§ 4. Національні акти іноземних держав про засади процесуального статусу іноземців та іноземних підприємств і організацій

Аналіз законодавчих актів держав СНД свідчить про те, що норми цивільного процесуального законодавства, які застосовують до вирішення спорів з "іноземним елементом", є переважно у нормативно-правових актах, правонаступниками яких ці держави себе визнали. Наприклад, у Російській Федерації чинним є Закон СРСР "Про правове становище іноземних громадян" від 24 червня 1981 р.1 Діючими залишилися норми Основ законодавства про шлюб та сім'ю 1968 p., зокрема про визнання документів, виданих органами іноземних держав (ст. 38). Вони відтворені у КпШС Російської Федерації. Основи цивільного судочинства Союзу РСР та союзних республік 1961 р. регулюють цивільні процесуальні права іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних підприємств й організацій (ст. 59, 60); визначення підсудності судам цивільних справ по спорах за участю іноземних громадяни, осіб без громадянства, іноземних підприємств та організацій, а також за умови, що хоч би одна зі сторін проживає за кордоном (ст. 60і); порядок заявления позовів до іноземних держав і юрисдикцію стосовно акредитованих дипломатичних представників іноземних держав (ст. 61); виконання доручень іноземних судів; порядок звернення з дорученнями до іноземних судів (ст. 62); виконання рішень іноземних судів та арбітражів (ст. 63). Норми вказаних Основ, а також Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про визнання і виконання в СРСР рішень іноземних судів і арбітражів"2 та постанови вказаного органу "Про заходи по виконанню міжнародних договорів СРСР про правову допомогу з цивільних, сімейних та кримінальних справ", прийняті 21 червня 1988 p., відтворено у ЦПК Російської Федерації.

Чинними у Російській Федерації є правила Кодексу торговельного мореплавства СРСР 1968 p., що мають цивільні процесуальні норми: про угоду сторін щодо передачі спорів за участю іноземних громадян чи організацій на розгляд іноземного суду чи арбітражу (ст. 16), про застосування правил міжнародних договорів (ст. 17), іа3

1              Відомості Верховної Ради СРСР. - 1981. - № 26. - Ст. 836.

2              Там само. - 1988. - № 26. - Ст. 427.

3              Відомості Верховної Ради СРСР. - 1968. - № 39. - Ст. 351.

365

Поступово приймаються нові нормативно-правові акти. Сьогодні Конституція Російської Федерації має норми про гарантії цією державою своїм громадянам захисту і заступництва за її межами; про права та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства у Російській Федерації.

Прийняті Основи законодавства Російської Федерації про нотаріат 1993 p., де перелічено нотаріальні дії, які можуть вчиняти консульські установи цієї держави. У цьому акті вирішено також питання про прийняття нотаріусом документів, складених за кордоном; забезпечення доказів для ведення справ у органах інших держав. Цивільні процесуальні норми, які регулюють відносини з "іноземним елементом", є в Законі Російської Федерації "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 7 липня 1993 р.: про діяльність арбітражу; визначення складу третейського суду, його компетенції; порядок провадження, визнання та виконання арбітражних рішень. Розділ V АПК Російської Федерації 1995 р. регламентує провадження по справах за участю іноземних осіб, що є новим у порівнянні з законодавством колишнього СРСР, а також України сьогодні. Чинним є Тимчасове положення про третейський суд для вирішення економічних спорів, затверджене постановою Верховної Ради Російської Федерації від 24 червня 1992 р. Усього в Росії діє близько 50 нормативно-правових актів тільки з питань арбітражного (третейського) розгляду. Майже усі вони були прийняті, починаючи з 1993 р. Загалом законодавство цієї держави має риси правонаступності стосовно законодавства колишнього СРСР. Водночас створюється власне законодавство. Така ситуація є характерною для усіх інших республік колишнього СРСР.

У багатьох державах "сім'ї континентального права" цивільні процесуальні норми, які застосовують до спорів з "іноземним елементом", знаходяться в спеціальних законах з міжнародного приватного права. Найновіші кодифікації міжнародного приватного права майже завжди мають значну кількість процесуальних норм. Розділи, які об'єднують ці норми, є, наприклад, у законах з міжнародного приватного права Швейцарії, Угорщини, Чехословаччини, Югославії, Туреччини. У деяких державах хоч і прийняті такі закони, але цивільні процесуальні норми містяться у галузевих актах, як, наприклад, у Республіці Польща. Найдетальніший із них — Закон з міжнародного приватного права та процесу Швейцарії 1987 р. Він регулює, зокрема, визначення компетенції суду, визнання та виконання рішень судів і інших органів іноземних держав. Окрему главу створюють норми про міжнародну арбітражну

366

підсудність. Загалом у цьому Законі процесуальні правила є майже у кожному з його 13 розділів.

В Указі (Декреті-законі) Президії Угорської Народної Республіки № 13 "Про міжнародне приватне право" 1979 р. є норми з питань компетенції угорського суду по розгляду позовів, які виникають із правовідносин з "іноземним елементом". Зазначено категорію справ, провадження по яких проводить виключно угорський суд, а також позови, не підсудні йому (гл. IX). Передбачено правила провадження в судах Угорщини, порядок зносин з іноземними судами чи іншими установами з метою надання правової допомоги чи виконання доручень і надання інформації про угорське право для забезпечення його дії за кордоном (гл. X). У цьому акті передбачено норми про визнання та виконання рішень, винесених іноземними судами; про взаємність щодо визнання та виконання рішень (гл. XI).

Закон з міжнародного приватного права та процесу Чехо-Словаччини 1963 р. має детальні правила про юрисдикцію, встановлення змісту іноземного закону (§ 53), ін. Його норми доповнив Закон від 4 грудня 1963 р. "Про арбітраж в міжнародних торгових відносинах і про виконання арбітражних рішень". Виокремлення норм про арбітраж у самостійний акт пояснюється особливостями провадження в арбітражі та значною кількістю норм, необхідних для регулювання питань, пов'язаних з цим. Про зазначене свідчить структура цього Закону. Його 36 параграфів об'єднані в розділи: 1) арбітражна угода; 2) арбітри; 3) позовна заява; 4) провадження; 5) арбітражне рішення; 6) мирова угода; 7) відміна арбітражного рішення; 8) підсудність; 9) постійні арбітражні суди; 10) стосунки з закордоном; 11) прикінцеві положення.

Закон колишньої СФРЮ "Про вирішення колізій між законом і нормами іноземного права у певних правовідносинах" 1982 p., що з деякими змінами чинний у Хорватії, Словенії, Сербії та Чорногорії, регулює компетенцію судів й інших органів країни у справах з "іноземним елементом", процесуальну дієздатність іноземців, врахування судом факту провадження в іноземному суді по тій же справі, забезпечення сплати іноземцями судових витрат (гл. 3); питання визнання та виконання іноземних судових і арбітражних рішень (гл. 4).

Частина друга Закону з міжнародного приватного права та процесу Туреччини 1982 р. також має процесуальні норми (ст. 27—45). Закон з міжнародного приватного права ФРН 1986 р. є одним з прикладів уніфікації процесуальних норм, оскільки його проект готувався у зв'язку з трьома іншими

367

проектами законів, прийняття яких зумовлювалося участю ФРН у різних договорах, зокрема, у двох Гаазьких конвенціях (про визнання та виконання рішень про аліменти і про право, застосовуване до аліментних зобов'язань від 2 жовтня 1973 p.). Враховувався також Договір ЄЕС про право, застосовуване до договірних зобов'язань 1980 р. Зазначені проекти законів і Конвенції стали складовою частиною Закону з міжнародного приватного права ФРН.

У більшості держав "сім'ї континентального права" цивільні процесуальні норми, що застосовуються до вирішення спорів з "іноземним елементом", містяться у цивільних процесуальних кодексах. Прикладом таких актів є ЦПК Болгарії (в редакції Закону від 31 березня 1983 p.), ЩІК КНР 1982 p. Кодифікація норм у ЦПК була використана й у НДР. Водночас існують інші акти, які регулюють питання арбітражного (третейського) розгляду. Наприклад, розгляд цивільних справ третейським судом у Болгарії регулює "Закон про міжнародний торговельний арбітраж" 1988 р.; у Німеччині — "Правила третейського суду DIS", Що діють з 1 січня 1992 р.; у Іспанії — Закон "Арбітраж" від 5 грудня 1988 р.

У латиноамериканських державах (Бразилії, Венесуелі та ін.) вказані норми є в конституціях, законах про правовий статус іноземців, цивільних процесуальних кодексах, інших актах. Часто це уніфіковані норми, оскільки вони грунтуються на положеннях міжнародного договору — Кодексу міжнародного приватного права від 25 листопада 1928 р. (інакше: Кодексу Бустаманте). Проекти кодексів з міжнародного приватного права, які розроблялися з 60—70 років у латиноамериканських державах, також мають цивільні процесуальні норми. Робота над проектами кодексів зумовлювалася необхідністю усунути прогалини в законодавстві, яке покликане регулювати відносини з "іноземним елементом", запровадити норми-тлумачення, упорядкувати законодавство, встановити ієрархію джерел міжнародного приватного права.

Результатом кодифікаційних робіт став Бразильський кодекс із застосування юридичних норм 1964 p., який, зокрема, має норми про визнання та виконання іноземних судових ріг шень. Проект закону, що містив норми міжнародного приватного права, було розроблено у Венесуелі 1963 р. й частково модифіковано 1965 р Але його норми вирішували тільки деякі проблеми міжнародного процесуального права. У 1974 р. Міністерство юстиції Аргентини схвалило проект кодексу, який складався із національного Закону з міжнародного приватного права й Закону з міжнародного процесуального ци-

368

вільного та торгового права. Відповідно до Закону з міжнародного процесуального цивільного та торгового права передбачено створення й функціонування у системі федеральної юстиції спеціальних судів для розгляду справ за участю "іноземного елемента". Закон регулює питання визнання та виконання судових рішень.

Отже, держави Латинської Америки, як і деякі європейські, здійснюють намір перемістити цивільні процесуальні норми, що застосовуються при вирішенні спорів з "іноземним елементом", які традиційно були у цивільних процесуальних кодексах та інших актах, до спеціальних законів з міжнародного приватного права.

Відомо, що у державах "сім'ї загального права" основним джерелом права є прецедент. Але для регулювання процесуальних питань, які виникають при вирішенні спорів з "іноземним елементом", приймаються нормативно-правові акти. Про* цесуальне законодавство у Великобританії, США та інших держав офіційно не кодифіковане, проте по-своєму систематизоване. Наприклад, у Великобританії останні три десятиріччя відзначаються прийняттям чималої кількості нормативних актів у сфері регулювання зазначених питань. Це зумовлено її участю у кількох Гаазьких конвенціях, вступом у "Спільний ринок", необхідністю імплементації у внутрішнє законодавство багатьох актів, прийнятих ЄС. Таким чином, нормативно-правові акти Великобританії значною мірою уніфіковані. Це Закони про визнання судових рішень про розлучення та роздільне проживання подружжя 1971 р., про виконання рішень по аліментах 1972 р., про арбітраж 1975 р. та про докази при здійсненні судочинства у інших юрисдикціях 1975 р. Норми Акту про імунітет держави 1978 р. уніфіковані відповідно до Європейської конвенції про імунітет держави 1972 р.

Надзвичайно складним є цивільне процесуальне законодавство США, оскільки федеральне право та право штатів є досить різноманітним. Джерелами міжнародного цивільного процесуального права цієї держави, як і тих, чиї юридичні системи засновані на принципах "загального" права, є закони, підзаконні акти, прецеденти. У Конституції США 1787 p. вказано, що Конституція і закони США, видані на її підставі, а так само договори, які укладаються від імені федерації, вважаються вищим правом країни. Суди кожного штату повинні враховувати ці акти, навіть якщо їх законодавством встановлено інші положення (розд. 2 ст. VI). Питання міжнародного цивільного процесу, зокрема норми про визначення процесуальної дієздатності фізичних і юридичних осіб, врегульовані у

369

Федеральних правилах цивільного процесу для районних судів США 1938 р. та нормативно-правових актах штатів. Як федеральне законодавство, так і законодавство штатів визначає підвідомчість та підсудність справ, у т. ч. за участю іноземних держав, їх громадян чи підданих, якщо позов заявляють у США Звід законів, який періодично видається у цій державі з 1926 p., регулює й актуальне для нєї питання так званої "конкуруючої юрисдикції", тобто допустимості розгляду деяких видів позовів судами штатів чи федерації за вибором позивача (розд. 28 § 1441—1444). Загалом цивільне процесуальне законодавство СІЛА, через федеративний устрій, більше, ніж законодавство інших держав, потребує уніфікації. Нею займається Американський інститут права та Національна конференція уповноважених по створенню єдиних законів. Наприклад, Американський інститут права з 1923 р. сприяє кодифікації нормативних актів. Хоч ці збірники формально не мають юридичної сили, проте вони є авторитетним джерелом для суддів, які здійснюють правосуддя.

Національна конференція уповноважених по створенню єдиних законів, що діє при Конгресі США з 1892 p., залучає до роботи з уніфікації законодавства представників різних штатів. Ця конференція розробляє акти та рекомендує штатам розглянути їх та затвердити. Завдяки цій інституції поширення отримали: єдині правила про докази, про рішення за позовами про визнання, про суддівську обізнаність у сфері іноземного права, про колізійні питання в цивільному процесі та інші. Міжнародні комерційні спори регулює Закон про арбітраж США, яким керуються комерційні арбітражі цієї держави. Головна арбітражна установа США — Американська арбітражна асоціація у своїй діяльності використовує Регламент комерційного арбітражу, доповнений "Додатковими процедурами міжнародного комерційного арбітражу".

Прецеденти у цивільному судочинстві мають менше значення, ніж законодавство. Але недооцінювати їх не можна. За загальним правилом, рішення, прийняті судами одного штату, не можуть бути прецедентами у інших. Водночас прецеденти враховуються у інших штатах, коли мова йде про застосування законів стосовно підсудності цивільних справ.

Цивільні процесуальні закони США, зокрема перший ЦПК штату Нью-Йорк 1848 p., вплинули на формування законодавства Англії, Індії, Шрі-Ланки, інших держав, що використовували "загальне" право.

Цивільне процесуальне законодавство держав Африки формувалося під впливом правових джерел їх метрополій. Оскіль-

370

ки у цих державах приймають закони (кодекси) з певних питань (наприклад, про правове регулювання іноземних інвестицій), у них передбачають, зокрема, норми про арбітражний (третейський) розгляд.