§ 6. Призначення покарання за сукупністю злочинів

Питання про призначення покарання за сукупністю злочинів виникає у тих випадках, коли злочинна діяльність особи проявляється у вчиненні одного або декількох діянь, які кваліфікуються за двома або більше кримінально-правовими нормами Особливої частини КК, до засудження за будь-який з них. Ця обставина є свідченням підвищеної суспільної небезпеки злочинного діяння та особи, що його вчинила. Тому відносно таких осіб встановлений ст. 70 КК особливий порядок призначення покарання, при якому наявність сукупності злочинів розглядається як підстава для посилення покарання.

У чинному законодавстві розрізняються дві ситуації, за яких виникає необхідність призначення покарання за сукупністю злочинів. По-перше, коли особа визнається винною у вчиненні злочинів і за жодний з них вона не була засуджена (частини 1 і 2 ст. 70 КК).

268

 

Глава XVIII. Призначення покарання

По-друге, коли після винесення вироку буде встановлено, що особа винна ще й в іншому злочині, вчиненому до винесення вироку у першій справі (ч. 4 ст. 70 КК). У першому випадку йдеться про таку сукупність злочинів, яка в літературі називається «класичною», в другому - про сукупність, яка дістала назву «розірваної».1

У другій ситуації, як визнається в літературі, має місце та ж сама сукупність злочинів. Вона лише ускладнена процесуальним моментом - несвоєчасним розкриттям одного або більше злочинів і наявністю вироку по одній із справ. Якби цього не сталося, суд розглядав би справу щодо всіх вчинених злочинів одночасно, тоді була б типова сукупність злочинів.2

Призначення покарання за сукупністю злочинів у порядку, встановленому частинами 1 і 2 ст. 70 КК, проходить у два етапи:

1)                  суд призначає покарання окремо за кожний злочин, що входить у сукупність;

2)                суд признає остаточне покарання за сукупністю злочинів. Призначення покарання окремо за кожний із злочинів, що

утворює сукупність,- важлива вимога ст. 70 КК, порушення якої неприпустиме. Дотримання правила про призначення покарання за кожний із злочинів є не тільки гарантією справедливого засудження, а й відіграє важливу роль при застосуванні окремих інститутів кримінального права. Такий порядок призначення покарання дає можливість без будь-яких ускладнень застосувати амністію або помилування до кожного окремого злочину, а переглянувши справу, внести зміну у вирок на предмет пом'якшення покарання, призначеного за конкретний злочин, якщо є підстави вважати його надмірно суворим. Якби вирок не містив вказівки на розмір покарання за кожний злочин, що входить у сукупність, то визнання неправильним обвинувачення в одному із злочинів без скасування вироку у повному обсязі було б неможливим.

Суд, призначаючи покарання за кожний із злочинів, керується загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК). Такий підхід до призначення покарання дає можливість індивідуалізувати його щодо кожного злочину, враховуючи водночас, що особою вчинено не один, а два або більше злочинів.

Призначення покарання за кожний із злочинів наочно демонструє оцінку судом ступеня тяжкості вчинених особою злочинів. У судовій практиці можливі випадки призначення особі, засудже-

1               Див.: Кримінальне право України. Загальна частина.- К., 1998.- С 378.

2               Див.: Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву-К., 1980.-С. 109.

269

 

Кримінальне право. Загальна частина

ній за сукупністю злочинів, за тяжкий злочин менш суворого покарання, ніж за злочин середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК призначення остаточного покарання може відбуватися шляхом:

1)                поглинення менш суворого покарання більш суворим;

2)               часткового складання призначених покарань;

3)                повного складання призначених покарань.

Якщо остаточне покарання встановлене у розмірі найбільш суворого із призначених за кожний злочин, це є свідченням застосування поглинення менш суворого покарання більш суворим. Адже менш суворе покарання поглинути більш суворе покарання не може.

Призначення остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим допускається як щодо покарань одного виду, так і різних видів. Але однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК.'

Принцип часткового складання полягає у тому, що остаточне покарання призначається шляхом приєднання до найбільш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, будь-якої частини менш суворого покарання (або покарань), призначеного (них) за інший злочин (злочини).

При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі складених покарань. Принцип повного складання покарань, встановлений ч. 1 ст. 70 КК, наочно демонструє відповідальність за кожний із вчинених злочинів.

Чинний КК, встановлюючи принципи призначення остаточного покарання, практично не регламентує правові підстави їх застосування, надаючи можливість суду вирішувати це питання на свій розсуд для забезпечення індивідуалізації покарання. Тому суд, при обранні принципу призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, повинен керуватися загальними засадами призначення покарання, враховувати кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.2

Водночас КК містить положення, які регулюють порядок призначення остаточного покарання залежно від деяких видів покарань, які призначені за окремі злочини. Так, відповідно до ч. 2

' Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.

№ 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (п. 2). 270

2 Там само.

 

Глава XVIII. Призначення покарання

ст. 70 КК, якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів може визначатися лише шляхом поглинення будь-яких, менш суворих покарань, довічним позбавленням волі. Застосування принципу складання зазначених покарань виключається.

Встановлюючи правила складання покарань, чинний закон забороняє складати з іншими видами покарань такі основні покарання, як «штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Згідно з ч. З ст. 72 КК ці види покарання виконуються самостійно. Не допускаючи складання зазначених видів покарання при призначенні остаточного покарання, закон, як видається, не виключає можливості їх поглинення більш суворими видами покарання.

У літературі та в судовій практиці визнається доцільним застосування принципу поглинення покарання в таких випадках:

а)               за наявності ідеальної сукупності злочинів;

б)                коли один із злочинів істотно відрізняється за ступенем тяжкості від іншого, що входить у сукупність (наприклад, злочин невеликої тяжкості та особливо тяжкий);

в)                     коли призначені за окремі злочини покарання складанню з іншими видами покарань не підлягають (наприклад, згідно з ч. З ст. 72 КК основні покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю складанню з іншими видами покарань не підлягають).

У теорії й практиці кримінального права виникає питання про можливість застосування при призначенні остаточного покарання одночасно декількох принципів: поглинення й складання. Чинне законодавство рекомендацій з цього приводу не містить, але не містить і заборони. Фактичне застосування декількох принципів при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів відбувається досить часто. Так, наприклад, при застосуванні принципу часткового складання до найсуворішого покарання приєднується частина менш суворого покарання, а та частина, що залишилася, фактично поглинається більш суворим покаранням.1 Але в такому і подібних випадках один із принципів є основним, а другий - допоміжним. Застосування допоміжних принципів істотно не впливає на призначення остаточного покарання, яке визначається за основним принципом. Тому ми не поділяємо думку про необхідність обґрунтування вибору декількох принципів

1 Див.: Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву.-К., 1980.-С. 100.

271

 

Кримінальне право. Загальна частина

у мотивувальній частині вироку і посилання на них у резолютивній частині.1

Призначення покарання за сукупністю злочинів у порядку, встановленому ч. 4 ст. 70 КК, відбувається в три етапи:

а)                             суд призначає покарання за злочин, розкритий останнім, тобто за другим вироком;

б)                  остаточне покарання за сукупністю злочинів суд призначає, враховуючи покарання за першим вироком, або шляхом поглинення менш суворого більш суворим, або шляхом повного чи часткового складання, але в межах максимального розміру санкції статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання;

в)                       у строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, суд зараховує покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком.

При призначенні покарання в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 70 КК, може з'ясуватися, що за першим вироком особа була засуджена за сукупністю двох або більше злочинів і остаточне покарання їй було призначено за правилами частин 1 та 2 ст. 70 КК. У такому випадку при призначенні остаточного покарання за другим вироком суд повинен виходити з остаточного, призначеного за першим вироком, а не з покарань, призначених цим вироком за окремі злочини. Призначене за першим вироком покарання за сукупністю злочинів має враховуватися як єдине ціле.

Призначене за правилами ч. 4 ст. 70 КК остаточне покарання не може бути меншим, ніж будь-яке з покарань, призначених за злочини, що входять у сукупність.

У строк остаточного покарання, призначеного з врахуванням покарання за першим вироком, обов'язково зараховується усе фактично відбуте на цей час покарання за першим вироком, як відбуте повністю, так і відбуте частково. Зарахування у відбуття іншого за видом покарання, ніж вид остаточного, відбувається з дотриманням вимог ст. 72 КК про правила переведення менш суворих видів покарання в більш суворі.

Складання покарань обмежене ч. 2 ст. 70 КК певними межами. За загальним правилом, остаточне покарання, одержане при складанні окремих покарань (повному чи частковому), не може перевищувати максимальної межі санкції кримінально-правової норми, яка передбачає більш суворе покарання. Так, якщо суд призначив за ч. 1 ст. 122 КК покарання у виді двох років позбавлення волі,

' Кримінальне право України. Загальна частина.- К., 1998.- С 380.

272

 

Глава XVIII. Призначення покарання

а за ч. 1 ст. 185 КК - один рік позбавлення волі, то можливість призначення остаточного покарання шляхом повного складання не виключається (максимальний розмір санкції ч. 1 ст. 122 КК - 3 роки позбавлення волі). Якщо ж суд призначив за ч. 1 ст. 122 КК покарання у виді двох років, а за ч. 1 ст. 185 КК - два роки шість місяців позбавлення волі, то остаточне покарання може бути призначене лише шляхом часткового складання, тобто до двох років шість місяців суд може приєднати лише 6 місяців від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 122 КК.

Слід зазначити, що з метою посилення відповідальності осіб, що вчинили два або більше злочинів, у т. ч. тяжкі або особливо тяжкі, чинний КК надає, на відміну від КК 1960 p., можливість суду при призначенні остаточного покарання вийти за максимальний розмір покарання, встановлений санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Згідно з ч. 2 ст. 70 КК, якщо хоча б один із злочинів, що входять у сукупність, є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання. Вказівка на максимальний строк кожного виду покарання міститься у відповідних статтях Загальної частини КК (розділ X). У зазначеному положенні йдеться не про абстрактну можливість призначення остаточного покарання в межах його максимального строку, а про можливість повного або часткового складання у цих межах.

Відповідно до ч. 2 ст. 70 КК суд має можливість призначити за певних умов остаточне покарання шляхом складання за злочини, що входять у сукупність у разі призначення за них однакових за видом і розміром покарань у максимальних межах санкцій.

При засудженні особи за вчинення двох або більше злочинів, як у порядку, передбаченому частинами 1 та 2 ст. 70 КК, так і в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 70 КК, до основного суд може приєднати додаткові види покарання. Як і основне покарання, додаткове покарання повинно бути призначене за конкретний злочин або злочини. Якщо додаткове покарання не було призначене за конкретний злочин або злочини, що входять у сукупність, то воно не може бути призначене за сукупністю злочинів.

У випадку, коли один і той же вид додаткового покарання призначається за два або більше злочинів, остаточний його строк чи розмір при частковому або повному складанні не може перевищувати максимальний розмір, встановлений у Загальній частині КК для даного виду покарання. При призначенні покарання за злочини, що входять у сукупність різнорідних додаткових покарань, на-

273

 

Кримінальне право. Загальна частина

приклад, за один - конфіскацію майна, а за другий - позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, кожне з них приєднується до основного остаточного покарання і виконується самостійно.

У зв'язку із введенням у дію з 1 вересня 2001 р. нового КК і застосуванням Прикінцевих та перехідних положень виникли питання про дію у часі кримінально-правових норм, які регламентують правила призначення покарання за сукупністю злочинів: ст. 42 КК 1960 р. і ст. 70 КК 2001 р. Пунктом 13 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що у разі призначення покарання за сукупністю злочинів, вчинених до набрання чинності новим КК, тобто до 1 вересня 2001 p., застосовується ст. 42 КК України 1960 р. Якщо ж хоча б один із злочинів, що входять у сукупність, вчинений після набрання чинності новим КК, то при призначенні покарання за сукупністю злочинів застосовується ст. 70 нового КК.

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 146      Главы: <   108.  109.  110.  111.  112.  113.  114.  115.  116.  117.  118. >