§ 7. Помилка та її кримінально-правове значення

Помилка у кримінальному праві — це неправильне уявлення особи про дійсний юридичний чи фактичний характер вчиненого нею діяння і його наслідки.

Характер помилки може значно вплинути на правильне встановлення дійсного змісту суб'єктивної сторони складу злочину, а також на вирішення питання про правову оцінку вчиненого.

Залежно від змісту неправильного уявлення особи розрізняють два види помилок: юридичну і фактичну.

Юридична помилка - це неправильне уявлення особи про юридичну природу вчиненого діяння, його правову оцінку та наслідки.

Виділяють такі види юридичної помилки: а) помилка в злочинності діяння; б) помилка у кваліфікації вчиненого; в) помилка у виді та мірі покарання.

При помилковому уявленні особи про те, що вчинене нею є злочином, тоді як насправді закон його таким не визначає, має місце так званий уявний злочин. У цьому випадку кримінальна відповідальність за вчинене виключається, оскільки воно не є злочином. Помилка в злочинності діяння може полягати й в іншому, а саме: у неправильному уявленні особи про незлочинність діяння, тоді як за законом воно є злочинним. За таких обставин кримінальна відповідальність не виключається. Відповідно до ч. 2 ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Неправильне уявлення суб'єкта про юридичну оцінку (кваліфікацію) скоєного ним діяння або про вид і міру покарання, яке

125

Кримінальне право. Загальна частина

може бути призначене за вчинений злочин, не мають принципового значення для відповідальності особи.

Фактична помилка - це неправильне уявлення особи про обставини, які утворюють об'єктивні ознаки конкретного складу злочину.

Залежно від того, у змісті яких саме об'єктивних ознак помиляється особа, розрізняють такі види фактичної помилки: а) помилка в об'єкті; б) помилка в характері діяння (дії або бездіяльності); в) помилка в розвитку причинового зв'язку; г) помилка відносно суспільно небезпечних наслідків.

Помилка в об'єкті, тобто в характері тих суспільних відносин, на які здійснюється посягання, має місце у випадках, коли винний спрямовує свої дії проти одного об'єкта, помилково сприймаючи його за інший. Наприклад, особа таємно викрадає зі складу бойових припасів ящик, вважаючи, що у ньому знаходяться набої до вогнепальної зброї, а насправді викрадає ящик із форменим взуттям. У першому випадку об'єктом є громадська безпека, а у другому -власність. Об'єкти ці - юридично нерівноцінні. У зв'язку з цим вчинене слід кваліфікувати за направленістю умислу як замах на викрадення бойових припасів, тобто за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 262 КК.

Від помилки в об'єкті злочину необхідно відрізняти помилку в предметі злочину й помилку в особі потерпілого.

При помилці в предметі злочину шкода спричиняється саме тому об'єкту, який припускається, але безпосередньому впливу піддається не намічений винним, а інший предмет.

Помилка в особі потерпілого полягає в тому, що винний вирішив, наприклад, вбити певну особу, помилково приймає за неї іншу особу, на яку і здійснює посягання.

Оскільки при помилці в предметі злочину, так само, як і при помилці в особі потерпшого, шкода спричиняється саме наміченому об'єкту (у першому випадку власності, а в другому - життю особи), то така помилка не впливає на форму вини і на кваліфікацію вчиненого. Звичайно, за тієї умови, що властивість предмета або ознаки потерпілого не є обов'язковими для злочину, який задумав вчинити винний.

Помилка в характері вчиненого діяння полягає в неправильному уявленні особи щодо наявності або відсутності у її діях (бездіяльності) фактичних ознак, що утворюють об'єктивну сторону якогось конкретного складу злочину. Помилка, за якої особа вважала, що в її діях є ознаки злочину, а насправді вони відсутні, не усуває умислу винного у зв'язку з тим, що свідомістю особи охоплювались обставини, які утворюють об'єктивну сторону складу даного

126

Глава X. Суб'єктивна сторона складу злочину

злочину. У цьому випадку вчинене кваліфікується не як закінчений злочин, а як замах на нього, оскільки злочинний намір об'єктивно не було реалізовано. Наприклад, особа вважає, що вона збуває підроблені гроші, тоді як насправді вони справжні. Такі дії треба кваліфікувати за відповідною частиною ст. 15 і ч. 1 ст. 199 КК.

Помилка, за якої особа вважала, що в її діях відсутні ознаки, що утворюють об'єктивну сторону складу даного злочину, коли насправді вони є в наявності, виключає її вину і, відповідно, відповідальність за вчинене діяння. Наприклад, особа платить за куплені товари підробленими грошима, не знаючи про те, що вони фальшиві. Така помилка усуває умисел винного, оскільки його свідомістю не охоплювались вказані фактичні обставини. Оскільки відповідальність за подібні дії може наставати лише за умисного їх вчинення (у нашому прикладі - за ст. 199 КК), то кримінальна відповідальність за такої помилки виключається. Подібна помилка не виключає кримінальної відповідальності, коли за вчинені діяння передбачена відповідальність у випадку вчинення їх через необережність. Скажімо, водій автомобіля, вважаючи, що збитий ним чоловік мертвий, скидає його у прірву. Насправді ж смерть настала внаслідок падіння на каміння з великої висоти. Оскільки водій міг і повинен був пересвідчитись у тому, що потерпілий живий, але не зробив цього, він буде відповідати за вбивство через необережність.

Помилка в розвитку причинового зв'язку означає неправильне уявлення особи про дійсний розвиток причинового зв'язку між вчиненим нею діянням і злочинним результатом, який настав. Як відомо, для того, щоб визнати особу такою, що діє умисно, достатньо, щоб її свідомістю охоплювались лише загальні закономірності причинового зв'язку. Отже, немає помилки в розвиткові причинового зв'язку, коли, наприклад, особа передбачає, що смерть від проведеного нею пострілу настане від влучення кулі у голову, а не від пошкодження серця, від чого насправді настала смерть потерпілого. Таке неправильне уявлення у цьому випадку не впливає на форму вини й відповідальність особи, оскільки саме внаслідок її ДІЇ (пострілу) настав той злочинний результат (смерть), який охоплювався умислом суб'єкта.

Помилка відносно суспільно небезпечних наслідків найчастіше полягає у помилковому уявленні особи про розмір спричиненої злочином шкоди. У таких випадках, як правило, можливі два варіанти кримінально-правової оцінки зазначеної помилки. По-перше, суб'єкт помилково вважає, що заподіяна ним шкода буде меншою,

127

Кримінальне право. Загальна частина

ніж та, яку він насправді спричиняє. Наприклад, особа, завдаючи потерпілому удар кулаком в обличчя, вважає, що таким чином заподіє йому легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК). Однак в силу того, що потерпілий спіткнувся і впав, від удару головою об асфальт настала його смерть. У цьому випадку помилка виключає відповідальність за умисне заподіяння допущеної шкоди (смерті), оскільки суб'єкт, завдаючи удар в обличчя, не передбачав такого розвитку подій. Він підлягає відповідальності за вбивство через необережність (ч. 1 ст. 119 КК), оскільки, завдаючи потерпілому удар в обличчя, він не передбачав, що внаслідок цього потерпілий упаде і від удару головою об асфальт настане його смерть, хоча повинен був і міг передбачити можливість настання такого наслідку.

Другий варіант цього виду фактичної помилки полягає в помилковому уявленні винного щодо кількісного розміру заподіяних ним збитків. Наприклад, особа, відкривши сейф, мала намір вчинити крадіжку чужого майна у великому розмірі, але у сейфі виявилась невелика сума грошей. Така помилка свідчить про те, що винний зробив усе для настання бажаного злочинного результату, але він не настав з обставин, які не залежать від його волі. У зв'язку з цим особа буде відповідати не за фактично закінчену крадіжку невеликої суми грошей, а за замах на крадіжку у великих розмірах (ч. 2 ст. 15 і ч. 4 ст. 185 КК).