4.3. Маніакально-депресивний психоз

Маніакально-депресивний психоз виявляється в типових випад­ках маніакальних і депресивних фаз (приступів), що виникають періодично. Приступи захворювання зазвичай розділені періодами повного психічного здоров'я (інтермісії). Зауважимо, що жінки ста­новлять 70 % загальної кількості хворих на маніакально-депресив­ний психоз.

Маніакальна фаза маніакально-депресивного психозу має три ос­новні клінічні ознаки: підвищений, радісний настрій; прискорення ін­телектуальних процесів; мовне і рухливе збудження. Настрій у хворого підвищений неадекватно обставинам, може варіювати від безтурбот­ної веселості до майже неконтрольованого маніакального збудження. Злети настрою супроводжуються підвищеною енергійністю, що при­зводить до гіперактивності, просторікування, зниження потреби у сні. У таких хворих втрачається нормальне соціальне гальмування по­треб, увага не утримується, виявляється виражене відволікання, під­вищена самооцінка, легко висловлюються надоптимістичні ідеї та ідеї величності. Ідеї величності зазвичай зводяться до вихваляння своїх талантів, дотепності, зовнішньої привабливості, великої фізичної сили. У такому стані хворі часто дають необґрунтовані й нездій­сненні обіцянки, здійснюють крадіжки, розтрати для задоволення виникаючих численних дрібних бажань. Хворий може робити екст-

58

равагантні й непрактичні кроки, бездумно витрачати гроші чи ста­ти агресивним, схильним закохуватися, грайливим у невідповідних ситуаціях.

Маніакальний стан супроводжується також розгальмовуванням і посиленням потягів (до їжі, сексуальних). Особливе значення мають сексуальні порушення, які виявляються у статевій розбещеності. Крім того, у цих хворих може з'явитися поліпшення пам'яті про минуле, що паралельно може супроводжуватися порушенням процесів запам'я­товування; виникнути порушення сприйняття, такі як переживання через особливо яскравий колір чи дрібні деталі якоїсь поверхні пред­мету.

Підвищена самооцінка та ідеї величності можуть перейти у ма­ячення величності чи знатного походження, а дратівливість і підо­зрілість — у маячення переслідування. У результаті стрибкоподібності думок і мовного напору мова хворого стає малозрозумілою. Важкі й тривалі фізичні навантаження можуть призвести до агресії чи насиль­ства, зневага до їжі, пиття та особистої гігієни — до небезпечного ста­ну дегідратації і занедбаності.

Депресивна фаза немов протилежна маніакальній фазі за клі­нічними проявами. Вона характеризується зниженим, сумним на­строєм, сповільненістю інтелектуальних процесів і психомоторною загальмованістю. Туга може стати безпросвітною, супроводжуватися суб'єктивними відчуттями байдужності до здоров'я та долі близьких, і це хворі особливо важко переживають, страждаючи від думки про власну черствість, бездушність. Для депресивної фази характерні ма­ячні ідеї самозвинувачення, самоприниження, гріховності, що може виявлятись у надмірному ставленні до незначних провин у минулому, спричинити спроби самогубства. Хворі з депресивною симптомати­кою здатні також на розширене самогубство, тобто вбивство членів своєї родини, а потім самогубство, вони скоюють такі вчинки з ме­тою позбавити всіх рідних майбутніх страждань чи глуму. Психомо­торна загальмованість може іноді зненацька перериватися меланхо­лійним шаленством, що виявляється в різкому психомоторному збудженні, коли хворі прагнуть нанести собі різні ушкодження, вики­нутися з вікна, б'ються головою об стіну, дряпають і кусають себе.

Біполярний афективний розлад характеризується повторними ста­нами (манія, гіпоманія чи депресія). Маніакальні епізоди найчастіше починаються раптово і тривають від двох тижнів до п'яти місяців (се­редня тривалість епізоду — близько чотирьох місяців). Депресії мають

59

тенденцію до щодалі тривалішого плину (середня тривалість — близько шести місяців), рідко — понад рік (окрім хворих літнього віку).

Судово-психіатрична оцінка. Маніакально-депресивний психоз важко піддається судово-психіатричному аналізу. Утруднення вини­кають тоді, коли судово-психіатричним експертам потрібно визна­чити ступінь наявних у хворого афективних (емоційних) розладів. У разі наявності у хворого в період, що належить до інкримінованого йому діяння, загострення захворювання з розвитком депресивного чи маніакального нападу хворий втрачає здатність адекватно оцінюва­ти власний психічний стан і кримінальну ситуацію, а також критич­но оцінювати суть і наслідки своїх дій, керувати власною поведінкою. У стані маніакального нападу хворі можуть кривдити оточуючих, вчиняти щодо них агресивні дії, робити безглузді вчинки. Через під­вищене в такому стані сексуальне збудження хворі можуть вдаватися в розпусту і зґвалтування. Водночас у них можуть виникнути різні розлади звичок і потягів (патологічна схильність до азартних ігор, піроманія, клептоманія, дромоманія, розлади статевої переваги та іден­тифікації), що не були властиві їм у минулому та які зникають разом із нападом хвороби. Суспільно небезпечні діяння, які вчиняють хворі під час психотичного нападу, слід оцінювати як неосудні. При менш виразному маніакальному стані хворі можуть укладати протизаконні угоди, здійснювати розтрати, порушувати трудову дисципліну, через що вони часто піддаються судово-психіатричній експертизі як по­терпілі.

У депресивній фазі маніакально-депресивного психозу хворі під­даються судово-психіатричній експертизі рідше, зокрема коли їх зви­нувачують у злочинній недбалості, іноді в банальних крадіжках. Цим хворим властиві спроби самогубства чи розширеного самогубства. Такі вчинки найчастіше відбуваються у стані психотичної депресії, коли на тлі пригніченого настрою, почуття глибокого смутку, депре­сивних маячних ідей самозвинувачення і самознищення виникають суїцидальні думки, маячні думки депресивного змісту (що життя за­йшло у глухий кут, надії втрачено, а тому близьких, особливо дітей, необхідно вбити, щоб позбавити їх від різних страждань). Хворі, які вчинили суспільно небезпечні діяння в період психотичної депресії, так само визнаються неосудними.

Якщо хворий до моменту прийняття експертного рішення про не­осудність вийшов із психотичного стану, а ознаки психічного захво­рювання перебувають на субклінічному рівні, доцільно рекомендувати

60

такій особі призначення примусових заходів амбулаторного медич­ного характеру. З метою профілактики повторних правопорушень таких хворих при загостренні психотичних фаз маніакально-депре­сивного психозу необхідно госпіталізувати до психіатричних ліка­рень з подальшим вирішенням відповідних юридичних питань.

Особи, які вчинили правопорушення у стані інтермісії, визнаються осудними.

У цивільному процесі часто доводиться також вирішувати експертні питання щодо осіб, які страждають на маніакально-депресивний психоз. Такі особи, перебуваючи в маніакальній чи гіпоманіакальній фазі, можуть укладати майнові угоди, обмінювати житлову площу, укла­дати шлюби. Якщо такі цивільні акти здійснені хворим у психотичній фазі захворювання, то слід приймати рішення про те, що він через наявний у нього психічний розлад не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в цей період, а укладені юридичні акти слід вва­жати недійсними.