ПЕРЕДМОВА

Становлення України як правової держави, розширення її міжнародних зв'язків, залучення до європейських і світових струк­тур в аспекті вступу країни до Світової організації торгівлі (СОТ) та Європейського Союзу (ЄС) зумовили необхідність інтеграції національного законодавства в міжнародно-правовий простір. Цей етап характеризується розвитком утвердження і забезпечення прав людини, приватного права. Головною ознакою цього є закріплення основних прав і свобод громадян безпосередньо в тексті Конституції. Вона містить норму, якою Україна проголошується правовою держа­вою, а основним принципом правової держави є верховенство права. Дотримання цього принципу неможливе в межах національної пра­вової системи, оскільки, по-перше, він відображає підхід до розу­міння прав людини як загальнолюдських цінностей, що є вищими за державу. По друге, сутність його полягає у пануванні права в усіх сферах суспільного життя, а отже і в міжнародній сфері.

Наступним принципом конституційного устрою України є пріоритетність норм міжнародного права. Цей принцип діє практично з моменту проголошення державного суверенітету. В Декларації про державний суверенітет України зазначено пріоритет загальновизна­них норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права та закладено основи майбутньої Конституції. Чинна Консти­туція України дещо інакше регулює питання співвідношення міжна­родного і національного права, як і закон України "Про міжнародні договори України", проте нормативне врегулювання цього питання, хоч і не досить вичерпне, але наявне. Згідно зі ст. 20 зазначеного закону "Дія міжнародних договорів України на території України" міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верхов­ною Радою, є частиною національного законодавства України і зас-

тосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, ратифікація якого відбулася у формі закону, встановлено інші правила, ніж перед­бачені законодавством України, то застосовуються правила міжна­родного договору.

Глобалізаційні та інтеграційні процеси зумовлюють розвиток суспільних приватноправових відносин з так званим іноземним еле­ментом. Ці відносини регулюються міжнародним приватним правом (МПрП), яке розглядається у двох аспектах: 1) як колізійне право, і в цьому аспекті воно є галуззю національного права; 2) з позиції міжна­родно-приватноправових норм як матеріального, так і процесуального характеру. Щодо другого аспекту, то міжнародні приватноправові норми потребують взаємоузгодженості з відповідними національними правовими системами, певної уніфікованості й чіткого визначення їх ролі та місця у світовій структурі права. Без цього неможливе їх ефек­тивне функціонування та оптимальне досягнення їх основної мети — забезпечення прав людини. Водночас спостерігається дедалі більше розширення нормативного поля дії міжнародного права, що "накла­дається" на певні сфери приватного національного права.

Проблема ускладнюється специфічним сприйняттям і вирішенням однакових питань різними національними правовими системами, що зу­мовлено своєрідним історико-культурним розвитком націй, які репре­зентують відповідну правову систему, та неоднаковим змістом їх пра­восвідомості, правової культури, специфічним розвитком приватно­правової доктрини та практики її застосування. Роль синтезуючого елемента належить інтеграції України до СОТ та ЄС. З огляду на стрімке зростання ролі міжнародного права і відповідне ускладнення його взаємодії з національним приватним правом є всі підстави вва­жати цю проблему однією з найактуальніших. Крім того, актуальність цього дослідження зумовлена невирішеністю низки питань щодо сут­ності приватного (міжнародно-приватного) права, складу та змісту конкретних правовідносин, а також важливістю вирішення цих пи­тань для розв'язання державно-правових проблем сьогодення, розбу­дови права у напрямах, закладених Конституцією України, виходячи з потреб інтеграції держави у світове та європейське співтовариства.

Новизна дослідження визначається самою постановкою пробле­ми і нетрадиційністю засобів її вирішення. Для реалізації принципу верховенства права потрібні:

досконалі закони, які б утверджували, забезпечували права і

свободи людини;

доступ до суду, правосудний (некорумпований) суд;

неухильне виконання судових рішень.

Ця сукупність утворює систему, правовий механізм забезпечення верховенства права. Права і свободи людини — приватне право (міжнародне приватне право) — є першим елементом наведеного пра­вового механізму, який визначає те, "як" повинно бути, бажаний стан речей. При відхиленні від базового стану мають спрацювати другий і третій його елементи. Таким чином, приватне (міжнародне приватне) право — визначальний компонент правового механізму забезпечення верховенства права. Саме цей компонент є об'єктом даного дос­лідження, в межах якого з метою управління розвитком приватного права розглянуто відповідні теоретичні та практичні аспекти.

Теоретичні аспекти — це розуміння сутності приватного права, визначення його філософії, розроблення теорії та методології. Саме тут міститься першоджерело проблемності юридичної науки. Спрямо­ваність даної роботи на вирішення проблем, пов'язаних із визначен­ням сутності та теоретико-методичного забезпечення приватного пра­ва, зумовлює її актуальність, а конструктивний (практично-резуль­тативний) підхід до розв'язання цих проблем — новизну. При цьому, якщо з'ясуванню сутності приватного права присвячено багато науко­вих праць різних епох — від Давнього Риму до сьогодення, то конструк­тивні підходи до управління розвитком приватного права майже не роз­роблялися, особливо в системному плані — від питань його філософії та теорії до методології. Остання взагалі розглядалася лише в аспекті ви­конання юридичних досліджень, але не правотворчості.

Отже, можна говорити про новий філософсько-теоретико-методо-логічний підхід, деякі положення якого викладено в монографії. Крім того, певну новизну має прикладна частина роботи — висвітлення норм міжнародного приватного права, які регулюють відносини у сфері міжнародної торгівлі. З огляду на це поза межами роботи залишилися такі традиційні інститути міжнародного приватного права, як деліктні зобов'язання, сімейне та спадкове право, трудові відносини тощо. Вод­ночас автором з використанням методу системного аналізу (системою є те, що вирішує проблему) виділено ті компоненти приватного права, що забезпечують міжнародну торгівлю, — право народів (jus gentium). Виходячи з цього, в роботі розглянуто і такі нетрадиційні його розділи,

як правове забезпечення інвестиційної діяльності, правове регулювання ринку цінних паперів, платіжних розрахункових відносин тощо. При дослідженні деяких традиційних для міжнародного приватного права інститутів, наприклад "інтелектуальна власність", висвітлюються часом незвичні, але необхідні для забезпечення міжнародної торгівлі елементи (зокрема, правове регулювання об'єктів інтелектуальної власності на митному кордоні України тощо).

Автор теоретично обґрунтував на високому філософсько-методо­логічному рівні нове бачення міжнародного приватного права, детально виклав його прикладну частину, яка охоплює об'єкти конкретних пра­вовідносин. Ці об'єкти, визначені, як зазначалося вище, на основі сис­темного підходу, умовно можна поділити на дві групи (підсистеми). До першої належать об'єкти матеріальної частини МПрП (глава 5), до другої — об'єкти його процесуальної частини (глава 6). У свою чергу, перша підсистема містить інкорпоровані норми, які, за авторською концепцією, становлять зміст МПрП. Це право за загальновизнаною класифікацією є однією з трьох складових приватного права — права народів, яке опосередковує, на думку автора, міжнародну торгову діяльність. При цьому в основу інкорпорації закладено принцип залу­чення до об'єктів МПрП тих процесів, які є об'єктивно необхідними і найтісніше пов'язані з цією діяльністю. Отже, норми, що розглядаються, є необхідно достатніми для її здійснення. Зокрема, правове забезпечен­ня інвестування і зовнішньоекономічних договорів є свого роду почат­ком і результатом цієї діяльності; право інтелектуальної власності — найважливішим її компонентом (з огляду на перехід до інноваційної економіки); фондовий ринок, правове (міжнародно-правове) регулю­вання цінних паперів, уникнення подвійного оподаткування, правові засади міжнародних розрахунків тощо — усе це разом із правовим ре­гулюванням міжнародних перевезень є забезпеченням міжнародної торгової діяльності.

Робота вирізняється актуальністю, оригінальністю поставлених проблем і глибиною їх вирішення. Вважаю, що вона буде сприйнята з великим інтересом як в наукових колах, так і практиками.

О. А. Підопригора, академік Академії правових наук України