Словник спеціальних термінів і понять

АНДРОЦЕНТРИЗМ – погляд на світ з чоловічої точки зору.

АНУЛЮВАННЯ ШЛЮБУ – визнання шлюбу недійсним. На відміну від розлучення, яке руйнує шлюб, анулювання означає, що у відповідності до законів держави чи церкви шлюб оголошується недійсним. Якщо можна довести, що жінку примусили силою чи обманом вийти заміж, що у шлюбі вона зазнає насилля, шлюб може бути анульовано. Це вдалий вибір для жінки, чиї культурні та релігійні переконання не дозволяють розлучатися.

БІЖЕНЦІ – особи, які вимушено покинули своє місце проживання. Біженцями особи можуть бути як в межах власної країни, так і покидаючи державу.

Особа може отримати статус біженця, якщо існує загроза переслідування через расові, релігійні, національні, політичні погляди чи за приналежність до певної соціальної групи. На міжнародному рівні були здійснені спроби дозволити урядам надавати статус біженців жінкам, які прагнуть уникнути переслідування, що базується на гендерній основі, але досі такі спроби не знайшли відображення в офіційних документах.

Процедура визначення статусу біженця не є стандартною і розрізняється у різних країнах, хоча часто базується на Конвенції ООН про статус біженців. У країнах, які не підписали цю Конвенцію, офіс Головного Комісара ООН по проблемі біженців розглядає всі аплікації на отримання притулку. У країнах, які ратифікували Конвенцію, Головний Комісар ООН повинен відсилати їх до відповідної урядової структури.

Існує два типи статусу біженців, які можуть бути надані особам, потерпілим від торгівлі людьми: економічний та політичний. Економічний притулок отримати дуже важко. Його надають лише після того, коли особа, яка прагне отримати притулок, переконає представників влади, що не матиме економічної (матеріальної) можливості підтримувати своє існування при поверненні додому. Особа, яка прагне отримати притулок, повинна показати, що зможе заробити достатньо грошей для прожиття і зробити внесок для суспільства. Економічний притулок надається дуже рідко. Політичний притулок також дуже важко отримати. Особа, яка прагне отримати притулок, має довести, що собисто підлягатиме переслідуванням на батьківщині.

ГЕНДЕР – соціальна стать. Соціокультурна категорія і колективні уявлення, за допомогою яких біологічні розходження статей перекладаються на мову соціальної і культурної диференціації.

ГЕНДЕРНА АСИМЕТРІЯ – ситуація з розподілом соціально–статевих ролей в суспільстві, яка характеризується відкритою або прихованою реальною їх нерівністю (наприклад, чоловіки – політична сфера, жінки – родина).

ГЕНДЕРНА ДИСКРИМІНАЦІЯ (див.: Дискримінація за ознакою статі).

ГЕНДЕРНА НЕЧУТЛИВІСТЬ – ігнорування статевих відмінностей.

ГЕНДЕРНА ПОЛІТИКА – дії політичних суб’єктів (держави, політичних партій, громадсько–політичних об’єднань, міжнародних інституцій), спрямовані на утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей, завдань та методів їх досягнення.

ГЕНДЕРНА РІВНОВАГА – ситуація з розподілом соціально статевих (гендерних) ролей в суспільстві, яка характеризується реальною рівністю.

ГЕНДЕРНИЙ ІНДЕКС ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ – встановлені Організацією Об’єднаних Націй показники, які відображають становище жінок та чоловіків на рівні країни в базових напрямках людського розвитку, таких як рівень матеріального добробуту, доступність якісного медичного забезпечення, доступність освіти.

ГЕНДЕРНИЙ КОНСЕНСУС – ситуація з розподілом соціально–статевих ролей в суспільстві, при якій існує видимість добровільності такого розподілу і погодження кожної із статей з ним. Гендерний консенсус є своєрідною домовленістю, учасники якої можуть бути нерівноправними сторонами та партнерами. Саме тому гендерний консенсус не може бути політичною метою для прихильників ідей гендерної рівноправності.

ГЕНДЕРНИЙ КОНФЛІКТ – один з проявів соціального конфлікту, який характеризується зіткненням протилежних інтересів, цінностей та прагнень навколо питань розподілу соціально–статевих ролей в суспільстві та пріоритетності сфер соціального буття.

ГЕНДЕРНИЙ СТАН СУСПІЛЬСТВА – характеризує існуючий історичний розподіл праці та соціальних ролей між чоловіками та жінками.

ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ – стереотипи щодо ролі і місця жінок та чоловіків у суспільстві. Мають культурно–історичне підґрунтя. Здебільшого вони обмежують права жінок у суспільстві.

ГЕНДЕРНІ СТРАТЕГІЇ – визначення суспільно значимих кроків, гендерної політики в діяльності соціальних утворень (організації, партії, держави, регіональних організацій тощо), спрямованих на ствердження принципів гендерної рівності, демократії та культури в цілому.

ГІНОПІЯ – жіноча невидимість. Ця культурна характеристика притаманна патріархатній культурі. Гінопія відкрито проявляється, наприклад, в традиційній історії, яка є історією війн та політичних переворотів, в яких постать жінок практично відсутня.

ГІНОЦИД – (за аналогією з геноцидом) – символічне знищення жінок в патріархатній культурі (див. також меноцид).

ГОРИЗОНТАЛЬНОЇ ДЕСЕГРЕГАЦІЇ ПОЛІТИКА – політика, яка спрямована на залучення жінок до традиційно чоловічих видів трудової діяльності і скорочення їх зайнятості в традиційно фемінізованих секторах економіки.

ДЕПОРТАЦІЯ – висилка з країни особи, яка порушила візовий режим або перевищила термін перебування в країні, який вказано у візі. Країни можуть затримувати та депортувати осіб, які порушили імміграційний, цивільний чи кримінальний закон. Щодо таких порушень існують державні правила та процедури.

ДИСКРИМІНАЦІЯ ЗА ОЗНАКОЮ СТАТІ (ТЕ Ж САМЕ, ЩО ГЕНДЕРНА ДИСКРИМІНАЦІЯ) – будь–які розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямовані на ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, громадській чи будь–якій іншій галузі.

ЕЙДЖИЗМ – (від англ. age – вік) дискримінація за ознакою віку. Такої дискримінації зазнають люди похилого віку, підлітки, які не розглядаються як повноцінні особистості в суспільстві, представляючи собою своєрідні маргінальні групи; більш активні змушені створювати власну субкультуру, феноменом сучасності стала молодіжна субкультура, що часто не вписується в офіційні норми. Феміністки різних напрямків активно виступають проти ейджизму, вбачаючи в ньому порушення людських прав.

ЕМАНСИПАЦІЯ ЖІНОК – вивільнення жінок, процес набуття ними громадянських, політичних, соціальних та економічних прав. Цей процес розтягнувся на сторіччя.

Існує думка, що емансипація жінок, їх активне залучення до суспільного життя призводить до того, що погано забезпечуються потреби малих дітей, порушуються їх права на турботу. Така ситуація дійсно має місце, поки громадяни–батьки та суспільство в цілому не здійснюють певних кроків по забезпеченню потреб дітей.

ЖІНОЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ – Women's studies – напрямок жіночого руху, покликаний проводити просвітницьку роботу і підводити науковий фундамент під ідеї гендерної рівності. Жіночі дослідження стали невід'ємною частиною навчальних програм багатьох університетів, у різних країнах з'явилася множина спеціалізованих науково–дослідних центрів. Феміністській ревізії було піддано багато галузей знання і наукові дисципліни, насамперед філософія, історія, мистецтво, біологія, психологія.

«ЖІНОЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ» ІДЕОЛОГІЯ – ідеологія, відповідно до якої жіноча соціальна роль зводиться до беззастережного служіння сім'ї. Виникла в 50–і роки ХХ ст. на хвилі консерватизму як відродження традиційного патріархатного розуміння ролі жінки після того, як у результаті жіночого руху жінки в різних країнах світу в першій половині ХХ ст. домоглися істотного визнання своїх прав, одержали виборчі і майнові права. Причини відродження цієї ідеології аналізує американська феміністка і дослідниця Бетті Фрідан у книзі «Загадка жіночності», пов’язуючи відродження цієї ідеології зі становленням суспільства споживання, у якому жінка відіграє немаловажну роль як головний об'єкт, на який спрямовано діяльність реклами, витіснення жіночої праці з економічної сфери.

Ідеологія жіночого призначення відрізняється від трактувань вторинності ролі жінки в суспільстві тим, що, виникнувши після досягнення жінками значних успіхів у справі власного звільнення, ця ідеологія не могла відверто говорити про неповноцінність жінки і її нерівність з чоловіками. Ідеї формуються завдяки функціональній соціології і теорії Парсонса, відповідно до якої кожній статі відведено визначені функції в суспільстві, що повинні доповнювати одна одну. Ця ідеологія не містить відкритої зневаги жінкою, але на ділі є приниженням жінки схованою уявою, шляхом звуження її інтересів винятково сферою сім'ї, непоширенням їх на широкий соціальний простір.

КВОТУВАННЯ – виділення місць для жінок під час виборів. Багато жінок виступають проти квотування, тому що вважають, що цей найкоротший шлях до парламенту буде піддавати критиці тих жінок, які вже потрапили до нього. Таке відношення самих жінок ускладнює лобіювання жіночими секціями введення квот і спрощує протидію такій формі позитивних дій з боку політичних партій та уряду.

МЕНОЦИД (за аналогією з геноцидом) – символічне знищення чоловіків. У феміністській теорії використовується як термін, який характеризує політичні та інші дії та рішення, які йдуть не на користь чоловікам. З точки зору представниць феміністської ідеології та вчених, які займаються розробкою гендерної теорії, будь–яка патріархатна ідеологія та політика, а також життєвий устрій, який базується за патріархатними принципами, має прояви меноциду. Так, в сучасній Україні меноцид проявляється в ситуації ранньої смертності чоловіків (середня тривалість життя чоловіків у середньому на десять років менша, ніж у жінок), високому рівні серцево–судинних захворювань, алкоголізмі, втраті живого контакту з дітьми та відірваності від родини.

МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ З МІГРАЦІЇ є міжнародною міжурядовою організацією, діяльність якої спрямована на впровадження принципів гуманної та упорядкованої міграції, що в свою чергу надаватиме користь мігрантам і суспільству в цілому. Це гуманітарна, неприбуткова організація, до якої входять сьогодні більше 110 держав — члени та спостерігачі. Україна має статус спостерігача.

Міжнародна організація з міграції (МОМ) заснована в 1951 р. в Брюсселі як міжнародна агенція у справах міграційного переселення переміщених осіб та біженців в Європі, а також для сприяння організованій міграції окремих осіб.

Статутна діяльність МОМ концентрується в 4 основних напрямках: • гуманітарна допомога (включаючи екстрену допомогу);

• технічна допомога, зокрема сприяння розвитку національного потенціалу;

• соціальний та економічний розвиток через впорядкування міграційних процесів;

• організація та проведення досліджень та навчання.

Формально не входячи до структури Організації Об'єднаних Націй, МОМ тісно співробітничає з Програмою розвитку ООН, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та іншими агенціями ООН. МОМ також тісно співпрацює з іншими міжнародними міжурядовими та неурядовими організаціями, урядами країн щодо соціальних, економічних та демографічних аспектів міжнародної міграції.

МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ є міжурядовою організацією, яка працює в межах Організації Об’єднаних Націй. Діяльність МОП регламентується Конституцією МОП. З 1919 р. МОП розробляє норми, що стосуються сфери трудових відносин. На сьогодні існує щонайменше 14 конвенцій МОП, що регламентують трудові відносини жінок, які розробляються відповідно до умов ринкової економіки і стосуються важливих аспектів трудових відносин.

МОП здійснює свою діяльність шляхом використання різних засобів. Регулярно проводяться конференції МОП. Прийняті рішення знаходять своє закріплення в конвенціях МОП. Конвенції МОП та її рішення є обов’язковими для урядів.

МІЗОГІНІЯ – ненависть до жінок. Прояви мізогінії притаманні, наприклад, філософським поглядам Ф. Ніцше.

МІКРОПОЛІТИКА – політика, яка здійснюється на тілах, а не в традиційних сферах.

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ЖІНОК – будь–який акт насилля, здійснений на основі статевої ознаки, який завдає чи може завдати фізичних, статевих чи психологічних травм або страждання жінкам, а також погрози здійснення таких актів, як примушування або свавільне позбавлення свободи чи то в суспільному, чи в особистому житті. Насилля по відношенню до жінок охоплює такі випадки, але не обмежується ними:

а) фізичне, статеве і психологічне насилля, що має місце в сім`ї, включаючи нанесення побоїв, статеве примушування по відношенню до дівчаток у сім`ї, насилля, пов`язане з приданим, зґвалтування дружини чоловіком, ушкодження жіночих статевих органів та інші традиційні види практики, що завдають травм і насилля, пов`язані з експлуатацією;

б) фізичне, статеве і психологічне насилля, що має місце в суспільстві взагалі, включаючи зґвалтування, статеве примушування на роботі, в навчальних закладах та інших місцях, торгівлю жінками і примушування до проституції;

с) фізичне, статеве і психологічне насильство з боку або при потуранні держави, де б воно не відбувалося.

НЕОФЕМІНІЗМ – виник у 60–і роки в США і сформувався як плин, головним чином, на хвилі гострої критики існуючого становища жінки в тогочасному суспільстві, висунув ідею «жіночої революції». У його річищі виділяється радикальний фемінізм, а також фемінізм ліберальний.

Теоретики неофемінізму вказують на основні рівні формування статі жінки: економічний розподіл праці між статями, формування визначеного типу жіночої суб'єктивності, репресивна соціалізація і владне придушення жінки в суспільстві. Така радикально глибока постановка питань про засоби формування дискримінаційного і підвладного становища жінки в суспільстві і культурі допомагає розробляти більш ефективні технології для поліпшення життя жінки у світі, для розвитку жіночої культури і жіночого типу соціальності.

ОСОБИ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА – особи, які не мають громадянства тієї країни, де вони народились. Якщо «особи без громадянства» залишають свою країну без дозволу та легальних документів, дуже часто уряд не хоче співпрацювати, щоб допомогти їм повернутися. Деякі країни не визнають дітей своїх громадян, які були народжені в іншій країні, чи тих, які мають батьків різних національностей.

Особи без громадянства, які проживають за межами своєї країни, визначаються як біженці у відповідності до Конвенції ООН про статус біженців [ст. 1 (2)]. Країни, які підписали цю Конвенцію, зобов’язані допомагати із розселенням, освітою та суспільною допомогою без дискримінації щодо раси, релігії чи країни походження. Країни зобов’язані забезпечувати адміністративну допомогу, гарантувати свободу пересування, особисті документи та документи для подорожі.

Крім того, у ст. 31 цієї Конвенції йдеться про те, що країни можуть застосовувати покарання по відношенню до тих біженців, які прибули до країни нелегально, крім тих випадків, коли причиною прибуття була загроза для їх життя чи свободи. Біженці повинні «без затримки звернутися до представників влади, для того щоб пояснити причини їх нелегального в’їзду чи перебування у країні», для того щоб уникнути покарання за нелегальний в'їзд.

ПАРИТЕТ, ПАРИТЕТНА ДЕМОКРАТІЯ – така форма суспільних відносин у політико–правовій сфері, за якої жінкам гарантується рівний з чоловіками статус на підставі фактичного представництва на всіх рівнях і усіх владних структурах; принцип впровадження політики, який враховує різницю між статями, але стверджує, що вона не повинна бути перешкодою для рівного підходу до різних статей.

ПАРНИЙ ШЛЮБ – тип сімейного устрою, при якому один чоловік живе з одною жінкою. Парний шлюб може бути розірваним за бажанням будь–якої із сторін

ПАТЕРНАЛІЗМ – це ідеологія, що спирається на концепцію батьківської турботи та опіки, яка переноситься з окремої родини на все суспільство, свобода якого обмежена владою, що виступає як опікун народу.

ПАТРИЛОКАЛЬНИЙ ШЛЮБ – це тип шлюбних відносин у первісній патріархальній сім'ї: після укладення шлюбу дружина переселялася в рід свого чоловіка. Перехід від матрилокального шлюбу (тобто коли чоловік переселявся в рід своєї дружини або в її велику материнську сім’ю) до патрилокального відбувався поступово, у міру переходу від матріархату до патріархату.

ПАТРІАРХАТ – влада батьків: сімейні, соціальні, ідеологічні, політичні системи, де чоловіки силою, прямим придушенням або через ритуали, традиції, закон, мову, звичаї, етикет, освіту і розподіл праці визначають, яку роль жінки повинні або не повинні відігравати, і де жіноче завжди підпорядковано чоловічому.

ПОДВІЙНИЙ СТАНДАРТ – різні норми поводження для чоловіків і жінок, поширені практично у всіх суспільствах, які передбачають більш суворі обмеження жіночої поведінки, статевої моралі (дошлюбні зв'язки, подружня вірність і т. п. ), ніж чоловічої, а також дозвіл чоловікам тих вчинків і дій, що заборонялися жінкам (подружня невірність).

ПОЛІТИКА В ІНТЕРЕСАХ ЖІНОК (ЖІНОЧА ПОЛІТИКА) – державні заходи, які безпосередньо спрямовані на покращення становища жінок в суспільстві.

Протиріччя поглиблюються в тих випадках, коли заходи, спрямовані на покращення становища жінок, підвищення їх індивідуального добробуту, приходять в протиріччя з заходами, спрямованими на підвищення добробуту родин в цілому. Така ситуація є цілком слушною в суспільстві, в центрі якого стоять чоловіки та їні діти. Тому політика в інтересах жінок дуже часто розглядається як гра з нульовою сумою – наскільки виграють жінки, настільки програють чоловіки (та їхні діти). Тому зовсім не дивно, чому абсолютна більшість чоловіків та велика кількість жінок дуже погано ставиться до такої політики.

Практичні кроки щодо реалізації політики у відношенні до жінок залежать від того, як визначається її зміст та наповнення, і від того, в якому політичному контексті вона здійснюється.

ПОЛІТИКА РІВНОСТІ – стосується становища як чоловіків, так і жінок. Найбільш складним моментом в забезпеченні гендерної рівності є протиріччя між особистими інтересами жінок та інтересами сім’ї в цілому. Рівність можливостей – найбільш яскравий приклад поєднання принципів рівності з практичними політичними заходами та діями, які спрямовані на зміни.

Рівність в багатьох випадках розглядається як рівність перед законом. Вважається дуже часто, що закони, які не проводять різниці між людьми, одночасно мають на увазі ідеї рівності. Такі ідеї характерні для ліберальної політичної думки.

Спираючись на такі аргументи, учасниці кампаній за рівність зосереджувались на ліквідуванні правових перешкод для жінок та заохоченні конкуренції між чоловіками та жінками на основі їх заслуг, що розглядалося як вирівнювання їх стартових позицій. Вважалось, що рівність – це процедурне питання, яке включає в себе знищення усіх правових перешкод.

Критики такої моделі виступали проти ліберального поняття рівності. Таке процедурне визначення означає, що до всіх індивідів, які беруть учать в конкурсі, приймаються єдині критерії, які гарантують, що результат, яким би він не був, є справедливим. Але аргументація противників є наступною – не всі люди, коли вони починають, виходять з однієї точки. Це означає, що не всі люди мають однакові можливості. Для того, щоб рівність була реальною, необхідно враховувати різні умови різних груп людей. Для того, щоб забезпечити рівність результату, політика повинна бути в змозі забезпечити ліквідування перешкод для конкуруючих сторін, які можуть бути викликані попередньою дискримінацією. Такі моделі основані на розумінні того, що необхідно зробити щось додаткове, аби забезпечити рівність, а не тільки встановити рівність всіх перед законом.

Такі радикальні концепції політики рівності (рівності результату) на практиці були не набагато кращими порівняно з мерітократичними. Вони були поставлені в рамках традицій колективної відповідальності, де на першому плані знаходиться ідея класової солідарності. В центрі сучасної європейської політики рівності знаходиться робоча сила – намагання досягнути рівного ставлення до чоловіків та жінок.

У великій кількості європейських держав у 80–ті роки були створені інститути для розробки політики рівності, які забезпечували рівність для жінок, іноді з правом примушення і іншими квазісудовими функціями. В завдання цих органів також входило спостерігання за впливом законодавчих змін на реальне становище жінок.

Аналогічним чином міжнародні організації займалися питанням рівності статей. Протягом 70–80–х років вони здійснювали суттєвий тиск, підтримуючи національні та міжнародні мережі по досягненню рівності. Але, за винятком Європейської Спільноти, роль міжнародних організацій зводиться до розповсюдження інформації та закликів до національних урядів проводити політику рівності. В практичній сфері спостерігаються три основні стратегії впровадження політики рівності: чисто риторичні; стратегія позитивних дій; стратегія позитивної дискримінації. Політика рівності не є однаковою в усі часи і в усіх країнах. Вона змінюється за своїми цілями, змістом, результатами, засобами здійснення. Тому дуже важко робити єдині висновки про таку політику.

ПРИМУСОВА ПРАЦЯ – ситуації, коли особа працює проти бажання, заробітна плата виплачується лише частково або зовсім не виплачується. Особи, яких примушують працювати, дуже часто зазнають психологічного та фізичного насилля.

РІВНІСТЬ СТАТЕЙ ФОРМАЛЬНА – закріплені на законодавчому (правовому) рівні принципи рівності прав чоловіків та жінок. Політичні переваги цілей формальної рівності в демократичних системах створюють водночас і ресурси і проблеми. Вона є необхідною стартовою точкою, але в той же час, на думку багатьох політологів феміністичного спрямування, вона водночас є також суттєвою перешкодою для усунення дискримінації та підкорення жінки чоловікові.

Поступово в політичному просторі спостерігається процес зміни цілей – від формальної рівності до політики паритету.

РОЗРІЗНЕНЬ ЕТИКА – почала формуватися в 60–ті роки. Основна ідея – кожній статі належить виконувати свої ролі. Така етика є основою для сексистських ідей та сексизму.

СЕКСИЗМ – практика, забобони й ідеологія, дискримінація за ознакою статі. Сексизм принижує і недооцінює роль жінок стосовно чоловіків, відкидаючи таким чином основні культурні цінності західної культури – свободу, почуття власної гідності. У більш широкому змісті сексизм – це орієнтація, що ставить у нерівні умови одну стать стосовно іншої. Сексизм тісно пов'язаний із соціальною стандартизацією уявлень про ролі чоловіків і жінок, при цьому роль жінки принижується і їй приділяється другорядне місце в соціумі. Існуючі сексистські стереотипи впливають на зображення жінок у літературі, засобах масової інформації і позначаються на соціальному статусі жінок. Це стосується насамперед ставлення до жінки як об'єкта, позбавленого іншої соціальної значимості, крім репродуктивної. Відповідно до сексистських стереотипів чоловіків наділяють великим числом позитивних якостей, у яких відмовлено жінкам: це – розум, мужність, фахова компетентність, ініціативність, ризик тощо. Такі сексистські стереотипи формуються в рамках соціальних інститутів: сім'ї, школи, на ринку праці, у ЗМІ, політиці і т. п. Вплив сексизму на свідомість відбувається різноманітними шляхами, при цьому він завжди ховається за фоном «природності». Провідником сексизму є сексистський дискурс, що проникає в різноманітні форми суспільної свідомості і створює лінгвістичні установки приниження жінки. У сучасних політичних дискурсах завдяки феміністській теорії із практики мови відбувається витіснення або нейтралізація сексистських термінів.

СЕКСУАЛЬНЕ ДОМАГАННЯ – що саме складає сексуальне домагання та зловживання, міжнародно–правова норма не визначає. Можна дати цьому феномену наступне трактування: сексуальні домагання у відношенні жінок – небажані сексуальні залицяння, прохання про сексуальні поступки й інші форми вербального (жарти) або фізичного (доторки) поводження, що принижують жінок, ставлять їх у нерівне або невигідне становище, що є умовою одержання будь–яких благ (просування по службі, одержання роботи, збільшення заробітної плати). Проблема сексуальних домагань та сексуального насильства відносно жінок особливо гостро постає на робочому місці внаслідок її латентності і частого небажання жінок виступати проти, оскільки в результаті вони можуть цілком позбутися роботи або наявних у них пільг. Сексуальні домагання можуть бути прямим або побічним вираженням умов наймання на роботу, зберігання робочого місця, а згода або протидія такому поводженню стає умовою прийняття адміністративних рішень. Рідкісне порушення кримінальних справ за статтею про спонукання жінки до вступу в статевий зв'язок пояснюється як складністю отримання доказів, так і високим рівнем латентності таких злочинів.

СІМ'Я МОНОГАМНА – історичний тип сімейно–шлюбних відносин, виникає з парної сім'ї. Її поява, за словами Ф. Енгельса, який аналізує різноманітні типи сім'ї в роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави», – одна з ознак настання епохи цивілізації.

Походження моногамної сім`ї варто шукати не в індивідуальній статевій любові, тому що це перша форма сім'ї, в основі якої лежали економічні умови – приватна власність.

Моногамна сім`я заснована на пануванні чоловіка з точно вираженою метою народження дітей, чиє походження безперечне, оскільки вони згодом повинні стати спадкоємцями батьківського майна. Така родина відрізняється від парного шлюбу набагато більшою тривалістю шлюбних уз, що не розриваються за бажанням однієї зі сторін. Як правило, тільки чоловік може їх розірвати і відкинути свою дружину. Право ж на подружню невірність залишається забезпеченим за ним за звичаєм. Тому моногамна сім'я була фактично тільки для жінок. У давніх культурах класичним прикладом моногамної родини є старогрецька сім'я.

СІМ'Я ПАТРІАРХАЛЬНА – історичний тип сім'ї, де влада знаходилася в руках найстаршого чоловіка. Її ознаки – включання до свого складу підневільних (рабів) і батьківська влада. У поширеній патріархатній теорії, родоначальником якої вважається Арістотель, що посилався на загальний закон природи, з огляду на який «владарювання і підпорядкування – не тільки речі необхідні, але й корисні», сім`я визнається найдавнішим соціально–економічним осередком, зародком людського товариства. Проте в дійсності виникнення патріархальної родини є результатом скинення материнського права і виникнення єдиновладдя чоловіка.

СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА – це, відповідно до найбільш загального визначення, держава, яка гарантує своїм громадянам певний рівень добробуту. Навколо цього рівня і виникають різні ідеї: перші ведуть мову про мінімальний рівень, інші – про рівень добробуту, який перевищує мінімальні потреби. Виникає питання про рівень соціальної допомоги та соціального захисту.

СУФРАЖИЗМ – рух жінок за зрівняння в політичних правах із чоловіками, надання жінкам виборчих прав. Виник в Англії в другій половині XIX сторіччя, пізніше набув поширення в США, Німеччині, Франції й інших країнах. Суфражистки застосовували тактику обструкції, влаштовували вуличні маніфестації, домагаючись свого, йшли на порушення громадського порядку. Першими в 1905 р. домоглися успіху в отриманні виборчих прав фінські жінки, потім – норвежки і датчанки. Серйозний прорив відбувся в 1918–1920 рр., коли право голосу було надано жінкам Нової Зеландії, Бельгії, Німеччини, Польщі, Канади, США і деяких інших країн. Успіх суфражизму на час призупинив загальний розвиток жіночого політичного руху, що наступні чотири десятиліття знаходився в стані сплячки, аж до другої хвилі фемінізму 60–х років XX століття.

ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ – всі дії, пов’язані з вербуванням та/або перевезенням особи у межах або за межі країни з метою продажу, працевлаштування чи надання послуг шляхом застосування прямого чи непрямого насильства, погрози насилля, приниження гідності, зловживання владою, боргової залежності, ошукування чи будь–яких інших видів примушування.

ФЕМІЛІЗМ – це частковий випадок гендерної нечутливості, виникає тоді, коли дії або досвід відносять до родини, незважаючи на те, що вони різним чином впливають на різних членів сім’ї в середині неї.

ФЕМІНІЗМ (фр. feminisme, від лат. femina – жінка) – загальна назва широкого руху за зрівняння в правах жінок із чоловіками. Найпершим було завдання домогтися надання жінкам виборчих прав. Тому учасниці руху іменувалися суфражистками. Вже з моменту становлення феміністський рух набуває різноманітних відтінків і оформлюється в різних напрямках: м'який фемінізм, соціалістичний, еротичний фемінізм та інші. При всій розмаїтості відтінків фемінізму, навіть нерідко протилежних, у всіх цих напрямків є об'єднуючий початок – визнання за жінкою самостійного соціального суб'єкта і її прав на самовизначення. Головне, що об'єднує всіх прихильників фемінізму, незалежно від їхньої ідеології і відтінків, акцент на самоцінності особистості жінки, її загальнолюдських правах і свободах і критиці традиційної патріархатної культури, із яким ототожнюють західну цивілізацію, і який придушує особистість жінки, не дає можливостей для її розкриття.

Амазон–фемінізм – течія в американському фемінізмі. За мету ставить втілення в життя образу жінки–героя. Статура і подвиги жінок–атлетів знаходять висвітлення як у літературі і мистецтві, так і в сексуальних відносинах, повсякденному житті. В амазон–фемінізмі робиться наголос на фізичній рівності, і тому він є опозицією сформованим стереотипам гендерних ролей і дискримінації жінок, заснованих на сприйнятті жінки як пасивної, безпомічної, слабосилої істоти. Амазон–фемінізм намагається спростувати таке сприйняття і плекає мрію про героїчну жіночу єдність, проповідуючи жінок–важкоатлетів, полководців, солдат.

Анархо–фемінізм – один з варіантів радикального фемінізму, що не одержав широкого поширення. Появі анархо–фемінізму послужили роботи радикальної феміністки Емми Голдман, що використовувала анархізм як базу для радикального фемінізму. Однією з проблем анархо–фемінізму було подолання расизму і класового розподілу суспільства.

Еко–фемінізм – ця гілка фемінізму, яка за своєю природою носить скоріше духовний, ніж політичний або теоретичний відтінок. Еко–фемінізм вважає, що внаслідок принципу сили, що лежить в основі патріархальноієрархічного суспільства, це суспільство буде продовжувати експлуатувати свої ресурси, незважаючи на подальші наслідки. При цьому просліджуються паралелі між ставленням такого суспільства до навколишнього середовища, тварин, ресурсів і його ставлення до жінок. Своїм опором патріархальній культурі еко–феміністки висловлюють свій протест проти розграбування і руйнації землі. Еко–фемінізм можна визначити як розширену соціальну самосвідомість, до якої включені деякі спостереження радикального і культурного фемінізму, що проводять аналогії між експлуатацією жінок і експлуатацією Землі. Деякі представниці цього напрямку орієнтуються на різноманітні варіанти соціалізму. Європейський рух «зелених» зробив велику роботу, формулюючи розширені на навколишнє середовище соціальні установки фемінізму. І хоча спочатку рух «зелених» не розглядався як частина еко–фемінізму, зараз він визнаний його життєво важливим компонентом.

Поп–фемінізм – назва різновиду фемінізму, прихильники якого закликають придушувати чоловіка, тримати його під каблуком і відхиляти неправоту жінок. Це карикатурний варіант фемінізму, проте більшість людей, що не вникають у суть проблеми, ототожнюють весь фемінізм із поп–фемінізмом.

Фемінізм державний – фемінізм, основними рисами якого є рівність, як частина конституції, яка стоїть вище, ніж партійна політика. З точки зору представників державного фемінізму конституційний принцип здійснює вплив на формування стратегій впровадження політики рівності. Політика рівності звертається до всіх основних сфер суспільного життя, які мають відношення до становища жінок, включаючи приватну сферу.

Також державний фемінізм – політичні дії та світогляд, носіями якого є держава (представники державних органів влади). Феномен, який характерний для деяких розвинутих європейських країн, зокрема Швеції, Нідерландів та інших. В 60–70–х роках в більшості розвинутих країн створювалися, функціонували, а іноді навіть закривалися інститути, які мали конкретну мету – покращення становища жінок. В літературі з суспільних наук вони отримали назву «державних феміністичних» інститутів, бюрократій або механізмів, а працюючі в них люди почали називатися демократками, тобто феміністками, які працюють в державних структурах.

Так в Нідерландах була створена Рада з питань емансипації. Завдяки її зусиллям був досягнутий консенсус в розумінні політики рівності статей як обов’язкової складової частини програми будь-якого кабінету міністрів. Також Рада сформулювала механізм для розробки та реалізації політики рівності статей, а також цілу низку політичних інструментів. В ідеалі Рада намагалася створити політичну мережу в сфері жіночої політики, яка мала бути включеною в політичне та державне життя.

Вплив державного фемінізму на розробку політики складається з декількох пов’язаних стадій: визначення проблеми; внесення її до порядку денного; розробка політики; здійснення політики.

Фемінізм добровільний – це напрямок фемінізму (або назва тих проявів фемінізму), які розробляють свою власну програму, яка зазвичай не носить партійного політичного характеру. Здебільшого організації, які належать до цього напрямку, фінансуються власними членськими внесками, органами місцевого самоврядування.

Чим більше є радикальним фемінізм, тим менша вірогідність його позитивних поглядів на процеси інституалізації, які мають конституційний, парламентський та урядовий фемінізми, і тим більша вірогідність його симпатій до відкритості та різнорідності, які притаманні добровільному фемінізму.

Фемінізм елітний – носіями якого є представники (представниці) вищих владних структур та політичної еліти.

Прикладом існування елітного фемінізму є Франція під час діяльності Міністерства з прав жінок під керівництвом Івети Руді (початок 80–х). Це була ініціатива, яка за всіма критеріями досягла успіху. Вона була розширенням попередньої політики і результатом позитивного відношення до жіночого руху з боку Соціалістичної партії Франції. Але слабкість полягала в тому, що в середині партій (правлячої та опозиційних) не було феміністичних організацій. Міністерство усвідомлювало необхідність масової підтримки, але такої підтримки практично не було. Міністерство з прав жінок мало важелі для того, щоб забезпечити повагу до політики прав жінок, усунути несправедливу дискримінацію щодо жінок, створити гарантії рівного підходу в соціальному, політичному та культурному житті. Воно мало право брати участь в підготовці будь-якого політичного проекту, який торкався становища жінок. Але в 1986 році, коли соціалісти втратили владу, статус міністерства був понижений. Після відновлення влади соціалісти не повертали минулого статусу міністерству. Елітний фемінізм – це політичний ресурс для руху.

Фемінізм індивідуалістичний або вільний – теоретико–практичний напрямок у середині фемінізму, що базується на індивідуалістичній і вільній (мінімум уряду або анархо–капіталізм) філософії, тобто філософії, що переважно сфокусована на автономії, правах, свободі, незалежності окремої особистості.

Фемінізм культурний – напрямок, що з’явився спочатку у середині американського фемінізму, що розвивається як реакція на невдачу і загибель радикального фемінізму. Оскільки багато рухів за соціальні зміни в 60–і роки виявилися роздрібненими, виникли песимістичні настрої з приводу можливості соціальних змін взагалі. Культурний фемінізм будується на альтернативі – оскільки домінуюче суспільство змінити неможливо, необхідно його уникати. Це і призвело до перетворення радикального фемінізму у фемінізм культурний. Відмова від зміни існуючого суспільства пояснювалася величезними зусиллями, які необхідно докласти для побудови альтернативного суспільства. Фактично до культурного фемінізму примкнули багато членів радикального фемінізму, тому деякі з послідовників культурного фемінізму використовують для власного термін «радикальний фемінізм». Деякі навіть не вважають його окремим від радикального фемінізму напрямком, декотрі підкреслюють їхні відмінності. Різниця між ними вимальовується така: у той час як радикальний фемінізм був рухом за трансформацію суспільства, то фемінізм культурний відходить на позиції авангардизму замість того, щоб будувати жіночу культуру. Деякі спроби його діяльності увінчалися успіхом, зокрема, створення кризових центрів для жертв зґвалтування, багато послідовниць культурного фемінізму працюють у суспільних виданнях.

Фемінізм лесбіянок – категорія, відмінна від фемінізму сепаратистського. Лесбіян–фемінізм робить основний акцент на активний зв'язок із жінками, на відміну від фемінізму сепаратистського з його акцентом на переривання комунікативних зв'язків із чоловіками.

Фемінізм ліберальний – це напрямок фемінізму, що працює у середині структури основного потоку суспільства для інтеграції жінок у цю структуру. Його корені ідуть у часи становлення американської держави і французької революції. Біля витоків ліберального фемінізму стоять Абігаль Адамс і Мері Уоллстоункрафт, що пропонували рівні права для жінок. Серед сучасних феміністських теорій ліберальний фемінізм не є особливо популярним. Проте він, у той же час, найбільш широко використовується як підхід при аналізі сучасних проблем жінок, активно застосовується різноманітними жіночими рухами США, а також включений у програмні положення національної організації жінок США, однієї з найбільш впливових організацій.

Ліберальний фемінізм є одним із варіантів теорії гендерної нерівності і пояснює його існуючою в товаристві ідеологією сексизму, подібною до расизму, що складається з забобонів і дискримінаційних практик по відношенню до жінок, прийнятих на віру уявлень про природні розходження між жінками і чоловіками, що нібито визначають їх різноманітні соціальні ролі в суспільстві. У результаті впливу сексистської ідеології жінки з дитинства і до кінця свого життя обмежені у своїх можливостях реалізації себе. Однією з найдужчих культурних систем, що підтримують сексизм у товаристві, є заміжжя, що сприяє просуванню чоловіків, у той же час обмежує жінок сферою дому, емоцій і сексу, стримуючи їхній розвиток. Сексизм, на думку багатьох представниць ліберального фемінізму, є пережитком минулих часів, атавізмом, підтримуваним традиціями, угодами і необґрунтованими забобонами. Як і расизм, він заганяє чоловіків і жінок у шаблони гендерних ролей, знищуючи множину талантів.

Ліберальні феміністки пропонують такі стратегії для викоренення гендерної нерівності в суспільстві: мобілізація використання існуючих політичних і законодавчих каналів для зміни; рівні економічні можливості; зміни в сім'ї, школі, ЗМІ – із тим, щоб соціалізація не вела до нерухомого розділення сексуальних ролей, спроби всіх індивідуумів протистояти сексизму в повсякденному житті.

Ідеальним для ліберального фемінізму буде положення, у котрому кожний індивідуум вибирає найбільш сприятливий для нього життєвий стиль, заздалегідь будучи упевненим, що його вибір буде прийнятий із повагою суспільством (сімейний/несімейний, бездітний/із дітьми, гетеро/гомосексуальний, жінка/чоловік як глава сім'ї і т. п. ). Таким чином, ліберальний фемінізм співзвучний з основним культурним ідеалом західної культури у своїй орієнтації на свободу, індивідуалізм, рівність можливостей і реформістських прагнень.

Фемінізм марксистський – результат з'єднання марксизму з радикальним фемінізмом. Марксизм визнає, що всі жінки піддаються тиску, і приписує їх капіталістичній системі, із чого напрошується практичний політичний висновок про необхідність зламу цієї системи як шляху звільнення жінок.

Фемінізм марксистський включає відносини між статями в більш фундаментальну структуру суспільства – класову структуру. З цього погляду, якості життєвого досвіду індивідуума є відбитком, по–перше, її\його класових функцій, по–друге її/його статей. Жінки класів, що сильно різняться, мають набагато менше спільних рис досвіду одні з одними, ніж із чоловіками свого класу. У середині кожного класу жінки знаходяться в менш вигідному становищі в їхньому доступі до матеріальних цінностей, влади, статусу, можливостей самоактуалізації, ніж чоловіки. Причиною такого становища є організація самої системи капіталізму.

Включення гендерної нерівності в класову структуру найбільш яскраво виявляється в житті домінуючого класу, де чоловіки є власниками усіх виробничих і організаційних ресурсів, а жінки самі є власністю, дружинами і речами буржуазних чоловіків, привабливим товаром у процесі обміну між чоловіками.

Гендерна нерівність у робітничому класі також існує. Жінки як робоча сила через свій низький статус є більш дешевим ресурсом для виробництва, а їхнє маргінальне становище ускладнює їхнє об'єднання з чоловіками–робітниками для боротьби за свої права. Як дружини і матері жінки виступають об'єктом особистої влади чоловіка, що компенсує в такий спосіб власне безпомічне становище в товаристві. У сім'ї жінка – «рабиня раба».

Таким чином, жінки знаходяться в нерівному становищі стосовно чоловіків, але не внаслідок існування конфлікту інтересів статей, а через класове придушення, нерівність власності, експлуатації праці тощо. Факт, що в кожному класі жінки знаходяться в менш привілейованому становищі, ніж чоловіки, є результатом історичного розвитку, спадщиною минулого, деструкція якого можлива за допомогою революційних дій об'єднаного робітничого класу, жінок і чоловіків. Будь–яка мобілізація жінок окремо від чоловіків контрреволюційна, тому що роз'єднує потенційні революційні сили. Руйнація класової системи призведе до звільнення товариства від класової експлуатації, а отже, і гендерної нерівності.

Фемінізм матеріальний – рух, який виник на початку XIX ст. для звільнення жінок шляхом поліпшення матеріальних умов їхнього життя, що означало зняття з жіночих плечей важкого непосильного тягаря домашньої роботи і їжі.

Фемінізм м'який – виник в XIX ст. як ідеологія, що намагалася компенсувати нерівноправне становище жінки в суспільстві звеличенням її окремих сторін і якостей: жінки самовіддано служать суспільству як дружини і матері, привносячи у світ любов і християнські принципи, прикрашають життя і т. п. У деяких випадках ця ідеологія викликала обернений сексизм, який проголошує, що світ чоловічих цінностей повинен бути замінений світом жіночих. На початку XX ст. багато жінок відмовилися від цієї ідеології і почали виступати за рівноправність із чоловіками.

Фемінізм парламентський – напрямок розвитку сучасного фемінізму, з точки зору якого рівність може бути питанням представництва та ідентичності. Законодавчі ініціативи можуть сприяти прогресу заходів по досягненню рівності. Важливою політичною мірою є ретельний законодавчий контроль за законодавством щодо рівності, а також відповідною політикою та її виконанням.

Фемінізм помірний – відгалуження фемінізму, що популярне в молодих жінок, а також тих жінок, які прямо не відчувають на собі дискримінацію. Найближче фемінізм помірний пов'язаний із ліберальним, але при цьому в деяких питаннях поділяє позицію фемінізму радикального.

Фемінізм постмодерністський – напрямок сучасного теоретичного фемінізму, який в центр ставить політику розрізнення та ідентичності.

Фемінізм прагматичний – термін, який вживає Марта Богачевська–Хом`як, оцінюючи стан відношення українських жінок та жіночих організацій до фемінізму. «Прагматичний фемінізм виник в доіндустріальних суспільствах, а його річниці через участь у громадських справах робили внесок в обстоювання національної окремішності та економічний поступ свого народу. Основою прагматичного фемінізму є прагнення жінок піднести на високий громадський рівень ту дрібку автономії, яка була їм надана в доіндустріальному суспільстві. Щось подібне спостерігаємо сьогодні в країнах так званого третього світу, де ідеї емансипації жінок поширюються повільно, і жіночі громади виконують важливі громадські функції не в політичних партіях, а в громадських чи в громадсько–державних організаціях».

Фемінізм радикальний – найбільш популярний варіант фемінізму, що включає в себе моменти фемінізму марксистського і фемінізму психоаналітичного, але в той же час подає і власне оригінальне бачення проблеми. Радикальний фемінізм – основа теоретичної думки у фемінізмі, він дає фундаментальну основу багатьом напрямкам фемінізму.

Радикальний фемінізм з'явився наприкінці 60–х – початку 70–х рр., зростаючись з рухом за громадянські права і мир у 1967–1968 рр. Причина, через яку цей напрямок було названо радикальним, полягає в тому, що в основі теорії лежить переконаність, що дискримінація – основна форма тиску, що проходить через усі раси, культури, економічні класи. Цей рух ставить своєю метою соціальні зміни, достатньо революційні за своєю суттю.

У вітчизняній свідомості радикальний фемінізм ототожнюється з екстремістськими формами жіночого руху, що шокує традиційно настроєну громадськість своїми формами боротьби, вираження протесту, акціями і гаслами, критикою не тільки підвалин суспільного життя, що закріплюють нерівне становище жінок, таких як заміжжя, материнство, держава і т. п., вважаючи, що «усе, що репресивне, має винятково чоловічу орієнтацію», що не є завжди правомірним.

Центральним у радикальному фемінізмі є інтенсивно позитивне ставлення до жінки і, як наслідок, глибока критика та негативна оцінка усіх варіантів і проявів її придушення. Радикальні феміністки підтверджують особливу цінність жінок, явно зневажаючи універсальною системою, що недооцінює їх, вони повстають проти існуючого стану речей, пред'являючи детальний список зроблених проти жінок злочинів. У теоретичному плані радикальний фемінізм витрачав багато енергії на підготування теоретичного обґрунтування власних дій, із позицій яких міг би критикувати суспільство, не впадаючи в ідеї марксистської соціалістичної революції.

Питання про гендерні ролі є основним для радикального фемінізму: чому на основі біологічних розходжень чоловіка і жінки повинні засвоюватися визначені соціальні ролі. Радикальний фемінізм спробував розмежувати біологічно детерміноване поводження і культурно детерміноване поводження, щоб звільнити чоловіків і жінок від їх старих вузьких гендерних ролей.

Основною силою в суспільстві радикальні феміністки вважають пригноблення. Кожний соціальний інститут являє собою систему, у котрій одні люди домінують над іншими, і у всіх подібних соціальних структурах спостерігаються схожі зразки домінування і підпорядкування – класів, етносів, людей різного віку, статей. Найбільш фундаментальною і давньою з них є система патріархату. Це не просто історично первинна структура домінування, до сьогоднішнього моменту вона залишається найбільшою і найвпливовішою, основною соцієтальною моделлю пригноблення. Це найменш помітна, але найбільш значима структура соціальної нерівності. Центральним пунктом аналізу радикального фемінізму таким чином є система патріархату як насильства, яке здійснюється проти жінок чоловіками і чоловічими організаціями. Насильство в системі не обов'язково повинно набувати форми прямої фізичної жорстокості. Структури насильства можуть бути заховані в більш складні практики експлуатації і контролю – у стандартах моди і краси, ідеалах моногамії, гетеросексуальності і материнства, гінекології і психотерапії, неоплачуваної домашньої праці і т. п.

З точки зору радикального фемінізму змінити становище можна починаючи з обґрунтованої роботи над жіночою самосвідомістю, щоб кожна жінка в результаті усвідомила власну цінність і гідність і відкинула патріархатні уявлення про себе як слабку і залежну істоту. Також жінки повинні об'єднатися і працювати разом, незалежно від розходжень в атмосфері довіри, захисту і підтримки. Ідеологія радикального фемінізму виражена в книгах «Радикальний фемінізм» під редакцією Ганні Каедф та Есхол «Відвага бути поганим».

Екстремізм радикального феміністського спрямування мав позитивні і негативні наслідки. З одного боку, він сприяв пробудженню жіночої самосвідомості, а з іншого – давав привід для дискредитації фемінізму в цілому.

Фемінізм сепаратистський – різновид феміністського руху, учасниці якого проповідують відділення від чоловіків іноді абсолютне (тотальне), іноді часткове. Фемінізм сепаратистський часто неправильно ототожнюють із лесбіянством, навішуючи жінкам, які організують заходи тільки для жінок, цей ярлик.

Ідея сепаратизму полягає в тому, що відділення від чоловіків дає можливість жінкам побачити себе в іншому контексті. Багато феміністок, як сепаратистки, так і ті, хто не є ними, думають, що це необхідний перший крок, маючи на увазі тимчасове відділення від чоловіків для особистого росту, але не хронічну самітність. Існує визначена близькість між фемінізмом сепаратистським та фемінізмом культурним.

Фемінізм соціалістичний ланка між радикальним і марксистським фемінізмом, що намагається з'єднати ці дві перспективні традиції фемінізму. Існують два основні різновиди соціалістичного фемінізму: перший у центр дискусії виносить проблему жіночого пригноблення і розглядає подібні і різноманітні риси в досвідах жіночої субординації. Для опису та аналізу існуючої системи застосовується термін капіталістичного патріархату. Другий варіант соціалістичного фемінізму задається метою описати і пояснити усі форми соціального пригноблення, використовуючи як базис знання класової і гендерної ієрархій. Аналітики цього напрямку займаються дослідженням систем пригноблення. Найбільш часто уживаний термін – «домінування». Проте жінки залишаються центральною проблемою аналізу в цьому напрямку, оскільки гендерне придушення розглядається як найбільш давня система примусу.

Основною аналітичною стратегією соціалістичного фемінізму є історичний матеріалізм. Основний принцип соціальної теорії Маркса, відповідно до якого існуючі матеріальні умови життя визначають форми соціального устрою, переглядається соціалістичним фемінізмом у трьох пунктах.

Основним об'єктом аналізу виступає не класова нерівність, а більш широкий спектр соціальної нерівності.

Всі ці чинники відповідно до теорії соціалістичного фемінізму глибоко впливають на людську особистість, людські дії і структури домінування, реалізовані в цих діях. Більш того, ці аспекти людської суб'єктивності провадяться соціальними структурами так само успішно, як і товари. Тут експлуатаційні механізми служать для посилення влади одних і зменшення інших.

Соціалістичний фемінізм розробляє особливий підхід до соціальної організації, у якому макросоціальні структури економіки, політики, ідеології взаємодіють із мікросоціальними особистими процесами людського відтворення, сексуальності, домоволодіння і суб'єктивності для підтримки багатоскладної системи домінування. Для її аналізу соціалістичний фемінізм звертається як до широкомасштабних структур і механізмів, так і ситуаційно специфічних, детальних досліджень щоденного життя гноблених. Стратегія відхилення, зміни заснована на спробах утягнути пригноблені групи й індивіди у процес відкриття власного становища, що призведе до дій по емансипації і звільненню.

Соціалістичний фемінізм розширює розуміння матеріальних умов людського життя; виходячи за рамки економічної динаміки і процесів виробництва–розподілу, аналізує умови, що створюють і підтримують людське життя: людське тіло, сексуальність, процеси виховання, утримання вдома, емоційну підтримку. В усіх цих процесах існуючі структури експлуатації працюють на вигоду одних і придушують інших.

Переформулювання уявлення про матеріальні умови змінило розуміння людських істот як виробників товарів на розуміння людей як творців інших людських істот. Дослідницька увага в такий спосіб зрушується з цінності товарів на конструювання людської особистості. Соціалістичний фемінізм акцентує увагу на тому, що залишилося в тіні теорії Маркса, – свідомості, мотивації, ідеології, знанні, орієнтації тощо.

Фемінізм спіритуальний – це неоднорідний рух, який об'єднує тих, хто є прихильниками Богині (Goddess), теоретиків матріархального футуризму, прихильників відьминської практики та інших. Відповідно до спіритуального фемінізму богиня не протистоїть природі, не трансцендентна стосовно неї, а є частиною природи і знаходиться у взаємодії з природними силами.

В основу феміністської релігії представники спіритуального фемінізму кладуть ідею єдності буття, проте їм не вдається перебороти дихотомізм. Їхня думка в багатьох випадках не виходить за межі світу роздвоєності, провину за існування якої вони покладають на чоловічу культуру. Патріархатні міфи заміняються матріархатно орієнтованою міфотворчістю, що ідеалізує систему, засновану на домінуванні жінки. Вчення спіритуального фемінізму критикується і не поділяється багатьма феміністками.

Фемінізм урядовий – це напрямок сучасного фемінізму, з точки зору якого рівність – це залежна від обставин політика, яка часто має партійні, політичні ознаки. Низка законів встановлює конкретні сфери, де бажане встановлення рівності. Законодавство, політичні ініціативи, їх виконання входять в обов’язки урядового міністра, який має ресурси, персонал, повноваження в деяких випадках застосовувати вето та можливість пропонувати закони.

Чоловічий феміністичний рух включає різноманітні групи, ідеологічно близькі феміністичному руху. Учасники чоловічого феміністичного руху дотримуються погляду, що ми живемо в патріархатному товаристві, у якому чоловіки є гнобителями жінок, і що чоловіки повинні виявити і ліквідувати це гноблення. Більшість груп «Чоловіки проти насильства» підпадає під цю категорію. Найбільша американська група чоловіків–феміністів складається в Національній організації «Чоловіки проти сексизму» (колишня Національна організація за зміну чоловіків). Позиція цих рухів викладена в книгах «Звільнений чоловік» Уоррена Фаррела, «Чоловіча машина» Марка Фергана Фастау, «Більшість із 49%», виданій Деборой Девид і Робертом Бранноном. Багато членів руху чоловіків–феміністів підозріло ставляться до тих, хто зайнятий у політиці.

Серед феміністів і феміністок є багато суперечок про правомірність і істинність призначення таких груп. Відкрите питання про чоловіка–фемініста, особливо про те, що не узгодиться з аспектами традиційного фемінізму, викликає багато дебатів.

ФЕМІНІСТСЬКІ ДОСЛІДЖЕННЯ – для багатьох представниць фемінізму термін «феміністські дослідження» не збігається з терміном «жіночі дослідження». Це дослідження всього спектру феміністської проблематики у цілому. Ортодоксальні жіночі групи намагаються інтегрувати феміністські дослідження в академічні структури, радикально і політично націлені, наполягають на самостійності і сепаратизмі, зв'язку не стільки з академічними структурами, скільки з жіночим рухом. У результаті такої інтеграції у Франції, наприклад, виник новий напрямок досліджень «політичний і науковий фемінізм».

ФЕМОКРАТКИ – представниці жіночого руху, які запрошені працювати або отримали владні посади в структурах державної влади. Механізм рівності створює клас фемократок в державній адміністративній машині. Фемократки були досить успішними в вирішенні завдань переводу приватних проблем до рангу суспільних. Феномен, який з’являється в європейських країнах, зокрема в Нідерландах, Франції, Італії, у 80–ті роки 20 століття. Термін вживається в багатьох європейських державах.

Питання взаємовідносин фемократок та активісток жіночого руху є досить суттєвим, оскільки вони складаються часто неоднозначно, є досить складними. У фемократок, які працюють на державу, може спостерігатися зменшення радикалізму вимог, оскільки вони повинні відповідати нормам роботи власного відомства. Крім цього, для них важливими є також питання власної кар’єри.