4.5. Органічні, симптоматичні, психічні розлади

До цієї групи захворювань входять психічні розлади, згруповані на підставі того, що мають спільну, чітку етіологію. Етіологія цих захво­рювань полягає в мозкових ушкодженнях, що зумовлюють церебра­льну дисфункцію. Ця дисфункція може бути первинною, як при трав­мах та інсультах, що уражають мозок безпосередньо, або вторинною, як при системних захворюваннях і розладах, що уражають мозок тільки як один з багатьох органів чи систем організму.

Попри широту спектра психопатологічних станів, включених до цього підрозділу, основні ознаки цих розладів становлять дві основні групи. До першої групи входять синдроми, найхарактернішими з яких є: постійні ураження когнітивних функцій (пам'ять, інтелект і навче-ність) або порушення свідомості й уваги, до другої — синдроми, найяс­кравішим проявом яких є розлади сприйняття (галюцинації), мислення (маячення), емоцій (депресія, манія, тривога) чи розлади особистості й поведінки.

Органічний галюциноз — це розлад з постійними або рецидивую-чими зоровими чи слуховими галюцинаціями, які з'являються при пов­ній свідомості. У разі такої патології у хворих може виникати маяч­не трактування галюцинацій при збереженні здатності до критики, при цьому свідомість не потьмарюється, не спостерігається інтелекту­альне зниження.

Кататонічний розлад органічної природи може виявлятися у вигляді зниженої чи підвищеної психомоторної активності, що супроводжу­ється кататонічними симптомами.

При органічному маячному (шизофреноподібному) розладі постійні чи рецидивуючі маячні ідеї домінують у клінічній картині. Маячення може супроводжуватися галюцинаціями, не пов'язаними зі змістом основних маячних ідей. Можуть також виявлятись клінічні симпто­ми, схожі на шизофренічні, такі як вигадливе маячення, галюцинації, ізольовані кататонічні феномени. При цьому свідомість і пам'ять не повинні бути порушеними.

67

Органічні (афективні) розлади настрою характеризуються зміною настрою, що супроводжується зміною рівня загальної активності. Афективні розлади зазвичай з'являються внаслідок впливу на мозок несприятливого органічного фактора.

Інволюційна меланхолія є найпоширенішим клінічним варіантом серед інволюційних психозів, розвивається переважно у жінок у віці 45-60 років на тлі клімаксу.

Розвиткові психозу передує гормональна перебудова періоду клі­максу чи загострення соматичних захворювань, психогенні фактори. Саме в цей період змінюється і ламається звичний життєвий уклад (вихід на пенсію, втрата колишніх позицій, самотність у зв'язку зі смер­тю рідних, необхідність адаптації до нових умов життя).

Розвитку захворювання, як правило, безпосередньо передують малі психогенії — сімейні конфлікти, переїзд на іншу квартиру, до родини дітей тощо.

Початковий період захворювання характеризується підвищеною стомлюваністю, пригніченим настроєм, тривогою з будь-якої незначної життєвої причини, постійним очікуванням неприємностей. У хворих постійно змінюється настрій з переважанням зниженого, з наростаю­чою тривогою. Занепокоєння, боязке очікування неминучого нещастя супроводжуються скаргами на непевні страхи, хвилювання, побою­вання з приводу свого здоров'я.

На піку психозу тривожно-тужна симптоматика стає надто вели­кою, набираючи характеру меланхолійного буйства із суїцидальними тенденціями і спробами. На тлі глибокої туги і тривоги розвиваються маячні ідеї винності, самозвинувачення і самознищення, збитку, руй­нування, загибелі. Хворі переконані у своїй глобальній провині перед людством. Вони постійно звинувачують себе за помилки, нібито зроб­леними ними в минулому, при цьому пригадують різні незначні епі­зоди, за які повинні бути суворо покарані. Дуже часто у хворих спо­стерігаються різноманітні іпохондричні розлади від скарг на своє здоров'я до іпохондричного маячення. Вони переконані, що хворіють на різні важкі захворювання, вважають себе заразними, небезпечни­ми для оточуючих. В окремих випадках ці скарги набирають харак­теру іпохондричного маячення (немає шлунка, кишечнику, висохнув мозок, не працюють усі внутрішні органи).

Іноді у клінічній картині переважає рухова загальмованість, часті­ше — відзначається рухлива активність у вигляді ажитованої депресії.

Такий гострий період триває від кількох місяців до року і біль­ше. Поступово тривожно-тужливий афект стає менш напруженим.

68

Усі симптоми немов застигають і з кожним роком стають одноманіт­нішими та менш виразними. Незмінним залишається тільки ко­лишній зміст маячних ідей. Рухова активність поступово змінюється на просте й одноманітне рухове занепокоєння, метушливість.

Перебіг інволюційної меланхолії часто набирає тривалого неспри­ятливого характеру, що затягується на роки.

Після виходу із психозу залишаються своєрідні зміни особистості, які виявляються у вигляді нестійкості настрою, підвищеної стомлюва­ності, тривожності.

Судово-психіатрична оцінка. Хворі на органічні симптоматичні ураження головного мозку та інволюційну меланхолію можуть бу­ти небезпечними для себе і оточуючих. При інволюційній мелан­холії хворі на піку депресії стають переконаними, що їх і членів їхньої родини, особливо дітей і онуків, очікують неминуча заги­бель і страждання. Тому хворі перш ніж вчинити самогубство, вби­вають їх з "альтруїстичних" мотивів, щоб урятувати від майбутніх страждань.

Хворі, які вчинили суспільно небезпечні дії з хворобливих мотивів, не можуть усвідомлювати свої дії та керувати ними і згідно зі ст. 19 КК України вони не підлягають кримінальний відповідальності.

В інших спостереженнях органічне ураження головного мозку та інволюційна меланхолія розвиваються вже після здійснення кримі­нальних дій у судово-слідчій ситуації. У такому разі хворі звільня­ються від відбування покарання у зв'язку із хворобою і до них засто­совуються різні види примусових заходів медичного характеру.