1.3. Кримінальне право та суміжні галузі права

Кримінальне право як підсистема системи права України існує в нерозривному зв'язку з іншими галузями права. Цей зв'язок обумовлений тим, що кримінальне право здійснює охоро-нювальну функцію щодо тих суспільних відносин, які регулюєть­ся іншими галузями права (захист власності, виборчих, трудо­вих та інших особистих прав і свобод людини і громадянина тощо). Частина галузей права найбільш тісно "спілкується" з кримінальним правом і, отже, вони можуть бути віднесені до категорії суміжних галузей стосовно кримінального права. Та­кими є конституційне право, адміністративне право, криміналь­но-процесуальне право, кримінально-виконавче право, міжна­родне право тощо.

Норми конституційного права і насамперед Конституції як основного закону країни вимагають від кримінального права цілковитої відповідності й неможливості будь-якої розбіжності з положеннями конституційного права. Як ми бачили, на конс­титуційних положеннях базуються принципи кримінального права. Ці положення лежать в основі формулювань основних інститутів кримінального права (злочину, підстави криміналь­ної відповідальності, обставин, що виключають злочинність діяння, вимог до покарання і його призначення тощо).

Нормами Особливої частини кримінального права захищається конституційний устрій України, втілюється на практиці поло­ження про забезпечення прав і свобод людини як головного обо­в'язку держави, здійснюється захист усіх форм власності, громад­ського порядку, громадської безпеки, довкілля тощо.

Норми адміністративного права, що зведені у Кодекс Ук­раїни про адміністративні правопорушення (КАП), мають тісний зв'язок з кримінально-правовими нормами. Багато з них суміжні з нормами, що міститься в КАП. Різниця між ними полягає в ступені суспільної небезпеки, який у злочинах знач­но вищий, ніж в адміністративних деліктах. Детальне дослід­ження правопорушення дає підстави віднести його або до зло­чину, або до адміністративного проступку. Наприклад, суміжними є злочин "Порушення порядку заняття господарсь­кою та банківською діяльністю" (ст.  202 КК) і адміністратив-

9

ний проступок "Порушення порядку заняття підприємниць­кою або господарською діяльністю" (ст. 164 КАП), злочин "По­рушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами", (ст. 286 КК) і проступок "Перевищення водіями транспортних за­собів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання до­рожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху"(ст. 122 КАП).

Враховуючи реальну ситуацію з певними правопорушеннями, Верховна Рада може "перевести" окремі з них із одної якості в іншу, здебільшого повністю або частково декриміналізуючи певні діяння. Скажімо, КК 2001 року у ст. 286 та 296 значно звузив зміст злочинних діянь порівняно зі статтями 215 та 206 КК 1960 року, виключивши відповідно кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому легкі тілесні ушкодження, та за просте хуліганство, і, отже, розширив за рахунок цих діянь об'єм правопорушень в адміністративному праві.

Тісно пов'язані поміж собою кримінальне (матеріальне) і кри­мінально-процесуальне право. Для справедливого, побудовано­го на вимогах кримінального закону, вирішення питання про кримінальну відповідальність за конкретне діяння необхідна чітко й детально виписана процедура, що забезпечує всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи, яка порушена у зв'яз­ку з вчиненням цього діяння. Ці вимоги забезпечують норми кримінально-процесуального права, викладені у Кримінально-процесуальному кодексі (КПК). Застосовувати кримінально-пра­вові норми поза рамками норм КПК неможливо. Отже, хоча процесуальні норми виступають у якості форми відносно змісту, яким є норми кримінального права, без такої форми останні діяти не можуть. Порушення приписів, що містяться в нормах КПК, тягне для відповідних службових осіб відповідальність аж до кримінальної.

Тісний зв'язок існує між кримінальним і кримінально-виконав­чим, або пенітенціарним (від лат. poenitentiarius — спокутний) правом. Кримінальне право встановлює види і межі покарань, а також порядок їх призначення судом. Кримінально-виконавче право (його основу складає Кримінально-виконавчий кодекс — КВК) регулює порядок виконання вказаних в КК покарань. Суд

10

призначає вид і розмір покарання, яке, на його думку, забезпечить досягнення мети покарання (ч. 2 ст. 50 КК), але це досягнення можливе тільки на підставі норм кримінально-виконавчого пра­ва, які застосовують органи й установи, які це покарання вико­нують.

Зв'язок між кримінальним і міжнародним правом обумов­люється тим, що певні інститути, які мають кримінально-пра­вове значення, знаходять своє первісне визначення в нормах міжнародного права, точніше в тих міжнародних угодах, до яких приєдналася Україна. Згідно зі ст. 9 Конституції чинні між­народні договори, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою України, є частиною національного законодавства Ук­раїни.

Так, базуються на нормах міжнародного права статті КК, які визначають проблему кримінальної відповідальності осіб, що мають дипломатичну недоторканість (ч. 4 ст. 6 КК), екстрадиції (видачі) злочинців (ст. 10 КК), визнання злочинними деяких діянь (див., наприклад, злочини, передбачені статтями 438, 445 КК) тощо. Міжнародно-правове походження мають також норми, зазначенні в статтях 301, 442 КК та деяких інших.