4.2. Громадяни (працівники) як суб'єкти трудового права

Як суб'єкт трудового права громадянин має володіти фактичною здатністю до праці. Ця властивість залежить від фізичних і розумо­вих можливостей, якими володіє особа і які вона виявляє, займаю­чись певною трудовою діяльністю.

Фактична здатність до праці й здатність до праці як правова ка­тегорія (трудова правосуб'єктність) — поняття нетотожні. Фактична здатність до праці виникає значно раніше, визначає трудову право­суб'єктність і лежить в її основі.

Чинне законодавство про працю розрізняє такі категорії громадян як суб'єктів трудового права та види їх правового статусу (рис. 4.4).

Правовий статус громадян як суб'єктів трудового права єдиний, але щодо юридичних гарантій основних конституційних трудових

 

 

 

Категорії громадян як суб'єктів трудового права

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Працівники (робітники та службовці)

 

Підприємці. Роботодавці

 

Працюючі власники майна

Рис. 4.4. Громадяни як суб'єкти трудового права

прав має свої особливості. Наприклад, правовий статус жінок, не­повнолітніх, інвалідів, державних службовців1.

Правовий статус громадянина як суб'єкта трудового права від­різняється від правового статусу працівника організації. Громадяни стають суб'єктами відносин трудового права ще до виникнення тру­дових відносин, коли вони шукають собі роботу.

Трудова правосуб'єктність громадян. Трудову правосуб'єктність громадян характеризують такі критерії (рис. 4.5).

1 Див.: гл. XII "Праця жінок" та XIII "Праця молоді" КЗпП.

69

 

Критерії, що характеризують трудову правосуб'єктність громадян

 

Віковий критерій

 

Вольовий критерій

 

Можливість і здатність до праці

 

Рис. 4.5. Критерії, що характеризують трудову правосуб'єктність громадян

Трудова правосуб'єктність громадян установлена чинним зако­нодавством про працю, як правило, виникає по досягненню грома­дянами шістнадцяти років (ст. 188 КЗпП). Це мінімальний вік, з яко­го допускається прийняття на роботу. Особливі умови прийняття на роботу установлені для осіб, які досягли п'ятнадцяти років, а також учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеці­альних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не зав­дає шкоди здоров'ю, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює.

Юридична природа вікового критерію трудової правосуб'єктнос-ті громадян полягає в тому, що неповнолітні, тобто особи, які не до­сягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівню­ються в правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток і деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Порушення норм права, що встановлюють вікові критерії трудо­вої правосуб'єктності, суперечить інтересам охорони праці неповно­літніх, тому трудові правовідносини з неповнолітніми підлягають припиненню.

Вольовий критерій — стан вольової здатності громадян до праці чи підприємницької діяльності.

Не можуть бути суб'єктами трудового права громадяни, визна­

ні судом недієздатними.

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в дер­

жавному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому

порядку недієздатними; мають судимість, несумісну з посадою; в ін­

ших випадках, встановлених законами України1.

1 Див.: ст. 12 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. 70

 

Зауважимо, що обмеження трудової правосуб'єктності може бути лише частковим і тимчасовим, воно допускається тільки у випадках, визначених законом.

Трудовим законодавством може визначатися й спеціальна право-суб'єктність та стан здоров'я працівника. Оцінка здатності до праці здійснює не громадянин, а держава, роботодавець, керівник органі­зації при укладанні трудового договору.

З отриманням статусу підприємця громадянин може мати і статус роботодавця — суб'єкта трудового права. Підприємництво може здійснюватись у двох формах:

самим власником майна;

суб'єктом, що управляє майном власника.

Відносини підприємця з управляючим регулюються договором. Трудова правосуб'єктність працюючих власників регулюється ци­вільним і трудовим правом України.

Основні трудові (статутні) права працівників закріплені в Кон­ституції України, у ст. 2 КЗпП. Основні обов'язки працівників визна­чені у ст. 139 КЗпП. До статутних прав та обов'язків працівника, що характеризують громадян як суб'єктів трудового права, належать такі (рис. 4.6).

Зазначені права та обов'язки, будучи статутними, стосуються всіх працівників — суб'єктів трудового права, але правовий статус пра­цівника має свої особливості залежно від виду трудового договору.

Права й обов'язки роботодавця у трудових відносинах з праців­ником здійснюються, як правило, керівником організації (директо­ром, виконавчим директором, президентом та ін.). Він діє відповід­но до законодавства про працю, інших нормативно-правових актів, установчих документів та укладеного з працівником договору.

Гарантії суб'єктивних прав1. Гарантії трудових прав подано на рис. 4.7.

Характерною особливістю юридичних гарантій трудових прав працівника є участь трудових колективів і виборних профспілкових органів у їх реалізації.

Значення гарантій трудових прав працівників показано на рис. 4.8.

' Під юридичними гарантіями необхідно розуміти встановлені чинним законодав­ством організаційно-правові засоби, за допомогою яких забезпечується здійснення суб'єктивних прав.

71

 

Статутні права та обов'язки працівників

 

Право на працю та відпочинок. Право на заробітну плату

 

Право на безоплатну професійну

підготовку, підвищення кваліфікації,

перепідготовку

 

 

 

Право на безпечні й здорові умови праці

 

Право на безоплатне підвищення кваліфікації та перепідготовку

 

 

 

Право на об'єднання в професійні спілки

 

Право на матеріальне забезпечення

за рахунок коштів соціального страхування

 

Працювати чесно й сумлінно.

Дбайливо ставитися

до майна роботодавця

Рис. 4.6. Статутні права та обов'язки працівників

Гарантії трудових прав працівника

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За змістом і способом здійснення

 

 

 

За цільовим призначенням

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матеріально-правові

 

 

Процесуальні

 

За реалізацією трудових прав

 

 

За охороною трудових прав

Рис. 4.7. Гарантії трудових прав працівників

Норми, що регулюють діяльність служби зайнятості, пов'язані з працевлаштуванням працівників, належать до типових гарантій ре­алізації права на працю. Гарантійну функцію охорони трудових прав виконують і норми, які регулюють можливість працівників за­хистити трудові права, звернувшись в органи, що вирішують трудо­ві спори.

72

 

Значення гарантій трудових прав працівників

 

 

 

 

 

 

 

Попереджують порушення зобов'язаним суб'єктом трудових прав

 

 

Визначають межі дії зобов'язаних осіб

 

 

 

 

Забезпечують можливість оскарження дій, що порушують трудові права

 

 

Забезпечують компенсацію матеріальної шкоди, викликаної їх порушенням

Рис. 4.8. Значення гарантій трудових прав працівників

Відповідальність за належне виконання своїх обов'язків. На прак­тиці відповідальність суб'єктів трудового права виявляється у пози­тивній та ретроспективній (негативній) відповідальності.

Позитивна відповідальність — це відповідальність за належне ви­конання суб'єктом своїх зобов'язань нині і в майбутньому.

Негативна відповідальність — відповідальність за вже вчинене, не сумлінне виконання суб'єктом своїх зобов'язань. Негативна від­повідальність полягає в тому, що суб'єкт трудового права — грома­дянин за порушення своїх обов'язків зобов'язаний нести тягар неви­гідних для нього наслідків, визначених правовими нормами.

Юридична відповідальність працівника як суб'єкта трудового права за трудове правопорушення може бути дисциплінарною, мате­ріальною, а для деяких категорій посадових осіб — адміністратив­ною (штраф).

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 26      Главы: <   10.  11.  12.  13.  14.  15.  16.  17.  18.  19.  20. >