2.4.   Склад злочину і його значення для кримінально-правової кваліфікації

Вище наводилися міркування, відповідно до яких склад злочину не визнається юридичною підставою кри­мінально-правової кваліфікації. Сказане, однак, не озна­чає, що цій юридичній конструкції не залишається місця у кваліфікації, що без неї при кваліфікації можна і по­трібно обходитися.

У складі злочину знаходять прояв кваліфікаційна, кри­мінально-процесуальна, кримінологічна, криміналістич­на функції1, він є основою, яка об'єднує різноманітні га­лузеві характеристики суспільно небезпечного посягання: кримінально-правову (кваліфікаційну), кримінально-про­цесуальну (доказову), криміналістичну (слідову), кримі­нологічну (запобіжну)2. Кваліфікаційна функція складу злочину реалізується завдяки тому, що він використо­вується у ході співставлення фактичних ознак вчиненого діяння і ознак, передбачених законом, лежить в основі визначення алгоритму кваліфікації злочинів3.

Вказані у статтях Загальної та Особливої частин кримі­нального закону ознаки, сукупність яких необхідна і дос­татня для того, щоб визнати вчинене діяння злочином, прийнято називати юридичним складом. Необхідними ці ознаки є тому, що відсутність хоча б однієї з них свідчить про відсутність складу злочину в цілому. Достатніми — бо для кваліфікації скоєного як певного злочину не потрібно встановлювати наявність якихось додаткових ознак.

Слід підкреслити, що ознаки складу злочину можуть бути вказані лише у КК. З цього приводу Н. Ф. Кузнецова свого часу вказувала, що всі без винятку ознаки злочинів та їх складів вказані і повинні бути вказані у криміналь-

1              Бажанов М. И. О функциях состава преступления // Проблемы

законности. — Вып. 29. — X., 1995. — С. 96.

2              Матусовсъкий Г. А. Юридична характеристика злочинів // Вісник

Академії правових наук України. — X.: Право, 1998. — № 2(13). —

С 121—124.

3              Благов Е. В. Квалификация преступлений (теория и практика). —

С. 19—20.

Підстави кримінально-правової кваліфікації               89

но-правовій нормі і тільки в ній1. У інших же джерелах, включаючи підзаконні нормативно-правові акти, до кот­рих відсилає бланкетна диспозиція статті Особливої час­тини КК чи які застосовуються субсидіарно, такі ознаки можуть бути лише конкретизовані, роз'яснено їх зміст.

Елементи та ознаки            Поняття «склад» означає на-

складу злочину, які явність сукупності частин, які утво-

використовуються рюють щось єдине, ціле. У складі

при кримінально- злочину такими частинами є еле-

правовій кваліфі- менти та ознаки складу злочину.

кації        При цьому ознака складу злочину —

це його окрема характерна риса,

прикмета, знак, який дозволяє дізнатися, що має місце саме цей злочин, визначити його, відрізнити від інших. Елемент же складу — це сукупність ознак, які належать до однієї із сторін злочину. Кожний з елементів складу зло­чину характеризується своїми, лише йому притаманними, ознаками, кількість котрих неоднакова.

Поділ ознак складу злочину за елементами, як і кож­ний поділ, є умовним. Так, особлива жорстокість при вбивстві характеризує і спосіб вчинення цього злочину, і мотив дій винного. Тим не менше, класифікація ознак складу злочину за елементами дозволяє впорядкувати про­цес застосування кримінально-правової норми, визнача­ти наявність ознак складу злочину в певній послідовності — від ознак об'єкта і об'єктивної сторони до ознак його суб'єк­та та суб'єктивної сторони.

Обов'язкові та фа-               Жоден із складів злочинів, пе-

культативні ознаки редбачених статтями Особливої ча-

складу злочину   стини КК, не характеризується усі-

ма, які виділяються у теорії кримі­нального права ознаками. У диспозиціях статей Особливої частини КК звичайно вказується одна-три, рідко більше

1 Кузнецова Н. Ф. Преступление, состав преступления, диспозиция уголовно-правовой нормы // Вестник Москов. ун-та. Серия «Право». — 1967. — №4. — С. 21.

90            Глава 2

таких ознак. Наприклад, склад такого найпоширенішого злочину, як крадіжка, у ч. 1 ст. 185 КК описаний шляхом вказівки на:

предмет — чуже майно;

суспільно небезпечне діяння — викрадення;

суспільно небезпечні наслідки — позначені тим же

терміном, що і діяння — викрадення;

спосіб вчинення злочину — таємно.

Ще ряд ознак однакові для всіх складів злочинів і опи­сані у статтях Загальної частини. До них, зокрема, нале­жать ті, котрі визначають поняття осудності, віку, по до­сягненні якого особа підлягає кримінальній відповідаль­ності.

Такі ознаки складу, без наявності яких даний злочин не може бути конституйований, називаються обов'язкови­ми ознаками, ті ж з них, що можуть бути, а можуть і не бути у конкретному посяганні, вважають факультативними. Вони не впливають на кваліфікацію скоєного, але можуть враховуватися при призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності та від покарання, вирішенні інших кримінально-правових питань.

Питання про те, які ознаки складу є обов'язковими, має принципове значення. Неприпустимо як додатково «на­вантажувати» склад злочину тими ознаками, які прямо не вказані у законі чи не випливають з нього, так і, навпа­ки, не визнавати ті або інші ознаки обов'язковими, коли для цього є підстави. У першому випадку це призводить до обмеження кримінальної відповідальності, у іншому — до її розширення. На жаль, у теорії кримінального права та правозастосовній практиці непоодинокими є приклади надто вільного розуміння того, які ж ознаки складу зло­чину слід визнавати обов'язковими.

Так, тривалий час побутувала думка, що ухилення від опо­даткування — це корисливий злочин, а, отже, відповідний мо­тив вказувався як обов'язкова ознака складу даного злочину; що ознакою складу хуліганства є вчинення цього злочину в гро­мадських місцях тощо. І, навпаки, непоодинокі випадки притяг­нення до кримінальної відповідальності за службову недбалість, коли виявлено заподіяння шкоди на підприємстві, яким керу-

Підстави кримінально-правової кваліфікації

91

вав обвинувачений, без належного встановлення причинного зв'язку між його бездіяльністю та наслідками вини — тобто, без встановлення обов'язкових ознак складу злочину.

Види складів злочи­ну та їх значення для кримінально-пра­вової кваліфікації

Склади злочинів можуть бути поділені на групи за способом їх описання в Особливій частині кри­мінального закону. В свою чергу такі склади злочинів можуть бути поділені на підгрупи з врахуванням, по-перше, кількості «однойменних» ознак, які утворюють кожний зі складів злочину; по-друге, з врахуванням характеру ознак, що відображені в диспозиції статті Особливої частини; по-третє, з врахуванням співвіднопіення між числом складів злочинів і кількістю статей закону, в яких відображені ці склади злочину.

^^Класифікація складів злочинів має безпосереднє зна­чення для вирішення питань кримінально-правової ква­ліфікації. Насамперед з врахуванням виду складу злочи­ну визначається, які ознаки є обов'язковими для певного складу. Вид складу злочину враховується при встанов­ленні моменту закінчення відповідного посягання. На­решті, залежно від виду складу злочину визначається: охоплюється все скоєне однією кримінально-правовою нормою чи має місце сукупність злочинів, і, відповідно, потрібно ставити у вину особі дві або більше статей Особ­ливої частини.

Врахування при ква­ліфікації виду скла­ду злочину за кіль­кістю ознак, вказа­них у законі

Окремі склади злочинів відріз­няються між собою за кількістю оз­нак, які їх утворюють. Тому за цим критерієм склади злочину можуть бути поділені на так звані прості і складні. Для простих характерним

є наявність лише однієї ознаки кожного виду — одного безпосереднього об'єкта, одного виду предмета чи потерпі­лого, одного діяння чи наслідку тощо. Складним складам злочину притаманна наявність декількох таких «одной­менних» ознак кожного виду або ж декількох різновид-

92            Глава 2

них ознак, які можуть замінити одна одну. Причому вони можуть бути вказані у законі як обов'язкові, так і альтер­нативні.

Про те, що склад злочину включає декілька альтерна­тивних або обов'язкових ознак, свідчать граматичні кон­струкції, використані законодавцем при побудові диспо­зиції статті Особливої частини.

Можливе також поєднання у одному складі злочину і альтернативних, і обов'язкових ознак.

Таким чином, встановлення кількості і ролі ознак скла­ду злочину, названих у диспозиції статті Особливої части­ни, має безпосереднє значення для кваліфікації. Відсут­ність хоча б однієї з обов'язкових «однойменних» ознак свідчить про те, що відсутній склад даного злочину в ціло­му. Наявність хоча б однієї з декількох таких ознак може вказувати на те, що має місце інший склад злочину.

Вчинення злочину при наявності декількох альтерна­тивних ознак не означає, що має місце сукупність зло­чинів. Навіть поєднання декількох альтернативних ознак не перетворює один злочин у кілька. Сама ж по собі на­явність багатьох альтернативних ознак свідчить про підви­щену суспільну небезпеку посягання, що повинно врахо­вуватися не при кваліфікації, а лише при призначенні покарання у межах санкції статті Особливої частини чи під час вирішення інпіих кримінально-правових питань.

Значення для квалі-            Звичайно у одній статті Особливої

фікації встановлен-    частини КК викладаються ознаки

ня виду складу зло-    одного складу злочину. Однак мож-

чину   за   співвід-    ливі також інші співвідношення:

ношенням складів              — один склад злочину викла-

злочину та статей дається у декількох статтях Особли-Особливої частини      вої частини;

— в одній статті викладається

декілька складів злочинів, причому окремі частини статті містять склади різних злочинів;

— в окремій статті або частині статті об'єднуються оз­наки, які характеризують два чи більше самостійних скла­ди злочину.

Підстави кримінально-правової кваліфікації               93

У першому випадку в різних статтях викладаються склади злочинів, які відрізняються між собою ознаками, що змінюють ступінь їх суспільної небезпеки: основні, кваліфіковані, привілейовані. Такий спосіб формулюван­ня складів злочинів не викликає проблем при їх кваліфі­кації. Адже кожна стаття містить достатньо ознак, які утворюють окремий склад злочину.

У другому випадку в одній статті встановлюється відпо­відальність за склади злочинів, які відрізняються між со­бою основними (конституюючими) ознаками. Звичайно різними частинами однієї статті передбачається відпові­дальність за суміжні посягання, які за більшістю ознак основного складу збігаються і відрізняються лише за од­нією ознакою. Вчинення цих посягань, як правило, пов'я­зано у часі. Наприклад, перед завідомо незаконним ареш­том або затриманням здійснюється завідомо незаконний арешт. Стосовно таких посягань виникає проблема їх ква­ліфікації — головним чином, чи можуть утворювати су­купність злочини, склади яких передбачені різними час­тинами однієї і тієї ж статті Особливої частини.

Раніше у юридичній літературі набула відносного по­ширення думка, відповідно до якої при вчиненні посягань, склади котрих передбачені різними частинами однієї і тієї ж статті КК, скоєне повинно кваліфікуватися не за їх су­купністю, а за якоюсь однією частиною статті.

Водночас у літературі викладалася й інша позиція. Якщо у різних частинах однієї статті Особливої частини передбачені ознаки різних складів злочинів, то можлива кваліфікація за їх сукупністю. Видається, саме такий підхід, не зважаючи на деяку непослідовність його при­хильників, є правильним. Окремій (самостійній) кваліфі­кації підлягає кожне посягання, ознаки якого утворюють самостійний склад злочину. Якщо ж у різних частинах статті Особливої частини передбачені різні склади зло­чинів, то це означає, що ознаки кожного з них не є части­ною ознак одного і того ж складу злочину, а існують вони самостійно. Тут є відмінність від ситуації з кваліфікацією злочину, також передбаченого різними частинами статті Особливої частини, але ознаки якого утворюють склади, різні за ступенем суспільної небезпеки.

94            Глава 2

Останнє з вказаних поєднань складу злочину і статті Особливої частини має місце тоді, коли законодавець кон­струює комплексні склади злочинів. При цьому в одній статті чи її частині «складуються» ознаки, які у інших статтях (частинах статті) становлять самостійні склади злочину. Такі склади злочинів є сукупністю злочинів, вра­хованою самим законодавцем. Законодавець поєднує у за­коні окремі склади злочинів і створює комплексні склади у тих випадках, коли відповідні посягання часто сполуча­ються у житті, утворюючи ідеальну сукупність злочинів. Створення комплексних складів злочинів дозволяє вирі­шити чи полегшити розв'язання ряду проблем.

По-перше, адекватно оцінити суспільну небезпеку відпо­відних посягань, врахувати, що поєднання двох чи більше злочинів часто потребує суворішої реакції суспільства. Це здійснюється, насамперед, при встановленні санкції за ком­плексні склади злочинів. По-друге (і це у плані досліджу­ваної проблематики головне), наявність комплексних складів злочинів спрощує кваліфікацію посягання. Замість кваліфікації за двома чи більше статтями Особливої части­ни, які передбачають ознаки кожного зі складів злочинів, застосовується одна стаття (її частина).

Послідовність ана-              Використання конструкції скла-

лізу та доказування ду злочину, як програми криміналь-

наявності ознак но-правової кваліфікації, передба-

складу злочину   чає аналіз ознак складу злочину в

чітко визначеній послідовності.

Дотримання послідовності у встановленні наявності відпо­відних ознак, насамперед, служить економії зусиль суб'єк­та кваліфікації. Адже констатація того, що та чи інша оз­нака складу злочину відсутня, означає, що всього складу відповідного злочину в скоєному немає, усувається потре­ба аналізувати всі інші ознаки складу цього ж злочину. Так, встановлення того, що відсутній обов'язковий для певного злочину (названий у диспозиції статті криміналь­ного закону) предмет посягання, означає, що на цьому слід припинити кваліфікацію діяння за даною статтею. Адже,

Підстави кримінально-правової кваліфікації               95

навіть, наявність усіх інших обов'язкових ознак не утво­рить склад відповідного злочину.

Аналіз ознак складу злочину в певній послідовності є також запорукою правильності встановлення кожної з них. Адже взаємозв'язок між ознаками означає, що одни­ми ознаками можна «перевіряти» інші. Наприклад, вста­новлення того, що суб'єктом розкрадання є особа, якій державне або колективне майно ввірене чи передане у відання, підтверджує висновок про те, що способом вчи­нення цього розкрадання було саме привласнення або роз­трата.

Ознаки складу злочину закономірно випливають одна з одної, логічно обґрунтовують одна одну. Разом з тим вста­новлення окремих таких ознак у ході правозастосовної діяльності — це діалектичний процес, під час якого дово­диться інколи повертатися до вже встановлених ознак, уточнювати їх зміст. Порядок встановлення окремих оз­нак інколи задається не логічною послідовністю, а інтере­сами простоти і зрозумілості доведення. Так, об'єкт, кот­рий порушено при вчиненні посягання, можна встанови­ти, лише з'ясувавши характер заподіяної шкоди, предмет, на який було спрямоване діяння або потерпілого, що йому була заподіяна шкода. У той же час встановлення об'єкта, у свою чергу, дозволяє з'ясувати, яка заподіяна шкода ста­новить наслідки даного злочину.

Загальновизнано, що починати доведення наявності ознак складу злочину належить з ознак, які характеризу­ють об'єкт посягання, його об'єктивну сторону.

Якщо послідовність доведення наявності об'єктивних ознак складу злочину нині не викликає жодних дискусій у теорії кримінального права і на практиці, то цього не можна сказати про суб'єктивні елементи і ознаки складу злочину. Насамперед, не досягнуто єдності у питанні, з чого слід починати аналіз: з ознак суб'єкта чи суб'єктив­ної сторони. У працях українських вчених нині перева­жає позиція, згідно з якою спочатку аналізується суб'єкт злочину, а вже згодом — його суб'єктивна сторона. У ро­ботах, виданих у Російській Федерації, зустрічається та­кож інший підхід, коли спочатку розглядаються питання

96            Глава 2

суб'єктивної сторони, а вже потім — суб'єкта. Часто при аналізі окремих злочинів також дотримуються такої по­слідовності. Видається, що суб'єктивну сторону злочину: внутрішні, психічні процеси, які відбуваються у волі і свідомості особи, котра вчинила діяння, можна досліджу­вати лише тоді, коли доведено, що ця особа є суб'єктом злочину. Тому слушною видається перша з наведених по­зицій.

Таким чином, після аналізу об'єкта і об'єктивної сто­рони посягання слід з'ясовувати наявність ознак суб'єкта злочину. При цьому потрібно мати на увазі, що досягнен­ня віку, з якого може наставати кримінальна відпові­дальність, є передумовою осудності. Тому спочатку нале­жить встановлювати, що особа досягла необхідного віку, а вже потім констатувати його осудність. Останнім кроком при встановленні ознак суб'єкта злочину є виявлення на­явності ознак спеціального суб'єкта посягання.

Завершує встановлення ознак складу злочину доведен­ня наявності ознак його суб'єктивної сторони — вини, а також мотиву, мети злочину. При цьому встановлення наявності кожної ознаки також має відбуватися у певній послідовності.

Отже, кримінально-правова кваліфікація може здійснюватися тільки тоді, коли існують відповідні пе­редумови для її проведення та створені підстави — фак­тична і юридична. Підстави та передумови кваліфікації взаємопов'язані, але не тотожні правові феномени. Якщо передумовою кримінально-правової кваліфікації є вста­новлення фактичних обставин діяння, яке підлягає оцінці, то її фактичною підставою — лише ті обставини, що утворюють фактичний склад, які повинні враховува­тися при кваліфікації. Другою передумовою криміналь­но-правової кваліфікації виступає кримінальний закон, підставою ж — конкретна стаття (її частина, пункт), що підлягає застосуванню у даному випадку. Для з'ясуван­ня кола обставин, які потрібно встановити при кваліфі­кації, доведення відповідності між фактичними обстави­нами і правовою нормою велике значення має застосуван­ня юридичної конструкції складу злочину, що служить

Підстави кримінально-правової кваліфікації

97

упорядкуванню кваліфікації, здійсненню її на наукових засадах. Разом з тим склад злочину не визнається само­стійною підставою кримінально-правової кваліфікації.

Поряд з основними підставами кримінально-правової кваліфікації при її проведенні застосовуються і додаткові, причому їх значення на сучасному етапі розвитку право­вої системи зростає.