3.3. Зміст основних принципів трудового права

У ст. 2 КЗпП визначені основні трудові права працівників, кон­кретизується право громадян України на працю, проголошене Кон­ституцією України — тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє праце­влаштуванню, підготовці й підвищенню кваліфікації, а за необхід­ності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних внаслідок пере­ходу на ринкову економіку.

Принцип свободи трудового договору виражає сутність норм, які регулюють укладання трудового договору, підставою виникнення, зміни і припинення трудового договору. Свобода укладання трудо­вого договору про роботу може бути реальною тоді, коли базується на праві на працю. Право на працю містить здатність до праці, що забезпечує особі саме таку роботу. Об'єктом обов'язку, що випливає з права на працю, є держава, яка сприяє громадянину в наданні ро­боти відповідно до законодавства; в разі відсутності підхожої для громадянина роботи виплачується грошова компенсація у розмірах і порядку, визначеному законом. Законодавство про працю визна­чає, що трудові відносини виникають за взаємною згодою сторін. Трудовим договором визначаються умови застосування праці, вза-

60

ємні права й обов'язки. Чинним законодавством забороняється не-обґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Зазначимо, що в тривалості й стабільності трудових відносин ви­являється гарантія зайнятості працюючих. Стабільність трудових відносин забезпечується тим, що роботодавець може змінити умови трудового договору лише за наявності на те згоди працівника, а ро­зірвати трудовий договір — тільки за наявності підстав, передбаче­них у законі. Законодавство про працю України спрямоване на фор­мування стабільних трудових відносин.

Для працівника свобода укладання трудового договору означає можливість обирати собі місце і вид роботи з урахуванням власних інтересів. Для роботодавця свобода трудового договору означає можливість вибрати з-поміж інших найпридатнішого з точки зору ділових і кваліфікаційних якостей працівника.

Принцип визначеності трудової функції працівника виявляється у встановленні трудової функції в договірному порядку, а конкретна форма застосування праці працівника визначається волею, вільним волевиявленням самого працівника і роботодавця. Умова про тру­дову функцію, що виконуватиметься працівником, — це основа трудового договору. Він не може вважатися укладеним, якщо сторо­ни не домовляться щодо професії, спеціальності, кваліфікації чи по­сади працівника. У КЗпП закріплюється принцип договірного харак­теру трудових відносин і визначеності трудової функції, яка викону­ється працівником. Право на працю працівники реалізують шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в уста­нові, організації або з фізичною особою. При укладанні трудового договору робота, що виконується працівником (трудова функція), визначається угодою сторін трудового договору (ст. 21 КЗпП).

У КЗпП визначається принцип стабільності трудових відносин — трудові відносини можуть припинятися лише з підстав, передбаче­них законом (ст. 36—41 та 45 КЗпП).

В Україні виключається будь-яка форма примусу до праці (прин­цип свободи праці). Так, громадяни України вільно обирають види діяльності, не заборонені законодавством, у тому числі й не пов'яза­ні з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце робо­ти відповідно до своїх здібностей. Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених за­конодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є під-

61

ставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності1.

Закріплено добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності, безплатне сприяння у виборі підходящої роботи й пра­цевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб всіма доступни­ми засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку2.

Закріплено принцип участі трудових колективів чи їх представ­ницьких органів у встановленні умов праці та здійсненні контролю за дотриманням законодавства про працю3.

Закріплено принцип матеріальної зацікавленості працівників у нас­лідках своєї праці, принцип договірного регулювання праці, що здій­снюється на основі системи угод, які укладаються на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях4.

Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачува­ні відпустки. Закон встановлює державні гарантії права на відпуст­ки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для ви­ховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та ін­тересів, всебічного розвитку особи. Право на відпустки мають гро­мадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підпри­ємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудо­вим договором у фізичної особи5.

Основні положення щодо реалізації конституційного права гро­мадян на належні, здорові й безпечні умови праці в процесі трудової ді­яльності визначені законом, який відображає принцип безпеки праці, за участю відповідних державних органів регулює відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та вироб­ничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охоро­ни праці в Україні6.

1              Див.: ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р.

2              Див.: ст. 4 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р.

3              Див.: Закон України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р.

4              Див.: Закон України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р.

5              Див.: Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р.

6              Див.: Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р.

62

Принцип участі трудових колективів і професійних спілок у вирі­шенні питань, пов'язаних з умовами праці, здійсненні контролю за дотриманням законодавства про працю. Правове регулювання умов праці здійснюється централізованим і локальним методами. За допо­могою локального регулювання конкретизується загальна норма з урахуванням специфіки конкретної організації. Умови праці в орга­нізації встановлюються за допомогою різних правових форм: колек­тивного договору, положеннями про преміювання, правилами внут­рішнього розпорядку та іншими угодами. Локальні норми, які погір­шують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Принцип участі трудових колективів і професійних спілок у вирі­шенні питань встановлення умов праці доповнюється наданням їм права здійснювати контроль за дотриманням чинного законодавст­ва про працю, зокрема — встановлених умов праці. КЗпП визначені повноваження виборного органу профспілкової організації та тру­дового колективу на підприємстві, установі, організації1. Цей прин­цип охоплює право на індивідуальні та колективні трудові спори, включаючи право на страйк, які визначені в інституті трудових спо­рів. Контрольні функції за дотриманням законодавства про працю здійснює й трудовий колектив за допомогою комісії з трудових спо­рів (КТС). Вона є первинним органом, що вирішує трудові спори в організаціях, де працює не менше 15 чоловік2.

Принципи лежать в основі правового регулювання усіх видів тру­дових відносин, пронизують трудове право, є керівними положення­ми чинного трудового законодавства. Наявність принципів трудо­вого права не виключає диференціацію у правовому регулюванні ок­ремих видів трудових відносин. Диференціація обумовлюється особ­ливостями застосування праці в різних галузях господарювання, ор­ганізацією праці, характером виробництва тощо. Одна з істотних рис правового регулювання праці в Україні — єдність принципів та їх диференціація.

Основні принципи правового регулювання трудових і безпосе­редньо пов'язаних із ними відносин такі:

свобода праці;

право на працю, яку кожен може вільно обирати або на яку доб­

ровільно погоджується, включаючи право розпоряджатися своїми

1              Див.: ст. 247, 252-1 КЗпП.

2              Див.: ст. 224 КЗпП.

63

здібностями й обирати професію і рід занять; право на захист від без­робіття й сприяння у працевлаштуванні;

право на справедливі умови праці, зокрема,  право на умови

праці,    що відповідають вимогам безпеки, гігієни, передбачають

право на відпочинок, включаючи обмеження робочого часу, надан­

ня щоденного відпочинку, вихідних і святкових днів, оплачуваної

щорічної відпустки;

заборона примусової або обов'язкової праці й дискримінації в

сфері праці;

право на справедливу заробітну плату,  що забезпечує життя,

гідне людини, для неї самої та її сім'ї — принаймні не нижче уста­

новленого законом мінімального розміру, а також право на одер­

жання заробітної плати своєчасно й у повному розмірі;

право на професійну підготовку й перепідготовку;

рівність прав і можливостей працівників, а також забезпечення

рівних можливостей працівникам без жодної дискримінації в просу­

ванні по роботі з урахуванням продуктивності праці, кваліфікації й

стажу роботи зі спеціальності;

право працівників і роботодавців на об'єднання для захисту

своїх прав і інтересів, включаючи право працівників створювати

професійні спілки і вступати до них, а також право на участь праців­

ників, роботодавців, їхніх об'єднань у договірному регулюванні

трудових і безпосередньо пов'язаних із ними відносин;

право працівників на участь в управлінні організацією у перед­

бачених законом формах;

право на компенсацію шкоди, заподіяної працівникові у зв'яз­

ку з виконанням ним трудових обов'язків;

встановлення державних гарантій, які забезпечують визнання,

дотримання і захист прав працівників і роботодавців,   здійснення

державного нагляду та контролю за їх дотриманням, забезпечення

права кожного на захист державою його прав і свобод, зокрема в су­

довому порядку;

право на вирішення індивідуальних і колективних трудових спо­

рів, включаючи право на страйк, у порядку, встановленому законом;

право роботодавця вимагати від працівників виконання трудо­

вих обов'язків і дбайливого ставлення до майна, а також право пра­

цівників   вимагати   від роботодавця дотримання його обов'язків

стосовно працівників, законодавства про працю й інших актів, що

64

містять норми трудового права. Зокрема — право представників працівників здійснювати профспілковий контроль за дотриманням законодавства про працю й інших актів, що містять норми трудо­вого права.

Контрольні питання

Яке значення основних правових принципів і трудового права

зокрема?

Система основних принципів трудового права.

Зміст основних принципів трудового права.

Як співвідносяться основні принципи трудового права з основ­

ними правами громадян?

Теми рефератів

Основні принципи міжнародно-правового регулювання праці.

Основні принципи трудового права України.

Принципи трудового права у законодавстві Російської Федерації.