Умисні вбивства та вбивства за обтяжуючих обставин, загинуло

1227

Умисні тяжкі тілесні ушкодження, потерпіло

1215

Зґвалтування, потерпіло

1256

Задоволення статевої пристрасті неприродним способом, потерпіло

614

Інші злочини, потерпіло

6522

Проблеми насильства стосовно жінок і дітей знаходяться в центрі уваги української держави. Вони знайшли відображення у Національному плані дій на 1997–2000 роки щодо поліпшення становища жінок і підвищення їх ролі у суспільстві, у спільних з недержавними органі­заціями програмах. Їх обгово­рювали на першому та другому Всеукраїнських конгресах жінок у травні 1998 р. та в жовтні 2001 року, на яких працювали відповідні секції. Вироблена резолюція і плани заходів стали основою подальших спільних дій, аналізу діючого законодавства, внесення до нього необхідних змін і доповнень.

У резолюції було зафіксовано, що насильство перешкоджає досягненню рівності в нашому суспільстві і є досить поширеним явищем, але водночас воно є прихованим, бо жінки або сором­ляться розповідати про насильство над ними, або не визнають дії проти себе насильством. Саме тому учасники конгресу вирішили привернути увагу громадськості до цього явища.

Насильство в сім'ї породжує цілу низку негативних суспільних явищ і нестабільність у державі в цілому, тому Управління у справах жінок при Держкомітеті у справах сім’ї та молоді (з 2000 р. – Державний комітет з питань молодіжної політики, спорту та туризму) з 1999 р. розгортає комплексну програму, яка здійснюватиметься у таких напрямках: інформаційно–просвітницька та консультативна робота по запобі­ганню насильству; соціологічні дослідження та аналіз діючого законодавства в галузі боротьби з насильством у сім’ї; розробка пропозицій по вдо­сконаленню чинного законодавства України та приведенню його у відповідність з міжнародними нормами; створення мережі кризових центрів з притулками для надання допомоги жінкам–жертвам насильства; навчальні програми і семінари–тренінги для різних категорій державних службовців, представників правоохоронних органів, керівників громадських організацій; підготовка і видання необхідної літератури та інформаційних матеріалів.

Усі ці напрямки були закладені в плани на 1999–2000 рр. Методи та механізми реалізації державної політики включають у себе тісну співпрацю державних структур та органів місцевої влади з жіночими громадськими об'єднаннями через координаційні ради у справах жінок, здійснення спільних проектів і програм, а також шляхом підтримки ініціатив громадських організацій і регіонів. До проекту нового Кримінального кодексу стаття стосовно насильства щодо жінок не ввійшла. Роботу в напрямку створення закону проти насильства стосовно жінок ведуть наукові заклади України та неурядові організації. Протягом останніх декількох років проведено підготовчу роботу з науковцями та представниками неурядових організацій, низку семінарів з проблеми насильства стосовно жінок, створено робочу групу по розробці закону, і вже з’явився перший варіант закону стосовно насильства щодо жінок, який прийнятий Парламентом в листопаді 2001 року.

Розгляд всіх видів насильства стосовно жінок, в тому числі домашнього насильства, як порушення прав людини дає жінкам велику свободу дій, покладає відповідальність на державні і міжнародні організації і позбавляє злочинця можливості виправдатися й ухилитися від відповідальності. Уряди зобов'язані реагувати на вимоги жінок захистити їх від насильства, вживати заходів для запобігання насильницьких дій і покарання тих, хто порушує права людини – жінки. Ні держава, ні злочинці не можуть більше заявляти, що насильство – це «приватна справа»: прийнявши новий підхід до проблеми насильства над жінками, світове співтовариство начисто позбавило сили такий аргумент.

Важливою проблемою діяльності на міжнародному рівні є не тільки визнання того факту, що насильство стосовно жінок є порушенням прав людини, але й формування ефективних стратегій запобігання насильству, створення програм реабілітації та соціальної реінтеграції жінок, які постраждали від насильства. Людство знаходиться в цьому процесі тільки на початку шляху.

Додаток до підрозділу 3.3

Матеріали платформи дій

Четвертої всесвітньої конференції зі становища жінок

Витяги

Пекін, Китай 4–15 вересня 1995 року

D. Насилля по відношенню до жінок.

Насилля по відношенню до жінок є однією з перешкод на шляху досягнення цілей рівності, розвитку і миру. Насилля по відношенню до жінок є порушенням прав людини й основних свобод жінок, а також воно перешкоджає або не дозволяє жінкам користуватися цими правами і свободами. Нездатність уже впродовж тривалого часу забезпечити захист і заохочення таких прав і свобод у випадку використання насилля по відношенню до жінок – це проблема, що викликає занепокоєння в усіх державах і повинна бути вирішена. Обсяг знань про причини і наслідки цього явища, а також про його розповсюдження і заходи боротьби з ним значно зріс від часу проведення Найробійської конференції. У всьому світі тією чи іншою мірою жінки і дівчата зазнають фізичного, статевого та психологічного насилля, незалежно від рівня доходів, становища в суспільстві та культурного рівня. Низький соціальний та економічний статус жінок може бути як причиною, так і наслідком насилля по відношенню до жінок.

Термін «насилля по відношенню до жінок» означає будь–який здійснений на основі статевої ознаки акт насилля, який завдає або може завдати шкоди фізичному, статевому чи психологічному здоров’ю жінки або страждання, а також погрози здійснення таких актів, примушування або свавільне позбавлення свободи, хай то в суспільному чи особистому житті. Відповідно насилля по відношенню до жінок охоплює такі випадки, але не обмежується ними:

а) фізичне, статеве і психологічне насилля, що має місце в сім’ї, включаючи нанесення побоїв, статеве примушування по відношенню до дівчаток у сім’ї, насилля, пов’язане з приданим, згвалтування дружини чоловіком, операції на жіночих статевих органах, що призводять до каліцтва, та інші традиційні види практики, що завдають шкоди жінкам, позашлюбне насилля і насилля, пов’язане з експлуатацією;

в) фізичне, статеве і психологічне насилля, що має місце в суспільстві взагалі, включаючи згвалтування, статеве домагання і залякування на роботі, в навчальних закладах і в інших місцях, торгівлю жінками і примушування до проституції;

с) фізичне, статеве і психологічне насилля з боку чи при невтручанні держави, де б воно не відбувалося.

До інших актів насилля по відношенню до жінок відноситься порушення прав жінок, які перебувають у зонах збройних конфліктів, зокрема убивство, систематичне згвалтування, сексуальне поневолення і примусова вагітність.

До актів насилля по відношенню до жінок відносяться також примусова стерилізація, примусовий аборт, примусове використання контрацептивів, убивство новонароджених дівчаток і допологовий відбір статі.

Деякі групи жінок, наприклад, жінки, що належать до національних меншин; жінки, що належать до корінного населення, жінки–біженки, жінки–мігрантки, які живуть як злидні у сільських або віддалених районах; жінки, позбавлені засобів до існування, жінки, що перебувають у різного роду закладах або утримуються у в’язницях, дівчатка, жінки–інваліди, жінки літнього віку, жінки з числа переміщених осіб, жінки–репатріанти, жінки, що живуть в злиднях, та жінки, які перебувають у зонах збройних конфліктів, в умовах іноземної окупації, агресивних війн, громадянських війн, тероризму, включаючи захоплення заручників, також особливо незахищені від небезпеки насильства.

Акти насильства або погрози здійснення таких актів, незалежно від того, здійснюються вони в сім’ї чи в громаді, самою державою чи при її невтручанні, привносять у життя жінок почуття страху і відсутність безпеки та є перешкодами для реалізації їх прагнень до досягнення рівноправ’я, а також розвитку і миру. Страх перед насиллям, в тому числі перед домаганнями, служить постійною перешкодою для мобільності жінок і обмежує їх доступ до ресурсів і до основних видів діяльності. Насилля по відношенню до жінок пов’язане з великими витратами в соціально–економічній сфері та у сфері охорони здоров’я як для кожного члена суспільства, так і для всього суспільства взагалі. Насилля по відношенню до жінок є одним із ключових соціальних механізмів, за допомогою якого жінок примушують займати підпорядковане становище по відношенню до чоловіків. У багатьох випадках насилля по відношенню до жінок і дівчат відбувається в сім’ї або набуває форми побутового насилля, і з такими видами насилля часто змиряються. Ігнорування інтересів, актів фізичного і статевого насилля і випадки згвалтування дівчат і жінок членами сім’ї та іншими членами домашнього оточення, а також випадки жорстокого поводження з боку одного з подружжя або осіб, не пов’язаних шлюбними узами, рідко стають надбанням гласності, і, таким чином, такі випадки важко виявити. Навіть коли про такі випадки насилля повідомляється, захистити жертву або покарати винних часто не вдається.

Hасилля по відношенню до жінок є одним із проявів історично складених нерівних владних стосунків між чоловіками і жінками, що призвело до домінування над жінками і дискримінації по відношенню до жінок з боку чоловіків, а також перешкоджає всебічному покращанню становища жінок.

Насилля по відношенню до жінок упродовж усього їхнього життя обумовлене головним чином усталеними традиціями, зокрема негативним впливом деяких традиційних методів або звичаїв і всіх аспектів екстремізму, пов’язаного з відмінностями за ознакою расової належності, статі, мови, релігії, що сприяє збереженню підпорядкованого статусу жінки в сім’ї, на роботі, в общині та у суспільстві. Насилля по відношенню до жінок поглиблюється соціальним тиском, головним чином почуттям сорому, яке не дозволяє жінкам повідомляти про деякі акти, що здійснюються по відношенню до них; відсутністю у жінок доступу до юридичної інформації, допомоги або захисту; відсутністю законів, які фактично забороняють насилля по відношенню до жінок; нездатністю реформувати існуюче законодавство; недостатніми зусиллями з боку державних органів щодо сприяння розповсюдженню інформації про існуючі закони і забезпеченню їх дотримання; відсутністю просвітницьких та інших заходів з усунення причин та наслідків насилля. Сцени насилля по відношенню до жінок у засобах масової інформації, зокрема ті, що показують згвалтування або сексуальне поневолення, а також використання жінок і дівчаток як об’єктів сексуальної хтивості, включаючи порнографію, є факторами, що сприяють збереженню такого насилля і негативно позначаються на суспільстві взагалі та на дітях і молоді зокрема.

Розробка комплексного й багатодисциплінарного підходу до вирішення важливого завдання з використання насилля в сім’ї, суспільстві й державі є не тільки необхідністю, але й сповна досяжною метою. Ідеєю рівності, партнерства між чоловіками та жінками й повагою людської гідності повинні бути пронизані всі етапи процесу соціалізації. Системи освіти повинні заохочувати самоповагу, взаємоповагу та співробітництво між чоловіками та жінками.

Відсутність достатніх статистичних даних з розбивкою за ознакою статі про розповсюдження насилля ускладнює розробку програм і спостереження за змінами у цій царині. Відсутність достатньої документації і досліджень із проблем насилля в сім’ї, сексуальних домагань і насилля по відношенню до жінок та дівчат в приватному житті й у суспільстві, в тому числі на роботі, перешкоджає зусиллям для розробки стратегій дій, спрямованих на викоренення цієї проблеми. Досвід ряду країн свідчить про можливість мобілізації чоловіків і жінок на боротьбу з насиллям у всіх його формах і вжиття державними органами ефективних заходів для подолання наслідків і викоренення причин насилля. Необхідну допомогу для зміни існуючого становища могла би надати мобілізація чоловічих груп на боротьбу з насиллям по відношенню до жінок.

Жінки можуть бути беззахисні перед насиллям з боку осіб, що мають владу, як у конфліктних, так і в безконфліктних ситуаціях. Підготовка всіх посадових осіб з питань гуманітарного права і норм в галузі прав людини і покарання осіб, які здійснюють акти насилля по відношенню до жінок, сприяли б відверненню актів насилля з боку державних посадових осіб, яким жінки повинні довіряти, включаючи співробітників поліції і пенітенціарних закладів, а також сил безпеки.

Недостатньо ефективна боротьба проти торгівлі жінками й дівчатами з метою проституції є проблемою, що викликає серйозне міжнародне занепокоєння. Необхідно розглянути питання про здійснення Конвенції 1949 року про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатацією проституції третіми особами 20/, а також інших відповідних документів і підвищити їхню ефективність. Використання жінок у міжнародних мережах торгівлі живим товаром і проституції стало однією з основних сфер докладання зусиль для міжнародної організованої злочинності. Спеціальному доповідачеві з питань насилля по відношенню до жінок Комісії з прав людини, яка аналізувала ці аспекти як ще одну причину порушення прав людини й основних свобод жінок і дівчат, пропонується в терміновому порядку включити в свій мандат питання про міжнародну торгівлю людьми з метою проституції, а також питання примушування до проституції, згвалтувань, статевого примушування і секс–туризму. Жінки та дівчата, що стали об’єктами такої міжнародної торгівлі, піддаються підвищеному ризику стати жертвами ще більшого насилля, а також небажаної вагітності й зараження венеричними хворобами, включаючи ВІЛ/СНІД.

При вирішенні проблеми насилля по відношенню до жінок урядам та іншим державним і громадським суб’єктам слід сприяти проведенню активної, із широким резонансом політики урахування гендерної проблематики в основних напрямках усіх стратегій і програм для того, щоб при ухваленні рішень можна було провести аналіз їх впливу відповідно на чоловіків і жінок.

Стратегічна мета D. 1. Прийняття комплексних заходів для попередження та ліквідації насилля по відношенню до жінок.

Діяльність, яка повинна здійснюватися

Урядами:

засудження насилля по відношенню до жінок і відмова від посилань на будь–які звичаї, традиції чи релігійні мотиви з метою ухилення від виконання своїх зобов’язань стосовно до його викоренення у відповідності до Декларації про викоренення насилля по відношенню до жінок;

відмова від використання насилля по відношенню до жінок і зосередження належної уваги на питаннях попередження і розслідування актів насильства по відношенню до жінок і покарання за них у відповідності до національного законодавства незалежно від того, чи здійснені такі акти державою або приватними особами;

 прийняття і/або посилення в межах внутрішнього законодавства кримінальних, громадянських, трудових і адміністративних санкцій для покарання за правопорушення й відшкодування збитків, завданих жінкам і дівчатам, які зазнали насилля в будь–якій формі, незалежно від того, чи сталося це вдома, чи на роботі, чи в общині або в суспільстві;

прийняття і/або здійснення законодавства та проведення його періодичного перегляду й аналізу для забезпечення його ефективності у справі викоренення насилля по відношенню до жінок, із наданням особливої уваги заходам щодо запобігання насильства й судовому переслідуванню осіб, винних у його здійсненні; вжиття заходів із забезпечення захисту жінок, до яких застосовувалося насилля, доступу до справедливих та ефективних засобів судового захисту, включаючи виплату компенсацій і відшкодування збитків жертвам на відновлення їхнього здоров’я і соціальну реабілітацію правопорушників;

вжиття активних заходів з ратифікації і/або здійснення міжнародно–правових норм і документів з прав людини, що стосуються насилля по відношенню до жінок, включаючи ті з них, що містяться у Загальній декларації прав людини 21/, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 13/, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 13/ і в Конвенції проти тортур та принижуючих гідність видів поводження і покарання 22/;

здійснення Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок із урахуванням загальної рекомендації 19/, прийнятої Комітетом з ліквідації дискримінаціїї по відношенню до жінок на його одинадцятій сесії 23/;

сприяння веденню активної, із великим резонансом політики урахування гендерної проблематики в основних напрямках усіх стратегій і програм, що стосуються насилля по відношенню до жінок; активне заохочення, підтримка і здійснення заходів і програм, спрямованих на підвищення рівня знань і розуміння причин, наслідків і механізмів насилля по відношенню до жінок серед тих, хто відповідає за здійснення цієї політики, наприклад, серед співробітників правоохоронних органів, медичних та соціальних працівників, а також серед тих, хто займається проблемами меншин, міграції та біженців, і розробка стратегій, покликаних забезпечити умови, що виключають повторну віктимізацію жінок – жертв насилля внаслідок застосування законів, судових та правоохоронних заходів, які не враховують гендерних факторів;

надання жінкам, які піддавалися насиллю, доступу до механізмів здійснення правосуддя і, відповідно, до національного законодавства, до справедливих і ефективних засобів судового захисту у зв’язку з завданими їм збитками і інформування жінок про їх права стосовно повернення збитків через такі механізми;

прийняття і втілення в життя законодавства, спрямованого проти осіб, які практикують і здійснюють такі акти насилля по відношенню до жінок, як операції, що калічать жіночі статеві органи, внутрішньоутробне умертвлення плоду жіночої статі, дородовий відбір статі і насилля, пов’язане з приданим, й надання рішучої підтримки неурядовим і громадським організаціям у їхніх зусиллях із ліквідації такої практики;

розробка і здійснення на всіх відповідних рівнях планів дій із викоренення насилля по відношенню до жінок;

вжиття всіх необхідних заходів, особливо в галузі освіти, з метою зміни соціальних і культурних моделей поведінки чоловіків і жінок і викоренення забобонів, звичаїв та всякої іншої практики, заснованих на ідеях неповноцінності або переваг однієї зі статей або на стереотипних уявленнях про роль чоловіка та жінки;

створення або посилення інституціональних механізмів для того, щоб жінки і дівчатка могли повідомляти про здійснені над ними акти насилля в обстановці безпеки і конфіденційності, не боячись наступного покарання або помсти, й висувати звинувачення супроти осіб, які здійснили такі акти;

забезпечення жінкам–інвалідам доступу до інформації та послуг, пов’язаних із насиллям по відношенню до жінок;

створення, покращання або розробка, при необхідності й фінансування навчальних програм для працівників судових, юридичних, медичних, соціальних освітніх, поліцейських та імміграційних органів для того, щоб не допустити зловживання владою, яке призводить до насилля по відношенню до жінок, і підвищення поінформованості працівників усіх органів про природу актів, які порушують рівноправність чоловіків і жінок, і щодо загроз насилля для того, щоб гарантувати жінкам, які стали жертвами таких актів, справедливе поводження;

прийняття, коли це необхідно, законів і посилення діючих законів, які передбачають покарання співробітників поліції, служби безпеки або будь–якого іншого державного органу, що здійснюють акти насилля по відношенню до жінок при виконанні ними своїх обов’язків; перегляд діючого законодавства й вжиття ефективних заходів супроти осіб, які здійснюють таке насилля;

виділення достатніх коштів із державного бюджету і мобілізація ресурсів громад для втілення заходів, пов’язаних із викорененням насилля по відношенню до жінок, включаючи ресурси для цілей здійснення планів дій на всіх відповідних рівнях;

включення в доповіді, що подаються на виконання відповідних документів із прав людини Організації Об’єднаних Націй, інформації стосовно насилля по відношенню до жінок і заходів, вжитих з метою здійснення Декларації про викоренення насилля по відношенню до жінок;

співпраця зі Спеціальним доповідачем з питань насилля по відношенню до жінок Комісії з прав людини і надання їй допомоги при здійсненні її мандату й надання будь–якої запитуваної інформації; співпраця також із іншими компетентними особами, наприклад, із Спеціальним доповідачем із тортур і Спеціальним доповідачем зі сумарних, несудових і довільних страт Комісії з прав людини, у зв’язку з проблемою насилля по відношенню до жінок;

винесення рекомендації про продовження Комісією з прав людини терміну дій мандату Спеціального доповідача з питань насилля по відношенню до жінок, повноваження якої закінчуються у 1997 році, та, якщо для цього є підстави, про його поновлення й підтримку;

Урядами, в тому числі місцевими органами врядування, громадськими організаціями, неурядованими організаціями, навчальними закладами, державним і приватним секторами, особливо підприємствами і засобами масової інформації, відповідно:

забезпечення належним чином фінансовуваними прибутками дівчат і жінок, які стали жертвами насилля, надання їм термінової допомоги, надання медичних послуг, послуг для лікування психічних травм та інших консультативних послуг і правової допомоги, що надається безкоштовно або за доступними цінами, коли це необхідно, рівно ж як і надання їм належного сприяння, яке дозволило б їм віднаходити засоби для існування;

створення мережі послуг, з урахуванням мовних і культурних факторів, для жінок і дівчат із числа мігрантів, включаючи жінок із числа трудящих–мігранток, які є жертвами насилля за статевою ознакою;

визнання незахищеності жінок–мігрантів, включаючи жінок із числа трудящих–мігранток, чий правовий статус у країні перебування залежить від роботодавців, які можуть зловживати своїм становищем – від насилля до інших форм брутального поводження;

надання підтримки ініціативам жіночих та неурядових організацій у всьому світі, спрямованим на розширення поінформованості про проблеми насилля по відношенню до жінок і сприяння ліквідації цього насилля;

організація, підтримка і фінансування просвітницьких і навчальних кампаній на рівні громад, спрямованих на підвищення поінформованості жінок про насилля щодо їхніх прав людини і на мобілізацію місцевих громад на використання належних традиційних і новаторських методів вирішення конфліктів, що грунтуються на врахуванні гендерних факторів;

визнання, підтримка і пропаганда основоположної ролі закладів – «посередників», таких як центри первинного медико–санітарного обслуговування, центри з планування сім’ї, існуючі медичні служби в школах, служби охорони здоров’я матері і дитини, центри для сімей мігрантів і т. ін., в галузі інформування і просвіти у зв’яку з проблемою брутального поводження;

організація та фінансування інформаційних кампаній та просвітницьких і навчальних програм для загострення уваги дівчат і юнаків, жінок і чоловіків на шкідливих наслідках насилля в сім’ї, громаді і суспільстві для їхнього особистого життя та становища в суспільстві; навчання їх спілкуванню, що виключає насилля, і розвиток навиків у жертв і потенційних жертв для того, щоб вони могли захищати себе та інших від такого насилля;

розповсюдження інформації про наявні види допомоги жінкам і сім’ям, що є жертвами насилля;

надання, фінансування і заохочення надання консультативних послуг і послуг із реабілітації особам, які здійснили насилля, і сприяння дослідженням, спрямованим на активізацію зусиль із надання таких консультативних послуг і послуг з реабілітації, для того, щоб запобігти рецидивам такого насилля;

розширення поінформованості про обов’язок засобів масової інформації не допускати пропаганди стереотипних уявлень про жінок і чоловіків, а також припинити випуск матеріалів, що породжують насилля, і заохочення тих, хто несе відповідальність за зміст матеріалів у засобах масової інформації, до розробки керівних принципів і кодексів поведінки; а також розширення поінформованості про важливу роль засобів масової інформації в інформуванні людей про причини і наслідки насилля по відношенню до жінок і в стимулюванні обговорення цієї теми громадськістю;

Урядами, роботодавцями, профспілками, громадськими, молодіжними і неурядовими організаціями, відповідно:

розробка програм і процедур з метою викоренення практики сексуальних домагань та інших форм насилля по відношенню до жінок в усіх навчальних закладах, на робочих місцях тощо;

розробка програм і процедур з метою підвищення обізнаності та поінформованості про акти насилля по відношенню до жінок, які є злочином і порушенням прав людини стосовно жінок;

розробка програм консультативної допомоги і терапевтичної підтримки для дівчаток молодшого віку, дівчаток–підлітків і дівчат, які піддавалися або піддаються насиллю, особливо для тих із них, які живуть у сім’ях або перебуваюь у закладах, де мають місце різноманітні форми брутального поводження;

вжиття спеціальних заходів з викоренення насилля по відношенню до жінок, особливо тих, хто перебуває в уразливому становищі, таких, як дівчата, жінки з числа біженців, переміщених осіб або переміщених усередині країни осіб, жінки–інваліди і жінки з числа трудящих–мігранток, включаючи забезпечення дотримання будь–яких існуючих законів, і розробка, якщо це доцільно, нових законів в інтересах жінок із числа трудящих–мігранток як у країнах походження, так і в приймаючих країнах.

Генеральним секретарем Організації Об’єднаних Націй:

надання Спеціальному доповідачеві з питань насилля по відношенню до жінок Комісії з прав людини всієї необхідної допомоги, зокрема кадрами й ресурсами, необхідними для виконання всіх передбачених у її мандаті функцій, особливо при здійсненні місій і заходів з реалізації висновків місій, що організовуються або незалежно, або разом із іншими спеціальними доповідачами і робочими групами, а також допомоги з метою проведення періодичних консультацій з Комітетом з ліквідації дискримінації по відношенню до жінок і всіма договірними органами.

Урядами, міжнародними і неурядовими організаціями:

заохочення розповсюдження інформації про керівні принципи УВКБ стосовно захисту жінок–біженок і керівні принципи УВКБ, що стосуються усунення статевого насилля по відношенню до біженок і реагування на нього, та їх здійснення.

Стратегічна мета D. 2. Вивчення причин і наслідків насилля по відношенню до жінок і питань ефективності профілактичних заходів

Діяльність, яка повиння здійснюватися

Урядами, регіональними організаціями, Організацією Об’єднаних Націй, іншими міжнародними організаціями, жіночими і молодіжними організаціями, науково–дослідними інститутами, відповідно:

сприяння проведенню досліджень і збиранню даних та статистичної інформації, особливо тих, що стосуються насилля в сім’ї, пов’язаного з існуванням різних форм насилля по відношенню до жінок, і заохочення вивчення причин, характеру, ступеня серйозності і наслідків насилля по відношенню до жінок та ефективності заходів, уживаних з метою відвернення й припинення насилля по відношенню до жінок;

широке розповсюдження інформації про результативність наукових і прикладних досліджень;

підтримка і просування досліджень, що стосуються наслідків для жінок і дівчат різних форм насилля, зокрема таких, як згвалтування, й надання громадськості отриманої внаслідок цього інформації та статистичних даних;

заохочення засобів масової інформації до вивчення наслідків стереотипного сприймання ролі жінок і чоловіків, в тому числі насаджуваного комерційною рекламою, яке сприяє насиллю і нерівності за статевою ознакою, а також вивчення питання про те, як ці стереотипи розповсюджуються серед людей упродовж їхнього життя, і вжиття заходів з усунення таких негативних уявлень з метою створення суспільства, вільного від насилля.