6. 3. Неурядові організації та їх вплив на процес формування жіночої політики

на міжнародному та національному рівнях

Діяльність неурядових організацій – новий для України феномен. Вона стала можливою з набуттям незалежності та вибором демократичних перспектив розвитку. Він стає все більш поширеним, а активність неурядових організацій – впливовою. Неурядові організації, що стоять на сторожі прав та інтересів громадян, мають важливе значення для розбудови громадянського суспільства. Особлива їх роль у країнах, де демократичні засади врядування ще не зміцніли. Найбільше організацій, котрі відстоюють права дітей, жінок, студентів, безробітних, малозабезпечених, багатодітних, інвалідів. Це, до певної міри, є свідченням становлення в Україні різноманітних інституцій громадянського суспільства, захист прав і інтересів представників яких стає предметом діяльності й громадських організацій. В Україні зареєстровано 20 тисяч об’єднань громадян. Ст. 3 Закону України «Про об’єднання громадян» визначає громадську організацію як «об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно–культурних, спортивних та інших спільних інтересів», а ст. 20 гарантує право «представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах». Згідно з інформацією, поданою у «Довіднику громадських організацій України», що підготовлений Ресурсним центром розвитку громадських організацій «Гурт» (1997), майже 8% НДО України проводять правозахисну діяльність.

Важливою частиною загального руху неурядових організацій, які ще називають «третім сектором», є жіночі неурядові організації. Міністерством юстиції України зареєстровано на 2000 рік більше 30 загальноукраїнських та міжнародних жіночих організацій. Кількасот жіночих організацій працюють на локальному та місцевому рівнях.

Важлива роль у процесі формування громадянського суспільства та демократичних перетворень, яку відіграють жіночі неурядові організації, – це не тільки вимога сучасних міжнародних документів, але й результат практичної діяльності жіночих неурядових організацій, їх високої активності в політичному та соціальному житті країни, високого професійного та наукового потенціалу активісток жіночого руху, глибоких знань соціальних, політичних, економічних проблем сучасної України та українського жіноцтва, досвіду міжнародного спілкування, знайомства з шляхами вирішення жіночих проблем в демократичних країнах світу. Неурядові жіночі організації України працюють як на міжнародному, загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях (в області, місті, районі). Найбільш впливові на загальнонаціональному та міжнародному рівнях – всеукраїнські та міжнародні організації: Національна координаційна рада жінок, Спілка жінок України, «Жіноча Громада», Союз Українок, «Дія», Товариство імені Олени Теліги, Консорціум ННД – США, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна», Гендерне Бюро та інші, які мають на меті пошук шляхів впливу на органи влади з метою формування цивілізованої жіночої політики в Україні та впровадження її в життя за власною активною участю.

Окреслимо основні зони впливу неурядових організацій на формування політики в державі та проаналізуємо їх.

1. Вибір основних методологічних підходів, головних принципів, цілей, завдань, напрямків та шляхів впровадження державної жіночої політики. Від вибору методологічних принципів державної політики щодо жіноцтва залежить її напрямок. Не випадково саме жіночі неурядові організації були ініціаторами та організаторами проведення низки науково–практичних конференцій, на яких обговорювалися болючі питання українського жіноцтва та формування сучасної жіночої політики. Рекомендації цих конференцій та семінарів знайшли втілення в організації Парламентських слухань, створенні Міністерства України у справах сім’ї та молоді, Координаційної та Гендерної рад, Національної Ради жінок в Україні, формуванні Концепції поліпшення становища жінок в суспільстві та Декларації про загальні засади жіночої та сімейної політики в Україні. Серйозні дискусії були ініційовані неурядовими організаціями навколо проблеми паритетної демократії як можливої форми активізації участі жінок в політиці.

2. Участь у розробці та впровадженні програмних та концептуальних документів щодо жіночої політики, а також законів та законодавчих актів (заохоченні прийняття законодавства щодо рівності можливостей і антидискримінаційних законів).

Законодавче регламентування жіночої політики є дуже важливим. В цьому напрямі потрібно вести велику роботу. В багатьох ситуаціях ініціатива належала неурядовим організаціям.

3. Ініціювання та участь у формуванні національних установ щодо впровадження жіночої політики, а також механізму її реалізації.

Жіночі неурядові організації України відіграють також важливу роль у лобіюванні процесу інституалізації жіночої політики держави. Досить сказати, що саме завдяки зусиллям неурядових організацій було ініційовано створення Міністерства України у справах сім`ї та молоді (1996), яке, на жаль, у 1999 р. перетворено на Державний комітет з питань молодіжної політики, спорту і туризму, створена Національна жіноча Рада, впроваджуються важливі соціальні програми.

4. Здійснення громадського контролю за ходом реалізації політики та дотримання прав жінок в Україні (спостереження за здійсненням антидискримінаційних законів).

Українська держава робить перші кроки, і всі демократичні інституції знаходяться на стадії розбудови. Тому потрібні державні та національні механізми контролю за дотриманням прав жінок. Деякі вже апробовані, інші планується апробувати в найближчому майбутньому. Це підготовка спеціальних доповідей, Парламентські слухання про хід виконання в Україні Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, створення спеціальних органів, які відповідають за розробку та виконання жіночої політики, призначення спеціальних доповідачів з питань прав жінок.

5. Здійснення зв’язку з міжнародними організаціями.

Вдосконалення існуючого механізму захисту прав жінок на міжнародному рівні є дуже корисним для покращання ситуації жінок в конкретних країнах. Розповсюдження гарантій прав людини на міжнародному рівні здійснювалось протягом останніх сорока років. Загальні шляхи використання міжнародних механізмів неурядовими організаціями України: вихід на міжнародний рівень, коли в міжнародних організаціях, на міжнародних конференціях та зустрічах представляють конкретні випадки порушення прав жінок на національному рівні для тиску на державні структури, впровадження міжнародних норм у конкретній країні – тобто використання міжнародних норм та прецедентного права для діяльності на національному рівні.

6. Робота по впровадженню в Україні положень сучасних міжнародних документів з прав жінок.

Неурядовим організаціям вже з огляду на їх характер притаманні свобода вираження думок, гнучкість дій і свобода пересування, що в певних умовах дає їм змогу вирішувати завдання, які не можуть, а іноді навіть не хочуть вирішувати уряди і міжурядові організації. Прикладом участі неурядових організацій в прийнятті рішень на міжнародному рівні є практика паралельного проведення поряд з урядовими міжнародними конференціями форумів неурядових організацій, як це відбулося під час Четвертої Всесвітньої конференції в Пекіні (вересень 1995 р. ).

Неурядові організації повинні вивчати та розповсюджувати у своїх країнах міжнародні документи з прав людини. Використовуючи положення міжнародних документів, неурядові організації можуть здійснювати тиск на національні уряди з метою дотримання прав, перегляду національного законодавства та приведення його положень у відповідність до міжнародних норм.

У багатьох розвинутих країнах неурядові організації працюють за підтримкою власних урядів або органів місцевого самоврядування. Держави бачать в неурядових організаціях силу, яка спроможна вирішувати гострі соціальні питання більш ефективно, ніж це роблять державні структури. На жаль, в Україні така практика ще не склалася, але також є позитивні тенденції у взаємодії неурядових організацій та державних структур.

Щоб голос неурядових організацій був чутний на міжнародному та національному рівнях, необхідно вивчати та використовувати всі існуючі міжнародні документи та механізми їх застосування. Для цього національним неурядовим організаціям необхідно співпрацювати з міжнародними неурядовими організаціями, які мають консультативний статус при Економічній та Соціальній Раді ООН. Такий статус надається міжнародним організаціям, які відповідають критеріям ООН, і дає їм право доступу до системи ООН і право виступати на більшій частині зібрань ООН.

Національні неурядові організації отримують такий доступ побічним чином, якщо вони стають членом однієї з неурядових міжнародних організацій. На деяких великих конференціях ООН національним неурядовим організаціям надається право бути присутніми в ролі спостерігачів.

Особливе значення мають різні засоби ефективного використання існуючих механізмів ООН неурядовими організаціями. Для використання договорів та механізмів ООН на національному та регіональному рівнях існує ціла низка можливостей. Насамперед НУО повинні: обов’язково мати тексти міжнародних документів з прав людини; з’ясувати, які міжнародні документи з прав людини підписала власна держава та інші держави; з’ясувати назву урядової установи, яка відповідає за дотримання прав тієї чи іншої соціальної групи; коли востаннє було надано доповідь від країни і коли планується подання наступної доповіді; чи є у неурядових організацій можливість консультуватися з урядом, порушити конкретне питання нехтування правами жінок на місцевому та національному рівнях, розробити і впроваджувати на всіх рівнях освітні програми з прав людини.

Висновки

У вивченні проблем прав людини, які, здавалось, досить ретельно досліджені у вітчизняній науці і знайшли відображення не тільки в науковій літературі, але й на шпальтах газет та журналів, є напрямок, який став досить популярним, але не знайшов досі комплексного аналізу, – це міжнародні документи з прав жінок та питання їх впровадження в політико–правову практику конкретної країни – України. Фрагментарне висловлення цієї проблеми в різноманітних дослідженнях не надавало їй, по–перше, цілісного, по–друге, історичного, по–третє – комплексного вигляду. Саме тому в центрі уваги автора монографії був не тільки аналіз найбільш вагомих міжнародних документів, які стосуються прав жінок, але й спроба запропонувати методологію вивчення «жіночого питання», власне бачення поняття жіночих людських прав, їх універсального та конкретно–історичного змісту.

В суспільному житті прослідковується закономірність: чим вищий рівень розвитку соціуму як цілого, тим більш різноманітним є розвиток його складових частин. В застосуванні до теми дослідження це означає, що різноманітні досвід, практика, які мають жінки і які можуть відрізнятися від чоловічого, повинні розглядатися як рівноправна складова частина суспільного розвитку.

Завданням цієї книги був аналіз основних міжнародних документів з прав жінок, можливостей та практики їх застосування в незалежній Україні. Другим завданням було виявлення протиріч між положеннями міжнародних документів щодо прав жінок та реаліями українського суспільства.

Висвітлюючи питання міжнародних документів з прав жінок та їх дотримання в Україні, ми намагалися наголос робити на тих проблемах, які є найбільш гострими та актуальними: економічні права в умовах приватизації, політичні права жінок в суперечливих умовах становлення та розвитку демократичних інституцій в країні, репродуктивні та сімейні права, а також питання примусової праці, сучасного рабства, політики щодо ув’язнених жінок тощо.

Особливо потрібно відмітити, що ми намагалися в книзі не тільки продемонструвати та проаналізувати основні положення міжнародних документів щодо прав жінок, але й провести політологічне дослідження адекватності волевиявлення української держави щодо втілення їх у власний політико–правовий простір.

Дослідження показало багатодисциплінарність проблеми прав жінок, яка не може обмежуватися тільки рамками права або політології, але й потребує суттєвих знань різних галузей сучасної соціології, економіки, теорії управління, сучасних політичних технологій тощо.

Проведений аналіз показав, що здебільшого висвітлення проблеми прав жінок та низки питань ініціюється неурядовими як на міжнародному, так і на національному рівнях. В Україні розпочався процес розповсюдження ідей і положень міжнародних документів з проблем людських прав жінок, але він є недостатнім і не відповідає потребам сьогодення.

Відтворюючи положення міжнародних документів щодо захисту прав жінок та аналізуючи відповідність сучасного українського законодавства цим документам, в книзі намічалися і деякі рішення проблем у цій галузі. Немає сумніву, що простих та однозначних рецептів бути не може. Так, ціла низка проблем виникає на шляху вдосконалення трудового законодавства, його захисного (обмежувального) характеру в ряді галузей (заборона використання праці жінок на шкідливих та важких роботах), який в ситуації ринкових змін об’єктивно веде не до покращення становища жінок, а до зменшення їх конкурентоспроможності. Радикальні рішення тут не допоможуть. Дослідження показало необхідність адаптування положень документів та національного законодавства до конкретно–історичних ринкових та трансформаційних умов, відштовхуючись перш за все від потреб та інтересів жіноцтва. Тому вважаємо за доцільне залишити у вигляді заборони лише ті види діяльності, які неприпустимі в найбільш складний для здоров’я матері та дитини період (вагітність та годування), а в інших випадках перейти від заборонного до договірного принципу – отримувати згоду працівників з дітьми на роботу в нічні зміни, відрядження тощо.

Подібний підхід повинен бути врахованим при розробці стратегій захисту прав жінок. Так, виникає проблема з реалізацією політичних прав жінок, і гострі дискусії, як це було показано в дослідженні, точаться навколо проблеми квотування, яке має майже рівну кількість прибічників та противників навіть у стані жіночого руху.

Головними прогалинами, білими сторінками в процесі вивчення міжнародних документів з жіночих людських прав, на нашу думку, є практична невідомість громадськості України оригінальних текстів міжнародних документів, малий наклад видання цих документів, низький рівень введення цих питань до освітніх програм в учбових закладах всіх рівнів.

У книзі показано, що, незважаючи на те, що документи створені і прийняті на міжнародному рівні, навіть ратифіковані Україною, в суспільстві практично відсутнє розуміння важливості проблеми охорони і дотримання людських прав, зокрема прав жінок, оскільки ця проблема вважається не першочерговою, не такою гострою, як проблеми економічні і соціальні. Працівникам правозахисних організацій на численних зустрічах, лекціях, семінарах неодноразово доводилося дискутувати на цю тему. Але не завжди вдавалося переконати їх учасників у необхідності дотримання та охорони прав людини як невід’ємної складової частини демократичної розбудови суспільства.

Особливий інтерес та цінність проведеного дослідження полягають у тому, що вивчення одних проблем викликало виникнення нових, які потребують свого подальшого осмислення. Складність та багаторівневість теми призвели до того, що деякі питання в книзі носять лише постановочний характер, і тому вони потребують подальшого поглибленого дослідження, що є свідченням перспективності обраної теми.

Сподіваємося, що ця книга зробить свій внесок в поглиблення процесу розуміння важливості охорони прав людини в Україні.