§ 1. Поняття та правові наслідки судимості

Судимість — це правове становище особи, яке виникає внаслідок засудження її за вчинений злочин з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду і триває визначений законом термін, тягнучи при цьому несприятливі для засудженого кримінально-правові та загальноправові наслідки. Закінчується судимість її погашенням чи зняттям.

Судимість - суто кримінально-правове явище. За рамками кримінального права виникнути й існувати вона не може.

Із сказаного випливає, що судимість: 1) виникає, коли особу засуджено за діяння, передбачене КК; 2) з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили; 3) стосується лише засудженої особи; 4) породжує правове становище, результатом якого є несприятливі для особи кримінально-правові та загально-правові наслідки; 5) триває визначений законом термін; 6) погашається через визначений у КК строк або знімається в установленому законом порядку.

Передумовою виникнення судимості є вчинення особою діяння, що містить склад злочину, передбачений КК.

Правовою підставою судимості особи є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили. Судимість стосується лише особи, яку засуджено, і вирок щодо якої набрав законної сили. При цьому слід зазначити, що поняття судимості можна розглядати у двох значеннях: як кримінально-правовий інститут (норми, що регламентують судимість, вміщені у розділ XIII Загальної частини КК) і як кримінально-правове явище. Ці дві сторони судимості органічно поєднані між собою, але не тотожні. Якщо судимість як кримінально-правове явище властива особі, котра вчинила діяння, що містить склад злочину, передбачений КК, і вирок щодо якої набрав

295

Кримінальне право. Загальна частина

законної сили, то судимість як кримінально-правовий інститут -це сукупність норм КК, які регламентують порядок виникнення, існування і припинення судимості. Ми розглядаємо судимість у цілому: як явище, яке регламентується нормами КК.

Згідно з ч. З ст. З КК, кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК. Аналіз положень кримінального закону дозволяє виділити такі кримінально-правові наслідки судимості:

1)                        судимість громадянина України, іноземця, особи без громадянства за вчинений ними злочин за межами України може бути врахована у разі вчинення ними нового злочину на території України при кваліфікації цього злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності чи покарання (ст. 9 КК);

2)                              судимість впливає на визнання злочину повторним (ч. 4 ст. 32 КК);

3)                         судимість за умисний злочин є обов'язковою ознакою визнання рецидивом злочинів вчинення особою нового умисного злочину (ст. 34 КК);

4)                 судимість впливає на звільнення особи від кримінальної відповідальності. Так, за наявності судимості неможливе звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК), передачею особи на поруки (ст. 47 КК), зі зміною обстановки (ст. 48 КК), із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК);

5)                 судимість впливає на кваліфікацію діяння. Наприклад, контрабанда, вчинена особою, раніше судимою за такий злочин, кваліфікується за ч. 2 ст. 201 КК;

6)                     судимість впливає на призначення покарання. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 67 КК рецидив злочинів, тобто вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин, має визнаватись судом при призначенні покарання обставиною, що його обтяжує. Відповідно до ст. 71 КК вчинення нового злочину засудженим після постановления вироку, але до повного відбуття покарання, тягне більш суворе покарання, а за певних умов - до 25 років позбавлення волі;

7)                     судимість впливає на звільнення від відбування покарання. Так, більш жорсткими є умови умовно-дострокового звільнення особи від відбування покарання, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який засуджується до позбавлення волі (п. 2 ч. З ст. 81 КК), а також особи,

296

Глава XX. Судимість

яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання (п. З ч. З ст. 81 КК). Більш жорсткими є й умови заміни невідбутої частини покарання більш м'яким щодо особи, яка раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин будь-якої тяжкості, за який вона була засуджена до позбавлення волі (п. 2 ч. 4 ст. 82 КК), а також особи, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання (п. З ч. 4 ст. 82 КК).

Загальноправові наслідки судимості полягають у тому, що вона є перешкодою для обіймання певних посад та зайняття певними видами діяльності, а також підставою ряду інших обмежень.

Так, громадянин, який має судимість за вчийення умисного злочину, не може бути обраний народним депутатом України (ст. 76 Конституції України); особа, яка має судимість, не може бути суддею (ст. 7 Закону «Про статус суддів»); набрання законної сили обвинувальним вироком суду (момент виникнення судимості) є підставою для звільнення судді з посади (ст. 126 Конституції України) та для дострокового припинення повноважень народного депутата України (ст. 81 Конституції України); особа, яка має судимість, не може бути адвокатом (ст. 2 Закону «Про адвокатуру»), нотаріусом (ст. З Закону «Про нотаріат»); особи, які мають судимість, не можуть бути призначеним на посаду прокурора або слідчого прокуратури (ч. 6 ст. 45 Закону «Про прокуратуру») тощо.

Судимість є перешкодою для реалізації інших прав особи. Наприклад, наявність у громадянина судимості за тяжкі злочини є перешкодою для допуску до державної таємниці (ст. 23 Закону «Про державну таємницю»); до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів, застосування амністії не допускається (ст. З Закону «Про застосування амністії в Україні»).

Судимість обмежує права людини лише на певний, чітко визначений у законі строк.