Розділ 3. КЛІНІЧНА ПСИХОПАТОЛОГІЯ

Клінічна психопатологія, як і медична наука загалом, складається із симптомів, синдромів і нозологічних одиниць, що наведені у між­народній класифікації хвороб МКХ-10.

Симптом — це ознака захворювання, якісно новий, невластивий здоровому організму феномен, який можна виявити за допомогою клінічних методів дослідження. Симптом передбачає не тільки появу будь-якого нового, незвичного явища, а й відсутність нормального. При дослідженні клінічної картини захворювання розрізняють функ­ціональні та органічні, сприятливі та несприятливі симптоми.

Синдром — це стійка сукупність симптомів з єдиним патогенезом. Синдром може відбивати клінічну картину захворювання взагалі або його частини. Синдром не рівнозначний захворюванню як нозоло­гічній одиниці, тому що може бути пов'язаний з різними захворюван­нями.

Психічні хвороби виявляються у вигляді порушення процесів від­чуття, сприймання, пам'яті, мислення, уяви, інтелекту, свідомості, емо­цій та волі.

Розлади відчуття. Відчуття — це відображення окремих властивос­тей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чут­тя. У відчуттях людині відкриваються кольори, звуки, пахощі, смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають людині інформацію про зміни в її власному тілі: вона відчуває пору­шення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух як усього тіла, так і окремих його частин.

Гіперестезія — підвищене сприймання людиною звичайних зов­нішніх подразників, які є нейтральними для неї в нормальному стані. Наприклад, коли звичайне денне світло осліплює людину, колір нав-

45

колишніх предметів сприймається незвичайно яскравим, а їх контур — надто чітко і контрастно, звуки оглушують, дотик одягу до тіла сприй­мається болісно, неприємно.

Гіпестезія — знижене сприймання людиною звичайних зовнішніх подразників. Наприклад, коли навколишні предмети сприймаються нечітко, неяскраво, такими, що втратили форму, чуттєву конкретність, немов застигли і не рухаються.

Сенестопатії — різноманітні неприємні, обтяжливі відчуття, які виникають у різних частинах тіла, втрачаючи предметність.

Розлади сприймання. Сприймання — це відображення цілісних пред­метів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Так, коли людина перебуває в оточенні звичайних речей, у неї формуються цілісні образи навколишніх предметів. Вона бачить ці предмети, чує їх звучання, торкається їх.

Ілюзії — помилкові сприймання людиною реальних предметів і зовнішніх подразників.

Галюцинації — сприймання, що виникають без реальних об'єктів у різних рецепторних полях (зір, слух, смак, нюх, дотик, загальне чут­тя). У цьому зв'язку розрізняють галюцинації зорові, слухові, сма­кові, нюхові, тактильні (дотикові) та вісцеральні (загального чуття). Крім того, галюцинації поділяються на прості та складні, рухомі та нерухомі, істинні та псевдогалюцинації.

Розлади пам'яті. Пам'ять — це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на її органи чуття. Пам'ять включає такі процеси: запам'ятову­вання, зберігання, забування та відтворення.

Дисмнезії — різні види послаблення пам'яті у вигляді зниження запам'ятовування, зберігання та відтворення інформації.

Амнезія — відсутність пам'яті щодо певного проміжку часу.

Ретроградна амнезія — випадіння з пам'яті подій, які безпосеред­ньо передували безтямному стану чи іншому порушенню психічної діяльності.

Антероградна амнезія — втрата спогадів про події, що відбували­ся після безтямного стану чи іншого розладу психіки.

Фіксаційна амнезія — втрата можливості запам'ятовування, від­сутність пам'яті щодо поточних подій.

Кофабуляції — неправдиві, помилкові, хибні спогади про події, які ніколи не відбувалися.

Розлади мислення. Мислення — це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної

46

дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відносинах. Відоб­раження на стадії мислення відрізняється від чуттєвого пізнання на стадії сприймання тим, що мислення відбиває дійсність опосередко­вано, за допомогою мисленнєвих операцій, мови й мовлення, письма, знань тощо.

Розлади мислення поділяються на три групи: специфічні види па­тологічного мислення — маячення та обсесії; розлади перебігу думок — прискорення, загальмованість, ґрунтовність; порушення відчуття во­лодіння своїми думками — розірваність, паралогічність.

Прискорення мислення — це збільшення кількості асоціацій і лег­кість їх виникнення, думки виникають безперервно, висновки поверх­неві. Постійно прискорюючись, мислення може відбуватись у вигляді стрибків ідей, калейдоскопічної зміни думок, образів, уявлень. Зміст мислення в таких випадках постійно змінюється залежно від вимов­леного слова, речей, які потрапили в поле зору.

Розірваність, безладність мислення — втрата здатності до ство­рення асоціативних зв'язків, аналізу, синтезу, узагальнення. Наприк­лад, коли мова складається з набору окремих слів, які вимовляються хаотично і граматично не взаємопов'язані.

Загальмованість процесу мислення — уповільнення виникнення асоціацій і зменшення їх кількості. Наприклад, коли думки і уяв­лення створюються важко, їх мало, зміст одноманітний. Хворі на загальмованість процесу мислення скаржаться на втрату здатності мислити, послаблення розумових здібностей, інтелектуальну не­спроможність.

Докладність, ґрунтовність мислення — загальмованість створення нових асоціацій через існування попередніх. При цьому людина втра­чає здатність розрізняти основну і другорядну, суттєву і несуттєву, що призводить до зниження продуктивності мислення. Наприклад, при викладенні будь-яких думок залучає непотрібні деталі, старанно опи­сує дрібниці, що не мають жодного значення.

Паралогічне мислення — поєднання непорівнянних обставин, явищ, положень; протилежних ідей, образів з довільною заміною одних по­нять іншими, втратою логічних зв'язків.

Нав'язливі явища (обсесії) полягають у тому, що у хворих приму­сово, нездоланно виникають думки, уявлення, спогади, сумніви, страхи, бажання, дії, рухи при усвідомленні їх хворобливості та критичному до них ставленні.

Маячення — некориговане встановлення зв'язків і відношень між явищами, подіями, людьми без реального підґрунтя. Ідея вважається

47

маячною, коли вона не відповідає дійсності, викривлено відбиває реальність, повністю охоплює свідомість, попри наявні суперечності стає недоступною для виправлення. Найчастіше виникають маячні ідеї переслідування, отруєння, відношення, іпохондричні та сутяжно-кверулянтські.

Розлади емоцій. Емоції — це суб'єктивний стан людини, який ви­никає у відповідь на вплив зовнішніх чи внутрішніх подразників і ви­являється у вигляді переживань.

Для депресивного (меланхолічного) синдрому характерні зниже­ний настрій, загальмованість мислення та рухів. При цьому оточен­ня сприймається людиною в темному світлі; речі, що приносили за­доволення в минулому, втрачають зміст і значення, перестають бути актуальними; у пам'яті спливають тільки переоцінені колишні образи, нещастя та неправильні вчинки, минуле сприймається як ланцюг помилок, а майбутнє — похмурим і безрадісним. Хворі цілими днями сидять в одній позі з низько опущеною головою, рухи вкрай загальмовані, вираз обличчя скорботний, прагнення до діяльності відсутнє.

Депресивна симптоматика може поєднуватися з астенічною, три­вожною, дисфорічною, вегетативною, соматичною, сенестопатич-ною, іпохондричною, ажитованою симптоматикою, а також з маяч­ними ідеями переслідування, відношення, отруєння, завданої шкоди тощо.

Для маніакального синдрому характерні підвищений настрій, при­скорене мислення, балакучість, потяг до діяльності. Хворі виглядають жвавими, веселими, підвищено відвертими, оптимістично налаштова­ними, відчувають підвищену бадьорість, прилив сил та енергії. Попри прискорене мислення і бажання діяти, хворі залишаються неспромож­ними завершити розпочату справу, часто потрапляють у безглузді си­туації, не здатні критично оцінити власну діяльність і хворобливий стан.

Розлади волі. Воля — це особлива форма активності людини, що полягає у здійсненні дій, скерованих на усвідомлену мету, і потребує зусиль для подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод на шляху до цієї мети.

Гіпобулія — зниження вольової активності, обмеженість спону­кань до діяльності.

Абулія — відсутність спонукань, втрата бажань, цілковита без­діяльність.

48

До розладів волі належать також такі патологічні стани інстинктів:

поліфагія — надмірне вживання їжі;

анорексія — відмовляння від їжі;

гіперсексуальність — посилення статевого потягу;

гіпосексуальність — послаблення статевого потягу (імпотенція

у чоловіків, фригідність у жінок);

садизм — статеве збудження під час нанесення партнеру фізич­

ної болі;

мазохізм — статеве збудження при фізичному та моральному

приниженні;

фетишизм — статеве збудження та задоволення при розгляданні,

обмацуванні одягу особи протилежної статі;

ексгібіціонізм —статеве збудження при демонстрації своїх ста­

тевих органів особі протилежної статі;

гомосексуалізм і лесбіянство — статеві зв'язки з особами своєї

статі;

зоофілія — статевий потяг до тварин;

педофілія — статевий потяг до дітей;

геронтофілія — статевий потяг до осіб похилого віку;

нарцисизм — самозакоханість, статевий потяг до власного тіла;

вуайєризм — статеве збудження та задоволення при підгляданні

за статевим актом інших осіб.

Розлади свідомості. Деперсоналізація — розлад самосвідомості, відчуття втрати, зміни, роздвоєння чи відчуження власного Я.

Дереалізація — стан, коли довкілля сприймається нечітко, неясно, нереально, розмито, прозоро, безбарвно.

Порушення орієнтирів у місці, часі та власній особистості виявля­ються при деліріозних, аментивних та онейроїдних станах.

49