеціальних знань з різних галузей науки (психолого-психіатрична, психолого-медико-психіатрична, медико-психологічна, психолого-автотехнічна, психо-лого-почеркознавча та психолого-лінгвістична експертизи).

Історичний шлях становлення судово-психологічної експертизи в Україні розпочинався з 1902 р. — з першої праці В. Бехтєрєва, впер­ше присвяченої судово-психологічному експериментальному дослід­женню. Згодом 1907 р. з ініціативи В. Бехтєрєва і Д. Дриля в Росії було створено Психоневрологічний інститут, де вперше викладається курс судово-психологічної експертизи.

У 1925 р. було створено Державний інститут з вивчення злочин­ності та злочинців, де розроблялися наукові засади юридичної психо­логії та психологічної експертизи. Крім того, у Москві, Ленінграді, Києві, Харкові, Мінську, Баку та в інших містах працювали спеці­альні кабінети з вивчення особистості злочинця.

У 1929 р. А. Брусиловський у праці "Судово-психологічна експер­тиза. Її предмет, методика та межі", яка вийшла друком у Харкові,

40

здійснив повний аналіз досвіду судово-психологічної експертної діяльності.

Упродовж 1928-1929 рр. точилися обговорення методологічних помилок при дослідженні особистості злочинця і причин злочинності. Різка критика цих помилок призвела до припинення досліджень з ба­гатьох напрямів юридичної психології, у тому числі й судово-психо­логічної експертизи. З цього часу припинили існувати численні лабо­раторії і бюро судово-психологічних експертиз, а провідні на той час юристи вважали за неможливе використовувати в судовій практиці психологію як ненауковий і суб'єктивний метод. У цьому зв'язку по­дальший розвиток судово-психологічної експертизи унеможливився.

Всередині 60-х років XX ст. розпочався наступний етап розвитку судово-психологічної експертизи, яка в цей період переживала своє друге народження. Так, у 1965-1966 рр. розпочато викладання спеці­альних курсів юридичної та судової психології в юридичних вищих закладах освіти країни, але офіційне визнання судово-психологічна експертиза отримала тільки в 1968 р. Тоді Верховний Суд СРСР своєю постановою підтвердив доцільність залучення до участі в судовому про­цесі спеціалістів у галузі психології як експертів у справах про злочи­ни неповнолітніх для визначення можливості неповнолітніх, які ма­ють ознаки розумової відсталості, усвідомлювати свої дії та керувати ними.

У 1980 р. Прокуратурою СРСР було розроблено і прийнято мето­дичний лист "Призначення та проведення судово-психологічної екс­пертизи", який став нормативною базою для активного впровадження цього виду експертного дослідження у кримінальний процес.

Основне завдання судово-психологічної експертизи полягає у виз­наченні у підекспертного індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру; основних властивостей особистості; мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки; емоційних реакцій і станів; закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їх розвитку та специфічних ознак.

До підстав призначення судово-психологічної експертизи нале­жать такі:

наявність особливостей, що свідчать про надмірну неврівнова­

женість, емоційність, жорстокість, агресивність, покірність, на­

віюваність, нерішучість тощо;

тривале перебування у стані тривоги, емоційного напруження,

фрустрації;

41

відставання рівня психічного розвитку від вікової норми;

наявність хронічних або невиліковних соматичних захворювань;

наявність конфліктних відносин з рідними і оточенням перед вчи­

ненням самогубства;

наявність ситуації або окремих ознак поведінки, що може свід­

чити про можливість вчинення злочину у стані фізіологічного

афекту;

невідповідність встановлених мотивів злочину характеру вчине­

ного;

невідповідність поведінки меті й мотивам вчиненого діяння;

відмінність поведінки обвинуваченого, свідка, потерпілого від

традиційної, властивої для відповідної вікової або статевої гру­

пи людей;

суперечності у свідченнях потерпілого, свідка, що не збігаються

з характером ситуації та іншими даними.

Важливим моментом при призначенні судово-психологічної екс­пертизи є чітке визначення її компетенції, можливостей і меж. До пи­тань, які не можуть бути вирішені психологічною експертизою, ос­кільки не входять до її компетенції, належать:

питання права (винність або невинність обвинуваченого, визна­

чення форми провини, мотиву, мети і наміру злочину);

загальна моральна оцінка особистості та діянь обвинувачених,

підозрюваних, потерпілих;

висновок щодо достовірності чи недостовірності показань об­

винувачених, підозрюваних, свідків, потерпілих;

питання, які неможливо вирішити на сучасному рівні розвитку

психологічної науки (телепатія, ясновидіння, психокінез, пара-

діагностика тощо).

Рівень сучасних психологічних наукових знань дає можливість ви­рішувати такі питання, що постають на стадії попереднього та судо­вого слідства у кримінальних і цивільних справах.

Які індивідуально-психологічні особливості підекспертного зу­

мовили характер його протиправних дій?

Чи могли індивідуально-психологічні особливості підексперт­

ного істотно вплинути на його поведінку під час вчиненням ним

протиправних дій?

Чи має підекспертний індивідуально-психологічні особливості,

що істотно могли вплинути на характер показань у справі?

42

Які психологічні особисті якості та основні мотиваційні чинни­

ки поведінки має підекспертна особа? Як вони пов'язані з обста­

винами, що досліджуються у справі?

Які особливості мають психологічні чинники сексуально-насиль­

ницької поведінки підекспертного у справах про статеві злочини?

Як сімейна ситуація, виховна поведінка здійснюваного батьками

виховного процесу, мотиваційні чинники, індивідуально-пси­

хологічні особливості батьків вплинули на емоційний стан, пси­

хічний розвиток та відчуття безпечності дитини?

Чи залежить оцінка дитиною сімейної ситуації від впливу з боку

батьків та інших дорослих?

Чи наявні у підекспертного зміни емоційного стану, індивідуаль­

но-психологічні прояви, що перешкоджають активному соціаль­

ному функціонуванню його як особистості й виникли через певні

обставини?

1 Чи здатний підекспертний, з огляду на його вікові особливості, емоційний стан, індивідуально-психологічні особливості, рівень розумового розвитку та умови мікросоціального середовища (залежність, погроза, омана тощо) усвідомлювати реальний сенс власних дій і повною мірою свідомо керувати і передбача­ти їх наслідки?

Чи здатний підекспертний, з огляду на його емоційний стан,

індивідуально-психологічні особливості, рівень розумового

розвитку правильно сприймати обставини, що мають значення

для справи, і давати про них відповідні свідчення?

Чи істотно вплинули індивідуально-психологічні особливості та

емоційний стан підекспертного на його поведінку в аварійній

ситуації?

Чи перебував підекспертний у момент скоєння протиправних дій

в емоційному стані і в якому саме (сильний страх, пригніченість,

розгубленість, відчай, емоційний стрес, фрустрація тощо), що

значно вплинуло на його свідомість і поведінку під час виконан­

ня ним своїх службових обов'язків?

Чи перебував підекспертний на момент вчиненням протиправ­

них дій у стані фізіологічного афекту (сильного душевного хви­

лювання)?

В якому емоційному стані перебувала особа в період, який пере­

дував її самогубству?

43

Чи виник емоційний стан підекспертного в період самогубства

внаслідок дій обвинуваченого?

Чи здатний підекспертний з огляду на рівень його розумового

розвитку, індивідуально-психологічні особливості та емоційний

стан, правильно розуміти характер і значення вчинених щодо

нього дій і чинити опір (у справах про статеві злочини)?

Чи здатний підекспертний з огляду на рівень його розумового

розвитку, індивідуально-психологічні особливості розуміти ха­

рактер і фактичний зміст власних дій, керувати ними і передба­

чати їх наслідки?

Чи має підекспертний відхилення у психічному розвитку, які не є

проявами психічного захворювання? Якщо має, то які їх ознаки?

Чи вплинули та як індивідуальні властивості психічних процесів

підекспертного (сприймання, пам'ять, мислення, увага, емоції,

воля, інтелект) на адекватність сприйняття особливостей і змісту

ситуації, на її відтворення у свідченнях?

Нині залишається багато невирішених проблем судово-психоло­гічної експертизи, серед яких основними є неможливість визначення конкретного психологічного мотиву особистісній діяльності; складність виявлення змісту та ієрархії мотивації особистості; визначення впливу сильних потрясінь на можливість повною мірою усвідомлювати зна­чення своїх дій або керувати ними; психологічні проблеми конфліктів, віктимних типів особистості та суїцидології; удосконалення психолого-автотехнічної, психолого-почеркознавчої та психолого-лінгвістичної експертиз.

44