§ 2. Види примусових заходів медичного характеру та їх застосування

Законом передбачено чотири види примусових заходів медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом (ч. 1 ст. 94 КК). КК 2001 р. вперше передбачив примусовий захід медичного характеру, що не пов'язаний з поміщенням особи до стаціонарного психіатричного закладу.

Крім того, КК надав суду право передавати психічно хворого на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом. Таке вирішення долі хворого не належить до примусових заходів медичного характеру.

304

Глава XXI. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, але за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу (ч. 2 ст. 94 КК).

До психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути поміщена за рішенням суду особа, яка за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку (ч. З ст. 94 КК).

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом застосовується судом щодо неосудного, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя громадян, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду (ч. 4 ст. 94 КК).

Якщо неосудний вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, або за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду, суд може застосувати до нього госпіталізацію до психіатричного закладу із суворим наглядом (ч. 5 ст. 94 КК).

Відмінність лікувальних установ із різними видами нагляду полягає в умовах нагляду за хворими. Осіб, госпіталізованих до психіатричного закладу з посиленим або суворим наглядом, тримають в умовах, що виключають можливість вчинення ними нового суспільно небезпечного діяння.

Психіатричний заклад - це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.

Госпіталізація до психіатричного закладу з відповідним наглядом означає, що особі надається психіатрична допомога в стаціонарних умовах.

Закон (ч. 1 ст. 94 КК) містить три критерії - медичний, юридичний і соціальний, які суд має враховувати при призначенні певного виду примусових заходів медичного характеру: 1) характер і тяжкість захворювання (медичний критерій); 2) тяжкість вчиненого діяння (юридичний критерій); 3) ступінь небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб (соціальний критерій).

Медичний критерій визначається клінічною формою психіч-

305

Кримінальне право. Загальна частина

ного захворювання, його глибиною й стійкістю, динамікою хворобливого процесу, прогнозом його перебігу та деякими іншими обставинами, що стосуються хворобливого стану особи. Характер психічного захворювання, його форма, глибина, стійкість, особливості психічного стану й поведінки в період вчинення суспільно небезпечного діяння є основною ознакою, яка визначає суспільну небезпеку психічно хворого.

Юридичний критерій ґрунтується на положеннях ст. 12 КК щодо класифікації злочинів.

Соціальний критерій містить оцінку: а) суспільної небезпеки вчиненого діяння, характеру вчиненого, можливих або тих, що настали, суспільно небезпечних наслідків та інших обставин; б) психічного стану особи на момент розгляду справи судом і небезпечності даного хворого для оточуючих, що випливає з характеру захворювання.

Законом передбачена можливість продовження, зміни та припинення застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 95 КК). Рішення з цих питань приймається судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, що обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.

З метою визначення психічного стану хворого і вирішення питання про можливість зміни виду цього лікування або його припинення кожний хворий не рідше одного разу на шість місяців оглядається комісією лікарів-психіатрів того психіатричного закладу, де він перебуває на лікуванні.

Зміна примусового заходу медичного характеру може полягати у переведенні хворого для продовження обов'язкового лікування, наприклад, із психіатричного закладу з посиленим наглядом до психіатричного закладу із звичайним наглядом. Підставою для такого переведення є зміна стану здоров'я хворого, внаслідок чого він стає менш суспільно небезпечним, ніж раніше. Так само (але у зв'язку з погіршенням стану його здоров'я - виникненням небезпечного марення, агресивності та неможливістю у звичайних умовах убезпечити від нього інших громадян) може виникнути необхідність у госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом хворого, якому до цього надавалася у примусовому порядку амбулаторна психіатрична допомога.

Припинення примусового заходу медичного характеру, як і його застосування, продовження чи зміна, здійснюється в суворій

306

Глава XXI. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування

відповідності до закону і є прерогативою суду. Підставою для припинення чи зміни примусових заходів медичного характеру є видужання особи або значне поліпшення її психічного стану, коли це виключає суспільну небезпечність, незалежно від терміну перебування хворого у психіатричному закладі. При цьому тяжкість раніше вчиненого особою діяння значення не має.

Якщо застосування примусових заходів медичного характеру припиняється через видужання осіб, котрі вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления вироку, вони підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання. При цьому у випадках спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, суд закриває кримінальну справу.

Правове регулювання застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється КПК (гл. 34, статті 408 і 411).

Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише за наявності у справі обґрунтованого висновку судово-психіатричної експертизи про характер і тяжкість захворювання та заходи, які потрібно застосувати до хворої особи.

Оскільки вирішення питань про осудність, винність та відповідальність, про неосудність, обмежену осудність, про суспільну небезпечність особи, про застосування до неї примусових заходів медичного характеру, про визначення виду психіатричного закладу, а також про передачу особи на піклування родичам чи опікунам з обов'язковим лікарським наглядом за нею належить до компетенції суду, а не судових психіатрів, то висновок експертів-психіатрів підлягає ретельній оцінці в сукупності з іншими матеріалами справи.

Розгляд справ про застосування примусових заходів медичного характеру проводиться у відкритому судовому засіданні за обов'язковою участю прокурора та захисника (ст. 419 КПК). В ухвалі, винесеній судом (або в постанові, винесеній суддею), має бути вказаний вид примусового заходу. Його тривалість і підстави для припинення залежать від психічного стану хворого, особливостей перебігу захворювання. Тому суд не може встановлювати строки надання осудному чи обмежено осудному примусової психіатричної допомоги. Примусові заходи медичного характеру мають провадитися доти, доки хворий не перестане бути небезпечним для оточуючих.

307

Кримінальне право. Загальна частина

Оскільки примусові заходи медичного характеру обмежують свободу особи, її тримання у психіатричному закладі за своїм характером і значенням прирівнюється законом до тримання під вартою і зараховується в строк покарання (ч. 4 ст. 84 КК, ч. 1 ст. 423 КПК).