§ 1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

КК 2001 р., на відміну від КК 1960 р., присвятив примусовим заходам медичного характеру та примусовому лікуванню спеціальний розділ (розділ XIV Загальної частини КК - статті 92—96). З назви та змісту статей цього розділу випливає, що зазначені види державного примусу мають різну правову природу.

Згідно зі ст. 92 КК, примусовими заходами медичного характеру є: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги або 2) поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. Тобто, закон передбачає можливість надання певним особам не лише стаціонарної, а й амбулаторної психіатричної допомоги (що є новелою у вітчизняному кримінальному законодавстві), а також визначає мету примусових заходів медичного характеру. Ці заходи не є покаранням. Водночас примусові заходи медичного характеру не є видом звільнення від кримінальної відповідальності чи звільнення від покарання та його відбування.

Застосування до особи примусових заходів медичного характеру можливе лише за умови: 1) доведеності вчинення нею суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки конкретного злочину; 2) така особа за своїм психічним станом є небезпечною для суспільства.

Відповідно до ст. 93 КК примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які:

302

_____Глава XXI. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування

1)                          вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння. Такі особи не підлягають кримінальній відповідальності (ч. 2 ст. 19 КК);

2)                         вчинили у стані обмеженої осудності злочини. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності (ст. 20 КК);

3)                 вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления вироку. Ці особи не підлягають покаранню. До них за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання вони можуть підлягати покаранню (ч. З ст. 19 КК);

4)                 вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання. Такі особи можуть бути звільнені від подальшого відбування покарання, й суд вправі застосувати до них примусові заходи медичного характеру чи передати на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом (п. З ст. 93, ч. 6 ст. 94 КК, ч. 2 ст. 408 КПК). У разі припинення примусових заходів медичного характеру такі особи можуть підлягати подальшому відбуванню покарання (ч. 4 ст. 95 КК).

Застосування примусових заходів медичного характеру є правом, а не обов'язком суду. Вони застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними (ч. 2 ст. 416 КПК). У разі, коли особа страждає на психічну хворобу і вчинила суспільно небезпечне діяння, але за характером вчиненого і за своїм психічним станом не являє собою небезпеки для суспільства і не потребує надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку чи госпіталізації до психіатричного закладу, примусові заходи медичного характеру не застосовуються.

Примусові заходи медичного характеру є одним із видів психіатричної допомоги громадянам, які страждають на психічні розлади. До інших видів такої допомоги належать: психіатричний огляд, амбулаторна психіатрична допомога, госпіталізація особи до психіатричного закладу - добровільно чи в примусовому порядку, поміщення особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання, переведення особи з цього закладу до бу-динку-інтернату (пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів (статті 11-14, 23, 24 Закону «Про психіатричну допомогу»).

Головна відмінність примусових заходів медичного характеру від інших видів психіатричної допомоги полягає в тому, що примусові заходи медичного характеру (і лише вони) застосовуються до осіб, які визнані судом неосудними чи обмежено осудними у зв'язку із вчиненням ними суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК.

303

Кримінальне право. Загальна частина

Згідно із законом (ст. 151 КК) поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини визнається злочином. Запровадження кримінальної відповідальності за вказане діяння було, зокрема, обумовлене тим, що в Радянському Союзі у 60—80 роках застосування примусових заходів медичного характеру набуло політичного змісту: діагноз психіатричного захворювання й поміщення здорової людини до психіатричної лікарні використовувався для розправи з опонентами правлячого режиму.

Законодавче визначення поняття примусових заходів медичного характеру видається дещо неповним. Зокрема, потребує конкретизації мета цього примусу, оскільки його застосування має за мету також охорону прав і законних інтересів психічно хворих (нерідко вони самі стають жертвами злочину). Удосконаленню визначення аналізованого поняття слугуватиме й уточнення положення про те, що «поміщення особи» (тобто госпіталізація до психіатричного закладу з відповідним наглядом) є психіатричною допомогою.

З урахуванням викладеного, примусові заходи медичного характеру — це надання на підставі закону за рішенням суду психіатричної допомоги у примусовому порядку особі, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з метою обов'язкового лікування психічно хворого, охорони прав і законних інтересів його та інших осіб, а також запобігання вчиненню особою, до якої застосовано такі заходи, нових суспільно небезпечних діянь.