Додаток до розділу

Гаазька міністерська декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації

Гаага, 24–26 квітня 1997 року

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

За ініціативою нідерландського керівництва 26 квітня 1997 року у Гаазі була проведена Міністерська конференція Європейської Співдружності (ЄС) з питання торгівлі жінками з метою сексуальної експлуатації.

Були присутні представники–спостерігачі з таких країн–кандидатів: Болгарії, Естонії, Угорщини, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Словаччини, Словенії та Кіпру.

Держави–члени ЄС знов підтвердили свої наміри щодо максимального співробітництва у боротьбі з торгівлею людьми, зокрема з торгівлею жінками, та узгодили цю Декларацію з метою відбити занепокоєння народів Європи.

Вони визнали, що торгівля жінками з метою сексуальної експлуатації є серйозним та все більш поширеним різновидом міжнародної організованої злочинності, який поєднує великі прибутки з відносно невеликим ризиком для злочинців. Протягом останніх років проблема торгівлі жінками привертає все більшу державну та міжнародну увагу. Пекінська декларація 4–ї Всесвітньої конференції ООН з проблем жінок підкреслила нагальну потребу у діях, спрямованих проти цієї особливої форми порушення людських прав жінок.

На європейському рівні мали місце ініціативи у сфері торгівлі людьми, зокрема, прийняття Європейським Парламентом Рішення з торгівлі людьми у січні 1996 року та Пропозицій щодо дій, які мають бути виконані державами–членами, розроблених у рамках Ради Європи.

Рада Юстиції та Внутрішніх Справ, з ініціативи Ірландського керівництва та Бельгії, розробила чотири спільні заходи для боротьби з торгівлею людьми:

1)  розширення мандата Управління Європоліції по боротьбі з наркотиками (УЄН) на галузь торгівлі людьми;

2) впровадження програми винагороди та обміну для боротьби з торгівлею людьми (STOP–програми);

3) організація певної кількості експертних центрів;

4) спільні дії щодо боротьби з торгівлею людьми та сексуальною експлуатацією дітей.

Ці спільні дії поширюються на всі людські істоти.

Гаазька міністерська декларація присвячена саме торгівлі жінками, тому що особливі запити жінок та насилля, спрямоване проти жінок, потребують особливих дій та відповіді, як було підкреслено у Пекінській декларації 1997 року. Тому на європейському рівні в галузі торгівлі жінками вже було висунуто низку ініціатив. Сюди входить ініціатива Європейської Комісії по співробітництву з Міжнародною організацією з міграції, для організації Європейської конференції з торгівлі жінками у Відні (червень 1996 року). Це призвело до подання Комюніке по торгівлі жінками з метою сексуальної експлуатації до Ради та Європейського Парламенту у листопаді 1996 року, які додержуються рекомендацій Віденської конференції.

Узгоджуючись з необхідністю спільного та координованого підходу до цієї проблеми держав–членів Європейської Співдружності та посилання вищезгаданих ініціатив, ця Декларація має своєю метою презентувати набір послідовних та конкретних заходів. Ця Декларація покрила як царину рівних можливостей для жінок та чоловіків, так і юстиції та внутрішніх справ. Вона рекомендує до впровадження заходи як на національному, так і європейському рівні по запобіганню торгівлі, по сприянню та допомозі жертвам у повідомленні про торгівлю до поліції, по наданню жертвам належного захисту, допомоги та підтримки та по забезпеченню належної «справедливої відповіді» з боку систем кримінального права.

Ця Гаазька міністерська декларація визначає торгівлю жінками як будь–які дії, спрямовані на легальний або нелегальний ввіз, провіз, перебування або вивіз з території країни жінок з метою їх прибуткової сексуальної експлуатації, з використанням примушення, зокрема насильства, погроз або ошукування, зловживання службовим становищем, або іншого тиску, внаслідок якого особа не має ніякого реального та задовільного вибору як тільки скоритися цьому тиску або вчиненим протиправним діям.

Торгівля жінками є кричущим порушенням людських прав жінок, з яким можна боротися тільки шляхом застосування багатодисциплінарного та координованого підходу, у якому брали б участь усі зацікавлені учасники, недержавні організації, організації соціального захисту, правові, законотворчі та міграційні. Така боротьба потребує як національних, так і європейських та міжнародних спільних дій та співробітництва. Однак основна відповідальність лежить на державах–членах Європейської Співдружності. Оскільки недержавні організації широко визначаються як агенти перемін та джерело підтримки означених жінок, уряди держав–членів повинні надавати їм підтримку.

Метою цієї Гаазької міністерської декларації європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації є підтримка подальших дій щодо запобігання, розслідування та покарання, а також належної допомоги та підтримки, в узгодженні з існуючими правовими та бюджетними нормами й компетенціями, як на державному, так і європейському рівні.

Ця Декларація написана у дусі Пекінської Платформи дій та не має упереджень щодо зобов’язань, взятих на себе державами–членами внаслідок ратифікованих ними міжнародних конвенцій, таких як Конвенція 1949 року про заборону торгівлі людьми та експлуатацію проституції третіми особами, а також Конвенція 1979 року з ліквідації усіх форм дискримінації щодо жінок.

ІІ. ЄВРОПЕЙСЬКЕ ТА МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У ЗАПОБІГАННІ, РОЗСЛІДУВАННІ ТА ПОКАРАННІ, НАДАННІ НАЛЕЖНОЇ ДОПОМОГИ ТА ПІДТРИМКИ

ІІ. 1. Співробітництво між державами – членами ЄС

Впровадити активний загальний процес співробітництва у згоді з інтегрованою багатодисциплінарною політикою, яку було запропоновано Комюніке Комісії з торгівлі жінками у 1996 році, серед держав–членів та інституцій Європейської Співдружності.

Розробити план координованих постійних дій, зокрема у галузі юриспруденції, у згоді зі спільними діями у лютому 1997 року.

Забезпечити пильний контроль вищезгаданих дій Радою Юстиції та Внутрішніх Справ, з метою досягнути повного їх впровадження до кінця 1999 року, зокрема національних заходів відносно криміналізації певних типів поведінки, покарань, та, де це доцільно, – адміністративних дій, а також адекватного розслідування та механізмів, які б дозволяли ефективно розслідувати та карати злочини.

Розвивати обмін інформацією про кримінальні мережі, з повним використанням можливостей Управління Європоліції по боротьбі з наркотиками (УЄН) та його аналітичної підтримки, під час входження у силу Конвенції Європолу.

Повністю використовувати існуючі ресурси суспільства та сприяти розвитку мереж недержавних організацій на європейському рівні, підтримувати пілотні проекти недержавних організацій з підтримки жертв торгівлі у державах–членах, а також заохочувати постійне співробітництво європейських мереж НДО та Європейської Комісії.

Повністю використовувати ресурси багаторічної програми STOP, прийнятої у 1996 році Радою Юстиції та Внутрішніх Справ, яка адресована особам, відповідальним за боротьбу з торгівлею людьми та сексуальною експлуатацією дітей, для того, щоб виправити виявлені недоліки, наприклад, у збиранні даних та їх дослідженні, розповсюдженні інформації серед владних структур та освіти.

ІІ. 2. Співробітництво між державами–членами ЄС та країнами–кандидатами

Поліпшити співробітництво з країнами–кандидатами у рамках структурованого діалогу, особливо у галузі юстиції та внутрішніх справ.

Повністю використовувати потенціал програм PHARE та LIEN, а також заохочувати участь країн Центральної та Східної Європи у програмі STOP.

ІІ. 3. Співробітництво між державами–членами ЄС та країнами, з яких прибувають жертви

Заохочувати активне співробітництво між державами–членами ЄС, інституціями ЄС, а також Ради Європи, з метою розвитку координованих постійних дій, спрямованих проти торгівлі жінками та на спостереження за впровадженням відповідної політики.

Розвивати існуючі програми співробітництва Європейської Співдружності з країнами, з яких прибувають жертви, та використовувати існуючі бюджетні ресурси для фінансування акцій недержавних організацій, спрямованих на боротьбу з торгівлею жінками, таких як допомога та програми вилучення із суспільства, а також спеціальних заходів по реінтеграції до своєї країни.

ІІ. 4. Співробітництво з системою ООН та Інтерполом

Регулярно брати участь у роботі Комітету ООН з ліквідації усіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW), сповіщаючи про вжиті заходи, у тому числі заходи по впровадженню статті 6 Конвенції CEDAW, та про перешкоди у боротьбі з торгівлею жінками та у наданні допомоги жертвам.

Заохочувати та підтримувати роботу у галузі боротьби з торгівлею жінками Спеціального доповідача ООН з питань насильства проти жінок, якою виконано дослідження цих актів як однієї з чинників порушення людських прав та фундаментальних свобод жінок і дівчат, й надавати їй всю необхідну інформацію.

Повністю використовувати можливості Інтерполу, зокрема у тому, що стосується країн–постачальників та країн транзиту.

ІІІ. ДІЇ, ЩО МАЮТЬ БУТИ ВИКОНАНИМИ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ У ГАЛУЗІ ЗАПОБІГАННЯ, РОЗСЛІДУВАННЯ, ПОКАРАННЯ ТА НАЛЕЖНОЇ ДОПОМОГИ І ПІДТРИМКИ

Згідно з міжнародним законодавством кожна держава повинна забезпечувати повагу до людських прав, а саме:

– запобігати порушенням;

– розслідувати порушення та вживати належні заходи проти порушників;

– надавати компенсацію та належну допомогу тим, хто постраждав унаслідок таких порушень.

Отже, метою заходів повинно бути запобігання, кримінальне розслідування та покарання, належна допомога і підтримка постраждалих жінок, зокрема, можливість змінити одяг. Тільки у рамках інтегрованого підходу на всіх рівнях можна ефективно запобігати та боротися з торгівлею жінками.

ІІІ. 1. ЗАПОБІГАННЯ

Дії держав–членів:

ІІІ. 1. 1 Інформаційна кампанія

Організовувати та підтримувати інформаційні та запобіжні кампанії у країнах–постачальниках та пунктах призначення, які призначені для роз’яснення можливостей, обмежень та прав міграції, для того, щоб жінки могли приймати інформативно підкріплені рішення та звертатися за допомогою, у разі спроби торгівлі ними.

Заохочувати участь посольств та консульств країн–постачальників у інформаційних та запобіжних заходах.

Програми слід розробляти у співробітництві з недержавними організаціями, у країнах–постачальниках та країнах призначення, там, де вони мають найкращу можливість спілкуватися з постраждалими жінками. З цією метою НДО слід надавати ефективну підтримку, між іншим, через співробітництво у розвитку.

ІІІ. 1. 2. Тренування

Підтримувати освітні програми та такі, що збільшують можливості системи, серед поліції, юристів та співробітників у галузях юридичної, психологічної, медичної та соціальної допомоги, і заохочувати міжінституційне співробітництво.

Забезпечити тренування медичних та інших професійних працівників для того, щоб вони могли розпізнавати жертви торгівлі та виконувати відповідні дії.

ІІІ. 1. 3. Співробітництво з країнами–постачальниками

Підвищувати соціальний, економічний та юридичний статус жінок у країнах–постачальниках через багатосторонні та двосторонні угоди, а також шляхом надання підтримки урядовим агентствам і недержавним організаціям, які працюють у напрямку надання більших прав жінкам.

Підтримувати належне тренування та програми підвищення можливостей.

Заохочувати та сприяти обміну інформацією між відповідними організаціями у країнах–постачальниках та країнах призначення.

Впроваджувати програми допомоги та підтримки для жінок у групах ризику, у тому числі освітні, професійне тренування, поради та консалтинг з можливостей працевлаштування, а також обмін досвідом у країнах–постачальниках.

ІІІ. 1. 4. Державні доповідачі

Забезпечити або дослідити можливість призначення державних доповідачів, які би доповідали уряду про масштаби, боротьбу та запобігання торгівлі жінками.

Виробити критерії доповіді щодо масштабів, природи й механізмів торгівлі жінками та ефективності політики і заходів відносно цього явища.

Заохочувати регулярне співробітництво державних доповідачів.

ІІІ. 1. 5. Дослідження

Ініціювати, заохочувати та підтримувати дослідження у галузі стратегії, зокрема у межах програм STOP, на основі мінімального визначення, наведеного вище, для збору порівняльних даних про:

масштаби, природу та механізм торгівлі жінками;

потреби та перспективи втягнення жінок;

сфери політики та заходів, із зауваженням, що торгівля жінками взагалі вважається суттєвою проблемою, та кількість (порівняльної) інформації є недостатньою, зокрема, інформації про дійовість заходів, що, між іншим, є наслідком використання різних визначень.

Заохочувати та підтримувати співробітництво у діяльності, спрямованій на дослідження стратегій, з метою забезпечити порівняльність даних на європейському та міжнародному рівні.

ІІІ. 2. РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ПОКАРАННЯ

Розслідування та покарання винуватців торгівлі жінками має бути спрямовано на порушників, а не на тих, хто став жертвою такої практики.

Найважливішою умовою ефективного виявлення, розслідування та покарання порушень є готовність жінок сповіщати поліцію та виступати свідком.

Практика показує, що жінки часто утримуються від повідомлень до органів, тому що в такому випадку вони стикаються з арештом, затриманням та депортацією як нелегальні мігранти та/ або проститутки.

Таким чином, є потреба у заходах по заохоченню та допомозі жертвам у повідомленні до поліції проти порушників та виступі свідками, поліпшити та забезпечити «справедливу відповідь» з боку систем кримінального права, наприклад, шляхом розробки особливих інструкцій для поліції та прокурорів, а також тренування і освіти поліції та інших офіційних осіб, які мають справу з жертвами торгівлі.

Дії держав–членів:

ІІІ. 2. 1. Заходи по заохоченню та допомозі жертвам при повідомленні до поліції та виступі свідками

Надавати, у належних випадках, де це узгоджується з місцевим законодавством, під час розгляду справи про торгівлю, статус тимчасового резидента, з тим, щоб жінки могли поскаржитися до поліції та були у межах досягнення, де це вимагає система кримінального права у державах–членах. Протягом цього часу вони повинні мати можливості користуватися соціальною, медичною, фінансовою та юридичною допомогою.

Дати можливість жертвам торгівлі жінками захищати свої інтереси під час розгляду справи, надаючи їм правову пораду та/ або іншу належну допомогу, а також компетентних та кваліфікованих перекладачів.

Надавати жертвам належну підтримку, зокрема безпечний притулок, медичну та соціальну допомогу, можливість отримати поради їх рідною мовою або мовою, яку вони розуміють та можуть нею добре розмовляти, а також відповідну фінансову підтримку.

Забезпечити відсутність дій, пов’язаних з імміграційними процедурами, зокрема затримання, оскільки це може призвести до зниження значення жертв торгівлі як свідків під час розгляду кримінальної справи.

Заохочувати і підтримувати розвиток співробітництва між жертвами, агентствами, які слідкують за дотриманням законності, та недержавними організаціями, які допомагають жертвам.

ІІІ. 2. 2. Заходи по поліпшенню та забезпеченню відповідної «спра­вед­ливої реакції» з боку систем кримінального права

Забезпечити, щоб усі працівники, так чи інакше пов’язані з процесами кримінального права, усвідомлювали необхідність дій по уникненню гендерної упередженості та дискримінації і підсилити позицію жінок.

Забезпечити, щоб, за згодою жертв, на посадах, пов’язаних за спілкуванням з жінками–жертвами, були максимально задіяні співробітники–жінки.

Захищати свідків, які надають інформацію стосовно торгівлі жінками, проти усіх форм прямих або непрямих погроз, тиску та залякування, й забезпечити відповідний і ефективний захист свідків перед, під час та після розгляду кримінальної справи, у випадках, коли компетентні органи вважають це за необхідне, і також поширювати такий захист на батьків, дітей та інших близьких родичів свідків, якщо це необхідно для запобігання будь–якої форми непрямого тиску.

Дозволити, якщо погроза достатньо серйозна, змінити ім’я свідка та, якщо необхідно, членів її сім’ї.

Давати, за проханням жертви, інформацію про будь–яку форму звільнення злочинця протягом будь–якого часу після того, як злочинця було заарештовано або взято під нагляд під час офіційного розгляду.

Забезпечити безпеку жінки та повагу до її недоторканності під час розгляду кримінальної справи щодо торгівлі та покарання.

Розробити методи розслідування, виявлення та збору свідоцтв, які не є гендерно упередженими та надмірно обтяжливими для жертви.

Забезпечити, щоб прокуратура, поліція дотримувались принципу, що особиста історія, гаданий характер, теперішні або колишні заняття жертви як такі не повинні бути використані проти неї або бути причиною дискваліфікації її скарги.

Дотримуватися, щоб приватне життя жертви було захищено через гарантування, що історія торгівлі жертвою не буде як така використана проти неї, особливо у тому, що стосується свободи пересування, вступу у шлюб або пошуку роботи.

ІІІ. 2. 3. Заходи для посилення боротьби з торгівлею жінками

Забезпечити, щоб програми тренування і освіти для органів, відповідальних за боротьбу з торгівлею жінками, таких як відділення міністерств, поліцейських служб, правових установ, установ, які видають візи, а також суспільних органів, які мають особливі обов’язки у цій галузі, приділяли належну увагу специфічності ситуації та потребам жінок, які стали жертвами торгівлі.

Забезпечити наявність поліцейського персоналу, який би був достатньо компетентним для урахування складностей та чуттєвих моментів, властивих цьому типу злочинів.

Забезпечити, щоб інформація про осіб, засуджених за злочини, пов’язані з торгівлею жінками, а також інформація, яка може бути корисною для розслідування та покарання таких злочинів, була організована таким чином, що вона була б легкодоступною та нею можна було б обмінюватися з іншими державами. У цьому контексті, придатність спеціалізованої бази даних можна перевіряти, беручи до уваги законодавство, поліцейську практику та процедури в кожній державі–члені, а також з огляду на дані стосовно розгляду справ у суді, розслідування справи та способи розслідування.

Ввести заходи, які б надали можливість:

конфіскації, де це доцільно, інструментів торгівлі жінками та прибутків, одержаних від неї;

 де це доцільно та передбачено адміністративним або кримінальним законодавством держав–членів, тимчасового або постійного закриття установ, які вживалися або створювалися для здійснення торгівлі жінками.

ІІІ. 3. ВІДПОВІДНА ДОПОМОГА І ПІДТРИМКА

Торгівля жінками може мати значні наслідки для постраждалих, як матеріальні, так і нематеріальні, які не компенсуються кримінальним розслідуванням та покаранням злочинців.

Належна допомога і підтримка не тільки допоможе усунути або пом’якшити ці наслідки, але також, шляхом підсилення позиції жінок, зробити свій внесок у запобігання та утримання від торгівлі.

Дії держав–членів:

ІІІ. 3. 1. Інформація

Надавати інформацію про доступ до медичного обслуговування та соціальної допомоги постраждалим жінкам, а також про існуючі процедури компенсації через суспільні та приватні механізми.

ІІІ. 3. 2. Цивільні позови

Забезпечити можливість цивільного позову до злочинця для отримання компенсації жертвами торгівлі жінками.

Забезпечити відповідну допомогу постраждалим для надання їм можливості захищати свої інтереси у суді.

ІІІ. 3. 3. Відповідна допомога

Визнати, що для компенсації будь–якої шкоди, яка має економічний еквівалент, може знадобитися мобілізація ресурсів, і громадських, і приватних, а також ресурсів з нетрадиційних джерел фінансування; до такої шкоди відносять:

– фізичну або психічну шкоду, зокрема біль, страждання та тяжкий емоційний стан;

– матеріальну шкоду;

– вартість правової та експертної підтримки.

Наскільки це можливо, надавати компетентним органам всю необхідну інформацію для оцінки заяв на компенсацію.

Надавати допомогу в оформленні нових особистих документів, якщо це необхідно. Надавати, якщо це необхідно, статус резидента на гуманітарній основі.

ІІІ. 3. 4. Механізм підтримки

Мобілізувати ефективну, негайну та конфіденційну медичну, соціальну та психологічну допомогу, а також надання державою безпечного притулку.

У рамках розвитку співробітництва, допомагати країнам–поста­чаль­никам в організації спеціальних установ для постраждалих, які повертаються додому, найважливішими рисами яких мають бути конфіденційність, освіта і тренування, з метою забезпечення економічної незалежності та соціальної інтеграції.

Таким чином, це дозволить мінімізувати проблеми, з якими стикаються жертви торгівлі, коли вони повертаються додому, а саме ризик бути відкинутими своїми сім’ями або соціальною групою, неможливість знайти прийнятну роботу, перетворення на ізгоїв суспільства, зазнавання переслідувань, репресалій та карання з боку злочинців та/або державних органів.

Заохочувати діяльність НДО, які працюють у безпосередньому контакті з жертвами торгівлі жінками, з тим, що будуть забезпечені належна допомога і підтримка, в узгодженні з потребами та інтересами жертв.

Протокол о предупреждении и пресечении торговли людьми, особенно женщинами и детьми, и наказании за нее, дополняющий конвенцию организации объединенных наций против транснациональной организованной преступности

Витяг

Преамбула

Государства —участники настоящего Протокола,

заявляя, что для принятия эффективных мер по предупреждению торговли людьми, особенно женщинами и детьми, и борьбе с ней необходим всеобъемлющий международный подход в странах происхождения, транзита и назначения, включающий меры, направленные на предупреждение такой торговли, наказание занимающихся ею лиц и защиту жертв такой торговли, в том числе путем защиты их международно признанных прав человека,

учитывая то обстоятельство, что, несмотря на существование целого ряда международных документов, содержащих нормы и предусматривающих практические меры по борьбе с эксплуатацией людей, особенно женщин и детей, не имеется универсального документа, в котором затрагивались бы все аспекты торговли людьми,

будучи обеспокоены тем, что в отсутствие такого документа лица, которые являются уязвимыми с точки зрения торговли людьми, не будут в достаточной мере защищены,

ссылаясь на резолюцию 53/111 Генеральной Ассамблеи от 9 декабря 1998 года, в которой Ассамблея постановила учредить межправительственный специальный комитет открытого состава для разработки всеобъемлющей международной конвенции против транснациональной организованной преступности и обсуждения вопроса о разработке, в частности, международного документа по борьбе против торговли женщинами и детьми,

будучи убеждены, что дополнение Конвенции Организации Объединенных Наций против транснациональной организованной преступности международным документом по предупреждению и пресечению торговли людьми, особенно женщинами и детьми, и наказанию за нее будет способствовать предупреждению таких преступлений и борьбе с ними,

согласились о нижеследующем:

I. Общие положения

Статья 1

Связь с Конвенцией Организации Объединенных Наций против транснациональной организованной преступности

1. Настоящий Протокол дополняет Конвенцию Организации Объединенных Наций против транснациональной организованной преступности. Он толкуется совместно с Конвенцией.

2. Положения Конвенции применяются mutatis muntandis к настоящему Протоколу, если в нем не предусмотрено иное.

3. Преступления, признанные таковыми в соответствии со статьей 5 настоящего Протокола, рассматриваются как преступления, признанные таковыми в соответствии с Конвенцией.

Статья 2

 Цели

Цели настоящего Протокола заключаются в:

а) предупреждении торговли людьми и борьбе с ней при уделении особого внимания женщинам и детям;

b) защите и помощи жертвам такой торговли при полном уважении их прав человека; и

с) поощрении сотрудничества между Государствами–участниками в достижении этих целей.

Статья 3

 Термины

Для целей настоящего Протокола:

а) «торговля людьми» означает осуществляемые в целях эксплуатации вербовку, перевозку, передачу, укрывательство или получение людей путем угрозы силой или ее применения или других форм принуждения, похищения, мошенничества, обмана, злоупотребления властью или уязвимостью положения, либо путем подкупа, в виде платежей или выгод, для получения согласия лица, контролирующего другое лицо. Эксплуатация включает, как минимум, эксплуатацию проституции других лиц или другие формы сексуальной эксплуатации, принудительный труд иди услуги, рабство или обычаи, сходные с рабством, подневольное состояние или извлечение органов;

b) согласие жертвы торговли людьми на запланированную эксплуатацию, о которой говорится в подпункте (а) настоящей статьи, не принимается во внимание, если было использовано любое из средств воздействия, указанных в подпункте (а);

с) вербовка, перевозка, передача, укрывательство или получение ребенка для целей эксплуатации считаются «торговлей людьми» даже в том случае, если они не связаны с применением какого–либо из средств воздействия, указанных в подпункте (а) настоящей статьи;

а) «ребенок» означает любое лицо, не достигшее 18–летнего возраста.

Статья 4

 Сфера применения

Настоящий Протокол, если в нем не указано иное, применяется к предупреждению, расследованию и уголовному преследованию в связи с преступлениями, признанными таковыми в соответствии со статьей 5 настоящего Протокола, если эти преступления носят транснациональный характер и совершены при участии организованной преступной группы, а также к защите жертв таких преступлений.

Статья 5

Криминализация

1. Каждое Государство–участник принимает такие законодательные и другие меры, какие могут потребоваться, с тем чтобы признать в качестве уголовно наказуемых деяния, указанные в статье 3 настоящего Протокола, когда они совершаются умышленно.

2. Каждое Государство–участник также принимает такие законодательные и другие меры, какие могут потребоваться, с тем чтобы признать в качестве уголовно наказуемых следующие деяния:

а) при условии соблюдения основных принципов своей правовой системы – покушение на совершение какого–либо преступления, признанного таковым в соответствии с пунктом 1 настоящей статьи;

b) участие в качестве сообщника в совершении какого–либо преступления, признанного таковым в соответствии с пунктом 1 настоящей статьи; и

с) организацию других лиц или руководство ими с целью совершения какого–либо преступления, признанного таковым в соответствии с пунктом 1 настоящей статьи.

II. Защита жертв торговли людьми

Статья 6

 Помощь жертвам торговли людьми и их защита

1. В надлежащих случаях и в той мере, в какой это возможно согласно его внутреннему законодательству, каждое Государство–участник обеспечивает защиту личной жизни и личности жертв торговли людьми, в том числе, среди прочего, путем обеспечения конфиденциального характера производства, относящегося к такой торговле.

2. Каждое Государство–участник обеспечивает, чтобы его внутренняя правовая или административная система предусматривала меры, которые позволяют, в надлежащих случаях, предоставлять жертвам торговли людьми:

а) информацию о соответствующем судебном и административном разбирательстве;

b) не наносящую ущерба правам защиты помощь, позволяющую излагать и рассматривать их мнения и опасения на соответствующих стадиях уголовного производства в отношении лиц, совершивших преступления.

3. Каждое Государство–участник рассматривает возможность реализации мер по обеспечению физической, психологической и социальной реабилитации жертв торговли людьми, в том числе, в надлежащих случаях, в сотрудничестве с неправительственными организациями, другими соответствующими организациями и другими элементами гражданского общества, и, в частности, мер, предусматривающих предоставление:

а) надлежащего крова;

b) консультативной помощи и информации, особенно в отношении их юридических прав, на языке, понятном жертвам торговли людьми;

с) медицинской, психологической и материальной помощи; и

d) возможностей в области трудоустройства, образования и профессиональной подготовки.

4. Каждое Государство–участник учитывает при применении положений настоящей статьи возраст, пол и особые потребности жертв торговли людьми, в частности особые потребности детей, в том числе в отношении надлежащего крова, образования и ухода.

5. Каждое Государство–участник стремится обеспечивать физическую безопасность жертв торговли людьми в период нахождения таких жертв на его территории.

6. Каждое Государство–участник, обеспечивает, чтобы его внутренняя правовая система предусматривала меры, предоставляющие жертвам торговли людьми возможность получения компенсации за причиненный ущерб.

Cтатья 7

Статус жертв торговли людьми в принимающих государствах

1. В дополнение к принятию мер в соответствии со статьей 6 настоящего Протокола каждое Государство–участник рассматривает возможность принятия законодательных или других надлежащих мер, позволяющих жертвам торговли людьми оставаться, в надлежащих случаях, на его территории на временной или постоянной основе.

2. При осуществлении положения, содержащегося в пункте 1 настоящей статьи, каждое Государство–участник должным образом учитывает гуманитарные соображения и проявляет сострадание.

Статья 8

 Репатриация жертв торговли людьми

1. Государство–участник, гражданином которого является жертва торговли людьми или в котором такое лицо имело право постоянно проживать в момент въезда на территорию принимающего Государства–участника, содействует возвращению этого лица и принимает его без необоснованных или неразумных задержек при должном учете вопросов обеспечения безопасности такого лица.

2. Когда Государство–участник возвращает жертву торговли людьми Государству–участнику, гражданином которого является это лицо или в котором оно имело право постоянно проживать в момент въезда на территорию принимающего Государства–участника, такое возвращение осуществляется при должном учете вопросов обеспечения безопасности этого лица, а также характера любого производства, связанного с тем обстоятельством, что это лицо стало жертвой торговли людьми, причем такое возвращение, предпочтительно, является добровольным.

3. По просьбе принимающего Государства–участника, запрашиваемое Государство–участник без необоснованных или неразумных задержек проверяет, является ли лицо, ставшее жертвой торговли людьми, его гражданином или имело ли оно право постоянно проживать на его территории в момент въезда на территорию принимающего Государства–участника.

4. В целях содействия возвращению жертвы торговли людьми, которая не имеет надлежащих документов, Государство–участник, гражданином которого является это лицо или в котором оно имело право постоянно проживать в момент въезда на территорию принимающего Государства–участника, соглашается выдавать, по просьбе принимающего Государства–участника, такие документы на въезд/выезд или другие разрешения, какие могут потребоваться для возвращения этого лица на его территорию.

5. Настоящая статья не наносит ущерба какому–либо праву, предоставленному жертвам торговли людьми в силу любого положения внутреннего законодательства принимающего Государства–участника.

6. Настоящая статья не наносит ущерба любому применимому двустороннему или многостороннему соглашению или договоренности, которые регулируют, полностью или частично, вопросы возвращения жертв торговли людьми.

III. Предупреждение, сотрудничество и другие меры

Статья 9

Предупреждение торговли людьми

1. Государства–участники разрабатывают и принимают на комплексной основе политику, программы и другие меры в целях:

а) предупреждения торговли людьми и борьбы с ней; и

b) защиты жертв торговли людьми, особенно женщин и детей, от ревиктимизации.

2. Государства–участники стремятся принимать такие меры, как проведение исследований, информационных кампаний, в том числе в средствах массовой информации, а также осуществление социально–экономических инициатив, направленных на предупреждение торговли людьми и борьбу с ней.

3. Политика, программы и другие меры, разрабатываемые и принимаемые в соответствии с настоящей статьей, в надлежащих случаях, включают сотрудничество с неправительственными организациями, другими соответствующими организациями и другими элементами гражданского общества.

4. Государства–участники принимают или совершенствуют, в том числе путем двустороннего или многостороннего сотрудничества, меры, направленные на смягчение воздействия таких факторов, обусловливающих уязвимость людей, особенно женщин и детей, с точки зрения торговли людьми, как нищета, низкий уровень развития и отсутствие равных возможностей.

5. Государства–участники принимают или совершенствуют законодательные или другие меры, например в области образования, культуры или в социальной области, в том числе путем двустороннего и многостороннего сотрудничества, направленные на противодействие спросу, порождающему эксплуатацию людей, особенно женщин и детей, во всех ее формах, поскольку это ведет к торговле людьми.

Статья 10

 Обмен информацией и подготовка кадров

1. Правоохранительные, миграционные или другие соответствующие органы Государств–участников, в надлежащих случаях, сотрудничают между собой путем обмена, в соответствии с их внутренним законодательством, информацией, позволяющей им определять:

а) являются ли лица, пересекающие или пытающиеся пересечь международную границу без документов на въезд/выезд или с такими документами, принадлежащими другим лицам, торговцами людьми или жертвами такой торговли;

b) виды документов на въезд/выезд, которые использовали или пытались использовать такие лица для пересечения международной границы с целью торговли людьми; и

с) средства и методы, применяемые организованными преступными группами с целью торговли людьми, в том числе вербовку и перевозку жертв, маршруты и связи между занимающимися такой торговлей отдельными лицами и группами, а также связи внутри таких групп и возможные меры по их выявлению.

2. Государства–участники обеспечивают или совершенствуют подготовку сотрудников правоохранительных, миграционных и других соответствующих органов по вопросам предупреждения торговли людьми. Указанная подготовка должна сосредоточиваться на методах предупреждения такой торговли, уголовного преследования занимающихся ею лиц и защиты прав жертв, включая защиту жертв от лиц, занимающихся такой торговлей. В ходе подготовки следует также принимать во внимание необходимость учета прав человека, проблематики детей и гендерной проблематики; подготовка должна способствовать сотрудничеству с неправительственными организациями, другими соответствующими организациями и другими элементами гражданского общества.

3. Государство–участник, которое получает информацию, выполняет любую просьбу предоставляющего информацию Государства–участника, сопряженную с установлением ограничений в отношении ее использования.

Статья 11

 Меры пограничного контроля

1. Без ущерба для международных обязательств в отношении свободного передвижения людей Государства–участники, насколько это возможно, устанавливают такие меры пограничного контроля, какие могут потребоваться для предупреждения и выявления торговли людьми.

2. Каждое Государство–участник принимает законодательные или другие надлежащие меры для предупреждения, насколько это возможно, использования транспортных средств, эксплуатируемых коммерческими перевозчиками, при совершении преступлений, признанных таковыми в соответствии со статьей 5 настоящего Протокола.

3. В надлежащих случаях и без ущерба для применимых международных конвенций такие меры включают установление для коммерческих перевозчиков, в том числе любой транспортной компании или владельца или оператора любых транспортных средств, обязательства убедиться в том, что все пассажиры имеют документы на въезд/выезд, необходимые для въезда в принимающее государство.

4. Каждое Государство–участник принимает необходимые меры, в соответствии со своим внутренним законодательством, с тем чтобы предусмотреть санкции за нарушение обязательства, установленного в пункте 3 настоящей статьи.

5. Каждое Государство–участник рассматривает возможность принятия мер, которые позволяют, в соответствии с его внутренним законодательством, отказывать во въезде лицам, причастным к совершению преступлений, признанных таковыми в соответствии с настоящим Протоколом, или аннулировать их визы.

6. Без ущерба для статьи 27 Конвенции Государства–участники рассматривают возможность укрепления сотрудничества между органами пограничного контроля, в том числе путем создания и поддержания прямых каналов связи.

Статья 12

 Надежность документов и контроль за ними

Каждое Государство–участник принимает, в пределах имеющихся возможностей, такие меры, какие могут потребоваться для:

а) обеспечения такого качества выдаваемых им документов на въезд/выезд или удостоверений личности, которое в максимальной степени затрудняло бы их неправомерное использование и подделку или противозаконное изменение, воспроизведение или выдачу; и

b) обеспечения защищенности и надежности документов на въезд/выезд или удостоверений личности, выданных этим Государством–участником или от его имени, а также для предупреждения их незаконного изготовления, выдачи и использования.

Статья 13

Законность и действительность документов

Государство–участник проводит, по просьбе другого Государства–участника, в соответствии со своим внутренним законодательством, в течение разумного срока проверку законности и действительности, выданных или якобы выданных от его имени документов на въезд/выезд или удостоверении личности, в отношении которых имеются подозрения, что они используются для торговли людьми.

IV. Заключительные положения

Статья 14

Исключающее положение

1. Ничто в настоящем Протоколе не затрагивает прав, обязательств и ответственности государств и отдельных лиц согласно международному праву, включая международное гуманитарное право и международное право в области прав человека и, в частности, когда это применимо, Конвенцию 1951 года и Протокол 1967 года, касающиеся статуса беженцев, и принцип невыдворения, закрепленный в них.

2. Меры, предусмотренные настоящим Протоколом, толкуются и применяются таким образом, чтобы это не являлось дискриминационным в отношении лиц на том основании, что они стали жертвами торговли людьми. Толкование и применение этих мер осуществляются в соответствии с международно признанными принципами недискриминации.

Статья 16

Подписание, ратификация, принятие, утверждение и присоединение

1. Настоящий Протокол открыт для подписания всеми государствами с 12 по 15 декабря 2000 года в Палермо, Италия, а затем в Центральных учреждениях Организации Объединенных Наций в Нью–Йорке до 12 декабря 2002 года.

2. Настоящий Протокол также открыт для подписания региональными организациями экономической интеграции при условии, что по меньшей мере одно из государств – членов такой организации подписало настоящий Протокол в соответствии с пунктом 1 настоящей статьи.

Надання короткострокового дозволу на перебування у країні потерпілим від торгівлі чи контрабанди людьми, які свідчать проти торгівців

Проект документа Європейського Союзу

/Брюсель, 23 жовтня 2001/

1. ВСТУП

В 1998 році з метою боротьби проти нелегальної міграції, особливо у формі торгівлі чи контрабанди людьми, Європейська Комісія оголосила, що вона «підготує документ щодо надання тимчасового дозволу на перебування для потерпілих, котрі збираються свідчити на суді, і надішле його урядам для того, щоб відбувалась чітка координація між судовою владою та правоохоронними органами, аби уникнути висилки потерпілих без консультації». (Лист від Комісії до Ради Європейської Комісії та Європейського Парламенту по торгівлі жінками чи використанню їх в секс–індустрії, СОМ (96) 567 final. 20. IJ. 1990). У своєму Листі 1998 р. щодо подальших дій у боротьбі з торгівлею жінками (Лист від Комісії до Ради Європейської Комісії та Європейського Парламенту (СОМ 1998 р. ) 726, 09. 12. 1998) Комісія пояснила, що вона мала намір «зробити крок вперед і підготуватися представити офіційну пропозицію законодавчих дій у цій сфері, беручи до уваги досвід останніх національних законів, з метою уникання можливого зловживання майбутнім механізмом».

Такі заходи вже були вжиті деякими державами–членами ЄС у їхньому національному законодавстві. Вони відрізняються у різних державах умовами отримання дозволу на перебування, його строку, сторонніми заходами чи іншими основними темами: пріоритетними у боротьбі проти нелегальної міграції у співпраці з органами влади чи першочергова соціальна допомога потерпілим та допомога для легалізації становлення та подальшого уникнення потрапляння до неї знову.

Амстердамська Угода надала юридичну силу Співдружності діяти у сфері міграції, включаючи нелегальну міграцію (див. Заголовок IV ECT, зокрема статтю 63. 3). Європейська Рада у жовтні 1999 р. знову підтвердила свій намір «викорінювати нелегальну міграцію у зародку, особливо боротися з тими, хто займається торгівлею людьми та економічною експлуатацією мігрантів» (23).

Дана мета вимагає глобального підходу, пов’язаного з різними аспектами цієї проблеми (визначення злочину, санкцій тощо). Тексти деяких документів, запропонованих Європейською Комісією, вже досягли політичної згоди. (Пропозиція рішення Ради у рамках боротьби з торгівлею людьми. Зокрема «Проект директиви Ради, що визначає полегшення недозволеного в’їзду, транзиту та проживання» і «Проект рішення Ради щодо посилення системи штрафів для запобігання несанкціонованого в’їзду та проживання» є парламентськими резервами. У грудні 2000 року Європейська спільнота та держави–члени ЄС також підписали Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності.

Ці тексти можуть бути завершені наданням країнами Європейської Співдружності короткострокового дозволу на перебування потерпілим від цих злочинів, котрі співпрацюють з органами проти торгівців. Страх репатріації утримує потерпілих від співпраці з державними органами. У багатьох випадках потерпілі дійсно швидко репатріюються. З точки зору перспективи боротьби з торгівлею людьми це шкодить справі, так як без свідчень потерпілих справи можуть ніколи не дійти до суду.

Цей документ представляє головні елементи, які могли б формувати зміст пропозиції для директиви короткострокового дозволу на проживання, акцентує увагу на ключових темах та порушує деякі питання. Межі та зміст цієї пропозиції будуть, звичайно, основою грунтовного обговорення. З огляду на це, частково схвалюється обмін поглядами на Європейському форумі по запобіганню організованої злочинності.

2. МЕЖІ

2. 1. Нормативні межі щодо осіб.

Стосовно мети боротьби з нелегальною міграцією досягнута згода, межі пропозиції можуть бути розширені від потерпілих від торгівлі до потерпілих від контрабанди людьми.

Поняття «потерпіла» можна визначати з 2001/220/JHA: рішення, прийняте на засіданні Ради 15 березня 2001 р. на позиції потерпілих у кримінальній процедурі – потерпілою вважається особа, якщо влада держав–членів ЄС вважає її такою (таке рішення має бути результатом аналізу обставин, в яких опинилася особа).

Цю пропозицію можна розширяти до директиви стосовно будь–якого мігранта, що перебуває у нелегальній або у ризикованій адміністративній ситуації, чи будь–якої потерпілої, незалежно від того, чи співпрацює вона з правоохоронними органами, чи ні. Однак одним з ключових моментів цієї пропозиції є те, що грошова допомога буде пропонуватись тим, хто співпрацює з органами, проте її рамки можуть бути обмежені для потерпілих, які співпрацюють з правоохоронними органами. Залишається дозвіл на перебування, що базується на гуманітарних засадах для інших ситуацій.

Ситуація з неповнолітніми порушує інші питання. Вони могли б бути включені в документ тимчасового дозволу на перебування неповнолітніх, але це може бути ризиковано: через недосконале вивчення питання можуть здаватися не такими вагомими – однак неповнолітні, як і дорослі, можуть страждати від помсти. Для включення в цей документ необхідні додаткові критерії (такі як їх зрілість). Якби вони були включені у рамки цієї директиви, потрібно було б вжити особливих заходів.

У випадку, коли це питання стосовно неповнолітніх може розглядатися як позитивне, оскільки це є засобом їх захисту, так як вони не почнуть процес свідчення та не будуть піддані ризику помсти.

Вони можуть скористатися з дозволу на перебування на гуманітарних засадах, але не з того, що є предметом обговорення зараз.

2. 2. Нормативні межі.

Співробітництво з потерпілою повинно бути однією з умов видачі дозволу на перебування такого типу. Зміст та ступінь цього співробітництва може відрізнятися залежно від обставин справи, національної судової системи та т. ін. Деякі переваги оцінювання можуть бути залишені органам влади, відповідальним за проведення судового процесу. Однак можуть бути запропоновані деякі приклади (реєстрація скарги, подання інформації, такої як ім»я, адреса і т. п. )

ПРОЦЕДУРА ВИДАННЯ КОРОТКОСТРОКОВОГО ДОЗВОЛУ НА ПЕРЕБУВАННЯ.

3.1 Можливість відкладення процедури для обміркування рішення потерпілою.

Співпраця з владою країни–члена Європейської Спільноти може означати ризик погроз, помсти та примусу по відношенню до потерпілих, особливо якщо вони будуть зобов»язані припинити (як перший крок) будь–який зв»язок з тенетами торгівлі/ контрабанди, для того щоб знаходитись в позиції рішення, особливо після перебування в ризикованих умовах. В такому разі може мати місце відкладення процедури для обдумування рішення. Його тривалість повинна бути збалансована згідно з інтересами різних дійових осіб, втягнених у справу (час реінтеграції потерпілих, швидкість процесу, час, необхідний відповідним органам влади для того, щоб розпочати справу). Сторони можуть пропонувати те, що вважають за потрібне. 30–денна тривалість може бути запропонована для обговорення.

3.2 Допомога та захист.

Після того, як потерпілі описали ситуацію, їм може надаватися допомога та опіка (поселення, соціальна та медична допомога). Це може розпочатися з того моменту, коли вони розірвуть усі зв»язки зі злочинною мережею торгівлі людьми.

Спеціальні програми допомоги, які включають психологічну підтримку, можуть посприяти прийняттю ними рішення.

Усвідомлюючи ризик, якому вони піддаються, потерпілі можуть потребувати міри захисту свідків на початку процесу. Директива проекту не відображає цих деталей, але може направляти до відповідних відділів, що займаються цим безпосередньо. Програми чи міри, з яких вони можуть скористатися, можливо вже існують в законодавстві країн–членів Європейської Спільноти. До них також можна звертатися.

3.3 Короткостроковий дозвіл на перебування та ситуація затримання.

Потерпілі, які знаходяться у нелегальному становищі, можуть бути затримані згідно з судовою системою деяких країн–членів ЄС, особливо якщо вони в»їхали в країну з підробленими ідентифікаційними документами. Отримання тимчасового дозволу на перебування такими особами повинно розглядатися додатково.

3.4 Співпраця між органами влади, відповідальними за проведення судових процесів, та органами, що займаються виданням дозволу на проживання.

Короткостроковий дозвіл на перебування може бути виданий за умови, якщо органи влади, що керують справою або судовим процесом, вважають присутність потерпілої корисною, а також якщо остання доводить факт своєї співпраці з владою та продовжує розривати всі зв»язки зі злочинною мережею. Крім того, органи влади, відповідальні за надання дозволу на проживання, повинні зважати на найважливіше питання публічного правопорядку та безпеки протягом процесу.

4. УМОВИ ПЕРЕБУВАННЯ.

4.1 Термін проживання згідно зі схемою.

Короткостроковий дозвіл на перебування повинен видаватися спочатку на обмежений термін, а потім він може поновлюватися. Сторони можуть висловлювати свою точку зору щодо прийнятних для них умов.

4.2 Робота.

Потерпілим повинно бути дозволено працювати, так вони зможуть жити на власний кошт і не залежати від будь–якої нелегальної діяльності. 

4.3 Реабілітаційні програми.

Так як допомога потерпілім від торгівлі або контрабанди людьми є засобом захисту їх від попадання у ситуацію нелегальної міграції, країна–член ЄС може зробити видачу дозволу підпорядкованою реабілітаційній програмі, яка може бути спрямована на повернення або на інтеграцію.

5. ВИЛУЧЕННЯ ТА НЕМОЖЛИВІСТЬ ПОНОВЛЕННЯ

5.1 Вилучення.

Короткостроковий дозвіл на перебування може бути вилучений з причин громадського правопорядку у будь–який час.

5.2 Неможливість поновлення.

Короткостроковий дозвіл на перебування може поновлюватися до тих пір, поки умови його видачі будуть дотримані. ( см. 3. 4. )

У разі неможливості поновлення, національне законодавство може бути застосоване щодо повернення до рідної країни або надання іншого статусу. Однак, як стимул потерпілій для співробітництва, органи влади, що займаються видачею такого дозволу, повинні брати до уваги співпрацю потерпілої (успішну або ні).

6. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ.

В рамках пропозиції щодо директиви можуть бути встановлені правила обміну інформацією між країнами–членами ЄС і Комісією, особливо щодо кількості виданих дозволів, судових процесів та їх результатів.