§ 2. Закінчений та незакінчений злочин

Поняття закінченого злочину сформульовано у ч. 1 ст. 13 КК. Згідно з нею закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Тобто, закінченим злочином вважається діяння, коли винний виконав усі дії, що утворюють об'єктивну сторону конкретного складу злочину, досяг бажаного результату, заподіяв шкоду об'єкту злочину. Тільки наявність усіх об'єктивних і суб'єктивних ознак у вчиненому діянні дозволяє визнати його закінченим злочином.

КК по-різному визначає момент закінчення різних злочинів. Одні злочини вважаються закінченими з моменту настання бажаного результату, інші - з моменту вчинення винним суспільно небезпечних дій (бездіяльності) тощо. Залежно від особливостей законодавчої конструкції складу злочину розрізняють злочини

Глава XI. Стадії вчинення умисного злочину

з матеріальним складом, злочини з формальним складом і злочини з усіченим складом. (їх поняття та момент їх закінчення розглядалися у главі VIII (Об'єктивна сторона складу злочину) цього підручника).

Незакінченим є такий злочин, в якому не настали бажані для суб'єкта злочину суспільно небезпечні наслідки, або ним (суб'єктом) вчинені не всі дії, які створюють об'єктивну сторону конкретного злочину. Є два види незакінченого злочину: а) перерваний з причин, що не залежали від волі винного, і б) перерваний з причин, що залежали від волі винного. Першим видом незакінченого злочину є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13 КК). Другим видом - добровільно перерваний. Доктрина і КК цей вид називає у більш узагальненому вигляді як добровільна відмова від доведення злочину до кінця або добровільна відмова при незакін-ченому злочині (ст. 17 КК) (про неї докладніше у § 6 цієї глави).