§ 12. Викриття неправдивих свідчень

Як вже відзначалось, надання неправдивих свідчень набуло досить поширений характер. Тому від слідчого вимагається велика майстерність для їх виявлення та розкриття. Причини, з яких надаються неправдиві свідчення дуже різноманітні. Свідок може надавати неправдиві свідчення через небажання приймати участь у розслідуванні, страху помсти, зацікавленості в результатах розслідування тощо. Підозрюваний — у зв'язку із наміром уникнути відповідальності, применшити свою вину, приховати співучасників тощо.

Зміну позиції особи, яка дає неправдиві свідчення, можна отримати, як правило, шляхом з'ясування та усунення причини, через яку вони надані, або на основі використання доказів, які демонструють їх неправдивість. У зв'язку з цим першочерговим завданням слідчого при наявності, неправдивих свідчень є з'ясування причини надання таких свідчень.

Неправдивість свідчень може бути встановлена слідчим за такими ознаками:

а) суперечність іншим даним по справі. Частіше за все це розходження свідчень з результатами огляду місця події, свідченнями інших осіб тощо. Іноді це може проявлятися в невідповідності фактичній обстановці, закономірності об'єктивної дійсності.

При спробі нелегального перетину кордону з Республікою Білорусь було затримано громадянина з контрабандним вантажем, який прямував на легковому автомобілі. Затриманий показав, що проїзжав з Києва а Чернігів і на зворотному шляху заблукав. Слідчий запропонував йому знову почати шлях із Чернігова. При цьому він звернув його увагу на дві обставини: по-перше, на те, що з Чернігова до Києва веде хороша асфальтована траса, а у бік Республіки Білорусь — грунтова, по-друге, на наявність на виїзді з Чернігова великої кількості вказівників напрямків руху. Після цього затриманий зізнався у намірі прямувати у бік Республіка Білорусь;

б) наявність внутрішніх протирічь у самих свідченнях. Приховуючи співучасників, підозрюваний заявив, що узяв усе вкрадене сам за один раз. Слідчий запропонував йому прикинути об'єм та вагу "взятого ним". В наслідок цього, впевнившись, що вкрадене неможливо розмістити в одному мішку і одному його нести, підозрюваний назвав своїх співучасників. Неможливість виконання вказаної дії одному була потім підтверджена при відтворенні обстановки та обставин події;

в) змальовування подій, особливо віддалених у часі, з надзвичайною точністю.

г) співпадання до найменьших деталей свідчень кількох допитуємих, що звичайно говорить про змову, оскільки у реальних свідків та учасників не може бути повного співпадання у сприйнятті, так як кожний бачить і оцінює у відповідності зі своїми особливостями, інтересами, роллю в скоєному.

При розслідуванні згвалтування та убивства, здійснених особливо жорстоким способом та із специфічним знущанням над жертвою, були встановлені та викриті п'ять злочинців, які зізнались у скоєному і дали однакові показання. Слідчого насторожила швидкість зізнання злочинців у такому зухвалому злочині і він, звернувшись до матеріалів узагальнення практики розслідування убивств, проведеного Л.Г.Відоновим [ЗО], встановив, що убивства і згвалтування таким чином у більшості випадків скоюють неодноразово засуджені та дебіли. Серед встановлених злочинців таких не знайшлося. Провели вивчення їх оточення. Дебілів у ньому не встановили, але було кілька неодноразово засуджених. Один з них виявився отим найбільше активним співучасником — ініціатором скоєння цих злочинів і саме таким способом [31, С.18];

д) відстутність у свідченнях неістотних подробиць, що може говорити про те, про що розповідається, не пережите допитуємим;

е) різне пояснення одних і тих же обставин на різних допитах;

ж) наполегливе, неодноразове повторення допитуємим за власною ініциативою якихось тверджень (типу "Я добре це запам'ятав", "Я цього не бачив"). Східна мудрість говорить: "Ти сказав мені в перший раз і я повірив. Ти повторив — і я засумнівався. Ти сказав в третій раз — і я зрозумів, що ти брешеш" [32, С.299];

з) припущення обмовки (див. § 9);

і) наявність виразів і категорій, які не відповідають рівню освіти та розвитку допитуємого, що свідчить про те, що він говорить "з чужих слів";

к) приховування фактів, які за інформацією слідчого добре відомі допитуємому. Свідок заявив, що про скоєний злочин дізнався "з розмов". На запитання слідчого про те, кого з підозрюваних він знає, відповів заперечно. Тоді слідчий показав йому фотографію, на якій той зображений разом з ними. Таке викриття в брехні призвело до надання правдивих свідчень;

л) замовчування про те, що повинен знати долитуємий при певних обставинах (його зв'язок, характер обстановки, в якій він знаходився тощо). Відповідаючи на запитання про те/яким шляхом можна пройти в село, прямуючи в яке зникла потерпіла, підозрювана змовчала про найбільш коротку дорогу. Після запитання слідчого про цю дорогу, вона детально її змалювала але не згадала про великий яр. Це здалось підозрілим у зв'язку з чим прийняли рішення оглянути його. Там і був знайдений закопаний труп убитої потерпілої [25, С.82]. В іншому випадку підозрювана до порушення проти неї кримінальної справи вивезла із своєї квартири усі цінні речі. На допиті вона заперечувала цей факт. Тоді слідчий запропонував їй назвати своїх родичів і знайомих. Допитуєма "забула" вказати кількох своїх добрих знайомих. Під час обшуку в цих осіб було знайдено те, що розшукувалось [16,С.131].

Наведений перелік ознак неправди не є вичерпним. Можна відзначити окремо такі ознаки, як поведінка допитуємого, його реакція на зміст та хід розмови. Характеристику цього можна проілюструвати наступним:

"Усмішкою можна виразити все що завгодно: легке презирство та тихе обожнювання, зверхню ввічливість та ніжну поблажливість... Вона ж може ненароком видати таємне, зробити явним невидиме, скоїти зраду, виявити потрясіння та збентеження. Посмішкою можна проговоритися [33, С.10]. Б.Шоу відзначав: "Є 50 способів вимовити слово "так", 500 способів вимовити "ні" і тільки один спосіб написати ці слова".

З урахуванням цього, слідчий повинен вміти не тільки аналізувати те, що повідомляється, але І контролювати, як все це вимовлено — бадьоро, рішуче, впевнено або, навпаки, з хвилюванням, затримкою, невпевнено, нервово тощо.

<І>

До тактичних засобів виявлення та викриття неправдивих показань належать:

1. <І>Деталізація показань (див. § 14). Підозрювана скоїла квартирну крадіжку, вивезла викрадені речі та сховала їх у лісі, де вони були знайдені людьмі,. які збирали гриби. Зізнавшись у цій крадіжці, вона дала показання, що одна скоїла цей злочин та сама вивезла речі на автобусі за місто. Слічий задовільнився тим, що вона визнала себе винною і не намагався деталізувати цю частину показань. Коли справа перейшла до іншого слідчого він став з'ясовувати в неї: у чому саме нею вивозились викрадені речі, як вони були запаковані, скільки разів вона їздила з міста у ліс, на якій зупинці та з якого боку від шосе виходила, яка вартість проїзду, в скількох місцях закопувала речі тощо. На жодне з цих запитань підозрювана не змогла дати чіткої відповіді, що свідчило про наявність співучасників, хоча б під час вивезення викраденого, які в подальшому були встановлені [8, С.37];

2. <І>Проведення повторного допиту, що дозволяє виявити розходження, які неминучі при створїнні вигаданих подій та наповнення їх обставинами, що конкретизують ці події;

3. <І>З'ясування контрольних даних, які дають можливість перевірити правдивість повідомленого (про погоду в день події , роботу транспорту, відключення електроенергії тощо). Свідок дала свідчення, що бачила потерпілу в день замаху на неї. Слідчий попросив її згадати весь той день з ранку. Вона розповідає та згадує, що тоді дуже поспішала, оскільки через дощ довго не могла подоїти корову. Перевіряється ця обставина та з'ясовується, що в цей день дощу не було [7, С.118];

4. <І>Допущення легенди, тобто вислуховування всього неправдивого повідомлення без виказування сумнівів та недовіри, щоб, по-перше, створити враження, що легенда прийнята, а, по-друге, отримати досить широку базу для наступної перевірки та викриття;

5. <І>Покладання краю брехні на початковому етапі допиту, коли для її спростування є достатні дані;

6. <І>Виявлення зацікавленності до незначних другорядних фактів та замовчування про інші, відомі слідству обставини (своєрідний резерв слідчого), що породжує вагання допитуємого та, можливо, перебільшене уявлення про інформацію, якою володіє слідчий, у Зв'язку з відстутністю зацікавленості до головного. Слідчий перед допитом свідка отримав дані про те, що той дав обіцянку підозрюваному (своєму начальнику) не повідомляти відоме. Запросивши його на допит, слідчий почав з'ясовувати питання, які не відносяться до суті справи. Через деякий час свідок почав виявляти хвилювання та побачивши, що слідчий не переходить до з'ясуаан-ня обставин злочину, заявив, що очікував зовсім інших запитань. На це слідчий сказав, що знає про його обіцянку одному із злочинців і не розраховує на отримання правдивих свідчень. Свідок знітився, заявив, що він чесна людина і дав правдиві свідчення [34, С.127].

7. <І>Створення враження поінформованості слідчого про Обставини скоєння злочину (див. § 8);

8. <І>Викладення слідчим ймовірного ходу подій (див. § 15);

9. <І>Використання темпу постановки запитань допитуємому: а) швидкий — перешкоджає можливості обмірковування неправдивих відповідей та збільшує емоційне напруження, яке сприяє появі обмовок, б) сповільнений — дозволяє .забезпечити деталізацію фактів та усунення від висвітлення "слабких місць" у показаннях;

10. <І>Спростування неправдивого алібі (див. § 14);

11. <І>Емоційний есксперимент, який полягає у використанні емоційних реакцій та переживань допитуємого. Чоловік підозрювався в убивстві своєї дружини, труп якої не був знайдений. Доказів його причетності було недостатньо, а сам він категорично заперечуваав це. У слідчого була телеграма, яка прийшла у відповідь на запит про розшук, з пропозицією направити чоловіка для впізнання трупа дружини. Після отримання цієї телеграми слідчий з'ясував, що це не труп жінки підозрюваного. Під час допиту слідчий на деякий час пішов з кабінету та "випадково" залишив телеграму на столі. Коли він повернувся, то по стану підозрюваного зрозумів, що він ознайомився з телеграмою. Тоді слідчий запитав:

— Вам зрозуміло з приводу чого Вас викликали на допит?

— Так, — відповів підозрюваний.

— В такому випадку розповідайте все докладно. І підозрюваний дав правдиві показання, які були підтверджені наступним розслідуванням [35, С.38-40];

12. Початок допиту з обставин (епізодів) найбільш відомих слідчому та підкріплених доказами.

Робітниця бухгалтерії підозрювалась у вимаганні хабарів та крадіжках. До моменту її затримання були докази вимагань хабарів та незрозумілі способи скоєння крадіжок. Під час допиту вона все заперечувала. Тоді слідчий закінчив допит та сказав: "Продовжимо допит після проведення обшуків у Вас вдома та на роботі". З обшуку він повернувся з кіпою вилучених документів, але продовжував допит знову запитаннями про вимагання хабарів. По поведінці допитуємої він помітив, що її більше цікавить інша тема: вона була неуважною, задумливою, відповідала недоречно Через деякий час вона напряму запитала, які саме документи вилучені та чому слідчий не запитує про це.

Використовувати докази було рано і слідчий сказав, що вирішив спочатку призначити ревізію та провести судово-бухгалтерську експертизу. "Виходить, Ви мені не довіряєте?" - запитала підозрювана. Слідчий: "А як вам довіряти, якщо Ви до цього давали неправдиві показання?" Після цього він задав низку прямих запитань, що випливали з результатів обшуку. Підозрювана відповіла на них та зробила перший крок на шляху зізнання, розповіла про три епізоди крадіжки [13, С.35-37];

13. <І>Запрошення до участі в допиті авторитетних для допитуємого осіб (окрім малолітніх), чія пристутність може завадити наданню неправдивих показань;

14. <І>Пред 'явлення доказів (див. § 16);

15. <І>Застосування під час допиту звуко- і відеозапису для забезпечення повноти фіксування повідомлясмого допитусмим та спростовування заяв про помилкове здійснення протоколювання показань, а також з метою впливу, щг стримує зміну зайнятої позиції.

Підозрюваний, який визнав свою провину в убивстві боата, чий труп був знайдений в морі, з прив'язаною до нього брилою бетону, категорично заперечував участь у злочині ще кого-небудь. Під час допиту, який супроводжувався магнітофонним записом, його запитали, де була знайдена брила бетону. Запитання виявлось несподіваним і підозрюваний машинально відповів: "Я не бачив, де він її знайшов", чим виказав участь в убивстві ще однієї людини. Зрозумівши, що обмовився, підозрюваний заявив, що він не так сказав, але, прослухавши фонограму допиту, визнав, що у приховуванні трупа йому допомагав його товариш.

Перелік тактичних прийомів, які сприяють виявленню та викриттю неправдивих свідчень, може бути продовжений. Окрім наведених тут та розглянутих в інших параграфах посібника слід вказати на різні засоби переконування та роз'яснення: хибності по суті та шкідливості для себе позиції зайнятої допитуємим, достатності доказів для викриття злочину свідчень допитуємого, помилковості почуття взаємовиручки шляхом демонстрування нетовариського відношення з боку осіб, яких він прикриває тощо. Один з учасників злочинної групи, визнав свою провину, вперто не надавав ніяких показань відносно співучасників, навіть після того, як деякі з них визнали окремі епізоди своєї злочинної діяльності. У розпорядженні слідчого були дані про те, як ці особи висловлювалися про нього, про його здібності, про те як його обдурювали при розподілі "здобичі" тощо. Слідчий ознайомив підозрюваного з цією інформацією, після цього, він дав докладні показання про роль кожного із співучасників у формуванні злочинної групи, так і навіть про тих, про яких слідчому ще не було відомо. Але міра гри на протиріччях інтересів повинна бути чітко зваженою. У літературі наводиться зовнішньо нібито аналогічний приклад, неправомірність якого незаперечна для нас. Дружина намагалася приховати керівну роль свого чоловіка в злочинах, у скоєнні яких вони звинувачувались разом. У слідчому ізоляторі у чоловіка вилучили листа до його коханки: "Я виберусь скоро, а Людку посадять надовго. Нам з тобою до старості вистачить відпочивати, доки вона дочекається амністії'. Слідчий пред'явив цього листа дружині, після чого вона дала докладні показання, які викривали дійсну роль чоловіка [7, С.130-131]. Припустимість такого "прийому" аргументуєтся тим, що дружина мала можливість "вільно та свідомо не змінювати свого відношення до предмету допиту". Але справа у тому, що, по-перше, при цьому має місце безцеремонне втручання у сімейне життя, по-друге, воно може призвести не тільки до руйнуванню сім'ї, але й до більш серйозних наслідків, які загрожують життю будь-кого з цього "трикутника". Тут, зрозуміло, немає обману, але є те, що можна кваліфікувати як розголошування інтимних сторін життя, які стали відомі під час розслідування. Тому при прийнятті рішення про використання будь-якого тактичного прийому повинні бути спрогнозовані та враховані ті наслідки, до яких це може призвести.

В деяких випадках неправдиві показання можуть бути пов'язані з обмовленням і самообмовленням. При підозрі на обмовлення обов'зково повинно бути виявлено характер взаємовідносин, розходження інтересів. Так, якщо допитуємий був викритий у брехні іншою людиною, яка проходить по справі, то перед тим, як використовувати ці показання, треба з'ясувати їх відносини: як вони знайомі, чи не було між ними ворожості, сварки, чи не має підстав для обмовлення. Якщо є, то потрібно обміркувати необхідність пред'являти ці свідчення, якщо ж скаже, що відношення нор-мальні, то в наступному менш вірогідна заява про обмовлення.

Самообмовлення проявляється насамперед у недостатній поінформованості про обставини події, що розслідується, згоді у всьому із слідчим, в прагненні до найшвидшого завершення розслідування. Тому, як неправдиві свідчення з наміром ввести слідство в оману, так і "взяття вини" на себе повинно ретельно перевірятися та обов'язково підтверджуватися іншими даними.

Обвинувачуваний повністю визнав свою вину, що підтверджувалось матеріалами розслідування. Але при більш уважному вивченні матеріалів справи, звернули увагу на те, що він, правильно вказав місце, де були сковані трупи убитих, пози в яких вони знаходилися, вікно, через яке проник у дім убитих, однак не зміг змалювати обстановки в домі, перерахувати та охарактеризувати викрадені речі. На основі цього висунули версію про са-мообмовлення, що і підтвердилося під час перевірки [36, С.74-82].