2.2. ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

Принципи приватного права. Ці принципи є одночасно і принци­пами МПрП. Вище підкреслювалося, що для приватноправових відносин характерним є приватний, егоїстичний інтерес їх сторін, а також те, що ринок із властивими його учасникам егоїстичними прагненнями вимагає визнання приватного права. Наголошувалося також, що поки існуватиме ринок, збережеться і приватне право. Водночас ніякий ринок не функціонуватиме, якщо ці егоїстичні інте­реси не будуть моральними. Тому моральність, справедливість, доб­росовісність та розумність є найважливішим принципом сфери при­ватного права. Його можна назвати принципом "незловживання" цивільними правами.

Цивільні права, зазначається у ЦКУ, особа здійснює у межах, регламентованих договором або актами цивільного законодавства. При реалізації своїх прав вона повинна утримуватися від дій, які мог­ли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або куль­турній спадщині. Не допускаються дії особи, вчинені з наміром завда­ти шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна дотримуватися мораль­них засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання моно­польним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недотримання особою при здійсненні своїх прав наведених вище вимог суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші важелі, визначені законом (ст. 13 ЦКУ "Межі здійснення цивільних прав". Такі самі вимоги зазначено і в розділі, прис­вяченому власності, та в інших.

77

Чинний Земельний кодекс України містить спеціальний розділ "Добросусідство", зміст якого розкриває ст. 103:

власники та землекористувачі земельних ділянок повинні ви­

бирати такі способи їх використання відповідно до цільового приз­

начення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних

ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення,

неприємні запахи, шумове забруднення тощо);

власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані

не використовувати їх способами, які не дають змоги власникам,

землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх

за цільовим призначенням (неприпустимий вплив);

власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані

співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав

на землю кожного з них та використання цих ділянок із запроваджен­

ням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільсько­

господарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок,

раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлен­

ня, зберігання межових знаків тощо).

Детально зміст добросусідських (моральних) відносин розкри­то у статтях: "Попередження шкідливого впливу на сусідню зе­мельну ділянку" (ст. 104); "Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і коренів дерев" (ст. 105); "Обов'язки щодо визначен­ня спільних меж" (ст. 106); "Спільне використання межових споруд " (ст. 108); "Використання дерев, які стоять на межі земельних діля­нок" (ст. 109) та ін.

Інші принципи приватного права відображено у ст. З ЦКУ "За­гальні засади цивільного законодавства". Такими засадами є:

неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого

життя людини;

неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків,

встановлених Конституцією України та законом;

свобода договору;

свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена за­

коном;

судовий захист цивільного права та інтересу;

справедливість, добросовісність та розумність.

На підставі аналізу загальних положень кодексу нами виділено ще такі принципи:

78

регулювання особистих немайнових та майнових відносин,

заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, май­

новій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1);

незастосування цивільного законодавства до майнових відно­

син, заснованих на адміністративному або іншому владному підпо­

рядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових, бюджетних

відносин, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 1);

визнання учасниками цивільних відносин фізичних та юри­

дичних осіб держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіаль­

них громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права (ст. 2);

конституційність засад цивільного законодавства України та

визнання ЦКУ основним актом цього законодавства (ч. 1,2 ст. 4);

визнання актами цивільного законодавства Конституції Ук­

раїни, ЦКУ, будь-яких законів України, які приймаються відповідно

до Конституції України та Цивільного кодексу, актів Президента

України, що приймаються у випадках, встановлених Конституцією

України, постанов Кабінету Міністрів України, а також нормативно-

правових актів інших органів державної влади України, органів вла­

ди Автономної Республіки Крим, що регулюють цивільні відносини,

виданих лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією

України та законом (ст. 4);

взаємопов'язаність, несуперечність норм цивільного права (ч. 2

ст. 4);

обмеження можливостей регулювання цивільних відносин

актами Президента України, випадками, встановленими Консти­

туцією, органів державної влади України (крім Кабінету Міністрів),

органів влади Автономної Республіки Крим — випадками і межами,

встановленими Конституцією України та ЦКУ (ч. 3, 5 ст. 4);.

пріоритетність ЦКУ і законів над постановами Кабінету

Міністрів України (ч. 4 ст. 4);

однаковість регулювання цивільних відносин на всій тери­

торії України;

поширення дії актів цивільного законодавства лише на відно­

сини (застосовується також до прав та обов'язків), які виникли з дня

набуття ними чинності (ч. 1,3 ст. 5);

обмеження визнання зворотної дії акта цивільного законодав­

ства лише випадками, коли він пом'якшує або скасовує цивільну

відповідальність особи (ч. 2 ст. 5);

79

пріоритетність волі сторін (сторони у правочині) над актами

цивільного законодавства; обмеженість цієї волі лише загальними

засадами цивільного законодавства та обов'язковістю для сторін по­

ложень актів цивільного законодавства, що випливає з їх змісту або

із суті відносин між сторонами (ст. 6)

субсидіарність у застосуванні положень ЦКУ до врегулювання

відносин у сферах використання природних ресурсів та охорони

довкілля, а також до трудових та сімейних відносин (ч. 1 ст. 9),

презумпція добросовісності та розумності поведінки особи

при здійсненні нею своїх цивільних прав;

визнання чинних міжнародних договорів, що регулюють

цивільні відносини, при наданні Верховною Радою України згоди на

обов'язковість цих договорів, частиною національного цивільного

законодавства України (ч. 1 ст. 10);

пріоритетність правил чинного міжнародного договору Ук­

раїни, укладеного у встановленому законом порядку, перед правила­

ми відповідного акта цивільного законодавства (ч. 2 ст. 10) та ін.

Методи МПрП. Правовий метод регулювання — сукупність по­годжених між собою способів впливу на певну групу відносин. У МПрП це питання найменш вивчено. Для нього характерним є цивільно-правовий метод, який відображає природу цієї галузі. Про­те цей метод надто загальний. Конкретнішим є порівняльно-право­вий метод. Крім того, для регулювання відносин з іноземним еле­ментом застосовуються два юридично-технічних методи — колізій­ний та матеріально-правовий.

Порівняльно-правовий метод. Для вирішення спірного питан­ня в МПрП використовують зіставлення і вибір норм права. Тому порівняльне правознавство (компаративістика), що застосовує та­ке зіставлення і вибір норм, та міжнародне приватне право мають ба­гато спільних рис, оскільки вони не обмежені однією національно-правовою системою, а використовують і право іноземних держав.

Об'єкти порівняння у МПрП. Порівняльно-правовий метод засто­совується до певних об'єктів права. Ними можуть бути системи і "ро­дини" права, його галузі, інститути, норми. Порівняльне право пе­редбачає зіставлення об'єктів іноземних гетерогенних (різних за природою) правових систем. У разі зіставлення двох об'єктів однієї правової системи може йтися про порівняльне дослідження, а не про порівняльне право.

80

Юридично-технічні методи регулювання відносин у МПрП.

Колізійний метод регулювання. Є необхідним для регулювання цивіль­но-правових відносин, регламентація яких не погоджена, а також у разі необхідності вибору між нормами права. Для МПрП значення мають не всі колізії, а тільки ті, що виникають між іноземними правовими системами (міжнародні колізії).

Колізійні норми. Передумовами виникнення колізійної норми є посилення процесів міграції населення за кордон, розширення гос­подарських зв'язків між державами тощо. Сутність колізійної норми полягає у відсиланні до компетентного законодавства, визначенні умов і меж його застосування до певних правовідносин.

У МПрП утвердилася позиція, згідно з якою кожна колізійна нор­ма складається з двох частин — обсягу і прив'язки. У першій частині норми (в обсязі) вказуються правовідносини, які вимагають правового врегулювання (наприклад, здатність до укладення цивільно-право­вих угод; визначення права власності на річ). У другій частині (прив'язці, колізійному принципі, формулі прикріплення) міститься відсилання до законодавства держави, яке повинне регулювати певні правовідносини (згідно із законодавством держави, де створено підприємство; за законом країни, де перебуває майно). За змістом прив'язки вони поділяються на односторонні та двосторонні.

Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми. Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, са­мостійно не регулює правовідносини з іноземним елементом. її існу­вання має сенс за умови використання і матеріально-правової нор­ми, тобто такої, яка, по суті, регулює правовідносини в МПрП. На­явність матеріально-правових норм свідчить про існування разом з колізійним матеріально-правового методу регулювання зазначених відносин. Сутність цього методу полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до іноземної правової системи.

У книзі "Международное частное право" за редакцією Г. К. Дми-трієвої [117] запропоновано так званий загальний метод МПрП. Під ним розуміють сукупність конкретних прийомів, способів і засобів юридичного впливу, спрямованого на подолання колізії права різних держав. Цей метод передусім поєднує способи регулювання, тобто шляхи юридичного впливу, виражені в юридичних нормах. Їх два — колізійно-правовий та матеріально-правовий. Обидва вони спрямо-

81

вані на подолання колізії права. Сюди ж належать конкретні юри­дичні прийоми: застосування застереження про публічний порядок, вирішення інтерлокальних та інтертемпоральних колізій, зворотного відсилання і відсилання до права третьої держави тощо.