Переднє слово

У середовищі як юристів, так і непрофесіо-налів побутують вислови: «Закон, як дишло...», «Була б людина, а стаття знайдеться». Вони з'явилися невипадково, відображають існуючий стан у правозастосуванні, коли при правовій оцінці діянь допускаються натяжки та пересми­кування. Внаслідок цього є непоодинокі випад­ки, коли винні не притягаються до відповідаль­ності, а діяння осіб, котрі не порушували зако­ну, оцінюються як злочинні; однакові діяння отримують різну правову оцінку.

Разом з тим курс на створення правової дер­жави передбачає, що вирішення питань право-застосування має здійснюватися не на підставі суб'єктивних уподобань, політичної доцільності чи інших подібних чинників, а з врахуванням об'єктивно існуючих закономірностей, на основі принципів, які не залежать від обставин конк­ретної справи, особи, діяння котрої кваліфіку­ються. І особливої гостроти це набуває у сфері боротьби зі злочинністю.

Встановлення відповідних закономірностей, формулювання принципів застосування кримі­нального закону взагалі і кваліфікації, зокрема, на перший погляд, не повинно становити особли­вих труднощів. Адже правозастосуванням люд­ство займається тисячі років, віки нараховує істо­рія теоретичних досліджень у цьому напрямі. Однак більш уважний аналіз свідчить, що рівень розробки відповідних питань явно недостатній, не відповідає існуючим потребам.

Переднє слово

У вітчизняній кримінально-правовій науці певна увага приділялася окремим аспектам цієї проблеми, є безперечно здобутки у вирішенні проблем кваліфікації окремих видів злочинів. Слід відзначити монографічні дослідження з про­блем кваліфікації злочинів, підготовлені російськими про­фесорами В. М. Кудрявцевим, Б. А. Куріновим, Л. Д. Гаух-маном, О. І. Рарогом, українськими вченими Ф. Г. Бурча­ком, С. А. Тарарухіним, М. Й. Коржанським. Однак багато питань залишається нерозкритими або гостро дискусійни­ми. До того ж у юридичній літературі висвітлюються лише питання кваліфікації злочинів, а інші аспекти кримінально-правовоі кваліфікації залишаються поза увагою вчених. Од­ним з наслідків цього є фактичне збереження неодноразово підданого осуду обвинувального ухилу як при теоретичному дослідженні певних питань, так і у практичній діяльності. Взагалі доводиться констатувати, що у теорії кримінально­го права, по суті, досі не приділялася увага загальним про­блемам методологічного характеру, які стосуються кваліфі­кації усіх діянь, передбачених кримінальним законом.

Існуючий стан законодавства, практики та розвитку теорії призводить до численних негараздів. Вирішення у теорії окремих питань без попереднього розв'язання за­гальних неминуче наштовхує на них, призводить до не­послідовності та суперечностей у висновках і рекоменда­ціях. Теорія не завжди здатна запропонувати практиці чіткі й однозначні рекомендації щодо кваліфікації перед­бачених кримінальним законом діянь.

Прямим наслідком відсутності належних теоретичних підвалин є те, що чинне законодавство, по суті, не містить положень, які регламентували б порядок застосування кримінально-правових норм, у тому числі і питання ква­ліфікації. Правила кваліфікації (на відміну від правил призначення покарання) на сьогодні не закріплені у за­коні, існують здебільшого у вигляді звичаїв, що побуту­ють серед практичних працівників, й теоретичних поло­жень. Частина з них відображена у постановах Пленуму Верховного Суду України з питань застосування норм про відповідальність за окремі види злочинів.

Це ускладнює як застосування закону, так і вивчення відповідних питань студентами. Разом з тим важливість

Переднє слово

вказаних положень обумовлює те, що навчальними пла­нами і програмами підготовки юристів вищої кваліфікації передбачене вивчення відповідних проблем. Положення, які стосуються кримінально-правової кваліфікації, неод­мінно входять в систему перепідготовки та підвищення фахового рівня слідчих, прокурорів, суддів. Тому висвіт­лення зазначених положень має не лише теоретичне, а й безпосереднє практично-прикладне значення.

При цьому логіка аналізу проблем кримінально-право­вої кваліфікації передбачає, що спочатку слід визначити­ся з методологічними питаннями, які стосуються поняття кримінально-правової кваліфікації та її видів, з'ясувати те, що виступає підставами кваліфікації у кримінально­му праві, встановити принципи, якими слід керуватися у ході кримінально-правової кваліфікації1. На цій основі можна спробувати сформулювати найбільш універсальні правила, відповідно до яких належить здійснювати пра­вову оцінку окремих видів злочинних посягань, зокрема, незакінчених посягань, злочинів, вчинених у співучасті, множинності злочинів, а також кваліфікацію передбаче­них Кримінальним кодексом України (далі — КК) діянь, що не є злочинами, вирішити ряд інших проблем, які сто­суються кримінально-правової кваліфікації. Кожна з вка­заних проблем заслуговує на глибоке окреме досліджен­ня. У межах даної праці вони, здебільшого, лише окрес­лені. Тому в її назві і є слово «основи».

Автор сподівається, що науковий аналіз піднятих проб­лем, запропоновані вирішення питань викличуть диску­сію, під час якої вчення про застосування кримінального закону (частиною котрого є кримінально-правова кваліфі­кація) знайде подальший розвиток. Це викличе вдоскона­лення чинного законодавства і правозастосовної практики.

1 Відповідні питання вже аналізувалися в публікаціях автора (див., зокрема: Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. — К.: Атіка, 1999. — 464 с). Нині загальні проблеми теорії кримінально-правової кваліфікації подаються у тому обсязі, що необхідний для за­безпечення цілісності викладу матеріалу, основна частина якого при­свячена вирішенню не стільки теоретичних, скільки прикладних пи­тань, що постають у ході застосування кримінального закону.