§ 9. Використання злочинної поінформованості

Злочинець - це звичайно особа, що найбільше поінформована про всі обставини скоєного злочину. Причому про деякі деталі події інколи може знати тільки її учасник. Тому знання особою, яка підозрюється у скоєнні злочину, таких обставин є злочинною поінформованістю та може служити свідченням причетності до злочину. Таким може бути знання факту, про який окрім присутнього при скоєнні події ніхто не міг знати.

Співмешканка убитого засвідчила, що коли вона увійшла в кімнату, де він знаходився, то побачила, як з колото-різаної рани на його грудях фонтаном била кров. Хто наніс це поранення вона не знає, оскільки нікого тут не бачила. Велика кількість крові біля трупу підтверджувала дані про фонтануючу кровотечу. Оскільки фонтанування крові при пошкодженні великих кровеносних судин продовжується лише кілька секунд, напрошувався висновок, що співмешканка повинна була бачити не тільки убивцю, але і момент нанесення поранення. Після з'ясування даної обставини вона зізналась у скоєнні убивства [23, С.21-25].

Найбільш характерна поінформованість про Деталі скоєння злочину та про спосіб. Було невідомо, хто з семи підозрюваних наніс смертельне ножове поранення потерпілому. Всі підозрювані заявили, що це не вони, а хто саме — не знають. Через деякий час один з них (неповнолітній) заявив, що ножове поранення наніс він. Але про розташування поранень, кількість ударів, їх напрямок і т.і. він нічого конкретного не міг повідомити. Виникло припущення, що взяти вину на себе його примусив убивця. Для перевірки цієї версії слідчий почергово викликав на допит підозрюваних, повідомивши кожному, що неповнолітній зізнався, і попросив уточнити попередні свідчення. П'ятеро заявили, що не бачили, як він наніс поранення, а один підтвердив цю обставину. Тоді слідчий задав йому низку запитань про механізм поранення: кількість та напрямок ударів, їх розташування, характер ножа тощо. Цей підозрюваний детально та правильно відповів на ці запитання, що підтвердила судово-медична експертиза. Це свідчило про злочинну поінформованість підозрюваного (злочин був скоєний вночі, у темряві). Потім було встановлено, що він умовив неповнолітнього взяти вину на себе, і він був викритий в убивстві [8, С.50-51].

В наведеному прикладі проявились два варіанти поінформованості: знання обставин скоєння злочину справжнім злочинцем та непоінформованість особи, яка наговорювала на себе. Тому з'ясування ступеня поінформованості (знає як учасник, в якості свідка, отримав інформацію з інших джерел) має значення не тільки для викриття злочинців, але й для виявлення самонаговорювання. Стосовно останнього практика багата прикладами того, коли при деталізації свідчень особи, яка наговорила на себе, вона не в змозі відповісти на багато запитань, які характеризують обставини скоєння злочину: не може детально змалювати та не орієнтується в обстановці місця події, не знає послідовності скоєння дій при реалізації цілей злочину тощо.

Неповнота виявлення подібних обставин та помилки при проведенні слідчих дій по їх перевірці можуть призвести до невстановлення дійсних злочинців. Особа, яка з'явилась з новиною, повідомила про скоєння нероз-критого убивства. За результатами розслідування та судового розгляду він був засуджений. Через рік після цього він звернувся до прокурора з заявою про те, що він не скоював убивства, а наговорив на себе у зв'язку з необхідністю самоізоляції, яка виникла у нього. При перевірці цієї заяви він детально пояснив з яких джерел та яким- чином ним була отримана інформація про обставини скоєного злочину. На запитання слідчого, як йому вдалося впізнати знаряддя скоєння злочину він відповів, що після пропозиції впізнати ніж подумав, що його задум під загрозою, але вирішив спробувати. Коли під час процедури пред'явлення на впізнання він став наближати свою руку до лівого з чотирьох ножів, які лежали на столі, він звернув увагу, що присутній експерт приготував фотоапарат до зйомки, але навіть не підняв його до обличчя. "І тут мені спало на думку: він знає, де лежить "мій" ніж і не знімає у зв'язку з тим, що я поки далекий від ножа. Тоді я перейшов до правого краю розташування ножів і став поступово опускати руку. Як тільки моя рука наблизилась до другого справа ножа, блиснув спалах фотоапарату. Після цього я рішуче взяв в руки цей ніж і детально змалював його особливості. Непричетність заявника до цього злочину під час перевірки повністю підтвердилася [24, С.24].

Нерідко злочинці свою поінформованість про обставини злочину намагаються перенести на джерела, які не пов'язані з участю в його підготовці-та скоєнні. Підозрювана, відмовившись від попередніх свідчень, заявила, що злочин не скоювала і раніше наговорила на себе. На запитання слідчого про те, звідки їй у такому випадку відомо про зміст листів, які були надіслані злочинцями батьку потерпілої, відповіла, що про це їй розповів співробітник міліції, який її допитував. Тоді слідчий пред'явив їй конверт, у якому батько потерпілої переслав отримані їм листи в міліцію. Дата почто-вого штемпелю на конверті свідчила, що лист був відправлений набагато пізніше дати допиту підозрюємої [25, С.129].

Специфічним проявом злочинної поінформованості є знання умов життя потерпілих, що дозволяє вийти на осіб, які причетні до скоєння злочину. При розбійному нападі на квартиру злочинці використали раніше підготовлену коробку з написом імені одного із членів сім'ї, який знаходився у від'їзді, під виглядом передачі і приводу для відвідування. Це свідчило про знання злочинцями того факту, що потерпіла не впустить у квартиру незнайомих людей без достатнього приводу. Розслідування довело, що "навідником" був зять потерпілої [26, С.37].

В іншому випадку в листі з погрозами на ім'я потерпілого, яке було підкинуто невідомою особою, він називася "Федосом", у той час як його справжнє ім'я було Федір. З'ясувалось, що на ім'я "Федос" до нього звертались лише рідні у домашній обстановці. Це дозволило встановити злочинця серед близьких потерпілого [27, С.93-101].