5. 1. Жіноцтво та проблеми примусової праці. Дискусії навколо визначення індустрії сексу як можливої сфери зайнятості

В останні роки для жінок країн перехідного періоду загострилися проблеми примусової праці. На запобігання та боротьбу з цим явищем спрямовані різні міжнародні документи, в тому числі Конвенція № 29 МОП про примусову чи обов'язкову працю, відповідно до якої держави–учасниці зобов'язані скасувати застосування примусової чи обов'язкової праці в усіх її формах у якомога коротший строк. Така праця може застосовуватись протягом перехідного періоду лише для громадської мети та порядком винятку на умовах і за гарантій, встановлених Конвенцією у нижченаведених статтях.

Термін «примусова чи обов'язкова праця» означає всяку роботу або службу, що вимагається від будь–якої особи під загрозою якогось покарання, якщо ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг. Незаконне залучення до примусової чи обов'язкової праці переслідується кримінальним порядком, і кожен Член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, зобов'язаний забезпечити справжню ефективність і суворе дотримання санкцій, приписуваних законом».

Поряд з використанням примусової праці в усіх країнах перехідного періоду, в тому числі в Україні, спостерігається безпрецедентне зростання індустрії сексу та сексуальних послуг. Безробіття, бідність, відсутність житла – от деякі з фактів, що можуть змусити жінку торгувати своїм тілом, єдиним «засобом виробництва», що у неї є завжди. Жінки секс–бізнесу здебільшого працюють у важких умовах, часто не маючи можливості захищатися від захворювань, викликаних вірусом СНІДу й іншими збудниками, що передаються при статевих зносинах, і не маючи можливості захиститися від клієнтів, що можуть побити або навіть убити їх.

Крім внутрішнього сексуального бізнесу, поширення набув також вивіз жінок з країн колишнього Радянського Союзу, Центральної та Східної Європи з метою легальної та нелегальної сексуальної індустрії західних розвинутих країн, а також Ізраїлю, Таїланду, Японії тощо. В останні роки Україна потрапила в число країн – постачальників жінок, торгівля жінками, вивіз їх за кордон шляхом обману набули широких масштабів. Сексуальна індустрія розвинута не тільки в цих країнах і не тільки за рахунок жінок з країн СНД, Центрального та Східного Європейського регіону. Сексуальний бум спостерігається по всьому світу, особливо в Південній Азії, Індії, на Близькому Сході.

Навколо питань існування та розвитку сексуального бізнесу ведуться тривалі та гарячі дискусії. Якщо відкинути моральний аспект проблеми, то питання розгортаються в правовій та економічній площинах. Чи має людина (жінка) право розпоряджатися своїм тілом за власним бажанням і як їй завгодно, в тому числі аж до заняття проституцією? Чи входить сюди право торгувати своїм тілом для одержання прибутку? Чи є проституція (будь–яка – добровільна та примусова) проявом нерівності статей в суспільстві та насильства по відношенню до жінок з боку чоловіків? Якщо сексуальний бізнес існує в багатьох країнах світу, приносить величезні прибутки, чи варто його забороняти? Чи не краще регламентувати його таким чином, щоб максимально декриміналізувати та отримувати податки від нього за спеціальними схемами (за принципом оподаткування грального бізнесу)? Яким повинне бути ставлення закону до людей, що торгують своїм тілом? Яким повинне бути ставлення закону до клієнтів і сутенерів, у тому числі до сутенерів–жінок? Відомо, що багато хто з проституток практично позбавлені можливості розпоряджатися власним прибутком, він споконвічно потрапляє в руки сутенера, що й має з нього чималі відсотки. Які положення щодо проституції повинен містити міжнародний звід законів з прав людини?

Справа в тому, що в одних документах розрізняються добровільна проституція і проституція за примусом, в інших – ні. З приводу цього питання нема однозначної точки зору. Багато хто з юристів та учасниць жіночого руху вважають, що примусову проституцію варто заборонити, а добровільну «легалізувати», тобто оголосити її законною і домогтися того, щоб заняття нею регулювалося законом. Інші правозахисники та юристи потребують заборони усіх видів проституції.

МОП також схиляється до того, щоб розглядати працю в сексуальній сфері як «нормальну» працю. Але в такій ситуації виникає ціла низка проблем та питань як економічного, правового, так і морального плану. Наприклад, як відраховувати податки від заняття проституцією? Що вважати прибутком? В якому віці необхідно виходити працівницям сексуального бізнесу на пенсію? Яким чином сплачувати їм лікарняні і за які хвороби? Які критерії професійного зростання для працівниць секс–бізнесу? Якщо секс–бізнес вважати роботою, то тоді її можна буде пропонувати безробітним жінкам на біржах праці тощо. Такі питання здаються шокуючими, але вони випливають з самого факту визнання секс–бізнесу роботою. І такі питання не можна залишати поза увагою.

Крім цього, експлуатація проституції, тобто отримання третьою особою прибутку від проституції, в багатьох країнах вважається злочином. Але якщо проституція визнається роботою, то сутенер перетворюється на менеджера.