Дипломная работа: Удосконалення механізму здійснення кредитних операцій

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКА ФІЛІЯ

ДИПЛОМНА РОБОТА

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ЗДІЙСНЕННЯ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ

Керівник роботи, ст. викладач

З.М.Карасьова

Студентка перепідготовки

банківських працівників

групи 2–ПС

І.В. Крамаренко

Харків–2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДIЛ 1.ТЕОРЕТИЧНI АСПЕКТИ КРЕДИТУВАННЯ

1.1 Теоретикосуттєва характеристика банківського кредиту

1.2 Організація кредитної діяльності в банку

1.3 Сучасний стан і проблеми банківського кредитування в Україні

1.4 Технікоекономічна характеристика ПриватБанку

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ

2.1 Дослідження узагальнюючих показників кредитної діяльності комерційних банків України

2.2 Аналіз кредитоспроможності позичальника

2.3 Аналіз кредитного портфеля і оцінка кредитної роботи філії “Х” ПриватБанку

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ЗДІЙСНЕННЯ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ

3.1 Концептуальні підходи щодо удосконалення механізму здійснення кредитних операцій

3.2 Роль кредитного моніторингу у підвищенні ефективності здійснення кредитних операцій

3.3 Шляхи зниження кредитних ризиків у комерційних банках України

РОЗДІЛ 4. ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ У БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ

4.1 Характеристика інформаційних систем і технологій у банківській сфері Стан інформаційних систем і технологій в сфері банківського кредитування, основні протиріччя та їх аналіз

4.2 Перспективи створення та розвитку сучасних інформаційних систем і технологій у банківській сфері

4.3 Основні задачі та вимоги до комплексних систем захисту банківських інформаційних технологій

РОЗДІЛ 5. ПРАВОВІ, СОЦІАЛЬНОЕКОНОМІЧНІ, ОРГАНІЗАЦІЙНОТЕХНІЧНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В БАНКІВСЬКІЙ УСТАНОВІ

5.1 Аналіз санітарногігієнічних умов праці в установі банку

5.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика

5.3 Розробка заходів з охорони праці

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Одним з найважливіших елементів інфраструктури економіки країни є комерційні банки. Комерційні банки – це унікальне фінансовоекономічне формування, яке найбільш гнучко реагує на будьякі зміни, що відбуваються на фінансовому ринку. Вони відіграють вирішальну роль у забезпеченні взаємозв’язку між виробниками продукції (продавцями) та її споживачами (покупцями), здійснюючи розрахунки між ними, залучають за плату тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб, надають кредитні ресурси у позики, виконують багато інших операцій та послуг. Ця роль зростає ще більше в умовах розвитку і становлення ринкових відносин. Протягом останніх років в Україні було досягнуто певних елементів стабілізації банківської системи із збереженням її ринкової орієнтації, здатної відігравати важливу роль у посиленні стабілізаційних процесів та здійсненні структурних перетворень в економіці в цілому.

Кредит і кредитні відносини є невід’ємною складовою економічної системи України. Сфера кредитування безпосередньо пов’язана з потребами розвитку національного виробництва. Знаходячись у центрі сучасного грошовофінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб’єктів, кредит опосередковує зв’язки між державою, банком, товаровиробниками і населенням. Нині завдання відновлення виробничого призначення кредиту стає одним із першочергових. Кредитні відносини мають сприяти виходу із економічної кризи в Україні і забезпечувати прогресивний розвиток вітчизняного товарного виробництва. Ринкова трансформація національної економіки відкрила новий етап у розвитку кредитної справи. В останній час гостро постала проблема наукового осмислення нових явищ у сфері кредитування, розуміння їх змісту, природи і сутності, розробки ефективних схем і технологій кредитного процесу та їх використання на практиці.

У зв’язку з цим набуває актуальності і особливого значення дослідження питань організації та удосконалення роботи з кредитування установами банків України та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об’єктом дослідження є механізми здійснення кредитних операцій комерційних банків України на основі даних кредитного підрозділу філії “Х” ПриватБанку.

Метою даної роботи є зазначення головних напрямків і надання конкретних пропозицій з питання удосконалення здійснення кредитних операцій комерційними банками на основі систематизації теоретичних матеріалів, розкриття діючої практики з організації процесу кредитування в банках і виконаного аналізу.

Для досягнення поставленої мети в роботі виконані завдання:

– вивчена і викладена теоретичносуттєва характеристика банківського кредиту;

– розглянута організація кредитної діяльності в комерційному банку;

проаналізовано сучасний стан і виявлені проблеми банківського кредитування в Україні;

– досліджені узагальнюючі показники кредитної діяльності комерційних банків України;

– проведені аналіз кредитного портфеля і оцінка кредитної роботи філії “Х” ПриватБанку;

– запропоновані і викладені конкретні заходи щодо удосконалення механізмів здійснення кредитних операцій в комерційних банках України.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України та Кабінету Міністрів, що знайшло своє відображення у законах „Про банки і банківську діяльність”, „Про Національний банк України”, “Про заставу” , в постановах Національного банку України „Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, “Положення НБУ про кредитування”, “Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” та в інших законодавчонормативних матеріалах.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження авторів навчальних посібників Васюренка О.В., А.М.Мороза, Панова Г.С., статей Чайковского Я.І., Дзюблюк О.В., Зіміной О.В. та інших.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить покращити роботу з кредитування установами банків. Це надасть можливість комерційним банкам організувати їх діяльність у відповідності з цілісною системою управління кредитними операціями та кредитними ризиками, впровадженням нових нетрадиційних кредитних пропозицій, загалом підвищенню ефективності функціонування банківської системи.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КРЕДИТУВАННЯ

1.1 Теоретикосуттєва характеристика банківського кредиту

Банківська система сьогодні - одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обігу історично йшли паралельно і тісно перепліталися. При цьому банки, виступаючи посередниками в перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва.

Комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств, що одержали назву фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення й інші грошові кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, що мають потребу в додатковому капіталі. Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу. Ця трансформація дозволяє перебороти складності прямого контакту власників заощаджень і позичальників, що виникають через розбіжність пропонованих і необхідних сум, їхніх термінів, прибутковості і тому подібне.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, що оперують у різних секторах ринку позичкового капіталу. Великі комерційні банки надають клієнтам повний спектр послуг, включаючи кредити, прийом депозитів розрахунків і т.д. Найчастіше головною ознакою банківської діяльності вважається прийом депозитів і видача кредитів.

До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будьяке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

У Положенні Національного банку України "Про кредитування" [13] визначені поняття кредиту, суб'єктів кредитних відносин.

Кредит - це позичковий капітал банку в грошовій формі, який передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання.

Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Згідно з п.2 Положення НБУ "Про кредитування" такими формами кредитів можуть користуватися об'єкти господарської діяльності. Фізичні особи можуть використовувати споживчий кредит.

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, що визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів за кредитною угодою між двома суб’єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин регулюють свої господарські відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів – зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений строк. Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інші угоди про надання кредиту не укладаються. Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

– сплати боржником за векселем;

– передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

– переоформлення комерційного кредиту на фінансовий. У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит – це вид економічних відносин між юридичними особами при оренді майна, що супроводжується укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об’єктом лізингу є рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та інше) майно.

Суб’єктом лізингу можуть бути лізингодавець (суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб’єкт, що домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права володіння та користування об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарноматеріальних цінностей).

Іпотечний кредит – це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, у власності яких є об’єкти нерухомості або які мають поручителів, що надають під заставу об’єкти нерухомості на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту можуть бути: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки і таке інше, що є власністю позичальника і не є об’єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит – кредит, який надається фізичним особамрезидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Банк надає споживчі кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об’єктом кредитування, в межах вартості майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою з урахуванням суми її поточних доходів. Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

З метою забезпечення гарантії повернення “великих кредитів”, зменшення рівня ризику при кредитуванні програм, які потребують значних кредитних вкладень, використовується консорціумне кредитування.

Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:

– шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

– шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті;

– шляхом зміни гарантованих банкамиучасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Рішення про участь у консорціумному кредитуванні приймає Правління банку.

Банківський кредит - це кредит, який надається банками у грошовій формі на умовах платності, строковості, повернення , забезпеченості і цільового використання.

Принципи повернення, строковості і платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Цільовий характер використання кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Суб'єктами кредитних відносин в області банківського кредиту є господарчі органи, населення, держава і самі банки. Як відомо, у кредитній угоді суб'єкти кредитних відносин завжди виступають як кредитор і позичальники. У банківській практиці існують найрізноманітніші різновиди кредитів, що надаються юридичним та фізичним особам, їх можна класифікувати за певними ознаками

Кредити, які надаються банками, поділяються:

а) за строками користування:

1) короткострокові - до 1 року;

2) середньострокові - до 3 років;

3) довгострокові - понад 3 років;

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

б) за забезпеченням:

1) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

2) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

3) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

4) незабезпечені (бланкові);

в) за ступенем ризику:

1) стандартні кредити;

2) кредити з підвищеним ризиком;

г) за методами надання:

1) у разовому порядку;

2) відповідно до відкритої кредитної лінії;

3) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

д) за строками погашення:

1) водночас;

2) у розстрочку;

3) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);

4) з регресією платежів;

5) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Слід зазначити, що в економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості та складу ознак класифікації видів кредиту тому і наведені вище ознаки є орієнтовними.

1.2 Організація кредитної діяльності в банку

Процес кредитування будьяким комерційним банком базується на єдиних принципах і підходах. Хоча кожен банк здійснює його з визначеними індивідуальними особливостями (найчастіше складового ноухау банку) сформованими, як правило «історично» під впливом попередньої кредитної історії і цілого ряду різних факторів.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів.

У сучасній термінології поняття терміна кредитна політика охоплює як безпосередньо сферу кредитування, включаючи методи й основні процедури здійснення кредитних операцій, форму і види кредитів, оцінку і керування ризиками, так і «суміжні» області, безпосередньо до кредитування не стосовні – керування пасивами, у частині узгодження їх із кредитними операціями, здійснення планування кредитної діяльності, оцінки кредитного портфеля підрозділів та інше.

Кредитна політика банку будується під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, основними з яких є наступні:

а) зовнішні фактори:

1) вартість і наявність на ринку кредитних ресурсів;

2) рівень дисконтної ставки і рівень інфляції;

3) конкуренція;

4) законодавчі та інші регулюючі норми.

б) внутрішні фактори:

1) наявність і розвиненість клієнтської бази;

2) величина власних капіталів і можливості залучення ресурсів;

3) наявність і рівень кваліфікації персоналу;

4) досвід проведення кредитування;

5) філіальна структура і її характеристики;

6) зв’язок і взаємодія з холдинговими структурами та ін.

Сукупний вплив цих факторів і визнає наступні основні складові елементи кредитної політики:

– порядок установлення процентної ставки;

– регламентація процесу кредитування (кредитні процедури), що встановлює порядок проходження документів, вимоги до певних дій, які не передбачають свободи прийняття рішень, рівень прийняття рішень і ліміти відповідальності, оцінку ризиків і методику їхнього зниження, оформлення забезпечення, взаємодія підрозділів і структур;

– обсяг і перелік кредитних послуг (кредитних продуктів), пропонованих банком своїм клієнтам;

– аналіз, оцінка і коректування якості кредитного портфеля, кредитної політики структурних підрозділів і стратегії банку на ринку кредитування.

Існує цілий набір макроекономічних факторів, що роблять безпосередній вплив на рівень і порядок установлення процентних ставок банком.

Поперше, масштаб виробництва, або ВВП.

Подруге, розмір грошових нагромаджень.

Потретє, циклічне коливання виробництва.

Почетверте, темп інфляції. При посиленні інфляції процентні ставки збільшуються. Існують номінальні і реальні (за мінусом знецінювання грошей) процентні ставки. Якщо темп інфляцій обганяє ріст відсотків, то виграє позичальник, оскільки борг повертається «дешевими» грішми.

Поп'яте, державне регулювання процентних ставок. Держава диференціює процентні ставки, виходячи з задач регулювання економіки, програм економічного розвитку і політичних цілей. У 1981–1984 р. США проводили політику високих процентних ставок з метою стримати інфляцію, підвищити курс долара, залучити капітали. Це викликало підвищення відсотка й у Західній Європі, що стала жертвою протекціонізму США. Із середини 80х років, навпаки, з метою заохочення експорту товарів і зменшення дефіциту торгівельного балансу стимулювалося зниження процентних ставок.

На мікрорівні процентні ставки встановлюються через:

– ступінь ризику (чим більше імовірність неповернення позички, тим вище відсоток з метою компенсації ризику);

– термін кредиту (при довгостроковому кредитуванні вище ризик зміни економічних умов і появи поставлених витрат);

– розмір позички (менша за розміром позичка йде під більший відсоток, тому що витрати на її оформлення однакові з великою позичкою);

– особистість клієнта (самим великим і надійним позичальникам забезпечується найнижча ставка);

– монополізація ринку (банк, що має монопольне положення в регіоні, може стягувати більш високі ставки, оскільки клієнтам незручно обслуговуватися в іншому місці).

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків.

Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Установи банку можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу, форми власності за умови наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним.

Видача кредиту здійснюється конкретній юридичній особі, зареєстрованій як суб’єкт підприємництва або фізичній особі.

Надання кредиту колективним підприємствам, створеним на підставі договору між його членами, здійснюється за умови передбачення в статуті їх солідарної відповідальності по зобов’язаннях підприємств усім своїм майном.

Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією і таке інше) більшістю голосів і оформляється протоколом.

Правління, кредитний комітет та комітет по активах і пасивах визначають основні напрями кредитної і відсоткової політики, а саме:

– поточні пріоритетні напрями в кредитуванні з урахуванням кредитних ризиків у різних галузях народного господарства;

– обсяги кредитних ресурсів для видачі кредитів та структуру кредитного портфеля;

– граничні розміри кредиту на одного позичальника, в межах яких можуть надавати кредити установи банку;

– методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи з зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

Для кредитів, що надаються в іноземній валюті необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Кредити видаються виключно на комерційних засадах з обов’язковим додержанням таких умов:

– кредити надаються позичальнику в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів з позичкового рахунку. Перевага надається такій формі розрахунку, яка передбачає оплату за розрахунковими документами за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги), та акредитивній формі;

– кредити для розрахунків з громадянами за укладеними з ними договорами за здану сільськогосподарську продукцію надаються в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на особливі рахунки громадян. В окремих випадках ці кошти можуть видаватися готівкою у рахунок наданого кредиту;

– використання їх на цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права контролю банку за цільовим використанням кредиту;

– кредит надається тільки для цільового використання, на реалізацію конкретного проекту чи господарської операції, технікоекономічна експертиза яких свідчить про їх достатню дохідність з урахуванням економічної кон’юнктури і ризиків у конкретній галузі народного господарства, тенденції розвитку ринку;

– сума кредиту, що надається позичальнику, знаходиться в межах ліміту, встановленого для підрозділу банку;

– проведення установою банку всебічного комплексного аналізу фінансовогосподарської діяльності позичальника для оцінки його кредитоспроможності, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

– здійснюється кредитування тільки тих видів діяльності, які передбачені Статутом позичальника;

– кредит повинен бути забезпечений заставою майна, яке належить позичальнику, та на яке, відповідно до чинного законодавства, може бути звернене стягнення, або іншими видами забезпечення, які застосовуються в банківській практиці (гарантія, поручительство, страхування);

– платності, повернення та цільової спрямованості.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

– забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;

– репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

– оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

– економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Забороняється надання кредитів на:

– покриття збитків господарської діяльності позичальника;

– формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

Кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов'язань, які страховик може прийняти на себе, залежить від правового Статусу товариства, у формі якого створена страхова організація.

Для більшої надійності вищезазначених видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк – гарант (поручитель, страхова організація) – позичальник.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов’язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.

Надання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентується Законом України "Про банки і банківську діяльність" [3], нормативними актами Національного банку України, статутами комерційних банків та кредитними договорами.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах, шляхом укладання кредитних договорів і мають передбачати права та зобов'язання сторін з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами.

Надання міжбанківських кредитів має супроводжуватися відкриттям рахунків відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Комерційні банки як економічно самостійні і незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади у своїх рішеннях, пов'язаних із оперативною діяльністю, мають право самостійно встановлювати рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.

Загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Національний банк України, враховуючи фінансовий стан комерційного банку, має право встановлювати інші обмеження загальної суми залучення та надання комерційними банками міжбанківських кредитів.

1.3 Сучасний стан і проблеми банківського кредитування в Україні

В умовах перехідного періоду і трансформації господарської системи на ринкових засадах головним завданням економічної політики держави є створення сприятливих умов для розвитку виробництва у всіх секторах економіки країни і забезпечення безперервності відтворювального процесу. Серед найбільш важливих напрямів реалізації цього завдання є активізація кредитної діяльності банківської системи України. Нині кредитна активність банків нашої країни перебуває на рівні, що не є адекватним потребам реального сектора відповідно до вихідних умов виробництва і обігу продукції у діючій системі господарських зв’язків між підприємствами. Свідченням цього є низька частка банківських кредитів у загальній величині валового внутрішнього продукту країни представлена в табл.1.1.

Таблиця 1.1 Питома вага кредитів комерційних банків у ВВП України

Не може бути позитивно розцінена і стійка тенденція до зростання банківських вкладень в економіку при збереженні загального скорочення обсягів виробництва. Макроекономічними аспектами першопричин даних процесів є прорахунки у грошовокредитній і фіскальній політиці, низькі темпи приватизації, незадовільний розвиток фінансового ринку, ринку робочої сили і нерухомості. З огляду на існуючі економічні відносини українські банки ще не можуть впровадити деякі види кредитування, які є типовими для західних банків. Нестабільність фінансового стану клієнтів посилюють кредитні ризики, обумовлюють застосування форм кредитування, які захищають інтереси банкукредитора.

Однак і на мікроекономічному рівні не слід недооцінювати недоліки у діяльності самих банків стосовно кредитування, що є однією з найбільш ризикових банківських операцій. Тому необхідною умовою застосування комерційними банками ефективних методів видачі позик клієнтам є мінімізація кредитного ризику за всіма напрямами вкладення коштів.

Основним напрямом зазначеної мінімізації слід вважати ефективне управління кредитним портфелем комерційного банку, що є актуальним завданням вдосконалення усієї системи управління банківським кредитним портфелем, котрий необхідно розглядати не просто як загальний обсяг усіх наданих комерційним банком позичок, а як сукупність вимог банку за кредитами, класифікованими на основі критеріїв, пов'язаних з різними факторами кредитного ризику.

Механізм управління кредитним портфелем це заходи щодо організації ефективної роботи з індивідуальними позичальниками і мінімізації кредитного ризику за кожною окремою позикою, наданою банком; з іншого – це управління портфелем виданих позик на рівні комерційного банку загалом.

Перший рівень управління охоплює ті елементи організації кредитного процесу, основне призначення яких полягає у створенні необхідних умов для забезпечення своєчасного повернення наданих банком кредитів із виплатою належних процентів. При розгляді усієї сукупності інструментів, які використовуються нині українськими комерційними банками, можна констатувати наявність тенденції до певного наближення вітчизняної практики використання основних засобів мінімізації кредитного ризику до світового досвіду застосування банками стандартного набору інструментів, покликаних реалізувати відповідні майнові інтереси кредитора стосовно позичальника. Дані інструменти умовно можна було б поділити на дві основні групи:

– попередній аналіз кредитоспроможності клієнта як засіб оцінки принципової можливості і доцільності видачі позички, а також визначення імовірності її своєчасного погашення;

– реалізація спеціальних заходів, спрямованих на забезпечення повернення кредиту в разі фінансової неспроможності позичальника.

Аналіз кредитної діяльності банків свідчить, що багато рішень щодо видачі позик не базуються на уважному вивченні надійності клієнтів, перспектив і джерел погашення боргу. Спеціалісти по кредитних операціях часто не мають необхідну інформацію про клієнта, не вивчають навіть його баланси. Розгляд заявки не завжди супроводжується перевірками на місці фінансового стану, структури та якості активів, стану обліку та інших аспектів діяльності бажаючого одержати кредит.

В сучасних умовах, коли відсутні певні єдині уніфіковані методики провадження аналітичної роботи з оцінки кредитоспроможності клієнтів, затверджені в нормативному порядку, кожним комерційним банком розробляється власна схема оцінки здатності потенційного позичальника розрахуватися за взятими на себе перед банком зобов'язаннями. За подібних обставин необхідно зазначити існуючу практику, за якої багатьма банківськими установами основна увага в процесі оцінки кредитоспроможності клієнта приділяється, здебільшого, оцінці його фінансового стану з використанням методики, базові положення якої утворюють рекомендаційні показники Національного банку України (передусім, це коефіцієнти загальної та абсолютної ліквідності, коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів, коефіцієнт маневреності власних коштів). Що ж до інших напрямів аналітичної роботи з визначення кредитоспроможності позичальника, які дозволили б у повному обсязі отримати уявлення про різноманітні аспекти виробничогосподарської діяльності підприємства, то вони використовуються недостатньо (або ж таке використання має досить формальний характер). Очевидно, що для забезпечення ефективності кредитних вкладень банку та формування якісного за складом позичальників кредитного портфеля необхідно використовувати усі можливі групи показників, аналіз динаміки яких міг би надати банку комплексне уявлення про перспективи використання наданих в кредит коштів та можливості позичальника їх погасити.

При цьому найбільш доцільним є застосування чотирьох груп показників, що відображають ключові аспекти діяльності підприємства – його ліквідність, фінансову стійкість, ділову активність та економічну ефективність. Як важливий напрям підвищення ефективності оцінки кредитоспроможності клієнтів банку можна розглянути аналіз грошового потоку підприємства, що може суттєво доповнити загальну оцінку кредитоспроможності клієнта, проведену на основі розрахунку фінансових коефіцієнтів.

Результати аналізу діяльності клієнта за вказаними напрямами дозволяють банку прийняти оптимальне рішення щодо можливості і доцільності видачі кредиту, його розмірів, строків та рівня процентної ставки.

Особливістю сучасної практики використання кредитних договорів в Україні є в цілому їх однотипний характер, невеликий перелік умов, недостатньо високий правовий рівень. Однотипність кредитних договорів обумовлена наданням комерційними банками клієнтам, головним чином, короткострокових кредитів на їх поточні потреби, причому у вигляді разових позик. В результаті банки використовують обмежений кредитний інструментарій, який фіксується в кредитних договорах. На практиці мають місце недостатня увага банків до індивідуальних особливостей позичальників, з якими укладаються договори. Кредитні договори, як правило, не відображають відповідальність сторін (особливо банку) за їх невикористання, не визначають умов їх розірвання і наслідків цього акту, не передбачають особливих умов кредитування та інших важливих сторін з точки зору ефективності кредитних відносин.

Хоча аналітична робота банку щодо оцінки кредитоспроможності позичальників є основним способом управління кредитним ризиком, навіть всеосяжний глибокий аналіз господарсько-фінансового стану клієнтів банку не може служити надійною гарантією погашення ними отриманих кредитів. За певних обставин, особливо в умовах нестабільної економічної ситуації, можуть траплятися випадки, коли навіть першокласні позичальники виявляються неспроможними виконувати свої зобов'язання перед кредиторами.

У зв'язку з цим банкам слід розраховувати на додаткові способи управління кредитним ризиком, важливе місце серед яких займає комплекс попередніх заходів, спрямованих на забезпечення повернення виданих кредитів у випадку неспроможності позичальника виконувати свої фінансові зобов'язання. Реалізація вказаних заходів передбачає визначення конкретних джерел погашення позичальником наявної у нього заборгованості, якщо повернення кредиту за рахунок виручки від реалізації продукції (що в звичайних умовах є основним джерелом погашення позики) в силу порушення нормального ходу виробничого процесу не є можливим.

У нашій країні комерційними банками застосовуються три основні форми забезпечення повернення кредиту: застава, гарантія і страхування. Однак у зв'язку з тим, що жодна із зазначених форм не є досконалою у всіх відношеннях (з огляду на недоліки існуючої правової бази з реалізації майнових інтересів кредитора, а також відсутності достатньо надійного кола третіх осіб за кредитним договором – поручителів, гарантів, страхових організацій – які б могли належним чином виконувати зобов'язання позичальника) оптимальним способом застосування вказаних методів мінімізації кредитного ризику є їх поєднання.

Другий рівень управління кредитним портфелем комерційного банку передбачає реалізацію певних заходів щодо формування такої структури загального обсягу кредитних вкладень банківської установи, яка б дозволила звести до мінімуму імовірність втрат за усіма позичковими операціями, здійснюваними комерційним банком. При цьому даний аспект фінансового менеджменту банку охоплює два основні напрями роботи з управління кредитним процесом: класифікацію наданих позик за рівнем ризику й створення необхідних резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями, а також реалізацію певних обмежувальних заходів з метою поліпшення структури кредитного портфеля.

У світовій банківській практиці перший із зазначених напрямів застосовується, як правило, у вигляді кількох послідовних і взаємопов'язаних між собою етапів: встановлення критеріїв оцінки якості позик з позиції кредитного ризику; розробки методів оцінки якості позик на основі цих критеріїв; класифікації позик; визначення величини ризику у кожній групі позик і по кредитному портфелю в цілому; розрахунку на цій основі розміру резерву, необхідного для покриття можливих збитків.

Критерії оцінки якості позик можуть включати: призначення позики, її вид, розмір, строк і порядок погашення, форму власності і галузеву належність клієнтів, їх кредитоспроможність, вигідність для банку взаємовідносин з ними, наявність вторинних джерел погашення позик та інші фактори, що визначають величину індивідуального кредитного ризику.

У роботі комерційних банків розвинутих країн, як правило, прийнято виділяти два основні методи оцінки якості позик залежно від обраних критеріїв: номерний і бальний. При першому методі рейтинг позики визначається на основі наведених ознак. Наприклад, рейтинг 1 присвоюється позиці, виданій клієнту з найвищим класом кредитоспроможності, високою репутацією, першокласним забезпеченням. При другому методі за кожним критерієм розробляється шкала бальної оцінки залежно від ситуації. Наприклад, кредити під запаси отримують більш високу бальну оцінку, ніж кредити на затрати виробництва чи капітальні затрати, великі позики мають нижчу оцінку в балах, ніж середні або дрібні. В цілому, чим вищий кредитний ризик, пов'язаний з тим чи іншим критерієм, тим нижчі бали.

Відповідно до обраного методу класифікації всі позики, видані банком, розподіляються на групи залежно від величини кредитного ризику – від найменшої до максимальної величини. Кількість груп, необхідних для такої класифікації, визначається кожним банком окремо, залежно від особливостей його діяльності. Наприклад, така диференціація може визначати відмінні, добрі, задовільні, сумнівні та безнадійні кредити залежно від того, які критерії банк обирає. Після цього на основі якогось певного методу оцінки якості позик – номерного чи за сумою балів – банк визначає загальну величину ризику власного кредитного портфеля в цілому та в розрізі окремих груп кредитів.

Така аналітична робота дозволяє комерційному банку, з одного боку, правильно оцінити величину резервного фонду, необхідного для покриття можливих витрат за позичковими операціями, а з іншого – дає можливість визначити оптимальні напрями щодо поліпшення структури кредитного портфеля.

Необхідно зазначити, що і в Україні чинним положенням НБУ «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків» [16], затвердженим постановою Правління № 279 від 06.07.00 р., встановлено такий порядок класифікації наданих комерційним банком позичок і створення відповідних резервів на покриття кредитних ризиків, який загалом можна вважати достатньою мірою наближеним до світової практики роботи комерційних банків з управління власними кредитними портфелями.

Так, кожна позика, надана банком, залежно від рівня ризику належить до однієї з п'яти груп кредитів усього портфеля:

– стандартних;

– під контролем;

– субстандартних;

– сумнівних;

– безнадійних.

При цьому рівень ризику як базовий критерій класифікації кредитів за вказаними групами оцінюється залежно від таких основних параметрів як:

– загальна оцінка фінансового стану позичальника на основі рекомендованих Національним банком показників (відповідно до цього позичальники поділяються на п'ять класів – з фінансовою діяльністю від дуже доброї до незадовільної);

– погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за нею (даний критерій може бути гарним, слабким або недостатнім – залежно від дотримання встановленого графіка виконання позичальником взятих на себе зобов'язань).

Здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику

На підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування прийнятого забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування: “стандартна” – 2%, “під контролем “ – 5%, “субстандартна” – 20%, “сумнівна” – 50%, “безнадійна” – 100%.

Що стосується другого важливого елемента роботи з управління кредитним портфелем комерційного банку - реалізації обмежувальних заходів з метою поліпшення структури кредитного портфеля, то необхідно зазначити недостатній рівень уваги, що приділяється комерційними банками нашої країни даному аспекту фінансового менеджменту. Йдеться, передусім, про такі заходи як диверсифікація й лімітування кредитного портфеля банку.

Диверсифікація передбачає розосередження кредитних вкладень банку серед більшого числа позичальників та мінімізацію суми кредиту, виданого одному клієнту.

Не менш важливим завданням у процесі управління кредитним портфелем комерційного банку є лімітування, що являє собою таку форму контролю за формуванням портфеля наданих банком кредитів, яка полягає у встановленні максимально можливих розмірів видачі позички клієнту. Зазначені ліміти можуть встановлюватись як у вигляді певних нормативів (прикладом, стосовно величини капіталу банку, ресурсної бази, рівня сформованих резервів тощо), так і у вигляді абсолютних граничних величин.

Таким чином, сучасний стан кредитування в Україні характеризується як розвиваючийся, тому він налічує багато проблем і це визначає актуальність завдання щодо вдосконалення системи управління кредитними операціями, а саме комплексне використання банком різних способів оцінки індивідуального кредитного ризику щодо кожного позичальника, що дає можливість правильно визначити сукупний кредитний ризик комерційного банку в цілому, посилення кредитного моніторингу, застосування диверсифікації й лімітування, впровадження нових перспективних форм кредитування та інше.

1.4 Техніко-економічна характеристика ПриватБанку

Заснований 19 березня 1992 року, на сьогоднішній день ПриватБанк входить у число найбільших системних банків країни і є визнаним лідером банківської системи України. За станом на 01.01.2009р., оплачений статутний фонд банку складає 260 млн. грн., капітал – 533 млн.грн. Авторитетний міжнародний фінансово-аналітичний журнал «The Banker» за результатами проведеного в 2000 і 2002 роках дослідження, присвоїв ПриватБанку звання «The Bank of Year». Інший впливовий журнал – «Euromoney» – чотири роки підряд (у 1999, 2000, 2001 і 2002 роках) визнає ПриватБанк кращим банком України. За підсумками фінансового рейтингу, проведеного українською газетою «Бізнес», ПриватБанк у 1999 і 2001 роках був визнаний переможцем у самій престижній банківській номінації «Банк, у якому ви б розмістили свій депозит».

Переваги ПриватБанку: сама широка мережа відділень, досвідчений персонал, прості і зрозумілі процедури, гнучкість в обслуговуванні і ставка на електронні технології Internet Banking, Ecommerce, ATMBanking. Володіючи генеральною ліцензією Національного Банку України, ПриватБанк здійснює весь спектр наявних на вітчизняному ринку банківських послуг по обслуговуванню корпоративних і приватних клієнтів відповідно до міжнародних стандартів. На ринку корпоративного банківського обслуговування клієнти ПриватБанку – більш 180 тисяч найбільших українських підприємств і корпорацій, підприємств малого і середнього бізнесу.

На сьогоднішній день банк пропонує своїм клієнтам широкий перелік кредитних продуктів, що враховують реальні потреби клієнта. При цьому, ПриватБанк – банк, що надає клієнту не монопослуги, а комплексне рішення задач, засноване на індивідуальному підході і підкріплене широким досвідом роботи банку на вітчизняному і міжнародному фінансовому ринку.

Приватбанк вважає одним із пріоритетних напрямків своєї роботи розвиток комплексу сучасних послуг для індивідуального клієнта. На сьогоднішній день банк пропонує громадянам України більш 300 видів послуг, серед яких поточні, вкладні операції, карткові продукти, різноманітні програми споживчого кредитування, здійснювані в партнерстві з ведучими вітчизняними торговими, ріелтерськими компаніями й автовиробниками. Банк є уповноваженим Урядом України банком по виплаті пенсій і соціальної допомоги громадянам, виплаті компенсацій жертвам нацистських переслідувань, і активно впроваджує програми обслуговування для окремих, найменш соціально захищених, категорій клієнтів, зокрема, пенсіонерів. Сьогодні рахунки в ПриватБанку мають більш 3,5 мільйонів українських громадян, банк обслуговує більш 700 тисяч пенсіонерів і одержувачів соціальних виплат, що свідчить про високий рівень довіри до банку з боку населення.

Регіональна мережа ПриватБанку, що включає в себе більш 1420 філій і відділень по всій Україні, дозволяє будь-якому клієнту одержати самий високий рівень обслуговування практично в будь-якому регіоні країни. ПриватБанк має кореспондентські відносини з 317 банками з 23 країн світу. Також банк розвиває свою присутність за кордоном – сьогодні банк має філію на Кіпрі, представництва в Москві, Молдові, Казахстані.

Головним пріоритетом ПриватБанку є його орієнтація на впровадження передових банківських технологій, багато з який одержали розвиток на українському ринку завдяки інноваціям банку. Ще 6 років тому, коли ПриватБанк першим почав масовий випуск міжнародних платіжних карт, в Україні була відсутня система безготівкових карткових платежів, а населення з недовірою відносилося до нових банківських продуктів. Сьогодні цей ринок є одним із самих динамічно розвиваючихся в Східній Європі. І це ринок, де ПриватБанк – не тільки безсумнівний лідер, але і багато в чому визначає філософію його розвитку. Сьогодні Приватбанку належить більш 41% ринку пластикових карт. Обсяг випуску карт у 2008 році виріс у 3 рази до 2,4 мільйони. ПриватБанк став першим банком у Східній і Центральній Європі, що випустив більш 1000000 карт VISA і став членом елітного «Клуба мільйонерів» VISA. Кожен третій український АТМ і Постерминал – належить ПриватБанку, що дозволило за кілька років створити в Україні засновану на міжнародних стандартах систему безготівкових карткових платежів. Також ПриватБанк першим в Україні запропонував своїм клієнтам систему інтернетбанкінга «Приват24», послуги «мобільного» банкінга, послуги з продажу через мережу своїх банкоматів і POSтерміналів електронних ваучерів ведучих операторів мобільного зв'язку і IPтелефонії.

За 2007 рік чисті активи ПриватБанку період виросли на 40,2%, їх частка становила 10,2% активів усієї банківської системи України. Зростання активів українських банків в основному відбулось за рахунок збільшення кредитного портфеля (без врахування міжбанківських кредитів) на 35,5% (у ПриватБанку – на 63,7 %). В цілому кредитний портфель українських банків становив – 31907,0 млн.грн. (63,3% суми чистих активів), тоді як у ПриватБанку – 3284,12 млн.грн. (68,1%). Позитивним у діяльності банків є ріст обсягів довгострокових кредитів, які за 2007 рік збільшились на 73,2% (за 2006 рік – на 36,0%), а також поліпшення якості кредитного портфеля. Проблемні кредити (прострочені і сумнівні) зменшились на 28,6%, а частка проблемних кредитів у кредитному портфелі зменшилась з 11,4% до 6,0% (у ПриватБанку – відповідно з 16,4% до 9,4%). Чисті зобов'язання українських банків за 2007 рік збільшились на 29,5% до 39262,6 млн.грн., у ПриватБанку – на 40,9%, його частка становить 11,3% всієї суми банківських зобов`язань. Зростання зобов`язань банків в основному відбулося за рахунок збільшення вкладів фізичних осіб, які виросли на 4508,8 млн.грн., або на 67,8%, кошти суб'єктів підприємницької діяльності збільшились на 2568,2 млн.грн., або на 21,0%, кошти бюджету і позабюджетних фондів – на 184,4 млн.грн., або на 13,7 %. У ПриватБанку кошти фізичних осіб виросли на 71,4% кошти юридичних осіб – на 45,3%.

Одним з найважливіших пріоритетів для банків залишається забезпечення прибуткової діяльності. За 2007 рік банки отримали прибуток в сумі 587,4 млн.грн. Рентабельність активів становила 1,3%, прибутковість капіталу – 8,1%. Прибуток ПриватБанку становив 36,173 млн.грн., рентабельність активів – 0,88%, капіталу – 11,12%.

Сприятливі макроекономічні тенденції розвитку економіки і правильно вибрана стратегія розвитку в 2007 році дозволили ПриватБанку повною мірою реалізувати свої конкурентні переваги й посилити лідерські позиції в основних сегментах ринку фінансових послуг України.. Основними стратегічними пріоритетами ПриватБанку є:

– раціональне поєднання надійності і прибутковості банку;

– пропозиція банківських продуктів з супровідними послугами;

– безперервне освоєння прогресивних банківських продуктів і перевищення якості традиційних;

– інтенсивне нарощування обсягів розрахункових операцій через електронні засоби зв`язку і впровадження техніко-технологічних інновацій в процес банківського обслуговування клієнтів;

–    подальше розширення мережі ТВБВ.

ПриватБанк пропонує своїм корпоративним клієнтам повний спектр якісних банківських послуг, присутніх на українському фінансовому ринку. Концепція обслуговування корпоративних клієнтів у ПриватБанку передбачає швидше всього представлення комплексу послуг, а не окремої послуги, що дозволяє клієнту повністю використати технологічні, комерційні й фінансові досягнення банку для ефективного розвитку свого бізнесу.

Сприяння розвитку вітчизняної економіки є стратегічним завданням розвитку банку. На сьогодні банк пропонує своїм клієнтам широкий перелік кредитних продуктів, які враховують реальні потреби клієнтів. Зокрема, банк здійснює короткотермінове кредитування клієнта для покриття платіжних розривів у поточній діяльності, термінове кредитування, надання кредитних ліній, а також операцій з інвестиційного кредитування й фінансового лізингу.

Залежно від мети використання кредиту і форми його погашення банк надає:

– овердрафт;

– термінові кредити;

– кредитні лінії;

– кредити по лініях ЕБРР і НУФ;

– авальний кредит;

– факторинг;

– форфейтинг;

– лізинговий кредит;

– банківські гарантії.

Кредитування, зокрема малого й середнього бізнесу, є для ПриватБанку одним з найпріоритетніших напрямків діяльності. В банку створені й відпрацьовані кредитні технології, що дозволяють мінімізувати витрати на обслуговування кредитів цьому сектору економіки, що найближчим часом сприятиме збільшенню обсягів кредитів, які банк надає малим і середнім підприємствам. ПриватБанк активно розвиває Програму підтримки малого й середнього бізнесу в Україні (мікрокредитування) як за рахунок власних коштів, так і за рахунок коштів ЄБРР (лінія SME1) і НУФ (НімецькоУкраїнський фонд). ПриватБанк вживає активних заходів для надання клієнтам послуг з кредитування на придбання нерухомості, автомобілів, товарів широкого вжитку в кредит в рамках Програми "Розстрочка".

У ПриватБанку функціонує "Вексельний торговий майданчик", на базі якого проводяться будь-які операції, пов'язані з придбанням і реалізацією векселів (в т. ч. операції за дорученням клієнтів):

– облік векселів;

– облік векселів з реверсом;

– купівля-продаж векселів;

– обмін векселів;

– купівля-продаж, обмін векселів за дорученням клієнтів.

Обслуговування приватних клієнтів з моменту заснування ПриватБанку є одним з найпріоритетніших напрямків діяльності. ПриватБанк першим з вітчизняних банків надав серйозного значення роздрібним операціям, і сьогодні в цій сфері банк займає провідні позиції завдяки ефективному поєднанню якості розрахункових послуг з можливостями по управлінню накопиченнями. Широка мережа філій і відділень робить банк ближчим до фізичного клієнта, а його послуги – доступнішими. На сьогодні ПриватБанк надає клієнтам повний перелік можливих в Україні банківських послуг на всіх сегментах ринку: широкий спектр депозитних операцій (понад 80 типів вкладів в національній та іноземній валюті), кредитування на споживчі потреби , кредитування під покупку житла (технологія "Житло в кредит"), автомобіля (технологія "Автомобіль в кредит"), товари народного споживання (технологія "Товари в розстрочку")

Сальдо кредитного портфеля в гривневому еквіваленті (враховуючи кредитні ліміти по пластикових картках) протягом року зросло з 89,2 млн.грн. до 238,5 млн.грн. (на 149,3 млн.грн. – в 2,67 рази). При цьому кількість рахунків з врахуванням кредитних лімітів на пластикових картках зросла з 88659 до 152126 (на 63467 рахунків – 71,6%). Частка ПриватБанку на ринку споживчого кредитування в Україні становить 23,26%. В рамках реалізації програми "Автомобіль в кредит" укладені угоди з системними компаніями, що виготовляють і продають автомобілі – СП "АвтоЗАЗODaewoo", корпорація "Автоінвестбуд". За рік видано понад 1000 кредитів для придбання нових автомобілів на загальну суму понад 27,5 млн.грн.

Активно розвивалась програма "Товари в розстрочку", яка дає можливість громадянам з практично будь-яким рівнем доходів придбати нові побутові товари без додаткового забезпечення. Обсяг кредитів, виданих за цією програмою, становив більш як 19,5 тис. на загальну суму понад 18,6 млн.грн. Динамічно розвивалось кредитування за програмою "Житло в кредит".

Показники ПриватБанку, аудійовані по МСБО наведені в табл. 1.3

Таблиця 1.3 Основні показники ПриватБанку

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ

2.1 Дослідження узагальнюючих показників кредитної діяльності комерційних банків України

Протягом останніх років в Україні було досягнуто певних елементів стабілізації банківської системи із збереженням її ринкової орієнтації, здатної відігравати важливу роль у посиленні стабілізаційних процесів та здійсненні структурних перетворень в економіці в цілому. Разом з тим банківська система України має певні недоліки, що стосуються як безпосередньо банківської системи так і дотичних до неї сфер (повільні темпи ринкової трансформації та реструктуризації реального сектору економіки, слабкий та недостатньо прозорий фінансовий стан значної частини суб'єктів господарювання тощо).

У 2008 році залишки заборгованості за кредитами, наданими банками України (включаючи міжбанківські кредити), зросли на 52,7% і на 1 січня 2009 року становили 44,8 млрд.грн. Вищими темпами зростали обсяги заборгованості в національній валюті, що позитивно вплинуло на зміну структури кредитних вкладень за видами валют. При зростанні заборгованості за кредитами в національній валюті на 52,7% їх частка в загальному обсязі збільшилася на 2,4 процентного пункту й становила 58,7%. Залишки заборгованості за кредитами в іноземній валюті за 2008 рік збільшилися на 44%.

У 2008 році стабільне зростання кредитного портфеля банків супроводжувалося змінами його структури за позичальниками. Частка заборгованості за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, за рік зменшилася на 5,4 процентного пункту до 84,6%, органам державного управління – на 0,3 процентного пункту до 0,4% з одночасним зростанням частки кредитів, наданих на міжбанківському ринку (з 4,6 до 7,7%), та фізичним особам (з 4,7 до 7,3%).

У 2008 році, на відміну від попереднього року, діяльність банків на міжбанківському ринку характеризувалася зростанням обсягів кредитування. Залишки заборгованості за кредитами, наданими іншим банкам, збільшилися за 2008 рік більш як у 2,5 рази (торік їх обсяг зменшився на 4,2%) і становили 3,4 млрд.грн. У розрізі валют темпи їх зростання були однаковими (2,5 рази), детальні дані наведені у додатку А.

Практично незмінною упродовж 2008 року збереглася структура заборгованості за міжбанківськими кредитами в розрізі валют. Як і в попередні періоди, найбільші обсяги кредитів надавались у національній валюті, частка яких у загальному обсязі залишків міжбанківських кредитів на 01.01.2009 р. дорівнювала 64,9%, тобто залишилася майже на рівні, що склався на початок 2008 року (65%).

Основна частка (97,6%) операцій на даному сегменті кредитного ринку здійснювалася на короткостроковій основі. Залишки заборгованості за короткостроковими кредитами за 2008 рік збільшились у 2,6 рази і на 01.01.2009 р. дорівнювали 3,3 млрд.грн.

Заборгованість за довгостроковими кредитами залишалася незначною, її частка в загальному обсязі кредитів, наданих на міжбанківському ринку, за рік скоротилася на 1,8 процентного пункту до 2,4%.

У 2008 році збереглася позитивна динаміка кредитних вкладень банків у економіку України. Сприяли цьому насамперед наявність достатньої ліквідності, на нарощенні якої позитивно позначилося суттєве зниження рівня обов'язкових резервів, та зниження процентних ставок за кредитами. Так, на кінець 2008 року залишки заборгованості за кредитами, наданими банками суб'єктам господарювання та населенню, становили 41,2 млрд.грн. і за рік зросли на 13,4 млрд.грн., або на 48,2% (за 2007 рік - на 45,3%). Заборгованість за кредитами в національній валюті за цей період зросла на 8,5 млрд.грн., або на 54,9%, в іноземній (у гривневому еквіваленті) - на 4,9 млрд.грн., або на 39,9%, і становила відповідно 29,5 та 11,7 млрд.грн. У структурі заборгованості за наданими кредитами в розрізі валют частка кредитів у національній валюті на кінець 2008 року становила 58%, або зросла порівняно з початком року на 2,5 процентного пункту . Більш детальні дані наведені у додатку Б.

Як і раніше, у загальній заборгованості за кредитами, наданими в реальний сектор економіки, переважала частка короткострокових кредитів, яка на кінець грудня 2008 року становила 71,7%. За рік вона зменшилася на 6,6 процентного пункту на користь довгострокових позичок. Залишки заборгованості за довгостроковими кредитами за 2008 рік збільшилися на 93,5% (за 2007 рік–на 76,1%) і на 01.01.2009 р. становили 11,7 млрд.грн. Такій позитивній зміні в структурі кредитування певною мірою сприяло суттєве розширення ресурсної бази банків за рахунок коштів, залучених від фізичних осіб на строк понад 1 рік.

Протягом 2008 року темпи зростання заборгованості за довгостроковими позичками в національній валюті (2,1 рази) перевищували темпи приросту заборгованості в іноземній валюті (1,8 рази). Унаслідок цього в структурі довгострокових кредитів відбулися певні зміни: частка кредитів у національній валюті за 2008 рік підвищилася з 45,1 до 48,4% з відповідним зменшенням частки кредитів у іноземній валюті (з 54,9 до 51,6%).

Кредити банків використовувалися суб'єктами господарювання в основному на забезпечення потреб своєї поточної діяльності. На кінець 2008 року залишки заборгованості за кредитами, наданими в поточну діяльність, порівняно з початком року збільшилися на 46,8% і становили 38,9 млрд.грн., або 94,9% від загального обсягу. У структурі заборгованості за цими кредитами в розрізі видів діяльності частка кредитів, наданих для здійснення експортно-імпортних операцій, була найбільшою (14,7%), хоча в цілому за рік залишки заборгованості за кредитами на зазначені цілі скоротилися на 1,6% і на 01.01.2009 р. становили 6,1 млрд.грн. Обсяг заборгованості за кредитами, наданими для внутрішніх торговельних операцій, зріс за рік на 37% і становив 4 млрд.грн., або 9,8% від загальної суми заборгованості за кредитами, наданими в поточну діяльність. Високими темпами зростали кредити овердрафт, заборгованість за якими збільшилася на 60,1 %, але їх частка в загальному обсязі заборгованості за кредитами в поточну діяльність була незначною і на кінець 2008 року становила 2,8%.

Позитивним у 2008 році було зростання обсягів кредитів, які надавалися суб'єктам господарювання на інвестиційні потреби, залишки заборгованості за якими збільшилися за січень - грудень майже на 80% (у тому числі за грудень - на 7,7%) і на 01.01.2009 р. становили 2,3 млрд.грн. їх частка в структурі кредитних вкладень дорівнювала 5.7%, що на 1 процентний пункт вище, ніж на початок року. Частка довгострокових кредитів у загальній заборгованості за кредитами, наданими на будівництво та освоєння землі, купівлю будівель і споруд, становила 84,5%.

Упродовж 2008 року кредитну підтримку отримували суб'єкти господарювання сільського господарства, мисливства та лісового господарства. У цілому за 2008 рік залишки заборгованості за кредитами, отриманими сільськогосподарськими підприємствами, зросли на 54,7% і на 01.01.2009 р. становили 2,6 млрд.грн., або 6,3% у загальній сумі заборгованості. Поряд з цим слід зазначити, що, враховуючи сезонність виробництва, заборгованість цих позичальників за кредитами за серпень – грудень 2002 року скоротилася на 16,2%. Більша частина кредитів надавалася сільгоспвиробникам на строк до 1 року .

У 2008 році при зростанні на 48,2% загального обсягу заборгованості за кредитами, наданими в економіку України, заборгованість за кредитами, наданими фізичним особам, збільшилась у 2,3 рази і на кінець року становила 3,3 млрд.грн. У розрізі валют випереджаючими темпами зростала заборгованість в іноземній валюті, яка за цей період збільшилась у 3,1 рази, що зумовило збільшення її частки в загальному обсязі заборгованості за кредитами, наданими фізичним особам, з 30,6 до 40,7%. Заборгованість цих позичальників за кредитами банків у національній валюті за 2008 рік збільшилась у 2 рази.

Упродовж 2008 року облікова ставка встановлювалася Національним банком України з урахуванням реального стану економіки, динаміки індексу споживчих цін, ситуації в різних сегментах грошового ринку з метою сприяння закріпленню позитивних тенденцій економічного розвитку. Протягом року Національний банк України чотири рази знижував рівень облікової ставки: 11.03.2008 р. - з 12.5 до 11.5% річних, 04.04.2008 р. - до 10% річних, 05.07.2008 р. - до 8% річних, 05.12.2008 р. - до 7% річних.

Політика Національного банку України сприяла зниженню процентних ставок за кредитними операціями банків. Проте слід зазначити, що суттєве (на 5,5 процентного пункту) зменшення ставки рефінансування не викликало відповідного зниження вартості кредитів для реального сектору економіки. Прискоренню зниження ціни на кредити перешкоджала недосконала законодавча база (передусім це стосувалося захисту прав кредитора) та високі кредитні ризики.

Середньозважена процентна ставка за кредитами, наданими в національній та іноземній валюті упродовж 2008 року, становила відповідно 24,8 та 11,9% річних, що на 7,1 та 1,2 процентного пункту менше, ніж у 2007 році. Як і раніше, середня вартість кредиту, наданого в національній валюті, майже вдвічі перевищувала вартість кредиту в іноземній валюті. Так, у грудні рівень середньозваженої процентної ставки за кредитами в національній валюті становив 21,8% річних, тоді як за кредитами в іноземній валюті - 11,3% річних , детальні дані подано у додатку В.

Більша частина кредитів банків надавалася юридичним особам. Рівень середньозваженої процентної ставки за кредитами в національній валюті для цих позичальників протягом року знизився на 8 процентних пунктів і в грудні становив 21,8% річних. Зменшення середньої вартості цих кредитів для юридичних осіб було зафіксовано протягом усіх місяців року.

У кредитному портфелі банків частка короткострокових кредитів, наданих юридичним особам у національній валюті, залишалася найбільшою. Упродовж року ці кредити подешевшали на 8,1 процентного пункту і середньозважена ставка за ними становила 22,2% річних. Понад половину загального обсягу короткострокових кредитів становили кредити овердрафт, середня вартість яких за рік зменшилася на 0,8 процентного пункту і становила 23,4% річних. Найнижчим (15,4% річних) був рівень середньозваженої процентної ставки за кредитами, наданими на строк до 1 місяця, який протягом року знизився на 10,7 процентного пункту. Процентна ставка за кредитами зі строками повернення від 6 до 12 місяців за цей період знизилася з 29,9 до 22,6% річних.

Процентна політика банків сприяла збільшенню довгострокових вкладень у реальний сектор економіки. Так, середньозважена процентна ставка за довгостроковими кредитами в національній валюті знизилася за 2002 рік на 4,3 процентного пункту й у грудні її рівень становив 17,6% річних . Детальні дані подано у додатку Д.

Позитивні зміни відбулись у кредитуванні інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання. Протягом 2008 року середня вартість кредитів, наданих у національній валюті на інвестиційну діяльність, знизилася з 26,1 до 19,9% річних. Проте більша частина банківських кредитів, як і раніше, надавалася суб'єктам господарювання на забезпечення потреб поточної діяльності. Рівень середньозваженої процентної ставки за кредитами на зазначені цілі знизився за 2008 рік на 9,6 процентного пункту до 21,8% річних.

Загальна тенденція до зниження середньозважених процентних ставок за кредитами в національній валюті, наданими суб'єктам господарювання, складалася за рахунок зниження ставок за кредитами, наданими позичальникам усіх видів економічної діяльності. Порівняно із січнем 2002 року найбільше (на 11,4 процентного пункту) зменшилася вартість кредитів для суб'єктів господарювання добувної промисловості, які в грудні сплачували за користування кредитом 22,5% річних, дані наведені у додатку Е.

Упродовж 2008 року темпи кредитування в іноземній валюті уповільнились. Однак вартість користування цими кредитними ресурсами суттєво не змінилася. У грудні 2008 року середньозважена процентна ставка за кредитами, наданими в іноземній валюті юридичним особам, знизилася порівняно з груднем 2007 року на 0,3 процентного пункту й становила 11,3% річних, детальні дані подано у додатку Ж.

Середня вартість короткострокових кредитів у іноземній валюті упродовж 2008 року зросла на 0,3 процентного пункту до 11% річних. Найнижчим (8,4% річних) був рівень середньозваженої процентної ставки за кредитами овердрафт, який упродовж року знизився на 0,8 процентного пункту. За обсягами більше кредитів у іноземній валюті було надано на строк до 1 місяця, середня вартість яких протягом року зросла з 9 до 9,4% річних. Середній позичковий відсоток за кредитами зі строком повернення від 6 до 12 місяців, які становили майже третину наданих короткострокових кредитів, порівняно з початком року знизився на 2 процентних пункти і становив 13,8% річних. Кредити на строк від 1 до 3 місяців у грудні надавалися під 11,1% річних, що на 1 процентний пункт більше, ніж на початок року.

Середня вартість користування довгостроковими кредитами в іноземній валюті для юридичних осіб за 2008 рік зменшилася на 1 процентний пункт до 12,6% річних.

У 2008 році тривало нарощування обсягів кредитування фізичних осіб банками. Порівняно з груднем 2007 року середньозважена процентна ставка за кредитами, наданими фізичним особам у національній валюті, зросла на 1,5 процентного пункту до 22,4% річних у грудні 2002 року, в іноземній валюті – знизилася на 1 процентний пункт до 13,6% річних.

2.2 Аналіз кредитоспроможності позичальника

Банки з розвинутою ринковою економікою застосовують складну систему великої кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Ця система диференційована в залежності від характеру позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності), а також може ґрунтуватися як на сальдових, так і оборотних показниках звітності клієнта.

Національним банком України рекомендується наступний підхід до фінансової оцінки банками позичальників по кредитних операціях.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно, згідно внутрішніх положень про проведення активних операцій (кредитних) і методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог Положення “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”[16] , у яких повинні бути встановлені обґрунтовані, технічно вивірені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на основі аналізу їхніх балансів і звітів про фінансові результати в динаміку.

Оцінку фінансового стану позичальника/контрагента банку з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником/контрагентом кредитної заборгованості банк здійснює кожного разу під час укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі для:

а) банків – не рідше ніж один раз на місяць;

б) інших юридичних осіб – не рідше ніж один раз на три місяці;

в) фізичних осіб – періодичність оцінки їх фінансового стану визначається банками самостійно з урахуванням стану обслуговування боргу та строковості кредиту, але не рідше ніж один раз у рік (або за результатами фінансового року). Якщо обслуговування кредитної заборгованості відбувається із простроченням або пролонгацією, то оцінка фінансового стану позичальника – фізичної особи має відбуватися постійно (щомісяця або щокварталу) протягом періоду несвоєчасного погашення боргу – крім випадків, пов'язаних з поважними причинами (документально підтверджені факти відрядження, хвороба тощо).

Визначені в Положенні [16] вимоги до оцінки фінансового стану позичальника є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до позичальників по показниках, з метою адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення і звітні бали для кожного показника в залежності від його ваги (значимості) серед інших показників, що можуть визначати найбільшу імовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань по кредитних операціях.

Вагомість кожного показника встановлюється індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) у залежності від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, оборот засобів і т.д.), ліквідності балансу, стану на ринку і т.д.

Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників і коректується з обліком додаткових (суб’єктивних) показників.

Для проведення оцінки фінансового становища позичальника – юридичної особи банк повинен враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

а) платоспроможність (коефіцієнти миттєвої ліквідності, поточної ліквідності, загальної ліквідності);

б) фінансову стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, відношення позикових і власних коштів);

в) обсяг реалізації;

г) обороти по рахунках (відношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів – у динаміці);

д) склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний і поточний роки);

е) собівартість продукції (у динаміці);

є) прибуток і збитки (у динаміці);

ж) рентабельність (у динаміці);

з) кредитну історію (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

а) коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами за формулою (2.1):

             Ав

КЛ1 = ––––––,(2.1)

             Зп

де Ав – високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти і поточні фінансові інвестиції,

Зп – поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 - не менше ніж 0,2;

б) коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлений термін за формулою (2.2) :

              Ал

КЛ2 = ––––––,(2.2)

                Зп

де Ал – ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів отриманих.

Зп – поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 - не менше 0,5;

в) коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів за формулою (2.3):

             Ао

КП = ––––––,(2.3)

             Зп

де Ао – оборотні активи;

Зп – поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КП - не менше 2 ,0.

Фінансова стійкість позичальника визначається такими показниками:

а) коефіцієнт маневреності власних засобів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних засобів за формулою (2.4):

               Вк  Ан

КМ = ––––––––––––,(2.4)

                   Вк

де Вк – власний капітал підприємства;

Ан – необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ - не менше чим 0,5;

б) коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику за формулою (2.5):

            Зк

КН = ––––––,(2.5)

            Вк

де Зк – позиковий капітал (довгострокові і поточні зобов'язання);

Вк – власний капітал.

Оптимальне теоретичне значення показника КН - не більш 1,0.

Рентабельність позичальника визначається такими показниками:

а) рентабельність активів за формулою (2.6):

          Пч

Р = ––––––,(2.6)

         А

де Пч – прибуток чистий;

А – активи.

б) рентабельність продажів за формулою (2.7):

           Пч

Р = ––––––––,(2.7)

          Ор

де Пч – прибуток чистий;

Ор – обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Аналіз грошових потоків позичальника повинен проводитись з урахуванням такого показника:

а) співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу по кредитній операції і відсотками по ній з урахуванням терміну дії кредитного договору (для короткострокових кредитів) за формулою (2.8):

                      (Нсм * n) – (Зм * n) – Зі

К = ––––––––––––––––––––––––––––––,(2.8)

                                     Ск

де Нсм – середньомісячні надходження на рахунки позичальника в плані трьох останніх місяців (без обліку кредитних засобів);

n – число місяців дії кредитного договору;

Зм – щомісячні умовнопостійні зобов'язання позичальника (адміністративногосподарські витрати, податкові платежі і т.д.);

Зі – податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що повинні бути виконані в грошовій формі з рахунка позичальника, крім суми зобов'язань, термін погашення яких перевищує термін дії кредитного договору (за даними останнього балансу);

Ск – сума кредиту і відсотків по ньому.

Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність яких зв'язана із сезонним характером виробництва середньомісячна сума надходжень визначається за річний період.

Оптимальне теоретичне значення показника К - не менше ніж 1,5.

Також повинні бути враховані суб'єктивні фактори, що характеризуються такими показниками:

– ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці і галузі промисловості;

– наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

– ефективність керування позичальника;

– професіоналізм керівництва і ділова репутація;

– інша інформація.

Оцінка фінансового стану позичальника банку робиться на підставі:

– інформації банку позичальника про виконання економічних нормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів;

– аналізу якості активів і пасивів;

– аналізу прибутку і збитків;

– інформації про виконання зобов'язань банком у минулому;

– щорічного аудиторського висновку.

Класифікація позичальників - юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану.

Клас "А" - фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах-членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).

Клас "Б" - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах-членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу "Б", мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж "інвестиційний клас", що підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).

Клас "В" - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки країн-членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращання фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо. До цього класу можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).

Клас "Г" - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). До цього класу належить позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про банкрутство.

Клас "Д" – фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

За результатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу.

Якщо банк здійснює довгострокове кредитування під інвестиційний проект, розрахунок ефективності якого (у тому числі доходу, що планується отримати від його реалізації) забезпечує погашення кредиту і відсотків/комісій за ним відповідно до умов кредитної угоди, а також за умови, що бізнес-план реалізації інвестиційного проекту виконується, то клас позичальника може бути підвищено на один рівень.

Для оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи банки встановлюють показники та їх оптимальні значення залежно від виду кредиту (на придбання або будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використання, на інші потреби), його обсягу й строку, виду забезпечення (застави) за кредитом.

Оцінка фінансового стану позичальника має враховувати кількісні та якісні показники (фактори), що можуть у тій чи іншій мірі вплинути на виконання позичальником зобов'язань за кредитом, з визначенням рівня їх ймовірного впливу на дотримання умов кредитної угоди шляхом установлення оптимальних значень та відповідних балів для кожного з показників (факторів) та здійснюється з урахуванням виду і строку кредиту, що надається.

У разі визначення кредитоспроможності позичальника - фізичної особи під час розгляду питання про надання кредиту та оцінки його фінансового стану під час обслуговування боргу за кредитом мають ураховуватися як кількісні показники (економічна кредитоспроможність), так і якісні характеристики (особиста кредитоспроможність) позичальника, що підтверджуються відповідними документами і розрахунками.

До якісних характеристик позичальника зокрема належать:

– загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна та копій відповідних підтвердних документів на його право власності, які засвідчуються в установленому порядку);

– соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);

– вік клієнта;

– кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами/гарантіями в минулому та своєчасність їх погашення й сплати відсотків/комісій за ними).

До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи зокрема належать:

– сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання) та прогноз на майбутнє;

– накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника);

– коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність позичальника і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою (зокрема, співвідношення сукупних доходів і витрат/зобов'язань позичальника, сукупного чистого доходу за місяць і щомісячного внеску за кредитом та відсотками/комісіями за ним);

– забезпечення кредиту (застава рухомого й нерухомого майна, наявність його страхування, передавання права власності на об'єкт кредитування (житло, автотранспорт тощо) та його ліквідність.

Під час визначення кредитоспроможності й оцінки фінансового стану позичальників - фізичних осіб, які отримують кредит як підприємці, мають ураховуватися також відповідні показники, що встановлюються для юридичних осіб, у тому числі такі якісні та кількісні показники:

– менеджмент (рівень менеджменту, ділова репутація та зв'язки в діловому оточенні, готовність та спроможність клієнта нести особисту відповідальність за виконання кредитних зобов'язань тощо);

– фактори ринку (вид галузі, оцінка привабливості товарів/послуг, що виготовляються/надаються клієнтом; ринок таких товарів/послуг, рівень конкуренції у сфері діяльності клієнта, тривалість діяльності на конкретному ринку тощо);

– прогноз руху грошових потоків (співвідношення власного капіталу та розміру кредиту, співвідношення грошових оборотів за місяць та суми кредиту тощо).

Класифікація позичальників – фізичних осіб за результатами визначення їх кредитоспроможності (фінансового стану) здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас "А" - сукупний чистий дохід позичальника значно перевищує внески на погашення кредиту і відсотків/комісій за ним, високою є ймовірність збереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди; обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більше одного року, достатні або позичальник має високу особисту кредитоспроможність (що підтверджується документально) і заслуговує на безперечну довіру; немає жодних свідчень про можливість затримки з поверненням кредиту і відсотків/комісій за ним відповідно до умов кредитної угоди.

Клас "Б"- основні характеристики аналогічні або близькі до класу "А", однак імовірність їх підтримування на такому самому рівні є низькою або наявна тенденція (або інформація) щодо можливості їх зниження. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більше одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків/комісій за ним.

Клас "В" - сукупні обсяги доходів і витрат позичальника свідчать про досягнення граничної межі в забезпеченні погашення боргу, зміну місця роботи (з погіршенням умов), зростання обсягу зобов'язань позичальника, що свідчить про підвищення ймовірності несвоєчасного та/або в неповній сумі погашення кредиту і відсотків/комісій за ним. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більше одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків/комісій за ним.

Клас "Г" - фінансовий стан позичальника нестабільний. Наявна тенденція і періодично виникають проблеми із своєчасною сплатою боргу за кредитами та відсотками/комісіями за ним через нестабільність доходів позичальника або зростання витрат та/або зобов'язань. Сукупний чистий дохід позичальника в окремі періоди не забезпечує сплату боргу за кредитом та відсотків/комісій за ним. Є проблеми щодо забезпечення за кредитом (низький рівень його ліквідності або його обсяг недостатній тощо).

Клас "Д" - фінансовий стан позичальника незадовільний. Доходи не забезпечують сплату боргу за кредитом та відсотків/комісій за ним. Кредит не забезпечений ліквідною заставою. Практично немає змоги сплатити борг за кредитом та відсотки/комісії за ним, у тому числі за рахунок забезпечення кредиту.

Якщо немає достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану позичальника юридичної особи, або відповідних документів та інформації щодо оцінки фінансового стану фізичної особи, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, то такі позичальники мають класифікуватися не вище класу "Г".

2.3 Аналіз кредитного портфеля і оцінка кредитної роботи філії “Х” ПриватБанку

Система оцінки якості кредитного портфеля включає наступні елементи:

– оцінка якості кредитів, що складають кредитний портфель;

– визначення структури портфеля на основі якості кредитів і оцінка цієї структури на основі вивчення її динаміки;

– визначення достатньої величини резервів для покриття збитків по позичках на основі структури кредитного портфеля.

Система аналізу кредитного портфеля повинна в підсумку вирішувати задачу мінімізації кредитних ризиків у сполученні зі збільшенням прибутковості.

Економічний аспект оцінки кредитного портфеля визначається оцінкою в динаміці балансових показників кредитного портфеля, зокрема:

– обсяг портфеля, середньозважена процентна ставка, частка в активах, середня вартість ресурсів, їхні тимчасові параметри (розриви ліквідності);

– частка проблемних кредитів і їхнє покриття фактично сформованим резервом за рахунок страхового фонду;

– сума заборгованості по відсотках, її співвідношення з фактичними доходами й ін.

Окремо варто оцінити якісні показники портфеля, наприклад:

– оцінити структуру простроченої заборгованості (по термінах, сумах, галузях);

– провести оцінку динаміки прибутковості в співвідношенні з динамікою портфеля;

– оцінити ступінь ризиків в портфелі та ін.

Підсумкові показники кредитного портфеля в гривневому еквіваленті за період з 2007–2008 р. по філії “Х” ПриватБанку представлені в табл.2.1.

Таблиця 2.1 Підсумкові показники кредитного портфеля філії “Х” ПриватБанку

Таким чином, на кінець розглянутого періоду сумарний портфель склав – 20.3 млн. грн., його частка в загальних активах – 22%, при цьому в структурі кредитного портфеля прострочені кредити склали – 0,004%, пролонговані – 0%. Слід зазначити, що дані два показники характеризують «якість» кредитного портфеля. Істотною також є і висока частка великих кредитів (із сальдо більш 500 тис. грн.) складова 48 % портфеля. У той час частка бланкових кредитів знаходиться на прийнятному рівні – 9,2%

Дані показники відбивають сальдову характеристику кредитного портфеля. Якісні характеристики кредитного портфеля дає структурний аналіз (оцінка структури портфеля) у розрізі необхідних показників і в залежності від потреб і цілей аналізу, як правило, проводиться по наступним характеристикам. По термінах повернення - результати даного аналізу використовуються при керуванні ліквідністю і платоспроможністю банку (зокрема для розрахунку розриву ліквідності) а також з метою планування кредитних операцій і реінвестування вкладень. Розглянемо більш докладний структурний аналіз кредитного портфеля філії “Х” ПриватБанку за станом на 01.01.2009р. У табл.2.2 приведена структура кредитного портфеля по терміновості кредитів.

Таблиця 2.2 Структура кредитного портфеля в розрізі термінів видачі кредитів

З наведених даних видно - основна частина кредитів приходиться на період від 6 до 12 місяців (більш 60% портфеля), дане співвідношення є досить збалансованим при наявності більш довгих ресурсів. Структура кредитів портфеля по термінах повернення в гривні і доларах США за станом на 01.01.2009р. представлена на рис.2.1.

Рис. 2.1. Структура кредитного портфеля по термінах повернення в гривнях

Структура кредитів портфеля по термінах повернення в доларах США за станом на 01.01.2009р. представлена на рис.2.2.

Рис. 2.2. Структура портфеля по термінах повернення в дол. США

Аналіз забезпеченості кредитів – дозволяє оцінити структуру і «якість» забезпеченості кредитів, оцінити і планувати ризики забезпечення з урахуванням прогнозу ринкової кон'юнктури.

Структура кредитного портфеля філії “Х” ПриватБанку в розрізі забезпечення на 01.01.2009р. наведена в табл. 2.3

Таблиця 2.3 Структура кредитного портфеля в розрізі забезпечення

Таким чином, із приведеної таблиці можна зробити висновок про перевагу заставного забезпечення майном (усього 88,7%), особливо рухомим - 58,5% від усіх кредитів у портфелі.

Слід зазначити, що інші форми забезпечення – поручительство, гарантії, а також застава фінансових засобів, у т.ч. і на рахунках банку в сукупності забезпечують 8% портфеля.

Графічне відображення структури кредитного портфеля філії “Х” ПриватБанку в розрізі забезпечення представлено на рис.2.3.

Рис. 2.3. Структура кредитного портфеля в розрізі забезпечення

Аналіз фактичного покриття сформованим страховим фондом – дозволяє оцінити сформований рівень резервів і покриття їм кредитів різних груп, прогнозувати можливий рівень додаткових витрат при плануванні розвитку кредитного портфеля.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції.

За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Структура портфеля філії “Х” ПриватБанку в гривневому еквіваленті по групах ризику і покриття страховим фондом на 01.01.2009 р. представлені в табл.2.4.

Таблиця 2.4 Структура портфеля по групах ризику і покриття страховим фондом

Фактичний сформований страховий фонд в основному покриває кредити групи безнадійні – 100 %. Страховий фонд розрахований за методикою НБУ, де зниження сформованої величини від чисто розрахункової суми по сальдо обумовлено зниженням суми зобов'язання на величину забезпечення по кредитах, що входить у групу У цілому при нормативному значенні для груп ризику 1–5 без обліку забезпечення розрахункові значення від суми зобов'язання складають відповідно 2%; 5%; 25%; 50%; 100% – фактичні значення, представлені в таблиці по групах 1–3 нижче в 5 і більш раз, по групі 4 і 5 складають порядку 70–75%, що непрямим образом свідчить про досить зважену політику проведену керуванням по забезпеченню.

Аналіз наданих кредитів по галузевій ознаці – дозволяє оцінити ризики портфеля по галузевому принципу, виявити негативні тенденції росту вкладень у «ризиковані» галузі.

Структура портфеля по галузевій класифікації основної діяльності позичальників (юридичних осіб) представлена в табл.2.5.

Таблиця 2.5 Структура кредитного портфеля по галузевій класифікації

З табл. 2.5 видно, що більш 90% портфеля приходиться на кредити клієнтам, основною діяльністю яких є торгівельні і посередницькі операції (45,9% портфеля) і 44,6% – на промисловість. Слід зазначити, що даний підхід – досить виправданий у поточній ситуації, тому що саме ці 2 сфери діяльності розвиваються в поточний період найбільше стабільно і динамічно. У той час дана класифікація досить умовна, тому що досить важко визначити галузеву приналежність діяльності позичальника (наприклад якщо клієнт займається оптовою торгівлею має спеціалізовану фірму  дочірню компанію фінансування якої здійснюється за рахунок основного підрозділу, при цьому при оформленні кредиту на дочірню фірму – він класифікується як вкладення в транспортне підприємство, а при кредитуванні основного підрозділу – як кредит торгівлі). Також видно, що практично не здійснюється кредитування банком сільгоспвиробників, що обумовлено складним фінансовим становищем більшості сільгосппідприємств.

Інші види структурного аналізу в залежності від ознак, що класифікують дозволяють оцінити як кількісне (в абсолютному вираженні) так і якісне шляхом оцінки співвідношень структури впливу досліджуваної ознаки на структуру портфеля оцінити його стан і розрахувати прогноз розвитку.

Структурний аналіз дає моментальну картину кредитного портфеля. Оцінка основних показників портфеля в динаміці дозволяє виявити характерні тенденції в розвитку, визначити негативні тенденції на початкових етапах, зробити прогноз на планований період з обліком раніше накопиченого практичного досвіду.

Поквартальна динаміка основних показників кредитного портфеля філії “Х” ПриватБанку представлена в табл. 2.6.

Таблиця 2.6 Динаміка показників кредитного портфеля за 2007–2008 рік.

Графічно динаміка зміни обсягу кредитного портфеля в чистих активах філії “Х” ПриватБанку проілюстрована на рис. 2.5.

Рис. 2.5. Зміна обсягу кредитного портфеля в чистих активах

Приведені дані наочно показують, що частка вкладень у кредитні операції в чистих активах філії “Х” ПриватБанку станом на 01.01.09 р. складає 22%, при цьому їхня відносна частка за звітний період (з 01.07.07 по 01.01.09 р.) виросла з 9,5% до 22,3% більше ніж вдвічі . При цьому частка проблемних кредитів (прострочені + пролонговані) складає менше 1%

Кількісну характеристику зміни кредитного портфеля дає аналіз темпів росту (приросту) показників у звітному періоді.

Нижче в табл. 2.7 приведена динаміка поквартальної зміни кредитного портфеля (по юридичним і фізичними особам) в 2007 – 2008 роках, що характеризує базисні і ланцюгові темпи росту і приросту кредитного портфеля за звітний період.

Таблиця 2.7 Динаміка зміни кредитного портфеля у 2007–2008 р.р.

Протягом останніх двох років спостерігався послідовний ріст кредитного портфеля філії. Виходячи з оцінки ланцюгових темпів приросту можна зробити висновок про поквартальну динаміку портфеля. Особливо слід замітити, що протягом цього періоду базисні темпи росту склали майже 500 відсотків, найбільші темпи росту портфеля відбувалися на початку і наприкінці 2008 року.

У банку затверджена і постійно діє процедура дистанційної оцінки якості кредитного портфеля відповідно до якої за балансовими показниками проводиться дистанційний моніторинг і не рідше 1 разу на рік кредитний комітет Головного банку розглядає кредитну політику проведену регіональними підрозділами. При цьому як основні розділи при попередній оцінці підрозділу виступають наступні 3 розділи:

а) кредитна політика;

б) якість кредитного портфеля;

в) ефективність кредитних вкладень.

При цьому розділи оцінюються як по підсумковим даним балансу підрозділу з урахуванням інформації в розрізі договорів, так і за результатами інспекційної перевірки кредитних справ. Кожному розділові привласнюється визначений ваговий показник рейтингу. За підсумками підсумовування підсумкових рейтингових показників робиться висновок про проведену кредитну політику підрозділом.

Інтегрований рейтинг кредитної роботи представлений в табл. 2.8

Таблиця 2.8 Показники інтегрованого рейтингу кредитної роботи

Таким чином, понижене значення інтегрованого рейтингу кредитної роботи філії обумовлено зниженими значеннями рейтингів по напрямках:

а) «кредитна політика» – оцінка знижена в основному за рахунок наступних показників :

1)          низької питомої ваги кредитного портфеля в чистих активах (22,28 % ) при значенні, що рекомендується – більше 40%;

2)          низької питомої ваги овердрафтів у портфелі (8,16 %) при значенні, що рекомендується – більше >10%).

б) «якість кредитного портфеля» – оцінка знижена в основному за рахунок високої питомої ваги великих кредитів (60,18%) при значенні, що рекомендується – менше або дорівнює 20%.

Підсумкові значення рейтингових показників вибудовуються в шкалу оцінок, представлену в табл.2.9.

Таблиця 2.9 Шкала оцінок рейтингових показників кредитної політики

У цілому за підсумками аналізу діяльності кредитного підрозділу філії можна виділити наступні основні тенденції в її кредитній політиці:

а) зниження питомої ваги овердрафтів у кредитному портфелі - тенденція негативна;

б) зниження питомої ваги великих позичальників у кредитному портфелі – тенденція позитивна;

в) зниження середнього рейтингу кредитного ризику позичальників, зваженого по сумі заборгованості – тенденція позитивна;

г) зниження середнього фактичного відсотка резервування по портфелю – тенденція позитивна;

д) збільшення питомої ваги кредитів в обсязі чистих активів – тенденція позитивна;

е) збільшення питомої ваги бланкових кредитів у кредитному портфелі – тенденція негативна.

Таким чином, система дистанційної оцінки, прийнята в банку, в цілому досить якісно оцінює кредитну політику кредитних підрозділів, хоча є визначені резерви в плані її удосконалення.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ЗДІЙСНЕННЯ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ

3.1 Концептуальні підходи щодо удосконалення механізму здійснення кредитних операцій

З урахуванням закономірностей і тенденцій у кредитній справі, її стратегічних цілей визначальне місце відводиться вибору шляхів удосконалення методичних та організаційно-практичних основ банківського кредитування. З метою подальшого, планомірного удосконалення механізму здійснення кредитних операцій комерційних банків, поліпшення кредитної політики банку можна рекомендувати ряд заходів, які умовно поділяються на 2 основні частини:

а) заходи від упровадження яких може бути розрахований конкретний економічний ефект, вони мають кількісну характеристику і їх результатом є:

1) конкретне кількісне зниження ризику і як наслідок зниження об’єму проблемних кредитів, винесених на рахунки простроченої заборгованості (не допускати, щоб розмір безнадійних до повернення кредитів становив 5 і більше відсотків від власних коштів банку);

2) розширення об’ємів кредитування за рахунок збільшення бази кредитування (як у розрізі груп клієнтів, так і по підрозділах);

3) зниження витрат на процес кредитування за рахунок оптимізації технології кредитування;

4) оптимізація структури кредитного портфеля .

б) заходи, від упровадження яких прямий ефект, у планованому періоді попередньо розрахований бути не може і може прогнозуватися з підведенням підсумків наприкінці періоду, ці заходи відносяться до області процедурних:

1) керування лімітами самостійних повноважень по кредитуванню підлеглими підрозділами (встановити контроль за розмірами позик акціонерам (учасникам) банку, інсайдерам, контроль за наданням великих кредитів, які складають 10% і більше від суми сплаченого статутного фонду);

2) удосконалювання фінансового аналізу позичальників і розглянутих проектів (індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб’єкта, особлива ретельність при визначенні умов кредитного договору, застосування комплексного аналізу кредитоспроможності позичальників, здійснення контролю за цільовим використанням банківських кредитів);

3) взаємодії підрозділів у процесі кредитування; зміна пріоритетів в області забезпечення кредитів (налагодити процес оголошення банкрутами боржників банку, які припинили оплату кредитів та процентів по них та інше).

Також подібними заходами – є впровадження нових продуктів. При цьому можливо зразкове прогнозування рівня споживання послуги і наближена оцінка витрат на її впровадження.

Так можна рекомендувати:

а) застосування кредитування сільгоспвиробників за допомогою механізму поручительства переробних і оптово-збутових структур;

б) виявлення не затребуваних кредитних продуктів серед клієнтів;

в) залучення нових груп позичальників  не клієнтів банку;

г) розвиток перспективних напрямків кредитування як для фізичних осіб, так і для юридичних осіб. А саме :

1) нерухомість у кредит;

2) автомобілі в кредит (у т.ч. сільсько-господарча техніка);

3) «товари народного споживання» у кредит (побутова та комп’ютерна техніка, оргтехніка, побутові й офісні меблі та ін.).

Основною особливістю перерахованих вище програм є те, що забезпеченням по цих кредитах виступають об’єкти, що придбаються, оформлювані в заставу. При цьому дві останні програми стимулюють ринок продажів нових товарів, що немаловажне.

Технологічними особливостями даних програм є обов’язкова оплата авансу за придбаний товар, у розмірі не менше 10% від його вартості (як правило це 25–30%). Після чого продавець передає право власності на товар, що купується, покупцеві. Після оформлення договору застави Продавець одержує залишок вартості проданого товару за рахунок кредитних засобів. Обов’язковим у даній технології є щомісячне рівно-часткове погашення тіла кредиту та відсотків.

До альтернативних продуктів також можна віднести кредитування юридичних осіб під забезпечення або поручительство фізичних осіб і навпаки. Особливий інтерес представляють стабільно працюючі підприємства, персонал яких має регулярний, стабільний заробіток. При цьому підприємства для додаткової підтримки своїх співробітників, навіть при поточній відсутності фінансових ресурсів можуть оформляти позички банку під своє поручительство в тому числі і з частковою компенсацією витрат співробітникові на виплату наступних витрат по позичці.

Слід також зазначити нерозвинений ринок іпотечного кредитування і великі потенційні резерви росту. Так зокрема, незважаючи на нерозвиненість законодавчої бази і відсутність практичного досвіду варто вже зараз готувати нові кредитні продукти і послуги для освоєння даного ринку, вивчати й адаптувати досвід розвинутих країн з ринковою економікою з метою використання на Україні.

Перехід України до ринкової економіки і активне включення в світові господарські зв’язки вимагають відповідного розширення методів комерційної діяльності підприємств і організацій всіх форм власності. Саме тому в світовій практиці поширилися “нетрадиційні” форми комерційних, фінансових взаємовідносин між продавцем і покупцем, де важливу роль відіграють різноманітні посередники: торговельні компанії, інвестиційні і страхові фірми, банки тощо.

Звичайно лізингові операції розглядаються як варіант довгострокової оренди. Однак, якщо оренда передбачає у кінцевому підсумку повернення орендованого майна своєму юридичному власнику або збереження за ним права власності на дане майно, то при деяких формах лізингу по закінченню договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У таких випадках лізингова угода нагадує продаж у розстрочку з тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці терміну угоди. Отже, лізинг - це зручна форма фінансування споживача

Практика використання лізингових операцій комерційними банками виявила їх безсумнівні переваги як для підприємств-орендарів, так і для підприємств-постачальників машин та обладнання, транспортних засобів. Для підприємства-орендаря лізинг - нова форма кредитування основних фондів, причому кредит виступає у даному випадку в товарній формі, тобто у формі відстрочки платежів (на вигідних умовах) за придбані орендарем без попереднього нагромадження певної суми власних коштів і без отримання банківських та інших кредитів у грошовій формі швидко придбати і оперативно запровадити у виробництво нову, сучасну техніку, яка відповідає вимогам науково-технічного прогресу.

Можливість не вдаватися до значних одночасних капітальних затрат на придбання машин, обладнання та ін. дозволяє орендарям зберігати самофінансування, мати стабільний фінансовий стан і підтримувати необхідну рентабельність. Не можна не відмітити таку особливість лізингових операцій, як простоту їх оформлення, порівнюючи з оформленням банківських позик в основні фонди.

Для підприємства-постачальника, продукція якого буде придбана по лізингу, вирішується проблема з оплатою цієї продукції. Це гарантує стабільність його фінансового стану, ліквідність балансу, кредитоспроможність. При формуванні справжнього ринку засобів виробництва більшою мірою буде проявлятися і така перевага лізингу для підприємств-постачальників, як гарантованість збуту продукції.

Аналіз особливостей лізингових операцій дозволяє твердити, що вони більшою мірою, ніж пряме кредитування затрат на придбання обладнання відповідають характеру діяльності комерційного банку.

Лізингові операції, як правило, не вимагають якого-небудь заставного або авансового забезпечення. Для банку, коли він виступає у ролі орендодавця по лізинговій угоді, її гарантування досягається тим, що власність на обладнання і технічні засоби, які здаються в оренду, залишається в банку.

Варто виділити ряд заходів безпосередньо вихідних за рамки кредитної політики, однак які безпосередньо впливають на кінцеву ефективність діяльності банку і які тісно ув'язані з кредитною політикою банку. Ці заходи відносяться до сфери керування активами і пасивами банку.

Основними з цих заходів є :

– зміна структури приваблюваних кредитних ресурсів (пасивів), їхнє здешевлення або підвищення термінів;

– підвищення маржі по кредитно-депозитних операціях за рахунок збільшення оборотності кредитних вкладень;

– регулювання середньозваженої процентної ставки за рахунок регулювання структури кредитного портфеля гривня/валюта й ін.

Усі заходи, що відносяться до сфери керування активами і пасивами в дуже значному ступені залежать від зовнішніх умов і прогнозу розвитку фінансового ринку, вимагають якісного моделювання.

3.2 Роль кредитного моніторингу у підвищенні ефективності здійснення кредитних операцій

Кредитний портфель банку служить головним джерелом його доходів і одночасно головним джерелом ризику при розміщенні активів. Від структури і якості кредитного портфеля в значній мірі залежить стійкість банку, його репутація, фінансові результати. Таким чином, банки ведуть чіткий контроль за якістю позичок у портфелі, проводять незалежну експертизу, виявляють випадки відхилення від прийнятих стандартів і мети кредитної політики банку, аналізують склад портфеля з метою виявлення надмірної концентрації кредитів у певних галузях чи у окремих позичальників, проблемних позичок тощо.

Особлива увага в процесі кредитування приділяється своєчасності сплаті позичальником чергових внесків у погашення позички і відсотків по ній. Оскільки по кожній позичці існує ризик непогашення боргу через непередбачені обставини, банк прагне видавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинний упускати можливостей розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання кредитів, пов'язаних з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять більш високий доход. З огляду на назад пропорційну залежність між рівнями ризику і прибутковості позичкових операцій, банк повинний будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечувався баланс між обережністю і ризикованістю. Надмірна обережність позбавляє банк багатьох прибуткових можливостей, а надмірна ризикованість створює погрозу втрати не тільки доходу від відсотків, але і позичених коштів.

Метою кредитного моніторингу є контроль за якістю кредитного портфеля, проведення незалежної експертизи, своєчасне виявлення відхилень від прийнятих стандартів і цілей кредитної політики банку. Кредитний моніторинг є одним із важливих елементів удосконалення механізму здійснення кредитних операцій.

Контроль за ходом погашення позички і виплатою відсотків по ній служить важливим етапом усього процесу кредитування. Він полягає в періодичному аналізі кредитного досьє позичальника, перегляді кредитного портфеля банку, оцінці стану позичок і проведенні аудиторських перевірок.

Моніторинг позички складається в повторному аналізі фінансових звітів, відвідування підприємства позичальника, перевірці документації, забезпечення і т.д. При контрольній перевірці знову розглядається питання про відповідність даної позички цілям і установкам кредитної політики банку, аналізується кредитоспроможність і фінансовий стан клієнта, рентабельність операції і т.д.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати по різним причинам, найбільш розповсюдженими з який є: помилки і недогляди самого банку, допущені при розгляді кредитної заявки, розробці умов кредитного договору і наступному контролі; неефективна робота клієнта, що одержав позичку; фактори, що не знаходяться під контролем банку.

Серед причин непогашення позичок, що залежать від самого банку, слід зазначити:

– пільгове кредитування інсайдерів - здатне призвести до серйозних проблем завдяки послабленню уваги питанням забезпечення кредиту. Це кредитування пов'язаних осіб банку на пільгових умовах або у особливо великих розмірах;

– агресивна кредитна політика банку та намагання одержати якомога більший дохід від кредитних операцій. Зазвичай портфель кредитів є найважливішим джерелом доходів банку. Проте не можна допускати, щоб прагнення максимально збільшити доходи переважало вимогу додержуватися загальновизнаних принципів кредитування, оскільки це може призвести до надання надмірно ризикових кредитів або до надання їх на незадовільних умовах;

– недотримання основних принципів (умов) кредитування. З різних причин керівництво банку може надавати кредити, що супроводжуються невиправданим ризиком або незадовільними умовами, розуміючи при цьому, що воно порушує принципи кредитування;

– недостатня інформація про позичальника. Банк повинен мати вичерпну фінансову документацію та відповідні статистичні дані за усі звітні періоди. У кредитних справах повинна міститись також інша важлива інформація про кредити (мета позики, плани та джерела погашення, дані погашення кредиту, перевірка виконання кредитної угоди, зовнішня інформація про позику тощо);

– недоліки при погашенні позик. Неспроможність банку погасити позику може спричинитися у випадках, коли не чітко визначено порядок погашення. Поширеною є ситуація, коли банк підписує угоду з позичальником про порядок погашення позики, але виявляється неспроможним стягувати виплати основної суми позики, зокрема при наявності у кредитній угоді або документах, які її супроводжують, суто формальних умов, що не надають банку можливостей для впливу на позичальника або іншу сторону з метою повернення позики;

– недооцінка управління кредитними ресурсами. Банк повинен уникати легковажного ставлення до власної кредитної діяльності (недостатній нагляд за старими позичальниками, за позичальниками, добре відомими банку, покладання на усну інформацію, одержану від позичальника, замість фінансових даних; оптимістичне ставлення до оцінки недоліків кредитної функції, якщо подібні банк у минулому вже переживав і спромігся здолати їх);

– недостатній контроль та супроводження кредитів. Багато позик, які на початку виглядають як цілком нормальні, згодом стають проблемними і навіть призводять до збитків внаслідок недостатнього нагляду;

– непрофесіоналізм працівників кредитного та інших підрозділів банку, що беруть участь у видачі та супроводженні кредиту. Відповідні працівники повинні вміти аналізувати фінансову документацію та одержувати іншу кредитну інформацію, оцінювати її, охороняючи у такий спосіб інтереси банку під час надання кредиту та контролю за виконанням кредитної угоди;

– невиважений підхід до ризиків. Рішення про видачу кредиту повинно спиратися на розсудливий та тверезий підхід до кредитування та відбору ризиків, на які банк готовий іти;

– видача кредитів у занадто великих обсягах. З точки зору ймовірності збитків надавати занадто великий кредит позичальнику, фінансовий стан якого хороший, так само небезпечно, як і надавати занадто ризиковий кредит. Кредити, сума яких перевищує можливості позичальника і тому ставить під сумнів погашення, вважаються ненадійними;

– конкуренція між банківськими установами може призвести до того, що деякі банки послаблять свої критерії кредитування та почнуть надавати небезпечні з стосовно ризику кредити.

Найкращим засобом вирішення проблем є розробка разом з позичальником плану заходів для відновлення стабільності підприємства й усунення недоліків у його роботі (може бути прийнято рішення про доцільність надання відстрочки погашення заборгованості і встановлений новий термін погашення кредиту). У разі невиконання позичальником своїх обов'язків, передбачених кредитною угодою щодо своєчасного повернення кредиту, його цільового використання, а також стосовно надання звітності і необхідної інформації, банк має право (згідно з договором):

– підвищити процентні ставки та застосувати штрафні санкції;

– попередити про припинення подальшого кредитування, якщо у погоджені строки не будуть виконані пропозиції банку;

– припинити подальшу видачу кредиту, передбачену кредитною угодою;

– розірвати кредитну угоду і достроково стягнути кредит.

Якщо ці міри не дадуть необхідних результатів, банк повинний забезпечити свої інтереси, зажадавши платежу по позичці, продажу забезпечення, пред'явлення претензій до гаранта і т.п. Сама крайня міра – постановка питання про оголошення позичальника банкрутом, але це найменш бажаний шлях як для банку, так і для клієнта.

У роботі зі стягнення проблемних позичок банк повинний діяти швидко, без зволікання, тому що якщо позичальник затримає розрахунки за своїми обов'язками перед іншими організаціями і підприємствами (постачальники, податкова служба, страхова організація) раніш, ніж виникне вимога банку, останньому прийдеться перебувати в довгій черзі кредиторів, що вимагають відшкодування боргу.

Підсумовуючи вищевикладене щодо необхідності проведення моніторингу як забезпечення зменшення ризику і удосконалення кредитних операцій можна особливо виділити такі основні моменти:

– при здійсненні контролю за реалізацією кредитного проекту слід враховувати, що оцінка кредитоспроможності позичальника дає визначення ступеня ризиків тільки на дату оцінки, а в подальшому ступінь ризику може змінюватись;

– до супроводження кредиту необхідно крім кредитних працівників підключати інші структурні підрозділи банку, експертів та аудиторів фірм, це дає можливість підвищити якість проведення таких заходів;

– вжиті заходи повинні відповідати принципам своєчасності та економічної доцільності.

Тому банку необхідно ретельно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи великих кредитні проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від напрямку кредитної політики. Банківські працівники, що займаються позичковими операціями, зобов'язані направляти свої зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих і особливо великих кредитів, а також проблемних позичок, що вимагають підвищеної уваги.

3.3 Шляхи зниження кредитних ризиків у комерційних банках України

Останнім часом все актуальнішою на тлі економічних зрушень, які відбуваються в Україні, стає проблема становлення системи управління ризиками в комерційних банках. Кредитування є найбільш ризиковою операцією для банків, і в той же час залишається однією з найвагоміших в структурі процентних доходів банку. Ефективність банківської діяльності значною мірою залежить від якості управління ризиками.

Кредитний ризик – ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов’язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).

 Створити цілком безризиковий портфель неможливо і недоцільно. Однак своєчасне погашення позичок і відсотків по них багато в чому визначає успішну роботу банку. До основних інструментів управління ризиком можна віднести:

– страхування (попереднє резервування ресурсів, призначених для компенсації негативного впливу ризиків). Головним є те, що застосування цього інструменту є проявом неможливості управління ризиком і не включає дій по зниженню рівня цього ризику, який здебільшого є систематичним, незалежним від банку;

– резервування (самострахування). Особливістю даного методу є обов'язкове попереднє визначення рівня та розмірів створюваного фонду в залежності від конкретних умов. Найчастіше воно є об'єктом державного контролю;

– хеджування – форма страхування, що полягає в укладанні "балансуючої" угоди. Визначальною є витратність методу поряд із безприбутковістю та беззбитковістю реалізації компенсуючої угоди проти базисної;

– розподіл між учасниками. Метод, який застосовується найбільше і полягає у відшуканні джерел повернення коштів в контрагента (застава, порука, гарантія), які повністю або частково компенсують ризик банку;

– диверсифікація – розміщення фінансових ресурсів у більш ніж один вид активів, що слабо корелюють один з одним. Таким чином збільшується кількість об'єктів ризик-менеджменту, але зменшується величина втрат від одного активу;

– уникнення ризику, включаючи відмову від здійснення операції;

– прийняття ризику, тобто відмова від застосування будь-яких інструментів при проведенні операції.

Існує декілька основних способів уникнути кредитного ризику, досягнути його зниження.

Оцінка кредитоспроможності. Кредитні працівники віддають перевагу цьому методові, оскільки він дозволяє запобігти практично цілком усі можливі втрати, зв'язані з неповерненням кредиту. До визначення кредитоспроможності існує багато різних підходів. Критерії, по яких виробляється оцінка позичальника, індивідуальні для кожного банку і ґрунтуються на його практичному досвіді. Ці критерії періодично переглядаються, що забезпечує пристосування аналізу до умов, що змінюються, і підвищує його ефективність.

Моніторинг у процесі кредитування. Моніторинг можна визначити як проведення систематичного аналізу господарської діяльності позичальника, його фінансового стану, а також комплекс інших заходів, які направлені на зменшення кредитного ризику – ризику неповернення кредиту та несплати відсотків за ним протягом дії кредиту.

Щоб уникнути проблемної позики працівник банку повинен передбачати її появу, знаючи причини виникнення та враховуючи ознаки. Лише суворий контроль за кредитним проектом в цілому дозволяє забезпечити безпеку, надійність і прибутковість кредитних операцій комерційних банків.

Існують принципи, які є важливими для успішної кредитної діяльності будь-якого банку:

– банк повинен мати свою систему моніторингу кредитних операцій;

– система моніторингу має бути безперервною та оперативною;

– проведення заходів щодо супроводження кредитних проектів, які направляються на зниження рівня ризику невиконання боржником своїх зобов'язань;

– організація моніторингу повинна сприяти покращенню відносин між кредитором та позичальником;

– банк повинен враховувати особливості бізнесу щодо супроводження кожного проекту, що кредитується;

– кредитний контроль повинен здійснюватись найбільш кваліфікованими та досвідченими працівниками банку.

При здійсненні контролю за реалізацією кредитного проекту слід враховувати, що оцінка кредитоспроможності позичальника дає визначення ступеня ризиків тільки на дату оцінки, тобто на дату видачі кредиту, а в подальшому ступінь ризику може змінюватись. Адже банкіри повинні прагнути уникати ризиків або зменшувати їх навіть більше, ніж інші кредитори, оскільки дають у позику не свої власні гроші, а кошти своїх кредиторів.

Лімітування. Являє собою таку форму контролю за формуванням кредитного портфеля банку, яка полягає у встановленні максимально можливих розмірів видачі позички, а також зменшення розмірів видаваних кредитів одному позичальникові. Цей спосіб застосовується, коли банк не цілком упевнений у достатній кредитоспроможності клієнта. Зменшений розмір кредиту дозволяє знизити рівень втрат у випадку його неповернення.

Страхування кредитів. Страхування кредиту припускає повну передачу ризику його неповернення страховій кампанії. Існує багато різних варіантів страхування кредитів, але усі витрати по страхуванню звичайно відносяться на позичальників. В даний час така форма захисту від ризику не поширена у зв'язку з відсутністю надійних страхових кампаній.

Залучення достатнього забезпечення. Цей метод практично цілком гарантує банкові повернення кредиту і відсотків по ньому. Слід зазначити, що розмір забезпечення позички повинен покривати не тільки сам кредит, але і відсотки. Перевага повинна надаватися заставі рухомого і нерухомого майна. Такі форми забезпечення як поручительство (гарантії) юридичних осіб, страхування можуть бути використані лише при наданні кредиту надійним позичальникам або у разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, гарантій банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії А. Однак пріоритет по захисту від ризику повинен віддаватися не забезпеченню, призначеному для покриття збитків у випадку втрат, а аналізові кредитоспроможності, що повинен передбачити можливі збитки. Кредит видається не для того, щоб для його повернення приходилося продавати якісь активи, а для повернення на основі окупності і прибутку від кредитуємого заходу.

Диверсифікація. Як відомо, кредитний ризик банку зростає в міру збільшення загального обсягу кредитування і рівня концентрації кредитів серед обмеженого числа позичальників. Тому банкам слід намагатися при незмінному обсязі кредитних вкладень надавати кредити на більш дрібні суми більшій кількості незалежних один від одного клієнтів.

Серед основних критеріїв диверсифікації, що можуть застосовуватись комерційними банками у нашій країні, найбільш доцільно виділити наступні:

– склад позичальників – дрібної, середньої і великої груп – залежно від розміру капіталу підприємства;

– територіальне розміщення позичальників, тобто розподіл кредитних вкладень між клієнтами, що діють у різних регіонах країни;

– регулювання видачі кредитів за строками (коротко, середньо та довгострокові позики), враховуючи при цьому, що чим довший строк кредитування, тим вищий рівень ризику;

– призначення позик (сезонні, на поповнення оборотного капіталу, на будівництво і т.д.);

– вид забезпечення (залежно від якості відповідних активів);

– галузева належність позичальника (відповідно до стану і перспектив розвитку різних галузей економіки);

– платоспроможність позичальників;

– способи забезпечення повернення наданих кредитів;

– відповідність напрямків кредитних вкладень кредитній політиці банку;

– інші критерії, які впливають на величину кредитного ризику.

Можливо також застосування сполучених схем компенсації ризику втрат. Наприклад, і деяке підвищення ставки, і залучення достатнього забезпечення.

Підсумовуючи зазначене, потрібно зауважити що:

– ризик-менеджмент є невід'ємною частиною здійснення діяльності будь-якої організації;

– підвищення рівня ризикованості операцій та застосування нових механізмів взаємодії з клієнтами визначає зростання ролі ризик-менеджмету, що знаходить своє відображення у набуванні виключного права на блокування операцій і зміні підпорядкованості в структурі банку;

– необхідність постійного удосконалення інструментів, методик та моделей оцінки ризику потребує постійного підвищення рівня кваліфікації ризик-менеджерів, адаптації моделей та врахування закордонного досвіду;

– потреба в оперативному виконанні або блокуванні операцій визначає поступовий перехід до індивідуальної або колективної авторизації, оцінки ризиків і прийнятті рішень;

– необхідність більш оперативного реагування та вдосконалення стратегій управління ризиками зумовлює зростання відповідальності колегіальних банківських структур.

РОЗДІЛ 4. ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ У БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ

4.1 Характеристика інформаційних систем і технологій у банківській сфері. Стан інформаційних систем і технологій в сфері кредитування

Фінансова і банківська діяльність нерозривно пов’язані із загальним політичним і економічним станом держави. За останні роки в Україні відбувалися процеси бурхливого розвитку банківського сектора. Це та галузь діяльності, де найбільш динамічно і активно йдуть реформи, знаходять відображення всі позитивні та негативні явища, що відбуваються в економіці України. Період екстенсивного розвитку банківської сфери обумовлював необхідність розробки і впровадження адекватних систем автоматизації базового переліку банківських процедур, викликало попит у банківських установах на різні види обчислювальної та офісної техніки. Швидкими темпами формувався ринок програмно-технічних комплексів, що автоматизували різні сфери діяльності банків. Тому банківський сектор економіки України на сьогодні виявився чи не найбільший щодо використання в повсякденній практиці найсучасніших інформаційних технологій.

Використання автоматизованих банківських систем дозволяє банкам скоротити витрати і час на обслуговування клієнтів, контролювати виконання банківських операцій у реальному масштабі часу, приймати обґрунтовані рішення у найкоротший термін, що впливає на якість роботи і конкурентоздатність банківських установ.

Таким чином, інформаційні системи і технології є невід’ємною частиною будь-якого підрозділу як Національного банку України, так і комерційних банків.

Автоматизована банківська система (АБС), в загальному вигляді, являє собою особливу форму організаційного управління сучасним банком на базі використання основних наукових і прикладних положень інформаційно-кібернетичного синтезу. Для створення і функціонування АБС широко застосовуються основи теорії управління складними динамічними об’єктами і практичні аспекти побудови інформаційних систем для збору, зберігання, переробки, аналізу та передачі інформації про хід реалізації банком своїх основних функцій.

Схематично будьяка інформаційна система може бути представлена таким чином як показано на рис 4.1.

Рис.4.1. Функціональна схема інформаційної системи.

Сучасні інформаційні технології в банку створюються відповідно з Законом України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” [9] і базуються на таких принципах:

– комплексний підхід до автоматизації широкого спектра банківських функцій і процедур при повній їх інтеграції, що дає можливість безперешкодного обміну інформацією між різними компонентами системи через деяке загальне інформаційне поле, а також забезпечує взаємозв’язок з іншими інформаційними системами;

– модульний принцип побудови, що дозволяє легко конфігурувати та адаптувати систему під конкретну організаційно-технологічну структуру банку;

– відкритість інформаційних технологій, що використовуються, здатних взаємодіяти з різними зовнішніми системами, забезпечувати вільний вибір програмно-технологічної платформи та перенесення її на інші апаратні засоби;

– маштабованість системи, що передбачає можливість розширення і ускладнення її функціональних можливостей в міру розвитку і розширення технологічного рівня окремих бізнес-процесів;

– можливість організації розрахованого на велику кількість користувачів доступу до даних у реальному часі та реалізація всіх інформаційно-аналітичних і облікових функцій в єдиному інформаційному просторі;

– можливість моделювання банківських функцій і бізнес-процесів, з реалізацією їх алгоритмічного уявлення;

– розвиток і вдосконалення системи моделювання різних нетривіальних банківських процедур і процесів;

– наявність обов’язкового програмного інструментарію для генерування звітів довільної форми і змісту;

– наявність надійного захисту від несанкціонованого доступу ззовні, а також захист від непрофесійних дій і від негативного впливу непередбачених обставин;

– наявність надійної системи резервування і архівування даних в рамках всієї АБС.

Функціонування АБС спирається на використання сучасних засобів обчислювальної техніки і таких видів забезпечення їх функціонування:

– технічне забезпечення;

– інформаційне забезпечення;

– математичне забезпечення;

– програмне забезпечення;

– лінгвістичне забезпечення;

– організаційне забезпечення;

– методичне забезпечення;

– ергономічне забезпечення;

– правове забезпечення.

Комплекс заходів з технічного забезпечення – це обґрунтування застосування для автоматизації тих або інших процедур інформаційної взаємодії в рамках деякої інформаційної системи необхідного переліку технічних засобів (обчислювальна, телекомунікаційна та інша офісна техніка). Обґрунтованість вибору технічних засобів автоматизації в кожному конкретному випадку безпосередньо залежить від загального рівня інформаційного забезпечення даного банку або установи, складності та масштабності його інформаційної моделі, традицій і прийнятого регламенту внутрішнього та зовнішнього документообігу, наявності відповідних фінансових і людських ресурсів, а також цілого ряду інших, менш значущих чинників.

Інформаційне забезпечення функціонування систем автоматизації економічних процедур полягає у визначенні суті і кола завдань, що вирішуються в рамках даної системи, визначенні переліку користувачів і розмежування функціональних повноважень управлінського персоналу на базі організаційної структури банку.

Математичне забезпечення інформаційних систем являє собою сукупність математичних моделей і алгоритмів, що забезпечують як основу для побудови прикладних програм, інформаційну взаємодію всіх елементів даної системи.

Програмне забезпечення інформаційних систем поділяється на два основних типи:

а) системне та інструментальне програмне забезпечення – комплекс програм, що забезпечує узгоджену роботу всього програмно-технічного комплексу, що становить інформаційну систему і що дозволяє автоматизувати її розробку і супровід;

б) прикладне програмне забезпечення – комплекс програм для вирішення конкретних завдань автоматизації різних бізнес-процесів і процедур в рамках інформаційної системи.

Загальні вимоги до системного і прикладного забезпечення визначаються складом технічних засобів, технологічними, організаційно-методологічними особливостями функціонування даної інформаційної системи.

Лінгвістичне забезпечення інформаційних систем визначає загальну методологію взаємодії користувача з системою. Змістовну структуру лінгвістичного забезпечення складають мови програмування, оформлення запитів для інформаційно-пошукових і звітних підсистем, забезпечуючи смислову та логічну відповідність дій користувача і програмно-технічного забезпечення системи.

Організаційне забезпечення інформаційних систем – це комплекс нормативно-довідкових документів, що регламентують діяльність користувачів і обслуговуючого персоналу системи, що визначають функції і завдання кожного фахівця на своєму робочому місці.

Методичне забезпечення інформаційних систем складається з комплексу методичних вказівок, рекомендацій і положень щодо впровадження, експлуатації і супроводу інформаційної системи у вигляді контекстно-залежних електронних довідників і повчальних підсистем.

Ергономічне забезпечення – це комплекс організаційних і технологічних заходів, що забезпечують комфортні умови експлуатації інформаційної системи, що зменшують негативні впливи на людину зі сторони комплексу технічних засобів системи.

Правове забезпечення інформаційних систем – це система нормативно-правових документів, що визначають права та обов’язки користувачів і обслуговуючого персоналу системи в умовах функціонування інформаційної системи, як окремого банку або установи, так і загального правового простору.

Автоматизована Банківська Система “ХХХ”, яка використовується в системі ПриватБанку являє собою сукупність інформаційно взаємозв’язаних функціональних і забезпечувальних автоматизованих робочих місць – АРМ і комплекси програмних і технічних засобів (ПТК).

Система АБС “ХХХ” містить такі основні компоненти :

– операційна банківська система - ведення рахунків клієнтів, проведення всіх розрахункових операцій з урахуванням взаємодії підрозділів банку, філій, контроль за операціями і станом рахунків, валютні операції, забезпечення інтерфейсу із системами розрахунків зокрема зі СЕП. Вона включає такі АРМ:

1)         АРМ “Операціоніста й операціоніста-контролера”;

2)          АРМ “Касовий план”;

3)          АРМ касира;

4)          АРМ “Центр керування платежами банку” (ЦУП);

5)          Підсистема динамічної взаємодії з філіями;

6)          та інші.

– кредитно-фінансова система – обслуговування кредитних, депозитних, акціонерних та інш. договорів, робота з цінними паперами. Вона складається з:

1)         Підсистема “Кредити і депозити”;

2)          АРМ “Акціонери банку”;

3)          АРМ “Депозитарій”;

4)          АРМ брокера валютної біржі;

5)          та інші.

– система управління – надання фінансово-економічної інформації про стан та діяльність банку, прогнозування та аналіз діяльності банку, його підрозділів, відділень, філій, підготовка статистичної звітності. До її складу входять:

1)         система “Банківська звітність”;

2)         система “Аналіз”;

3)          АРМ аналітичної звітності;

4)          та інші.

– допоміжні системи – кадровий облік, розрахунок заробітної плати, облік матеріальних цінностей, фондів, діловодство та канцелярія. До її складу входять:

1)         АРМ “Зарплата співробітників банку”;

2)          АРМ «Кадри»;

3)          Підсистема аналітичного обліку;

4)          та інші.

– система забезпечення життєздатності комплексу – телекомунікаційні функції, дублювання та резервне копіювання інформації, поновлення діяльності комплексу у разі збоїв, руйнування баз даних, виходу з ладу обладнання тощо. Вона складається з:

1)         системи “Операційний архів банку”;

2)         АРМ “Технічний адміністратор банківської системи”;

3)         та інші.

Для багатьох українських комерційних банків процес створення АБС зводиться, в основному, до залучення самих передових, авангардних комп’ютерних і телекомунікаційних технологій. При цьому слабо враховується специфіка конкретних банківських бізнес-процесів, організаційна та інформаційна структура самого банку. Такий підхід до автоматизації діяльності банку, при уявній зовнішній привабливості, не здатний забезпечити навіть мінімально прийнятий рівень відповідності фінансових витрат на засоби автоматизації та отриманих результатів.

Крім цього, в сфері автоматизації банківської діяльності на сьогоднішній день склалася досить неоднозначна ситуація. На ринку програмних продуктів автоматизації банківських операцій практично відсутні закінчені комплексні рішення, що дозволяють банкам повністю відчути переваги, які надаються новою методологією фінансового та управлінського обліку і заснованими на цій методології комплексними АБС нового покоління. Більшість працюючих сьогодні систем автоматизації банків штучно адаптовані до роботи в умовах, що змінилися за рахунок простої зміни нумерації рахунків аналітичного обліку і не мають нічого спільного з дійсно інтегрованими комплексними автоматизованими банківськими системами

Крім того, сьогодні банки самі часто не дуже добре уявляють, що їм потрібно завтра, а якщо і уявляють, то не можуть чітко сформулювати і викласти фірмам-розробникам свої вимоги в області використання сучасних інформаційних технологій. Насамперед це пов’язано з відсутністю традицій ведення банківської справи в умовах ринкової економіки і, як наслідок, з відсутністю грамотних постановок задач. Ринок АБС задовольняє нові потреби банків щодо часової проблеми – буде враховуватись час осмислення і формалізації нових проблем банку, а потім створення нових автоматизованих систем фірмами-розробниками АБС.

Така ситуація склалася з цілком зрозумілих причин. Розробники систем автоматизації банків часто не мали достатнього запасу часу, ресурсів і досвіду для побудови подібних комплексних задач. Проектування і створення такої системи – надзвичайно складна технічна, технологічна і організаційно-методологічна задача. Її вирішення під силу тільки розробникам, що мають величезний досвід створення і впровадження складних програмних комплексів в банківській сфері. Зараз стало очевидно, що розв’язання проблем автоматизації банківського бізнесу перебуває в економічно ефективному поєднанні процесів розробки принципово нових і адаптації елементів існуючих зарубіжних інтегрованих АБС.

Кожний банк може обрати власний шлях вирішення даної проблеми подальшого розвитку засобів автоматизації. За досить короткий проміжок часу в банківській системі України розроблено і впроваджено цілий ряд складних систем автоматизації. Це і телекомунікаційні основи мережі передачі банківської інформації, система електронних міжбанківських взаєморозрахунків, базові елементи системи масових електронних платежів на основі пластикових карток, розроблені Національним банком України. Сьогодні перед банками України і НБУ стоїть нова складна задача: створення власних систем автоматизації банківської діяльності на основі застосування самих передових програмно-технічних комплексів, заснованих на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку і на принципово нових підходах до організації управління сучасним банком.

Проведена заміна методології складання бухгалтерського обліку вимагає сучасних, нестандартних підходів до автоматизації процедур ведення фінансового і управлінського обліку. Для повномасштабного і ефективного вирішення даної задачі необхідно докорінним чином переглянути відповідні програмні продукти, на яких базуються сьогодні системи автоматизації банків України. Життєво необхідні нові технології, які могли б не тільки вести реєстрацію операцій в бухгалтерських книгах, але й розв'язувати цілий комплекс задач щодо управління сучасним банком.

Для багатьох комерційних банків України при проектуванні і впровадженні власних АБС характерний програмістський підхід до проблем автоматизації банківських процедур. Такий підхід полягає в простому накопиченні призначених для користувача задач, функцій, робочих місць, що дозволяє вирішити локальні проблеми автоматизації окремих банківських процедур, які часто не мають інформаційної взаємодії і взаємозв'язку між собою. Неефективність такого підходу вже розглядалась. Сьогодні на зміну принципу локальної автоматизації повинен прийти системний підхід з комплексними постановками задач для всіх рівнів ланки управління.

Розробка концептуальної основи в створенні АБС, її якість, здатність відображати предметну область найбільш повно є першим і найважливішим етапом у використанні сучасних інформаційних технологій в банку.

На жаль, до сьогодні використання інформаційних технологій в більшості комерційних банків є не що інше як набір різних функціонально непов'язаних підсистем і робочих місць. Ці різнорідні за складністю та змістовною структурою компоненти слабо взаємодіють між собою інформаційно. Організація і підтримка інформаційної взаємодії різних локальних програмно-технічних компонентів є складною проблемою. Така структура багатьох АБС - наслідок підходу до їх розробки, який переважав в банківській сфері раніше. Суть цього підходу полягала в тому, що банк по мірі необхідності придбавав або розробляв самостійно програмно-технічні комплекси, що автоматизують різні дільниці банківської діяльності. При такому підході багато найважливіших проблем банківських технологій часто доводилося вирішувати позасистемними, локальними методами і засобами. Неповні з системотехнічної точки зору комплекси автоматизації вельми дорогі, складні в експлуатації і розвитку. Крім того, рівень таких АБС все більше відстає від рівня розвитку банківської сфери, гальмуючи об'єктивні процеси розширення загального переліку банківських послуг, заснованих на використанні передових інформаційних технологій.

Відсутність комплексного підходу до автоматизації, недостатня інтеграція окремих банківських модулів штовхає до приватних, локальних рішень, що характеризуються вузькою спеціалізацією. Необхідність переходу від приватних рішень в області автоматизації до системних, що мають на увазі використання всього асортименту сучасних методів і засобів інформаційних технологій, об'єктивно назріла. Про це можна судити виходячи з комплексності підходу до автоматизації діяльності банків, що виходять на світові фінансові ринки, зокрема з досвіду ПриватБанку.

Аналізуючи стан інформаційних технологій в системі ПриватБанку в сфері кредитування можна зробити висновок про повноту, відповідність програмно-техничних комплексів сучасним потребам банку в інформаційних технологіях. Всі комплекси з обслуговування кредитних операцій виконані на високому загальному рівні з залученням передових технологій, з детальним опрацюванням і моделюванням всієї інфраструктури банку.

4.2 Перспективи створення та розвитку сучасних інформаційних систем і технологій в банківській сфері

Найголовнішою вимогою, що пред'являється сьогодні до автоматизованих банківських систем, є забезпечення користувачів доступом до сховищ даних в реальному режимі часу.

Разом з тим, інформаційним підмурком сучасних АБС з можливостями аналізу і прогнозу для багатопрофільних і багатофілійних банків, до яких відноситься ПриватБанк, забезпечує надійне зберігання, а також швидкий доступ до різних показників безлічі об'єктів (документи, рахунки, клієнти, філії і т.п.). Для цього потрібні багатомірні та мультиформатні структури даних. Поява нових структур і видів (гіпертекстові, мультимедійні та інші) даних вимагає вдосконалення технології управління базами даних і загальним документообігом у банку.

Розвиток теорії та практики створення і використання баз даних призводить до більш широкого поняття - сховище даних. Це може бути централізована база даних, об'єднуюча інформацію з різнорідних джерел і систем, що надає зібрані дані за додатками кінцевих користувачів.

Єдиний інформаційний простір, створений на основі технологій інформаційних сховищ, служить базою для реалізації різноманітних аналітичних і управлінських процедур. До них можна віднести оцінку кредитних і страхових ризиків, прогноз тенденцій на фінансових ринках та інше.

Істотну допомогу в цьому значенні можуть надати і надають сучасні інформаційні технології, що дозволяють організувати і упорядкувати одночасний багаторазовий доступ до електронних сховищ інформації, систематизувати їх накопичення, використання і оновлення. Основна мета застосування передових технологій обробки інформації в даному контексті зводиться до класифікації і сортування наявних відомостей відповідно до загальних принципів, з подальшим представленням їх у вигляді структурованих інформаційних сховищ різних типів.

Доцільно виділити із загальної маси технологічних процесів організації управління корпоративними інформаційними ресурсами процеси управління документообігом, як найбільш істотної ланки в ланцюгу взаємопов'язаних управлінських процедур.

На сьогоднішній день розвиток систем електронного документообігу відстає від рівня розвитку технологій обробки трансакцій і управління базами даних з цілком об'єктивних причин, пов'язаних з недостатньою теоретичною базою даного прикладного напряму. Це пояснюється його відносною новизною. Саме поняття електронного документообігу виникло лише у другій половині 80х років, що може розглядатися, навіть за сучасних темпів розвитку інформаційних технологій, як вельми недовготривалий відрізок часу.

Донедавна процес інформаційного забезпечення діяльності будьякої установи носив традиційний характер. Тобто основним носієм корпоративних знань і корпоративної інформації виступав звичайний паперовий документ. У сучасних умовах, коли від оперативності прийняття управлінський рішень залежить їх обґрунтованість і актуальність, застосування застарілих методів управління інформаційним простором, позначилося на загальному рівні управління.

Сьогодні наповнення будь-якої інформаційної системи засновується на більш широкому використанні мультимедіа інформації, яка включає в себе крім алфавітно-цифрових даних також графічні зображення, анімацію, аудіо, відеодані. Причому, частка нових видів інформації в загальному потоці даних, які необхідно обробляти і зберігати, постійно збільшується, що створює істотні труднощі при використанні традиційних систем автоматизації управління інформаційним простором підприємства або установи.

Теоретичні основи побудови даної системи повинні засновуватися на тому факті, що робота з мультимедіа інформацією істотно відрізняється від традиційних методів обробки алфавітноцифрових даних. Це пов'язано, передусім, зі складною структурою мультимедійних матеріалів, що вимагають нетривіальних алгоритмів виділення з неї семантичних одиниць. Методологія пошуку необхідної інформації в мультимедіасистемах корінним чином відрізняється від методів вибірки даних у звичайних інформаційних системах.

Класифікація типів даних, наведених в роботі [87], є необхідною умовою для побудови інформаційних систем нового покоління:

– текстові дані – деякі алфавітноцифрові дані представлені у вигляді певних структурованих і форматованих послідовностей знаків;

– графічні дані - малюнки, креслення, ілюстрації та інші графічні дані, закодовані за допомогою деякого високорівневого описувача і представляють собою більш складні графічні об'єкти ніж сукупність простих графічних примітивів (точка, лінія, дуга, коло і т.д.);

– зображення – різноманітні картинки і фотографії, закодовані за допомогою якого-небудь стандартного формату, базовим елементом яких є точка (піксель), певного кольору і заданого розташування;

– анімація - послідовність графічних даних або зображень, що визначає порядок відтворювання даних зображень у часі, при якому кожне зображення або графічний елемент повинні заміняти один одного в деякому хронологічному порядку;

– відеодані - послідовність фотографічних зображень, що відтворюються з певною швидкістю і в хронологічному порядку;

– аудіодані - послідовність впорядкованих у часі даних, що генеруються при звукозапису;

– складові дані - комбінування базових типів мультимедіа даних, які можуть містити додаткову керуючу інформацію, що описує особливості їх представлення і відображення.

Проблеми, пов'язані з використанням мультимедіа даних, можуть бути вирішені тільки на основі використання принципово нових підходів до організації управління такими даними. Визначити такі підходи на сучасному етапі досить важко, оскільки, крім власне даних, необхідно враховувати еволюцію операційних систем, програмно-апаратних комплексів і мережевих інформаційних технологій. Але той факт, що розвиток подібних систем буде визначати основні напрями комп'ютерної індустрії на найближчу перспективу і не викликає ніяких сумнівів.

Сьогодні будь-яка система управління корпоративними інформаційними ресурсами повинна будуватися на використанні новітніх технологій введення і збереження даних, а також на застосуванні сучасних програмно-технологічних систем доступу до них. У зв'язку з цим найбільш перспективним рішенням було б використання для введення інформації новітніх цифрових пристроїв. До таких пристроїв можна віднести цифрові фото, відеокамери, універсальні копіювальні апарати, які суміщають у собі крім функцій власне копіювального апарату, також функції сканера і друкуючого пристрою. Використання такої апаратури разом з відповідними програмними засобами передбачає суттєві вигоди з точки зору побудови систем управління інформаційним простором будь-якої міри складності.

Цифрова апаратура, здатна задовольнити потреби будь-якого підприємства або установи в надійних засобах поповнення інформаційної бази, існує і може успішно застосовуватися вже сьогодні. Тому, основна проблема при проектуванні й створенні подібних систем, – це не стільки наявність сучасного високопродуктивного обладнання, скільки в ідеологічних принципах організації взаємодії кінцевого користувача з масивами інформації.

Найбільш перспективним може стати застосування так званих інтра-мереж, як основоположної технології доступу до корпоративних інформаційних ресурсів установи, Web і Іnternet-технології, у вигляді корпоративних Іntranet мереж.

Як відомо, інтра-мережа – це приватна комп'ютерна мережа, в яку закладені технології глобальної комп'ютерної мережі Іnternet. Така мережа дозволяє максимально використати переваги та істотно мінімізувати недоліки звичайних локальних і глобальних корпоративних мереж. Це дає реальну можливість сумістити сучасну мережеву архітектуру клієнт–сервер з популярними Іnternet-технологіями і на базі цього отримати обчислювальне середовище, яке не тільки просте в реалізації, підтримці, розширенні та використанні, але й сприяє підвищенню продуктивності праці працівників установ. Крім цього, створення і підтримка інтра-мережі обходиться набагато дешевше порівняно з базами даних і мережевими службами, які застосовуються сьогодні в абсолютній більшості випадків.

Інтра-мережі є надзвичайно гнучким і універсальним засобом, що дозволяє не тільки істотно скоротити витрати часу, але і найбільш раціонально використати обчислювальні та інтелектуальні ресурси установи. Така система, спираючись на сучасні телекомунікаційні засоби і новітні засоби введення і збереження даних, які були згадані вище, здатна організувати в реальному часі процедури одночасного багаторазового доступу до даних, обміну і спільного використання інформації. Користувачі такої мережі отримують в своє розпорядження не тільки швидкий, зручний і стандартизований спосіб доступу до структурованої алфавітно-цифрової і мультимедійної інформації, стає реальністю організація оперативного обміну відео, аудіоінформацією, проведення відеоконференцій і т.д.

Об'єднання в єдину інформаційну систему новітніх методів формування первинних інформаційних ресурсів на основі використання цифрової техніки, сучасних методів доступу до мультимедійних даних, застосовуючи принципово нові способи і алгоритми їх обробки на основі Іnternet і Wеb технологій, є на сьогоднішній день найбільш перспективним напрямом розвитку інформаційних технологій.

На сучасному етапі розвитку суспільства основним капіталом будь-якої організації або установи є їх інтелектуальна та інформаційна власність. Створення і використання інформаційних систем управління корпоративними інформаційними ресурсами дозволить не тільки підтримувати рівень інформаційного капіталу на належному рівні, але і розвивати його на абсолютно нових принципах. Цінність таких систем не лише в удосконаленні засобів зв'язку, методів доступу до даних, впровадженні мультимедійних інтерактивних систем використання інформації, збільшенні продуктивності праці та поширенні безпаперових технологій. Такі системи здатні повністю поміняти структуру виробничих взаємовідносин в такій установі, як сучасний банк.

При створенні автоматизованих банківських систем технології організації мультимедійних інтерактивних систем використання інформації, які побудовані на використанні переваг Іnternet-технологій, набувають все більшої популярності та значущості. У міру того, як переваги технології сховищ даних ставали все очевиднішими, збільшилося число їх версій і об'ємів даних, що містяться в них. Найголовнішою вимогою клієнта до сховища є можливість для кінцевих користувачів вести роботу в діалозі з повним набором бізнес даних і отримувати відповіді в прийнятні часові проміжки. Об'єм даних повинен бути таким, який необхідний для підтримки бізнесу. У міру зростання обсягу інформації сховище повинно відповідати вимогам стійкої продуктивності. Для забезпечення продуктивності й керованості сховища можуть використовуватися різні програмні продукти та інструменти, що автоматизують обробку інформації різного формату і вигляду, а також надають можливість розглядати банківський бізнес в різних аспектах, що виправдовує будь-які витрати, пов'язані з розробкою подібної системи. Багато з цього реалізовано в інформаційних системах ПриватБанку і найшло своє відображення на сайті банку за адресою: www.privatbank.ua.

4.3 Основні задачі та вимоги до комплексних систем захисту банківських інформаційних технологій

В останні роки в банківській діяльності значно загострилася проблема забезпечення безпеки різного роду інформації. Стосовно інформаційних систем термін безпека – можливість протистояти спробам нанесення збитків власникам або користувачам інформаційних систем при різних впливах на неї. Перш за все це наявність ресурсів, стійкість системи до помилок при передачі даних і до технічних неполадок або надійність різних елементів системи. Останнім часом значення цього терміну значно поширилось, і нині він також означає захист програм, файлів, апаратних засобів від підробки та зловживань, пов'язаних із спробами несанкціонованого доступу до інформаційних сховищ.

Створення комплексу заходів інформаційної безпеки – досить складне завдання. Для запобігання створення «надмірного захисту» автоматизованих банківських систем й отримання можливості реалізації ефективних заходів інформаційного захисту спочатку визначають основні фактори загроз і втрат, які вони завдають.

Система інформаційного захисту - єдина сукупність правових і морально-етичних норм, організаційних (адміністративних) заходів та програмно-технічних засобів, які спрямовані на протидію загрозам для інформаційної системи і метою яких є мінімізація можливих збитків користувачів і власників системи.

Створення надійної системи захисту інформації можна розділити на чотири основних етапи:

– аналіз можливих загроз;

– розробка і планування системи захисту інформації;

– реалізація системи захисту;

– супроводження системи захисту під час експлуатації інформаційної системи.

На етапі аналізу можливих загроз необхідно зробити вибір із усієї безлічі можливих впливів на систему лише таких, які можуть реально виникати і наносити значні збитки.

Усі загрози можна розподілити, згідно з їхніми характеристиками, на класи:

– за цілями реалізації загрози:

1) порушення конфіденційності інформації;

2) порушення цілісності (повна або часткова компрометація інформації, дезінформація, несанкціоноване знищення або модифікація інформації чи програмного забезпечення);

3) порушення (часткове або повне) працездатності системи.

– за принципом впливу на систему:

1) за допомогою доступу до об'єктів системи (файлів, даних, каналів зв'язку);

2) за допомогою прихованих каналів (у тому числі, через роботу з пам'яттю).

– за характером впливу на систему:

1) активний вплив – виконання користувачами деяких дій поза межами своїх обов'язків, які порушують систему захисту та змінюють стан системи;

2) пасивний вплив – спостереження побічних ефектів роботи системи та їх аналіз, які не змінюють стан системи, але дають можливість отримання конфіденційної інформації.

– за причинами появи помилок у системі захисту:

1) некоректність системи захисту, що призведе до дій, які можна розглядати як несанкціоновані, але система захисту не розрахована на їх припинення або недопущення;

2) помилки адміністрування системи;

3) помилки в алгоритмах програм, зв'язках між ними тощо, які виникають на етапі проектування;

4) помилки реалізації алгоритмів, тобто помилки програмування, які виникають на етапі реалізації або тестування програмного забезпечення.

– за способом впливу на об'єкт атаки:

1) безпосередній вплив на об'єкт атаки (у тому числі, за допомогою використання привілеїв);

2) вплив на систему привілеїв (у тому числі, захоплення привілеїв) і потім доступ до системи, який система вважатиме санкціонованим;

3) опосередкований вплив через інших користувачів.

– за способом впливу на систему:

1) під час роботи в інтерактивному режимі;

2) під час роботи у пакетному режимі,

– за об'єктом атаки:

1) на систему в цілому;

2) на об'єкти системи з порушенням конфіденційності, цілісності або функціонування об'єктів системи (дані, програми, устаткування системи, канали передачі даних);

3) на суб'єкти системи (процеси користувачів);

4) на канали передачі даних, причому як на пакети даних, що передаються, так і на самі канали передачі даних.

– за засобами атаки, що використовуються:

1) за допомогою штатного програмного забезпечення;

2) за допомогою спеціально розробленого програмного забезпечення.

– за станом об'єкта атаки:

1) під час зберігання об'єкта (на диску, в оперативній пам'яті тощо) у пасивному стані;

2) під час передачі;

3) під час обробки, тобто об'єктом атаки є сам процес користувача або системи.

Найбільш розповсюдженою загрозою для безпеки є несанкціонований доступ (НСД), тобто отримання користувачем доступу до об'єкта, на який він не має дозволу. За характером впливу НСД є активним впливом, в якому може бути використані деякі помилки системі захисту. Це може бути здійснено за допомогою стандартного (штатного) або спеціально розробленого програмного забезпечення. Для реалізації НСД використовуються два способи: подолання системи захисту або спостереження за процесами та аналіз інформації.

Незаконне використання привілеїв – теж загроза безпеці, яка досить часто зустрічається. Найбільш часто для цього використовується штатне програмне забезпечення, яке функціонує у позаштатному режимі. Деякі захищені системи мають засоби, які можуть функціонувати з порушенням системи безпеки. Такі засоби необхідні для вирішення питань у надзвичайних ситуаціях і використовуються системними адміністраторами, системними програмістами тощо, які мають для цього свої певні набори привілеїв. Незаконне захоплення привілеїв можливе при наявності помилок у самій системі або при недбалому ставленні до керування системою в цілому і розподілом привілеїв зокрема.

Інша загроза безпеки має назву «маскарад», тобто виконання будьяких дій одним користувачем від імені іншого користувача, якому ці дії дозволені. «Маскарадом» також називають передачу повідомлень від імені іншого користувача. Часто «маскараду» передує перехоплення пароля або порушення системи захисту.

Досить суворою загрозою є вірусні атаки будьякого типу. Вони можуть призводити до повної зупинки системи, повної або часткової модифікації програмного забезпечення системи, модифікації або порушення даних, викрадення інформації.

Таким чином, при створенні системи захисту необхідно уважно проаналізувати типи загроз, найбільш уразливі місця у системі та збитки, які можуть виникати під час порушення системи захисту.

На етапі розробки і планування система захисту інформації формується у вигляді єдиної сукупності заходів різного плану для протидії можливим загрозам. Вони включають:

– правові заходи - закони, укази та Інші нормативні документи, які регламентують правила роботи з банківською інформацією, та відповідальність за порушення цих правил;

– морально-етичні заходи - норми поведінки користувачів системи та обслуговуючого персоналу;

– адміністративні заходи - заходи організаційного характеру, які регламентують процес функціонування системи, використання її ресурсів, діяльність персоналу тощо;

– фізичні заходи - заходи захисту, які включають охорону приміщень, техніки та персоналу інформаційної системи;

– технічні - апаратно-програмні та програмні засоби захисту, які самостійно або в комплексі з іншими засобами забезпечують функції захисту інформації.

На етапі реалізації системи захисту інформації виготовляються, обладнуються та настроюються засоби захисту, які були заплановані на попередньому етапі.

З точки зору можливостей самої системи на попередніх етапах первинної обробки інформації захист даних від загрози руйнування або спотворення повинен досягатися шляхом розробки в рамках системи гнучкої системи захисту даних. Вона включає в себе декілька аспектів.

По-перше, це гнучка, багаторівнева і надійна регламентація повноважень користувачів. Цінність банківської інформації пред'являє особливі вимоги до захисту даних від несанкціонованого доступу, в тому числі щодо контролю управління процесами, що змінюють стан даних.

По-друге, наявність засобів для підтримки цілісності та несуперечності даних. Подібні засоби мають на увазі можливість здійснення контролю даних, що вводяться, підтримки і контролю зв'язків між даними, а також введення і модифікації даних в режимі трансакцій – набір операцій, що забезпечують підтримання узгодженості даних.

По-третє, присутність в системі багатофункціональних процедур архівації, відновлення і моніторингу даних при програмних та апаратних збоях.

Реалізація повного переліку заходів щодо захисту інформації, яка циркулює в автоматизованій банківській системі, дозволить отримати комплексну систему захисту конфіденційної інформації від стороннього втручання. Це особливо актуально в наш час, коли загальний рівень конкуренції в банківській сфері й рівень криміналізації суспільства не дозволяють допустити витоки комерційної та іншої закритої інформації з інформаційного простору банку.

Розділ 5. Правові, соціальноекономічні, організаційнотехнічні питання охорони праці в банківській установі

5.1 Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці в установі банку

З розвитком науково-технічного прогресу важливе значення відіграє можливість безпечного виконання працівниками своїх трудових зобов’язань. На робочому місці повинні бути передбачені засоби захисту від можливої дії шкідливих факторів. Рівень цих факторів не повинен перевищувати граничні значення, які зазначені правовими, технічними та санітарно-гігієнічними нормами. Загальними документами України, які визначають основні положення охорони праці, виступають Конституція України, Кодекс законів про працю України [10] і Закон України «Про охорону праці» [11].

Дослідницька робота з оцінки умов праці співробітників проводилася в Департаменті обслуговування VIP клієнтів ПриватБанку.

Умови праці – це сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини. Всі умови праці підрозділяються на 4 класи – оптимальні, припустимі, шкідливі і небезпечні (екстремальні). У ПриватБанку умови праці відповідають першому і другому класу умов праці:

а) 1 клас – оптимальні умови праці – це такі умови, при яких зберігається не тільки здоров'я, але і створюються передумови для підтримки високого рівня працездатності;

б) 2 клас – припустимі умови праці – характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, що не перевищують установлених нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку чи до початку наступної зміни і не роблять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їхнє потомство в найближчому і віддаленому періоді.

Департамент обслуговування VIP-клієнтів ПриватБанку (надалі Департамент) розташовано в одноповерховій цегляній будівлі, яка була споруджена в 1970 року Стіни, стелі, підлога виготовлені з матеріалів, дозволених для оформлення приміщень органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду згідно зі БНіП ІІ9081, СН 51278, ДСанПіН 3.3.2.00798.

Загальна площа приміщення складає приблизно 400 кв.м., допоміжні (санітарно-побутові) приміщення складають приблизно 60 кв.м. , висота приміщення – 3,20 м. В приміщенні Департаменту розташовано 44 робочих місця. Площа на 1 працюючого припадає приблизно 7,7 кв.м., а об’єм – 24,7 куб.м. Стіни приміщення забарвлені в світло-сірий колір, стеля виконана з підвісних конструкцій з вмонтованими пристроями протипожежної безпеки, вентиляції, штучного освітлення і має світло-сірий колір, підлога вкрита кахельною плиткою сірого кольору з антистатичними властивостями. Гарним доповненням інтер’єра приміщення є велика кількість живих квітів. Оформлення інтер’єра виконано згідно рекомендацій по створенню сприятливих умов для здорового відчуття і гарного настрою у працівників.

Аналіз метереологічних умов праці в Департаменті на робочих місцях дозволяє констатувати:

а) температура складає 21–24⁰С у холодний період року, 23–25⁰С у теплий період року;

б) відносна вологість – 40–60%;

в) швидкість руху повітря – до 0,1 м/сек (холодний період року); 0,15 м/сек (теплий період року).

Приміщення Департаменту обладнані системою приточно-витяжної вентиляції. Зовнішнє повітря, очищене від пилу, подається у приміщення приточною вентиляцією.

Вікна приміщень мають регулювальні пристрої для забезпечення можливості провітрювання приміщення.

Норми подачі свіжого повітря в приміщення з комп’ютерною технікою складають від 20 до 40 м³ на одного працівника на годину.

Система опалення розроблена згідно з діючими будівельними нормами та правилами БНіП 2.04.0591, БНіП 2.08.0289. Джерело теплопостачання – водяні теплові мережі. Як нагрівальний пристрій використовуються чавунні секційні радіатори МС14098.

Приміщення мають природне і штучне освітлення, що відповідає встановленим санітарно-гігієнічним нормам згідно БніП ІІ–4–79. Природне світло забезпечує коефіцієнт природної освітленості (КПО) не нижче 1,5%

Штучне освітлення обладнане системою загального рівномірного освітлення. У приміщеннях, де переважають роботи з документами, допускається застосування системи комбінованого освітлення (установка додатково до загального освітлення світильників місцевого освітлення).

Рівень освітленості на робочому столі в зоні розміщення документів знаходиться в межах 300–500 лк, іноді допускається застосування світильників місцевого освітлення. Як джерело світла при штучному освітленні застосовуються люмінесцентні лампи типу ЛБ. Для забезпечення нормативних значень освітленості очищаються шибки і світильники не рідше 2 разів у рік і вчасно заміняються перегорілі лампи. Для зниження перепадів яскравості застосовують засоби – сонцезахисні щити, регульовані штори-жалюзі.

Рівні шуму в приміщеннях на робочих місцях не перевищують:

– 50 дбл для працівників, що виконують найбільш відповідальні функції;

– 65 дбл для працівників, що виконують відповідальні функції;

– 75 дбл в приміщеннях, де розміщається гучне устаткування (принтери, кондиціонери та ін.).

Для забезпечення нормованих рівнів шуму застосовуються шумо-поглинаючі засоби (негорючі спеціальні перфоровані плити, панелі, мінеральна вата, підвісні стелі), дозволені органами санітарно-епідеміологічного нагляду

Забезпечення припустимих рівнів (напруженості) електромагнітного випромінювання досягається застосуванням сертифікованого устаткування, захисних екранів (фільтрів) і розміщенням устаткування відповідно до вимог безпеки згідно з нормативними величинами СН 3223–85, ДсанПіН 3.3.2.007–98.

Рівень іонізації повітря приміщень при роботі комп'ютерного й іншого устаткування (кількість негативних і позитивних іонів у 1м³) відповідають санітарно-гігієнічним нормам.

Підтримка припустимих значень концентрації позитивних і негативних іонів у повітрі робочої зони досягається необхідним рівнем подачі свіжого повітря, а також за допомогою установки приладів зволоження, штучної іонізації, кондиціонування повітря.

Рівні електромагнітного, інфрачервоного, ультрафіолетового випромінювання, магнітних полів, напруженість електростатичного поля, потужність експозиційної дози рентгенівського випромінювання на робочих місцях, вмісту озону в повітрі робочої зони – не перевищують припустимих значень.

Санітарно-побутові приміщення банку відповідають нормам БНіП 2.09.04–87 і БіП 2.0.02–89. Загальна площа санітарно-побутових приміщень складає 60 кв.м., що складає 1,36 кв.м. на людину. Віддаленість санітарних приміщень від робочих місць не перевищує 20 м. Проект не передбачає зміну чисельності робітників, і згідно з цим порушення санітарно-побутових умов.

Значення параметрів, що характеризують санітарно-гігієнічні умови праці в Департаменті, відображені в табл. 5.1

Таблиця 5.1 Параметри санітарно-гігієнічних умов праці

Таким чином, всі фактичні параметри санітарно-гігієнічних умов праці в Департаменті обслуговування VIPклієнтів ПриватБанку відповідають установленим нормам.

5.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика

Приміщення Департаменту обслуговування VIP-клієнтів згідно ступеню загрози поразки людей електричним струмом відноситься до класу “Приміщення без підвищеної загрози”, оскільки в даному приміщенні є відсутніми умови, що утворюють “підвищену загрозу” (вогкість, наявність струмопровідного пилу та струмопровідних підлог; висока температура, можливість, що людина може доторкнутися до металевих конструкцій, що з’єднані із землею з одного боку, та водночас до металевого корпусу електричного обладнання – з іншого), або мають “підвищений ступень загрози” (дуже велика концентрація вогкості, хімічно активне або органічне середовище; тобто одночасно дві чи більше умови підвищеної загрози).

Департамент оснащений комп’ютерною та копіювальною технікою у кількості: 44 комп’ютера, 32 принтера, 1 ксерокс. Проведений аналіз розташування обладнання показує ,що монітори розташовуватися на відстані не менше 1м від стін з вікнами, відстань від бічної поверхні монітора до примикаючого до нього робочого місця не менш 1,2 м, а від тильної сторони монітора до наступного робочого місця – не менш 2,5 м.

Все обладнання нове і виготовлено відомими фірмами-виробниками комп’ютерної та офісної техніки (PHILIPS, HEWLETT PACKARD, SAMSUNG, EPSON та інші).

У робочих приміщеннях банку використовується перемінний електричний струм з частотою 50 Гц і напругою 220 Вт. По ступені надійності електропостачання споживачі електроенергії банку належать до наступних категорій:

– технічні засоби автоматизованої системи керування - I категорія;

– серверна, електронна пошта, прилади охоронної і пожежної сигналізації - Особлива група;

– інші электроспоживачі - II категорія.

Для захисту від ураження електричним струмом приймається захисне заземлення, розташоване по контуру. Неприпустиме підключення комп'ютерної техніки до звичайної двохпровідної електромережі. Комп'ютерне устаткування має окрему від загального електроустаткування лінію електроживлення і окремий контур робочого заземлення. Комп'ютерне устаткування підключається до електромережі тільки через електричні розетки із трьома контактами (фазового, нульового робочого і нульового захисного). На всіх робочих місцях встановлені блоки електричних розеток, що складаються з 4–х двухполюсних розеток із заземлюючим контактом і 2х розеток без контакту, що заземлює. Електророзетки змонтовані на непальних підставках. Розподільча електропроводка до робочих місць виконана приховано, з використанням спеціальних коробів, рукавів, труб.

Для створеня безпечної експлуатації електроустаткування щорічно проводиться перевірка електромережі, електроустаткування, контурів заземлення на відповідність установленим вимогам міцності ізоляції, параметрів контуру заземлення.

До користування електроустановками, електроприладами (кондиціонерами, вентиляторами, електронагрівальними приладами, світильниками, холодильниками, стабілізаторами, трансформаторами, засобами зв'язку та ін.) працівники банку допущенні після вступного, первинного інструктажу з питань охорони праці, вивчення порядку і правил користування електроприладами, передбачених експлуатаційною документацією, і перевірки знань з питань електробезпечності. Користувачі електроприладами мають 1 кваліфікаційну групу по електробезпечності.

У приміщеннях з комп'ютерною технікою щодня проводиться вологе прибирання. Заземлені конструкції, що знаходяться в приміщеннях (батареї опалення, водопровідні труби, кабелі з заземленим відкритим екраном і т.п.) надійно захищені діелектричними щитками або сітками від випадкового дотику.

Для всіх приміщень банку, у яких експлуатуються відео-термінали й ЕОМ, згідно БНіП 2.09.02–85 встановлена категорія по пожежною небезпекою – Д. На підставі статистичних даних основними причинами пожеж на виробництві є:

– необережне звертання з вогнем;

– незадовільний стан електротехнічних пристроїв і порушення правил їхнього монтажу й експлуатації;

– несправність опалювальних приладів і порушення правил їхньої експлуатації;

– невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки;

– відсутність блискавко-захисту будинків і споруд .

Ступінь вогнестійкості будівлі банку – IV, відповідно нормативних документів.

Приміщення банку має один поверх. На цьому поверсі знаходиться евакуаційний (аварійний) вихід. Евакуаційні шляхи і виходи вільні і нічим не захаращені. Двері на шляхах евакуації відкриваються в напрямку виходу з будинку (приміщення), двері закриваються лише на внутрішні запори, які легко відкриваються. Шляхи евакуації мають евакуаційне освітлення. Розташовуваний на об'єкті протипожежний інвентар (шухляда з піском об’ємом 0,1 кб.м – 1 шт, покривало з непальної теплоізоляційної тканини роміром 2 м. на 2 м. – 1 шт., багри 3 шт., ломи – 2 шт., лопати – 2 шт., топори – 2 шт.) відповідає категорії підприємства по вибуховій, вибухово-пожежній і пожежній небезпеці, кліматичному районуванню об'єкта і категорії розміщення пожежної техніки, агресивності навколишнього середовища.

Вогнегасники (2 шт. об’ємом 5 л. порошкові типу ВП–5) розміщені в легкодоступних і помітних місцях, де виключене влучення на них прямих сонячних променів і безпосередній вплив опалювальних і нагрівальних приладів.

В будинку вивішено план евакуації з указівкою місця розташування пожежної техніки.

В усіх приміщеннях, за винятком санітарно-гігієнічних, передбачені автоматичні установки пожежної сигналізації на базі автоматичних комбінованих (димових і теплових) пожежних звіщувачів.

У випадку пожежі в будинку банку працює система оповіщення працівників про пожежу. Система оповіщення забезпечує відповідно до розроблених планів евакуації передачу сигналів оповіщення одночасно по всьому будинку (спорудженню), а при необхідності – послідовно чи вибірково в окремій його частині. Система оповіщення і керування евакуацією передбачає усі види зв'язку (телефонну – звичайну і мобільну, селекторну, комп'ютерну мережу).

Згідно з протипожежними нормами і правилами споруди обладнуються системами блискавко-захисту. Блискавко-захист – це комплекс захисних заходів від розрядів атмосферної статичної електрики, який забезпечує захист людей, зберігає споруди, будинки від згорання, вибухів. Одним з основних заходів захисту від блискавки є побудова громовідводів.

Для забезпечення протипожежної безпеки на території й у приміщенні банку виконуються наступні заходи:

– територія банку постійно підтримується в чистоті і систематично очищається від сміття і відходів, тари;

– територія банку має зовнішнє освітлення для забезпечення швидкого перебування протипожежного устаткування, входів до будинків, спорудженням;

– на території банку не дозволяється спалювати відходи, сміття, тару на відстані менш 15 м від споруджень. Місце спалювання позначене надписом і обладнано урною з неспалених матеріалів;

– приміщення і спорудження банку обладнані установками пожежної сигналізації і пожеже-гасіння відповідно;

– забороняється паління на території й у приміщеннях, тільки в відведених місцях.

5.3 Розрахунок первинних засобів пожежогасіння для приміщення Департаменту обслуговування VIPклієнтів

Розробка заходів з охорони праці виконана у вигляді розрахунку первинних засобів пожежогасіння для приміщення Департаменту обслуговування VIP-клієнтів ПриватБанку.

Приміщення Департаменту обслуговування VIP-клієнтів ГО ПриватБанку площею 400 кв.м. Категорія приміщення за вибухо-пожежною безпекою – Д. Максимальна відстані від можливого вогнища пожежі до місць розміщення вогнегасників не більше 20 м.

Оскільки в банку можливе виникнення пожежі з горінням твердих горючих речовин, що супроводжується тлінням, клас пожежі визначається як А. Виходячи з розмірів приміщення і на підставі даних додатку З можна зробити висновок, що для захисту приміщення банку буде потрібно не менше двох пінних вогнегасників типу ВХП – 10 чи двох порошкових вогнегасників ВП – 5. Саме 2 вогнегасники типу ВП–5 розміщенні на протипожежному щиті в Департаменті обслуговування VIP-клієнтів ПриватБанку . Таким чином це повністю відповідає протипожежним нормам.

З огляду на наявність у банку електронно-обчислювальної техніки і комп'ютерів, з метою забезпечення універсальної захищеності устаткування, і виходячи з планування приміщення можна рекомендувати оснащення даного приміщення двома порошковими вогнегасниками типу ВП – 5.

ВИСНОВКИ

Проведені в роботі дослідження дозволяють зробити наступні висновки.

Економічне зростання і забезпечення ефективних умов для розвитку приватного сектору, покращення соціального захисту та добробуту населення можливі лише за умов ефективного розвитку банківської системи як одного з головних елементів ринкової економіки.

Розвиток банківської системи має бути спрямований на збільшення обсягів обслуговування підприємств та населення в усіх регіонах країни. Кредити повинні стати доступними та привабливими, банківські послуги – різноманітними за видами та умовами.

Розроблені Національним банком України "Основні засади грошово-кредитної політики на 2003 рік", “Комплексна програма розвитку банківської системи України на 2003 – 2005 роки” є складовою частиною загальноекономічної політики України.

Разом з елементами стабілізації банківська система України має певні недоліки, що стосуються як безпосередньо банківської системи (недостатній рівень капіталізації, відсутність в банках ефективних механізмів та інструментів управління ризиками тощо) так і дотичних до неї сфер (повільні темпи ринкової трансформації та реструктуризації реального сектору економіки, слабкий та недостатньо прозорий фінансовий стан значної частини суб'єктів господарювання тощо).

За період становлення банківської системи України були розроблені та впроваджені банківські продукти та послуги для юридичних осіб та населення, які притаманні ринковій економіці.

Переважна частина цих продуктів, як з точки зору обсягів, так і з точки зору асортименту, відносяться до операцій кредитування. Станом на кінець 2002 року питома вага процентних доходів банків від кредитування фізичних та юридичних осіб становила понад 60% від загальної суми доходів банківської діяльності.

Разом з цим спектр та обсяги кредитних послуг залишаються досить обмеженими – в основному це пряме короткострокове кредитування – тоді як сучасні умови господарювання вимагають нових форм та методів кредитної підтримки.

Незважаючи на високі обсяги кредитування, потреби економіки в кредитній підтримці лишаються здебільшого незадоволеними. Значною мірою така ситуація продиктована високим рівнем процентних ставок. Проблема високої вартості кредитів обумовлена такими факторами:

– процентні ставки змушені перекривати ризик неповернення кредитів, в тому числі іншими позичальниками;

– неефективною структурою витрат банків, коли процентні доходи виступають не тільки компенсатором процентних витрат, але і чи не єдиним джерелом покриття витрат адміністративних;

– недосконалою практикою управління кредитним ризиком;

– недостатньою конкуренцією на ринку банківських послуг та високою вартістю залучених коштів.

Незадоволення потреб економіки в кредитах проявляється у вузькості асортименту кредитних послуг для різних груп клієнтів.

Важливим на сьогоднішній день розширення асортименту кредитних послуг, поліпшення їх якості, впровадження новітніх банківських технологій.

Основні напрямки удосконалення механізму здійснення кредитних операцій комерційних банків передбачають розширення обсягів та спектру банківських продуктів і послуг для реального сектора економіки і населення а саме:

– розширити сферу застосування іпотеки шляхом вдосконалення законодавчої та нормативної бази для реалізації механізму даного виду кредитування і ефективного функціонування первинного і вторинного ринків іпотечного фінансування, забезпечення на законодавчому рівні реальної можливості звернення кредитором стягнення і реалізації закладеного майна, забезпечення надійної системи реєстрації землі, створення державного земельного кадастру та реєстру нерухомого майна;

– більш активно використовувати консорціумне кредитування;

– розширювати форми кредитування підприємств малого та середнього бізнесу;

– збільшити спектр та територіальне охоплення кредитними послугами населення, в тому числі кредитування молоді на придбання житла та фінансування навчання, споживче кредитування;

– активніше використовувати лізингові схеми кредитування, зокрема для підтримки підприємств сільського господарства та сфери послуг;

– створити систему розкриття інформації про добросовісне виконання позичальниками зобов'язань перед банками, для чого передбачити створення системи незалежних рейтингових агентств, створення кредитних бюро;

– повніше використовувати світовий досвід щодо застосування накопичувальних схем залучення коштів населення до банків;

– підвищити роль банків у здійсненні довірчих операцій, зокрема в управлінні пайовими фондами.

– заохочення довгострокових кредитів та банківських інвестицій у виробничу сферу;

– зниження процентних ставок за кредитами банків, наданих у реальний сектор економіки;

– проведення щоквартального аналізу платоспроможності, кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств, які отримали кредити, та забезпечення їх повернення.

– створення загальнодержавного реєстру нерухомого майна;

– створення умов для пожвавлення діяльності фондового та страхового ринків.

У даній дипломній роботі розглянуті теоретичні аспекти банківського кредитування, на базі філії “Х” ПриватБанку зроблені аналіз показників кредитного портфеля і оцінка кредитної роботи філії. Виявлені негативні тенденції як то:

– низька питома вага кредитного портфеля в чистих активах;

– зниження питомої ваги овердрафтів у кредитному портфелі;

– збільшення питомої ваги бланкових кредитів;

–    висока питома вага великих кредитів.

Дано рекомендації з поліпшення кредитної політики. Передбачено впровадження наступних заходів:

а) збільшення об’єму кредитного портфеля в чистих активах банку за рахунок розвитку нових перспективних напрямків кредитування і використання резервів клієнтського потенціалу філії;

б) необхідність зменшення питомої ваги великих кредитів в загальному кредитному портфелі;

г) зниження кредитних ризиків за рахунок зменшення ваги бланкових кредитів, а також за допомогою використання математичних моделей, при проведенні фінансового аналізу і моніторингу кредитів позичальників.

В роботі також розглянуті стан, перспективи створення та розвитку сучасних інформаційних систем і технологій в банківській сфері. Розширення спектру та обсягів банківських продуктів неможливе без відповідного технологічного розвитку банківських операцій і впровадження високо технологічних фінансових інструментів на основі використання мережі інтернет, а також створення супермаркетів фінансових інтернет-послуг. Це передбачає створення відповідних систем захисту інформації при наданні послуг на банківських та фінансових ринках для запобігання можливості використання шахрайських дій з банківськими електронними документами.

Виконаний в дипломній роботі розрахунок первинних засобів пожеже-гасіння для приміщення Департаменту обслуговування VIPклієнтів ПриватБанку, свідчать про його повну відповідність протипожежним нормам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.         Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – К.: Преса України, 1997 – 80 с.

2.         Закон України “Про Національний банк України” від 20.05.1999 р № 679–XIV // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу “Вісник Національного банку України) , 1999.–№7.–С. 3–23.

3.         Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р № 2121 – III // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу “Вісник Національного банку України) , 2001.–№1.–С.3–46.

4.         Закон України “Про підприємництво” від 07.02.1991 р. N698–ХII із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

5.         Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом “ від 14.05.1992 р. N2343–XII із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

6.         Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991р №1576–ХII // http: // www.rada.kiev.ua

7.         Закон України “Про підприємства” від 27.03.1991 р №887–ХII // http: // www.rada.kiev.ua

8.         Закон України "Про заставу" від 02.10.1992 р. №2654 із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

9.         Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5.04.2001 р. N 2346III із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

10.       Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. №888–XII із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

11.       Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р №322–VIII із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

12.       Закон України "Про охорону праці" від 14.10.1992 р №2694–XII із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

13.       Закон України “Про пожежну безпеку” від 17.12.1993 р. №3745–XII із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

14.       Положення НБУ “Про кредитування” від 28.09.1995 р. № 246 із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

15.       Постанова Правління НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні “ від 28.08.2001 р. № 368 із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

16.       Постанова Правління НБУ “Правила бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків“ від 25.09.1997 р. №316 із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

17.       Постанова Правління НБУ від 6.07.2000 р. № 279 про затвердження Положення “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

18.       Постанова Правління НБУ від 23.03.1999 р. №136 про затвердження Інструкції “Про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями” із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

19.       Постанова Правління НБУ від 10.06.1999 р. №280 про затвердження “Правила організації захисту електронних банківських документів” із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

20.       Вищий арбітражний суд України Роз’яснення від 06.10.94 р. N 02–5/706 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів” із змінами і доповненнями // http: // www.rada.kiev.ua

21.       Автоматизированные системы обработки финансово–кредитной информации / Под ред. проф. В.С. Рожнова. – М.: Финансы и кредит,1990.–250с.

22.       Автоматизированные информационные технологии в экономике: Учебник / Под ред. проф. Г.А.Титаренко. – М.: Компьютер, ЮНИТИ, 1998.254 с.

23.       Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. Е.Ф. Жукова– М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 471 с.

24.       Банки и банковское дело / Под ред. И.Т. Балабанова.– СПб Издательство "Питер", 2000. – 256 с. – (Серия "Краткий курс).

25.       Банковское дело: Учебник / Под ред. О.И.Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 227 с.

26.       Банківські операції: Підручник/ А.М.Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пуховкіна та ін.; За ред. д–ра екон. наук, проф. А.М.Мороза.–К.:КНЕУ, 2000.–384 с.

27.       Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала.–Тернопіль: Карт–бланш, 2001. –314 с.– (Серія "Банки і біржі").

28.       Банківський менеджмент: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів / О.Кириченко, І. Гіленко, А. Ятченко. – К.: Основи, 1999. – 671 с.

29.       Банковский портфель–3 (Книга менеджера по кредитам. Книга менеджера по расчетам. Книга менеджера по фондовим и трастовим операциям. Книга банковского бухгалтера и аудитора) / Отв. ред. Коробов Ю.И., Рубин Ю.Б., Солдаткин В.И. – М.: СОМИНТЕК, 1995. – 752 с.

30.       Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. –К.: Либідь, 1995. – 187 с.

31.       Васюренко О.В. Банквські операції: Навчальний посібник.–К.: Тво “Знання”, КОО, 2000. – 243 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

32.       Вступ до банківської справи / За ред. М.І. Савлука. – К.: Лібра, 1998. – 344 с.

33.       Вітлинській В., Наконечний Я., Пернарівський О. Концепції стратегії кредитного ризику // Банківська справа. – 2000. – №1 (31).– С.37–41.

34.       Волохов В. Підвищення ефективності кредитування шляхом розподілу функцій у кредитному процесі // Вісник Національного банку України.–2002. –№1.–С. 30–32.

35.       Гриджук Д.М., Олійник В.О. Забезпечення кредитних зобов'язань у діяльності банків. – К.: Істина, 2001. – 256 с.

36.       Голуб А., Семенюк Л., Смовженко Т. Гроші. Кредит. Банки. – Львів: "Центр Європи", 1997. – 206 с.

37.       Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б.С. Івасіва. – Тернопіль: Карт–бланш, 2000. –510 с.

38.       Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навчальний посібник / За ред. Б.Л. Луціва. – 2–ге вид., перероб. –Тернопіль: Карт–бланш, 2000. – 225 с.

39.       Галасюк В., Галасюк В. Оцінка кредитоспроможності позичальників: що оцінюємо? // Вісник Національного банку України. –2001. –№5.– С. 54–56.

40.       Галасюк В., Галасюк В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник Національного банку України. – 2001. – №9. – С. 54–57.

41.       Галасюк В., Галасюк В. Методика оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник Національного банку України. – 2002. – №2. – С. 39–45.

42.       Гладких Д. Основні тенденції розвитку кредитного ринку в Україні, або Колективний портрет українського позичальника // Вісник Національного банку України. – 2001. – №9. – С. 49–53.

43.       Гладущенко Д. Як оцінити заставу // Обрій ПІБ. –2002.– №1(41). – С.16–17.

44.       Голуб В.М. Концептуальні підходи до управління проблемними кредитами в комерційних банках // Вісник Національного банку України. – 2000. – №2.– С. 56–58.

45.       Грошовокредитна та банківська статистика // Бюлетень Національного банку України. – 2003. –№ 1. – С.79–115.

46.       Гончарова Н.В. Лізінг як форма ефективної підтримки малого підприємництва // Фінанси та кредит.–2002.–№2.–С.7–11.

47.       Долан Э.Дж., Кэмпбэл Г.Дж. Деньги, банковское дело и денежно–кредитная политика / Пер. с англ. В. Лукашевича. – М., 1991. – 844 с.

48.       Дзюблюк О.В. Проблеми управління банківським кредитним портфелем в умовах становлення ринкових відносин // Збірник наукових праць Т.6.– Суми: ВВП “Мрія–1” ЛТД, 2002. – С.160–167.

49.       Єрьоміна Н.В. Банківські інформаційні системи: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 220 с.

50.       Жидецький В.Ц., Джигирей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. Навчальний посібник. – Вид. 4–те, доповнене. – Львів: Афіша, 2000. – 350 с.

51.       Зіміна О.В. Моніторінг у процесі кредитівання // Збірник наукових праць Т.4.– Суми: ВВП “Мрія–1” ЛТД: Ініціатива, 2000. – С.271–277.

52.       Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит. – К.: “Видавництво Лібра” ТОВ, 1996. – 234 с.

53.       Івасів Б., Клапків М. Економічний зміст та форми страхування кредитів // Вісник Національного банку України. – 1998. – № 5 – С. 42–46.

54.       Информационные технологии в экономике / Под ред. В.В.Дика. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 184 с.

55.       Карманов Є.В. Банківське право України: Навчальний посібник. – Харків: Консум, 2000. – 464 с.

56.       Карпов А.В. Психология принятия управленческих решений / Под ред. д–ра психол. наук, академика РАО, проф.. В.Д.Шандрикова. – М.: Юрист, 1998. – 234 с.

57.       Ковальчук А.Т. Банківський кредит: правові засоби повернення – К.: Т–во "Знання", КОО, 2001. – 150 с.

58.       Коваленко В.В. Особливості кредитування підприємств і організацій у сучасних умовах // Фінанси України. – 1998. – № 10. – С. 84–88.

59.       Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств: Навчальний посібник. – К.: Видавничий дім "Скарби", 2001. – 234 с.

60.       Кредитний ризик комерційного банку: Навчальний посібник / В.В. Вітлинський, О.В. Пернарівський, Я.С. Наконечний, Г.І.Великоіваненко; За ред. В.В. Вітлинського. – К.: Т–во "Знання", 2000. – 251 с.

61.       Карлин Т.Р. Макмин А.Р. Анализ финансовнх отчетов (на основе ОААР): Учебник. – М.: ИНФРА–М, 1999. – 448 с.

62.       Карагадова О., Распутіна Л. Проблеми оптимізації структури кредитного портфеля комерційного банку// Банківська справа. – 2000. – №2 (32).– С.29–33.

63.       Кіндрацька Л. Формування і використання резервів під кредитні ризики та методика обліку цих операцій у комерційних банках України // Банківська справа. – 2000. – №3 (33). – С.33–38.

64.       Компанієць С. Місія українських банків – кредитувати економіку // Вісник Національного банку України. – 2000. – №8. – С. 44–50.

65.       Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навчальний посібник. –К.: Т–во "Знання", 2000. –215 с.

66.       Лайко П.А., Ляшенко Ю.І. Фінансові угоди: Навч.посіб. – К.: “ДІЯ”, 2000. – 102 с.

67.       Лобода Д.П. Методологічні основи управління ризиками в комерційних банках // Збірник наукових праць Т.6.– Суми: ВВП “Мрія–1” ЛТД, 2002. – С.238–243.

68.       Облік та аудит у комерційних банках. / А.М. Герасимович, Т.В. Кривов'яз, О.А. Мазурін та ін.; За ред. д–ра екон. наук, проф. А.М.Герасимовича. – Львів: "Фенікс", 1999. –512 с.

69.       Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук, Я. Грудзевич, М. Вознюк. – 2–ге вид., доповн. – Львів: ЛБІ НБУ, 2001. – 342 с.

70.       Ольшаный А.И. Банковское кредитование: российский и зарубежный опыт: предоставление кредита, обеспечение возврата, предупреждение преступлений. – М.: РДЛ, 1997. –352 с.

71.       Основи банковского менеджмента / Под ред. О.И.Лаврушина. –М.:ИНФРА–М, 1995. – 216 с.

72.       Основы банковского дела / Под ред. д.э.н. А.Н.Мороза. – К.: Знание, 1994. – 342 с.

73.       Олійник Д.І. Управління ліквідністю комерційного банку та оптимізація фінансового результату // Вісник Національного банку Украіни.–2001.–№8.– С. 28–29.

74.       Орел Д.В. Проблемні кредити комерційних банків: основні передумови виникнення та заходи впливу // Фінанси та кредит.–2002.–№12.–С. 48–53.

75.       Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. – М.: Аланс, 1997.–275 с.

76.       Полфреман Д., Форд Ф. Основи банковского дела. – М.: ИНФРА – М, 1996.–624 с.

77.       Папуша А. Правова основа банківського кредитування // Вісник Національного банку України. – 2000. – №12. – С. 35–40.

78.        Пуховкіна М. Клименко В. основні напрями регулювання кредитного ризику// Вісник Національного банку України. – 1999. – №5. – С. 49–53.

79.       Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Навчальний посібник. – К.:КНЕУ, 1999.–280 с.

80.       Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційні системи уфінансово–кредитних установах: Навч. посібник. – 2–ге вид., перероб. ідоп. – К.: КНЕУ, 2001. – 239 с.

81.       Роуз Питер С. Банковский менеджмент / Пер. с англ. со 2–го изд. – М.: "ДелоЛТД", 1995.–768 с.

82.       Распутіна Л. Формування кредитного портфеля комерційного банку з урахуванням ризику// Банківська справа. – 1999. – № 4 (28). – С. 36–42.

83.       Рябініна Л. Теорія і практика кредитних відносин в Україні // Вісник Національного банку України. – 2002. – №1. – С. 26–29.

84.       Річний звіт ПриватБанку // http: // www.privatbank.ua

85.       Ситник В.Ф., Писаревська Т.А., Єрьоміна Н.В., Краєва О.С. Основи інформаційних систем: Навч. посібник / За ред. В.Ф. Ситника. – К.: КНЕУ, 1997.–252 с.

86.       Синки Дж. Управление финансами в коммерческих банках. – М.: Саtallаху, 1994.–893 с.

87.       Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Сало І.В., Кандибка О.М., Савченко А.С., Бірюков А.В. Економічна інформатика. – Суми: Видавництво “Слобожанщина”, 2000. – 260 с.

88.       Стубайло Т. Основні напрямки кредитної політики комерційних банків // Банківська справа. – 2002. – №2 (26). – С. 43–48.

89.       Тимоти У. Кох. Управление банком / Пер. с англ. в 5–ти книгах, 6–ти частях. Часть V. –Уфа: Спектр, 1993. – 192 с.

90.       Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. – М.: ИПУ "Вазар–Ферро", 1994. – 320 с.

91.       Финансы, денежное обращение и кредит: Учебник / Под ред. В.К. Сенчагова, А.И Архипова. – М.: Изд–во "Проспект", 2000. – 496 с.

92.       Чайковский Я.І. Перспективи розширення та розвитку видів банківського кредиту // Збірник наукових праць; Т.6. – Суми: ВВП “Мрія–1” ЛТД, 2002. – С.211–216.

93.       Чайковский Я.І. Напрямки удосконалення кредитних відносин комерційних банків з підприємствами та організаціями // Збірник наукових праць; Т.4.– Суми: ВВП “Мрія–1” ЛТД, 2002. – С.195–202.

94.       Ющенко В.А., Савченко А.С., Цокол С.Л., Новак І.М., Страхарчук В.П. Платіжні системи. – К.: Національний банк України, 1998. – 254 с.