2.3. Судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих

Показання свідків і потерпілих на досудовому та судовому слід­стві є одним з важливих доказів у кримінальному процесі. Згідно з чинним кримінальним законодавством — свідок зобов'язаний з'яви­тися за викликом особи, яка здійснювала дізнання, слідчого, проку­рора, судді й дати правдиві показання; повідомити все, що йому відомо у справі, і відповісти на поставлені запитання.

Для того щоб бути повноцінним свідком, особа не повинна мати психічної патології, вона має розуміти юридичне значення вчинюва­них нею дій і наслідки для обвинуваченого даних нею показань.

Потерпілі за законом мають право відстоювати свої інтереси, заявляти відводи і клопотання, брати участь у дослідженні доказів, ставити запитання, виявляти своє ставлення до слідства, що прово­диться, ознайомлюватися з його результатами. Разом з правами по­терпілий має й обов'язки: він повинен давати правдиві показання, брати участь в очних ставках, у впізнанні, слідчому експерименті тощо.

Надаючи потерпілому процесуальні права й обов'язки, законода­вець виходить із презумпції здатності потерпілого реалізовувати свої права в судово-слідчому процесі. Однак з різних причин ця здатність може бути порушеною.

У процесі судово-психіатричної експертизи свідків і потерпілих не оцінюється вірогідність і зміст показань, бо це належить до компе­тенції суду, а тільки констатується психічний стан свідка чи потерпі­лого щодо його здатності правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати щодо них правдиві показання. Власне кажучи, йдеться про процесуальну дієздатність цих учасників кримі­нального процесу.

До умов процесуальної дієздатності належать вік потерпілого, його психічне здоров'я, фізичний стан. Залежно від наявності цих умов по­терпілий може бути визнаний процесуально дієздатним, обмежено

ЗО

дієздатним або цілком недієздатним. Цілком недієздатними є мало­літні (віком до 14 років), обмежено дієздатними — неповнолітні (віком 14-18 років), цілком дієздатними особи стають з 18 років.

Найчастіше судово-психіатрична експертиза призначається щодо осіб, які страждають на розумову відсталість (олігофренію), органіч­не ураження головного мозку або перенесли черепно-мозкову травму та психічну травму у кримінальній ситуації і значно рідше щодо хво­рих на шизофренію. Експертний висновок набирає особливої акту­альності, коли йдеться про потерпілих із психічною патологією, які іноді бувають єдиними свідками вчиненої кримінальної дії. Експертний висновок щодо осіб із психічною патологією повинен відбивати їхню здатність здійснювати процесуальні функції на різних етапах юридичної ситуації з урахуванням характеру та динаміки психічних розладів. Ви­значення кримінально-процесуальної дієздатності будується за анало­гією з формулою осудність-неосудність і дієздатність-недієздатність, що складається з медичного та юридичного критеріїв. Медичний кри­терій визначається поняттям "психічний розлад", що охоплює всі фор­ми психічної патології, які входять у класифікацію МКХ-10. Юридич­ний критерій визначає можливість чи неможливість потерпілої особи правильно сприймати обставини справи і давати про них правдиві по­казання, розуміти характер і значення вчинених діянь, чинити опір (без­порадний стан). Висновок про безпорадний стан виноситься виходячи з особливостей психічних порушень, властивих потерпілій особі, її здат­ності прогнозувати й оцінювати небезпечну ситуацію, схильності до ре­акцій розгубленості та гальмування в екстремальних умовах, швидкості прийняття рішень, поінформованості у статевих взаєминах (при стате­вих деліктах), а також виходячи з оцінки особливостей емоційно-вольо­вих та інтелектуальних розладів.

Стосовно свідків вирішується лише одне питання: чи можуть вони правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і да­вати стосовно них правдиві показання.

Якщо всі розглянуті питання вирішуються при експертизі психіч­но здорових потерпілих, то при огляді осіб з ознаками психічної па­тології вони набирають специфічних особливостей. Свідком і потер­пілим може виявитись особа з будь-якою психічною патологією.

Отже, з огляду на викладене випливає, що потрібно проводити комплексні судові психолого-психіатричні експертизи, при яких кон­статується не тільки психічне здоров'я потерпілої особи, а й вплив не хворобливих рис характеру на її поведінку у кримінальній і судово-слідчій ситуації.

31

У кримінальному процесі предметом комплексної психолого-психі-атричної експертизи можуть бути свідки і потерпілі. Цей вид експер­тизи може призначатися на підставі даних про перенесені потерпілим і свідком травми головного мозку, відставання у психічному розвит­ку, низький інтелектуальний розвиток, недостатність мовних функцій, розлади особистості зі схильністю до фантазування і навіювання, що викликає у слідства і суду сумніви щодо їх можливості правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати щодо цих обставин правильні показання. Під час проведення комплексної експертизи експерт-психіатр встановлює наявність чи відсутність у об­стежуваної особи нервово-психічних розладів, а експерт-психолог — здатність особи із зазначеними видами патології правильно сприйма­ти обставини, що мають значення для справи, і давати щодо них пра­вильні показання, а також правильно розуміти характер і значення здійснених відносно неї кримінальних дій. У межах комплексної екс­пертизи можуть бути вирішені питання про здатність потерпілої осо­би (особливо щодо статевих злочинів) чинити опір. Такі особистісні особливості, як млявість, знижена активність, сором'язливість, замк­нутість, схильність до реакцій гальмування і розгубленості у нових, складних і екстремальних ситуаціям, можуть виявлятись у поведінці по­терпілої особи під час вчинення щодо неї кримінальних дій. Обмежена здатність потерпілої особи чинити опір може залежати і від її вікових оз­нак, поінформованості щодо статевих взаємин, повноти і глибини розу­міння ситуації, емоційного стану (страх, розгубленість, пригніченість). Констатація зазначених особливостей психічної діяльності може бути розцінена слідством і судом як безпорадний стан потерпілої особи. При цьому слід зазначити, що констатація безпорадного стану і вірогідність показань свідків належать до компетенції суду.

Отже, при направленні свідків і потерпілих на комплексну психо-лого-психіатричну експертизу судово-слідчі органи можуть сформу­лювати такі запитання.

Чи страждає підекспертний (свідок чи потерпілий) на психічне

захворювання?

Чи може підекспертний відповідно до свого психічного стану

сприймати обставини і давати про них правдиві показання?

Чи не виявляє підекспертний патологічної схильності до фанта­

зування та псевдології?

Чи могла потерпіла особа розуміти характер і значення вчине­

них щодо неї протиправних дій?

32

Чи має потерпіла особа будь-які особистісні особливості, які мог­

ли вплинути на її поведінку у кримінальній ситуації?

Чи могла потерпіла особа з огляду на її психічний стан чинити

опір у кримінальній ситуації?

З огляду на теперішній психічний стан підекспертного чи може

він брати участь у судово-слідчих діях?