Принципи трудового права

Принцип свободи праці

Пр

зацікавл

инцип матеріальної

ності в результатах праці

Принцип рівності в галузі праці

Принцип безпеки праці

Принцип договірного х

характеру

Принцип участі профспілок і трудових колективів у вирішенні питань, пов'язаних з умовами праці

праці

Принцип визначеності т

рудової

Принцип вільного об'єднання для здійснення захисту своїх прав і свобод

функції

Принцип стабільності т

трудових

Принцип матеріального

відносин

настання смерті

Рис. 3.1. Принципи трудового права

На думку Н. Б. Болотіної і Г. І. Чанишевої, необхідно назвати і такий принцип трудового права, як недопущення погіршення стано­вища працівника щодо рівня, передбаченого законодавством (ст. 9, 9-1 КЗпП), і принцип соціального партнерства. Принцип, згідно з яким договори про працю не можуть погіршувати становища пра­цівників порівняно із законодавством України, — це основний прин­цип, що має універсальний характер. Принцип соціального парт­нерства як принцип міжнародно-правового регулювання праці на­був поширення і в Україні1.

Основні принципи трудового права за їх спрямованістю можна поділити на три групи.

До першої групи входять принципи, що визначають правове регу­лювання застосування праці з огляду на міжнародно-правове регу-

' Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2001. — С. 89.

52

лювання праці — забезпечення основних прав свобод людини і гро­мадянина (рис. 3.2)

Принципи, що визначають

правове регулювання ринку

праці та зайнятості

Забезпечення свободи праці

та зайнятості, заборона примусової й обов'язкової праці

Забезпечення права на працю,

на захист від безробіття,

на сприяння у працевлаштуванні,

на допомогу при безробітті

Забезпечення рівності трудових прав громадян України

Рис. 3.2. Принципи, що визначають правове регулювання ринку праці

та зайнятості

Принцип забезпечення свободи праці закріплений у ст. 43 Консти­туції України і реалізується у нормах інститутів працевлаштування та трудового договору (починаючи з виникнення трудових відносин і закінчуючи їх припиненням). Свобода праці виявляється у добро­вільному, свідомому обранні конкретної форми застосування праці. Тільки громадянин визначає, де йому застосувати свої знання та здібності. Свобода праці означає і право взагалі не займатися трудо­вою діяльністю. Незайнятість громадян не може бути підставою для притягнення їх до відповідальності. Принцип забезпечення свободи праці — це сукупність таких можливостей громадянина як суб'єкта трудового права (рис. 3.3).

1. Можливість отримати роботу і бути працівником організації будь-якої форми власності конкретизується в інститутах працевлаш­тування й трудового договору. Конвенція МОП "Про політику в га­лузі зайнятості" № 122 (1964 р.) передбачає активну політику, спря­мовану на здійснення повної, продуктивної і вільно обраної зайня­тості. Сприяння державними службами зайнятості у виборі підходя­щої роботи й працевлаштуванні — засіб забезпечення свободи пра­ці. Право на працю визнається за кожною людиною, що означає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина для себе обирає чи на яку погоджується.

53

Зміст принципу забезпечення свободи праці

Можливість отримати роботу

і бути працівником організації

будь-якої форми власності

Можливість реалізувати здатність

до праці у безпечних для здоров'я умовах праці

Можливість отримати підхожу роботу

Можливість при звільненні,

безробітті мати сприяння

у працевлаштуванні

Можливість вільно обирати рід заняття та професію

Можливість вимагати захисту

права на працю через відповідні органи

Рис. 3.3. Зміст принципу забезпечення свободи праці

2.             Можливість отримати підходящу роботу. За нинішнього без­

робіття деякі громадяни не можуть реалізувати можливість отрима­

ти бажану роботу.

Підходяща робота — це робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевос­ті, де він живе. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який осо­ба мала за попереднім місцем роботи з урахуванням її середнього рів­ня, що склався в галузі. Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, що потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робо­та (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує про­фесійної підготовки. Для громадян, котрі бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, підходящою вважається робота за спеціальністю, що потребує попередньої пере­підготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості цього — інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю)1.

3.             Можливість вільно обирати рід заняття та професію. Громадяни

можуть реалізувати право на працю, що дає можливість заробляти на

життя працею, яку вони вільно обирають, або на яку вільно погоджу­

ються. Громадянин має право не вступати у трудові відносини і в цьо­

му разі на нього не поширюються принципи трудового законодавства.

1 Див.: ст. 7 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. 54

Можливість реалізувати здатність до праці у безпечних умовах

(права на належні, безпечні й здорові умови праці).

Можливість при звільненні та безробітті на сприяння у праце­

влаштуванні. Держава створює умови для повного здійснення громадя­

нами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та

роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного

навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних

потреб. У випадку незайнятості з незалежних від особи причин їй га­

рантується право на матеріальне забезпечення відповідно до закону1.

Можливість захисту права на працю. Відповідно до ст. 43 Кон­

ституції України громадянину гарантується захист від незаконного

звільнення. Працівник має можливість вимагати захисту прав і сво­

бод через відповідні органи.

Принцип свободи праці доповнюється принципом заборони при­мусової праці та принципом свободи трудового договору, пов'яза­ного з принципом визначеності трудової функції.

Заборонена примусова або обов'язкова праця2. Заборонений будь-який примус виконувати роботу під загрозою застосування покаран­ня (примусового впливу), в тому числі:

для підтримання трудової дисципліни;

для покарання за участь у страйку;

як метод мобілізації й використання робочої сили для потреб

економічного розвитку;

як засіб політичного впливу, виховання, чи покарання за по­

літичні погляди або ідеологічні переконання, протилежних установ­

леній політичній, соціальній або економічній системі;

як міра дискримінації за расовою, соціальною і національною

ознаками або віросповідання3.

Не вважається примусовою працею:

військова чи альтернативна (невійськова) служба;

робота, необхідна в надзвичайних обставинах, тобто у випад­

ках оголошення надзвичайного чи воєнного стану, під час пожеж,

1              Див.: Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на

випадок безробіття" від 2 березня 2000 р.

2              Див.: Конвенцію МОП № 29 "Про примусову чи обовязкову працю" та № 105 "Про

скасування примусової праці".

3              У Трудовому кодексі РФ визначено, що примусовою працею є також невиконання

роботодавцем обов'язку щодо несвоєчасної виплати заробітної плати, зокрема не у

повному розмірі, а також виконання роботи працівником, яка загрожує його життю

та здоров'ю.

55

повеней, голоду, землетрусів, а також в інших випадках, що ставлять під загрозу життя або нормальні життєві умови всього або частини населення;

3) робота, виконувана внаслідок вироку суду, що набрав чиннос­ті під наглядом державних органів, відповідальних за дотримання законодавства при виконанні судових вироків.

Кожна з означених можливостей змісту права на працю забезпечу­ється конкретними нормами інститутів трудового права (працевлашту­вання, трудового договору, оплати праці, охорони праці, трудових спо­рів, нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю).

Юридичними гарантіями права на працю є:

1)             заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу

(ст. 22 КЗпП);

установлений порядок в укладенні, зміні й припиненні трудо­

вого договору (ст. 24, 31, 36 та інші КЗпП);

недійсність умов договорів про працю, які погіршують стано­

вище працівників (ст. 9 КЗпП).

Принцип забезпечення свободи праці стосується всіх суб'єктів трудо­вого права. Зміст цього принципу виявляється у вільному вираженні во­лі суб'єктів щодо укладання, зміни і припинення трудового договору.

Свобода праці не сумісна з дискримінацією у сфері праці. Прин­цип недопущення дискримінації у сфері праці, зайнятості — один із ос­новних принципів трудових відносин. Забезпечення рівності трудо­вих прав громадян (рівність у трудовій правосуб'єктності) конкрети­зується у всіх інститутах трудового права. Конвенція МОП №111 (1958 р.) "Про дискримінацію у сфері праці та зайнятості" передба­чає викорінення всякої дискримінації у праці й зайнятості. Кожний має рівні можливості в реалізації своїх трудових прав. Рівноправ­ність, яка ґрунтується на суспільній рівності всіх людей, означає, що кожному громадянинові надаються рівні з іншими юридичні можли­вості у сфері праці.

В Україні забезпечується рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релі­гійних переконань, роду й характеру занять, місця проживання та ін­ших обставин (ст. 2-1 КЗпП). Відповідно до Конституції України та ст. 22 КЗпП не допускається будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні,

56

зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника мо­жуть встановлюватися законодавством України, що обумовлено особливостями трудової діяльності працівників. Не є дискриміна­цією обмеження, обумовлені турботою держави щодо осіб, які пот­ребують соціального і правового захисту. Не розглядається як дис­кримінація заборона приймати на роботу без обов'язкового медич­ного огляду осіб, які не досягли 18 років, а також осіб у випадках, ус­тановлених КЗпП чи законами України.

Порушення принципу про заборону дискримінації у сфері праці є підставою для звернення до суду щодо усунення дискримінації. Збит­ки, заподіяні особі дискримінацією у сфері праці, підлягають від­шкодуванню. Дискримінацією у сфері праці є також оплата праці працівників, що не відповідає їхній посаді й кваліфікації (має бути відшкодована різниця у заробітній платі). Можлива також компен­сація моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з допуще­ною щодо нього дискримінацією.

До основних принципів правового регулювання відносин та ін­ших безпосередньо пов'язаних з ними відносин належить і принцип договірного регулювання відносин, що є предметом трудового пра­ва, — працівників, роботодавців та їх об'єднань.

Принцип захисту трудових прав і свобод працівників здійснюєть­ся в різних формах:

установлення відповідальності роботодавця за порушення зако­

ну чи інших нормативно-правових актів;

створення спеціальних органів за державним наглядом і кон­

троль за дотриманням трудового законодавства;

відшкодування збитків, заподіяних працівникові у зв'язку з ви­

конанням ним трудових обов'язків;

судовий захист трудових прав працівників і вирішенням колек­

тивних трудових спорів.

Принципом трудового права є виконання взаємних зобов'язань сторін трудових відносин.

До другої групи входять принципи, які визначають рівень умов праці й охорони трудових прав працівників (рис. 3.4).

57