2.3. СПОСОБИ РОЗВ'ЯЗАННЯ КОЛІЗІЙ ЗА МІЖНАРОДНИМ ПРИВАТНИМ ПРАВОМ

Приватноправові відносини з іноземним елементом регулюють двома способами: відсиланням до відповідного законодавства країни, за яким потрібно розв'язувати спір (колізійно-правовий спосіб) та шляхом ратифікації країною відповідних міжнародно-правових дого­ворів (конвенцій) з певних питань приватного права, уніфікації його матеріальних норм (матеріально-правовий спосіб).

Колізійно-правовий (відсильний) спосіб. Сутність його полягає у виборі компетентного правопорядку для вирішення конкретної справи. У внутрішньому праві держав є особливі норми — колізійні, що містять правила вибору права, певним чином вказують, право якої держави потрібно застосовувати для врегулювання відносини з іноземним еле­ментом. Колізійна норма, визначаючи компетентний правопорядок, відсилає для визначення прав і обов'язків учасників відносин до права певної держави (воно може бути як вітчизняним, так і іноземним).

З відсильним характером колізійного способу пов'язана ще одна його особливість. У разі його застосування умоглядно виділяють дві стадії регулювання: 1) вибір права за допомогою колізійної норми (вирішення колізійного питання); 2) застосування матеріальних норм вибраного приватного права для визначення прав та обов'язків сторін, що є кінцевою метою вибору права. Тому даний спосіб регу­лювання є не прямим, а опосередкованим: регулювання здійснюєть­ся матеріальними нормами приватного права держави, вибраної за допомогою колізійної норми.

Таким чином, вибір права, а отже і колізійно-правовий спосіб ре­гулювання, здійснюються за допомогою колізійних норм. Колізій-

82

ний спосіб регулювання у міжнародному приватному праві є основ­ним, тобто відсилання — головне призначення цього права. Звідси й основна назва, інтерпретація МПрП як колізій-ного права.

Поява перших правил, а згодом і перших доктрин у сфері міжна­родного приватного права в національних законодавствах багатьох країн пов'язана з виникненням численних колізій права внаслідок розвитку відносин між державами, в яких склалися власні норми приватного права із чітко вираженими розбіжностями. Ці правила, що одержали назву колізійних норм, застосовувалися для розв'я­зання проблем, що виникають з колізії національних законів. Про­тягом тривалого часу МПрП існувало і розвивалося тільки як колі­зійне право. У деяких країнах (наприклад, в Англії, США, ФРН, Японії) така позиція стосовно МПрП збереглася і в наш час, там во­но називається колізійним правом. Таке розуміння міжнародного приватного права характерне і для українських представників цієї галузі [111].

У багатьох країнах було прийнято відповідні закони або підготов­лено проекти:

1978 р. — Закон про міжнародне приватне право в Австрії;

1979 р. — Закон про міжнародне приватне право в Угорщині;

1982 р. — Закон про розв'язання колізій між законом і нормами

іноземного права в Югославії, Закон про міжнародне приватне

право і процес у Туреччині;

1986 р. — Закон про нове регулювання в галузі міжнародного

приватного права у ФРН;

1987 р. — Закон про міжнародне приватне право у Швейцарії;

1995 р. — Закон про реформу італійської системи міжнародного

приватного права; у цей же період розроблено проект Цивільного

кодексу України, книга VIII "Міжнародне приватне право" якого

— класичний приклад колізійного (відсильного) права [63; 68;

77-80].

Недоліками колізійно-правового (відсильного) способу є: 1) опосередкований непрямий характер його дії — спершу відси­лання і лише після цього — застосування норм матеріального права. При цьому судді "ex officio" застосовують і знають власне право; інозем­не право вони знати не зобов'язані. Як свідчить практика, з'ясувати зміст і кваліфіковано використати норми іноземного права досить складно;

83

за законами однієї держави, громадянином якої є одна із

сторін договору, відповідні відносини мають юридичну силу, а за

законами іншої, до якої належить інша сторона — ці відносини не по­

роджують ніяких правових наслідків. Це, так звані "відносини, що

кульгають". Вони виникають на практиці досить часто, ускладню­

ючи реалізацію міжнародних ділових зв'язків;

не виключається ситуація, коли за національним правом

однієї країни спір з відносин МПрП має вирішуватися за законо­

давством іншої держави, але у разі звернення до нього виявляється,

що за її національним правом розв'язання відповідного спору та­

кож має здійснюватися за законами іноземної держави. Тобто ви­

никає ситуація, яку називають "колізією колізій".

Ось чому інтереси розвитку міжнародного ділового обороту ви­магають удосконалення цього способу.

Уніфікація матеріальних норм приватного права (матеріально-правовий спосіб). Як зазначалося вище, однією з причин виникнен­ня колізії та проблеми вибору права є розбіжності у змісті приватно­го права різних держав. Отже, колізійну проблему можна вирішити (подолати колізію) створенням і застосуванням однакових за змістом правових норм. Наприкінці XІ ст. розпочався процес уніфікації у МПрП, тобто створення однакових (уніфікованих) колізійних норм. Уніфікація здійснюється у формі міжнародних договорів (конвенцій), що укладаються між державами, які беруть на себе міжнародно-право­ве зобов'язання застосовувати сформульовані у договорі однакові колізійні норми із визначеного кола приватноправових відносин [117]. Використання уніфікованих норм частково знімає розглянуті недоліки колізійного способу: сприяє ліквідації "колізії колізій", а та­кож зменшує імовірність виникнення "відносин, що кульгають", за­повнює прогалини в національному колізійному праві.

В Україні це досягається наданням Верховною Радою України зго­ди на обов'язковість відповідного чинного міжнародного договору (в ст. 10 ЦКУ зазначено, що чинний міжнародний договір є частиною національного цивільного законодавства України), створенням у різних країнах уніфікованих матеріальних норм певних галузей при­ватного права, що знімає саму колізійну проблему. Такі норми безпо­середньо застосовуються до відносин з іноземним елементом, минаю­чи стадію вибору права, долаючи колізію шляхом вирішення спору за суттю. Оскільки уніфіковані норми за своєю природою є матеріаль-

84

ними правовими нормами, що визначають права та обов'язки учас­ників приватноправових відносин, цей спосіб уніфікації називають також матеріально-правовим.

Незважаючи на те що уніфікація — досконаліша форма регулю­вання приватноправових відносин, вона не набула значного поши­рення. Процес уніфікації, розпочатий наприкінці XIX ст., завершив­ся укладанням у 1902 і 1905 pp. п'яти конвенцій, що визначають пра­вила розв'язання колізій з низки питань у сфері сімейно-шлюбних відносин. У 1902 р. на конференції в Гаазі було укладено три кон­венції: про шлюб, про розлучення і судове розлучення чоловіка і жінки, про опіку над неповнолітніми; у 1905 р. — ще дві конвенції: про особисті та майнові відносини між подружжям та про піклуван­ня про повнолітніх. Їх часто поєднують однією назвою — Гаазькі конвенції про шлюб і родину 1902-1905 pp. Але і вони не набули по­ширення, у них брали участь лише деякі європейські держави, при­чому згодом кількість таких держав зменшилася. Деякі конвенції у 70-ті роки було замінено новими (наприклад Конвенція про укла­дення шлюбу і визнання його недійсним 1978 p., Конвенція про пра­во стосовно майна чоловіка і жінки 1978 р., Конвенція про визнання розлучення і судового розлучення чоловіка і жінки 1970 р.).

З інших угод, спрямованих на уніфікацію колізійного права, вар­то згадати Конвенцію про право щодо міжнародної купівлі-продажу 1986 р., що замінила аналогічну конвенцію 1955 р.; Конвенцію про колізії законів стосовно форми заповідальних розпоряджень (Гаага, 5 жовтня 1961 р.); Конвенцію про право, яке застосовується до аліментних зобов'язань (Гаага, 2 жовтня 1973 p.); Женевську кон­венцію щодо дозволу деяких колізій законів про перекладні та прості векселі; Конвенцію, що має на меті дозвіл деяких колізій законів про чеки (Женева, 19 березня 1931 p.); Конвенцію, що регулює деякі пи­тання, пов'язані з колізією законів про громадянство (Гаага, 12 квітня 1930 р.) та ін.

Прикладом найбільш вдалої уніфікації колізійно-правових норм є регіональна уніфікація, розпочата латиноамериканськими країнами. На VI Панамериканській конференції 1928 р. було укладено договір, що одержав назву (за іменем його укладача — відомого кубинського юриста) Кодекс Бустаманте. Це єдина, досить повна уніфікація колі­зійно-правових норм (складається з чотирьох книг : книга І "Міжна­родне цивільне право"; книга П — "Міжнародне торговельне право";

85

книга Ш "Міжнародне кримінальне право"; книга IV "Міжнародний процес", що містять 437 статей), та ін. Щоправда, навіть у своєму регіоні договір не набув загального застосування, його ратифікували 15 держав Центральної та Південної Америки (США не приєднали­ся до нього). Кодекс Бустаманте вплинув на розвиток колізійного права на всіх континентах. Ширше уніфікація колізійних норм відбу­вається на двосторонній основі, як правило, у формі висновку дого­ворів про надання правової допомоги.

Отже, перший (відсильний) спосіб подолання колізій здій­снюється у двох правових формах: національно-правовій (за допомо­гою національних колізійних норм, розроблених кожною державою у своєму праві самостійно) і міжнародно-правовій (за допомогою уніфікованих колізійних норм, розроблених державами спільно у міжнародних договорах). Ці форми належать до колізійного способу, тому що в обох випадках колізія права вирішується вибором права, відсиланням до права конкретної держави. Водночас ще у ХІХ ст. цей спосіб виявив свою обмеженість і зумовив виникнення іншого спосо­бу подолання колізій — уніфікації матеріального приватного права.

Другий спосіб регулювання відносин, ускладнених іноземним еле­ментом, виник у практиці міжнародного приватного права наприкінці XIX ст. Інтенсифікація розвитку економічних, науково-технічних та інших міжнародних зв'язків показала недостатність колізійно-право­вих норм.

Нині в умовах глобалізації дедалі більше відчувається потреба в однаковому регулюванні відносин, особливо у сферах укладання зовнішньоекономічних договорів, власності, у тому числі інтелек­туальної, інвестицій, цінних паперів, митної справи, оподаткування, міжнародного цивільного процесу тощо. У галузі торгівлі, наприк­лад, широко застосовуються договори, що створили однакові ма­теріальні цивільно-правові норми:

Женевські конвенції про векселі 1930 р.;

Женевські конвенції про чеки 1931 р.;

Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу 1980 p.;

Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу

товарів 1974 р.;

Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р;

Конвенція про однаковий закон щодо висновку договорів про

міжнародну купівлю-продаж товарів (Гаага, 1 липня 1964 p.);

86

Резолюція 31/98 Генеральної Асамблеї від 15 грудня 1976 р.;

Арбітражний регламент Комісії ООН із права міжнародної торгівлі;

Брюссельська конвенція з питань юрисдикції та примусового ви­

конання судових рішень щодо цивільних і комерційних спорів;

Конвенція про створення Ради митного співробітництва (Брюс­

сель, 15 грудня 1950 р.);

Конвенція УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг (Отта­

ва, 28 травня 1988 р.);

Конвенція УНІДРУА із міжнародних факторних операцій;

Лакхнауська угода про вжиття однакових заходів з контролю

міжнародної торгівлі прекурсорами та іншими хімічними речо­

винами, що використовуються при незаконному виготовленні

наркотичних засобів і психотропних речовин (28 липня 1999 р.);

Типовий закон ЮНСІТРАЛ про закупівлі товарів (робіт) і пос­

луг тощо.

Уніфікація приватного права — досконаліший спосіб регулюван­ня приватноправових відносин міжнародного характеру. Його широ­ке запровадження може зняти всі недоліки колізійно-правового спо­собу і забезпечити гармонізоване регулювання цих відносин. На жаль, такі заходи ще далекі від свого втілення. Уніфікація припускає значний рівень співробітництва держав, що характеризується висо­ким ступенем довіри. Мінливий характер міждержавних відносин, що виявляється і в прагненні створити єдиний правовий простір (європейський і світовий), може додати нового імпульсу процесу уніфікації права.

Нині уніфікація ще не стала переважним способом регулювання приватноправових міжнародних відносин і охоплює здебільшого торгівлю й операції, пов'язані з нею, — перевезення, розрахунки тощо. Проте і тут водночас застосовується колізійний спосіб, що іноді є єдиною можливістю для вирішення спірних питань. В інших же сфе­рах приватних відносин (власність, сімейно-шлюбні, спадкоємні, деліктні та інші), як і раніше, панує традиційний спосіб регулювання за допомогою колізійних норм [117].

Отже, міжнародному приватному праву властиві два способи ре­гулювання: 1) колізійно-правовий, який здійснюється у двох право­вих формах — національній і міжнародній; 2) матеріально-правовий, що реалізується у міжнародно-правовій формі. Обидва вони спрямо­вані на подолання колізійної проблеми, хоча і різними засобами. Саме

87

це поєднує їх у юридичну спільність: вони є різним виявом загального методу міжнародного приватного права. У процесі регулювання при­ватних правовідносин, ускладнених іноземним елементом, обидва способи взаємодіють, доповнюючи один одного.