3. 1. Охорона здоров’я та репродуктивні права жінок

Охорона здоров'я є невід’ємним правом людини. Але, на жаль, не завжди уряди підходять до охорони здоров’я саме з таких позицій.

Хоча багато людей розглядають охорону здоров'я як важливе право людини, інші вважають це право, поряд з іншими соціальними й економічними правами, вторинним, що має меншу значимість, ніж політичні права. В статті 12 Міжнародної угоди про економічні, соціальні і культурні права визнається право кожної людини на найвищий рівень фізичного і розумового здоров'я. Проте ця Угода не була підписана багатьма членами ООН, зокрема, багатьма західними країнами.

Основна увага в дослідженнях, присвячених охороні здоров'я, приділяється жінкам репродуктивного віку. Обидві теми порушують питання фізичної цілісності жіночого організму. Але це звужений контекст розгляду питань здоров’я жінок, тому що репродуктивне здоров’я жінок – це невід’ємна частина загального здоров’я жінки. Ретельної уваги заслуговують не тільки біологічні фактори, які зумовлюють здоров’я жінок, але й соціальні та економічні, які впливають на здоров’я і дуже часто мають гендерний контекст. Комплексний підхід в масштабах всього життєвого циклу жінки передбачає врахування всіх аспектів жіночого здоров’я – від народження до старості.

Четверта Всесвітня конференція зі становища жінок, наслідуючи інші документи, дає широке тлумачення здоров’я жінок: «Здоров'я – це стан повного фізичного, розумового і соціального добробуту, а не просто відсутність хвороб або недуг. Стан здоров'я жінок залежить від їх емоційного, соціального і фізичного добробуту і визначається соціальними, політичними й економічними умовами їхнього життя, а також біологічними чинниками».

Особливо важку ситуацію з охороною здоров’я переживають країни з перехідною економікою, до яких належить і Україна. Система охорони здоров’я була створена за радянських часів, на її підтримку держава в нових ринкових умовах не має достатньо фінансів; нові системи охорони здоров'я, які базуються на страховій та сімейній медицині, приватна медицина знаходяться на стадії розбудови. Жінки можуть зіштовхуватися з деякими або з усіма перерахованими нижче хибами охорони здоров'я, такими як відсутність доступу: до гарного лікування; до гінекологічної допомоги загального профілю; до засобів контролю народжуваності і до сексуального утворення; до медичних послуг по перериванню вагітності (абортах); до допологової і післяпологової допомоги; до лікування жінок – жертв зґвалтування, інцесту й інших форм сексуального нападу і насильства у відношенні жінок; до навчання жінок у сфері нагляду за дітьми, гігієни харчування й в інших сферах, пов'язаних із здоров'ям сім'ї; до охорони здоров'я для жінок, які живуть у сільській місцевості, для мігрантів, переміщених осіб, жінок–інвалідів, для жінок похилого віку, лесбіянок і жінок, що належать до етнічних і расових меншин, а також із такими явищами: антисанітарні і погані в інших відношеннях умови допомоги при пологах; недостатя увага уряду до захворювань, що уражають в основному жінок, (наприклад, рак грудей) та інші.

В матеріалах Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок дається визначення репродуктивного здоров’я як стану повного фізичного, розумового і соціального добробуту, а не просто відсутності хвороб або недуг у всіх питаннях, що стосуються репродуктивної системи та її функцій і процесів. Тому репродуктивне здоров'я розуміє, що в людей є можливість мати задоволення і безпечне статеве життя, і що в них є можливість відтворювати себе, і що вони вільні приймати рішення про те, чи робити це, коли робити і як часто. Остання умова розуміє право чоловіків і жінок бути поінформованими і мати доступ до безпечних, ефективних, доступних і прийнятних методів планування сім'ї за їхнім вибором, а також інших методів регулювання дітородіння за їхнім вибором, що не суперечать закону, і право мати доступ до відповідних послуг у сфері охорони здоров'я, що дозволили б жінкам благополучно пройти через етап вагітності і родів і надали б подружнім парам найкращий шанс мати здорове немовля.

Відповідно до викладеного вище визначення репродуктивного здоров'я охорона репродуктивного здоров'я визначається як сполучення методів, засобів і послуг, що сприяють репродуктивному здоров'ю і добробуту за рахунок попередження й усунення проблем, пов'язаних із репродуктивним здоров'ям. Вона також включає охорону сексуального здоров'я, метою якої є поліпшення життя й особистих стосунків, а не просто надання консультативних і медичних послуг, пов'язаних із репродуктивною функцією і захворюваннями, переданими статевим шляхом.

«... Репродуктивне здоров'я для багатьох людей у сьогоднішньому світі недоступне внаслідок таких чинників як: недостатній рівень інформованості про сексуальність людини і неадекватність або погана якість інформації та послуг у сфері репродуктивного здоров'я; переважання сексуального поводження, сполученого з підвищеним ризиком; дискримінаційна соціальна практика: негативне ставлення до жінок і дівчаток; а також обмеженість можливостей багатьох жінок і дівчаток впливати на своє статеве і репродуктивне життя».

Для повного забезпечення репродуктивного і сексуального здоров'я всім людям – чоловікам і жінкам, а також підліткам необхідні:

– можливість навчатися і спілкуватися у сфері репродуктивного і сексуального здоров'я, сексуальної і репродуктивної свободи; розвиток свідомого і відповідального сексуального поводження, інформації про сексуальність людини; розвиток відповідального і свідомого батьківства чоловіків і жінок, гендерних відносин; інформація про сексуальні розходження і переваги людей; про вплив токсичних та інших речовин на організм; безпечні, адекватні засоби планування сім'ї;

– доступ до різноманітного адекватного медичного нагляду, включаючи гінекологічний;

– використання безпечних, простих у застосуванні і за доступною ціною контрацептивів, наприклад, презервативів;

– спостереження і нагляд за породіллею в до– і післяпологовий періоди;

– можливість безпечного аборту й одержання кваліфікованих медичних послуг до і після аборту;

– профілактика і лікування різноманітних венеричних захворювань, включаючи вірус СНІДу;

– профілактика і лікування безплідності, можливість використовувати нові технології для підтримки репродуктивної функції;

– визнання і підтримка всіх опікунських прав;

– зменшення ризику при народженні дитини, пов'язаного зі станом навколишнього середовища.

Занепокоєність швидким зростанням народонаселення Землі, особливо країн Азії, Африки, спонукала практиків та науковців виробити положення репродуктивних прав, в яких наголошуються на регулюванні народжуваності (кількість дітей та інтервали між ними). В багатьох країнах світу ці права не мають надійних юридичних гарантій. Репродуктивні права жінок – один з важливих напрямків боротьби за повне визнання жіночих прав складовою частиною фундаментальних прав людини. «Права людини жінки містять у собі її право здійснювати контроль над питаннями, що стосуються її сексуального поводження, включаючи сексуальне і репродуктивне здоров'я і вільно та відповідально приймати щодо них рішення без якого б то не було примусу, дискримінації і насильства. Рівні взаємовідносини жінок і чоловіків у питаннях сексуальних відносин і репродуктивного поводження, у тому числі повна повага недоторканності особи, потребують взаємної поваги, згоди і загальної відповідальності за сексуальне поводження і його наслідки».

Репродуктивні права – це юридичні категорії, які відбивають той принцип, що жінки і чоловіки повинні самі розпоряджатися репродуктивними аспектами свого життя. Вчення про репродуктивні права народилося в надрах двох міжнародних правозахисних рухів – демографічного і на захист прав жінок. Міжнародний жіночий рух, захисники здоров'я жінок рішуче підтримують концепції репродуктивних прав як одних з невід'ємних людських прав, ставлячи в центр розгляду загальний добробут жінок і їхнє право розпоряджатися своїм тілом і сексуальністю.

В матеріалах Пекінської конференці дається визначення репродуктивних прав: «репродуктивні права охоплюють деякі права людини, що вже визнані в національних законодавствах, міжнародних документах з прав людини й інших відповідних документах Організації Об'єднаних Націй, прийнятих на основі консенсусу. Зазначені права ґрунтуються на визнанні основного права всіх подружніх пар і окремих осіб вільно приймати відповідальне рішення щодо кількості своїх дітей, інтервалів між їхнім народженням і часу їхнього народження і володіти для цього необхідною інформацією, засобами і правом на досягнення максимально високого рівня сексуального і репродуктивного здоров'я. Це також включає їхнє право приймати рішення відносно відтворення нащадка без яких би то не було дискримінації, примусу і насильства, про що йдеться в документах з прав людини. При здійсненні цього права подружні пари й окремі особи повинні враховувати потреби своїх живих і майбутніх дітей і свою відповідальність перед суспільством. Заохочення відповідального підходу до здійснення цих прав усіма людьми повинно стати основою основ здійснюваних за допомогою урядів і общин політики і програм у сфері репродуктивного здоров'я, включаючи планування сім'ї». У Пекінській Платформі дій (ст. 95) читаємо, що «репродуктивні права... ґрунтуються на визнанні права всіх подружніх пар і окремих осіб вільно приймати відповідальне рішення щодо кількості своїх дітей, інтервалів між їхнім народженням і часу їхнього народження і володіти для цього необхідною інформацією, засобами і правом на досягнення максимально високого рівня сексуального і репродуктивного здоров'я. Це також включає їхнє право приймати рішення відносно відтворення нащадка без яких би то не було дискримінації, примусу, насильства, про що йдеться в документах з прав людини». Аналогічне визначення містить Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

Права пар та індивідів утворювати сім’ю, а також вирішувати, яку кількість дітей і коли мати після Міжнародного пакту були розвинуті в Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, а також в інших міжнародних документах, деклараціях та планах дій. Зазначена Конвенція також містить важливі правові положення щодо репродуктивних прав жінок. Тут нема концепції планування сім'ї, але йдеться про право жінок на послуги відносно цього: «Держави–сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі охорони здоров`я, з тим, щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок доступ до медичного обслуговування, зокрема в тому, що стосується планування розміру сім`ї» (стаття 12).

Поряд з положенням пункту 1 цієї статті держави–сторони забезпечують жінкам відповідне обслуговування в період вагітності, пологів і післяпологовий період, надаючи, коли це необхідно, безплатні послуги, а також відповідне харчування в період вагітності та годування: «Держави–сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок в усіх питаннях, що стосуються шлюбу та сімейних стосунків, і, зокрема, забезпечують на основі рівності чоловіків і жінок: однакові права щодо одруження; однакові права на вільний вибір дружини і на одруження лише зі своєї вільної і повної згоди; однакові права та обов`язки під час шлюбу і після його розірвання; однакові права і обов`язки чоловіків та жінок як батьків незалежно від їхнього сімейного стану в питаннях, що стосуються їхніх дітей; в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу; однакові права вільно вирішувати питання про кількість дітей і проміжки між їх народженням та доступу до інформації, освіти, а також засобів, які дозволяють їм здійснювати це право; однакові права та обов`язки бути опікунами, піклувальниками, довіреними особами та усиновителями дітей або здійснювати аналогічні функції, коли вони передбачені національним законодавством; в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу; рівні особисті права чоловіка та дружини, в тому числі вибору прізвища, професії, заняття; рівні права подружжя щодо володіння, придбання, управління, користування та розпорядження майном як безплатно, так і за плату.

Заручини та шлюб дитини не мають юридичної сили, і вживаються всі необхідні заходи, включаючи законодавчі, з метою визначення максимального шлюбного віку та обов`язкової реєстрації шлюбів в актах громадянського стану» (стаття 16).

Всесвітня конференція зі становища жінок в Найробі (1985 р. ) проголосила репродуктивні права найважливішою умовою завоювання жінками рівноправного статусу в суспільстві. Міжнародні норми захисту прав жінок гарантують жінкам право отримувати інформацію з питань репродуктивного здоров’я та репродуктивності і самостійно приймати рішення з цих питань, вільне від примусу та гендерної дискримінації. Проблеми політики в сфері репродуктивних прав та сексуальної політики стають серйозним предметом наукових, перш за все феміністських, досліджень. До проблеми захисту репродуктивних прав жінок та права на найвищий рівень фізичного та психологічного здоров’я зверталася і Всесвітня конференція з прав людини (Відень, 1993 р. ). В Заключний документ Конференції внесено наступне положення (пункт 41): «Всесвітня конференція з прав людини визнає важливість забезпечення для жінок права на найвищий рівень фізичного і психологічного здоров'я протягом усього життя. У контексті Всесвітньої конференції зі становища жінок і Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, а також Тегеранського заклику 1968 року Всесвітня конференція з прав людини знову підтверджує, виходячи з принципу рівності між жінками і чоловіками, право кожної жінки на доступне і належне медичне обслуговування і на можливо більш широкий спектр послуг у сфері планування сім'ї, а також на рівний доступ до утворення на всіх рівнях».

Право на планування сім'ї включає право жінок мати доступ до повноцінної інформації про методи контрацепції і планування народження дітей. Пекінська Платформа дій акцентує увагу міжнародної громадськості і держав–учасниць на рівних сімейних обов'язках жінок і чоловіків, на залученні чоловіків до ведення домашнього господарства і виховання дітей. У документі зафіксоване вираження поваги до тих чоловіків, які піклуються про контрацепції і сексуальне поводження яких усвідомлене і відповідальне.

Сексуальне право, зокрема, означає право будь–якої людини на самоконтроль і відповідальні, свідомі рішення, що стосуються її / його сексуальності, вільні від будь–якого примусу, із метою зберігання «фізичної, ментальної і моральної гармонії людини». Міжнародна конференція з народонаселення і розвитку (Каїр, 1994 р. ) згадує сексуальні права тільки в контексті репродуктивних прав.

Учасниці Всесвітньої конференції зі становища жінок (Пекін, 1995 р.) дійшли висновку: «Права людини–жінки містять у собі її право здійснювати контроль над питаннями, що стосуються сексуального поводження, включаючи сексуальне і репродуктивне здоров'я, вільно і відповідально приймати щодо них рішення без будь–якого примусу, дискримінації і насильства. Рівні взаємовідносини жінок і чоловіків у питаннях сексуальних відносин і репродуктивного поводження, у тому числі повна повага недоторканності особи, потребують взаємної поваги, згоди і загальної відповідальності за сексуальне поводження і його наслідки».

В основних міжнародних документах визнані складові репродуктивних прав:

1) право на «свободу і безпеку особистості», наприклад, примус до сексуального контакту грубо порушує право (Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ), ст. 3; Міжнародна угода про цивільні і політичні права (МУЦПП), ст. 9.1);

2) право на свободу від дискримінації в питаннях забезпечення охорони здоров'я й у питаннях сім'ї (Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, ст. 12.1, 16.1);

3) право на здоров'я (Міжнародна угода про економічні, соціальні і культурні права (МУЕСКП), ст. 12; Пекінська Платформа дій – Матеріали Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок, ст. 89 – 93);

4) право «одружуватися і створювати сім»ю» (ЗДПЛ, ст. 16.1; Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, ст. 16.1, 23.2);

5) право на свободу від «довільного або незаконного втручання в особисте життя, питання сім'ї і дому» (МУЦПП, ст. 17.1);

6) право на використання досягнень наукового прогресу і право на згоду в наукових експериментах (МУЕСКП, ст. 15.1);

7) право на свободу від сексуальної дискримінації (ст. 1–2; ЗДПЛ, ст. 2; МУЦПП. ст. 2.1, МУЕСКП, ст. 2.2).

В Декларацію, прийняту в 1974 р. на Міжнародній конференції жінок у Мехіко, включено право на репродуктивну автономію. Репродуктивна автономія – принцип, що лежить в основі властивого окремому індивіду права самому приймати рішення в питаннях сексуальності, вагітності, переривання вагітності, планування сім'ї.

У суспільстві, заснованому на принципі репродуктивної автономії, людина сама вирішує, мати чи не мати дітей, скільки, з яким інтервалом у народженні, сама обирає засоби, що впливають на прийняте рішення (контрацептиви, дозвіл абортів, інформація, сексуальне просвітництво, консультації різних центрів). Деякі держави (наприклад, Китай) проводять політику обмеження народжуваності на основі програм планування сім'ї, що суперечить принципу репродуктивної автономії.

 Репродуктивна автономія здійснюється в рамках законів і підзаконних актів, обов'язкових для окремих громадян, сім'ї, співтовариства в цілому (правовий статус жінки, сімейне право, право власності, право на застосування абортів і т. п. ). Право жінки на репродуктивну автономію безпосередньо впливає на здійснення інших прав – цивільних, політичних, економічних. У той же час наявність останніх ще не дає безумовної гарантії здійснення репродуктивної автономії.

Саме виходячи з принципу репродуктивної автономії доцільно розглянути таке питання, як права лесбіянок та бісексуальних жінок. Лесбіянки і бісексуальні жінки є в кожній країні світу, за всіх часів і у всіх народів, у кожній віковій або фаховій групі. Але нерідко вони піддаються дискримінації, їхні права порушуються.

У 1994 році Комітетом ООН з прав людини було прийнято рішення про те, що питання про особисті сексуальні стосунки між дорослими людьми однієї статі включаються в Міжнародний договір про цивільні і політичні права. У результаті скасовано закони проти гомосексуалістів у ряді держав, зокрема Тасманії й Австралії. У Плані дій Міжнародної конференції з народонаселення і розвитку в Каїрі (1994) йшлося про необхідність визнання розмаїтості сімейних структур, що існують у сьогоднішньому світі. Одним з основних принципів Платформи дій Пекінської конференції є те, що пропаганда, захист і реалізація прав людини–жінки повинні відбивати повну розмаїтість жінок, визнавши, що багато жінок зіштовхуються з додатковими бар'єрами внаслідок їхньої раси, мови, етнічної приналежності, культури, релігії, сексуальної орієнтації, інвалідності, соціально–економічного становища або як представниці корінного населення. У 1991 р. Міжнародна амністія визнала тих людей, які позбулися волі через реальну або фіктивну гомосексуальну орієнтацію, в'язнями совісті. Human Rights Watch і інші міжнародні неурядові організації з прав людини також прийняли важливі рішення, що сприяли розгляду ряду випадків, коли лесбіянок і гомосексуалістів було піддано дискримінації через їхню сексуальну орієнтацію. Сексуальні стосунки між партнерами однієї статі включено в Європейський договір про захист прав людини й основних свобод під егідою юрисдикції Європейського Суду з прав людини. На деяких процесах лесбіянки і гомосексуалісти домоглися права не приховувати сексуальну орієнтацію.

До Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок (Пекін, 1995) лесбійськими та іншими неурядовими організаціями було розроблено спеціальні додатки до Загальної Платформи дій (рекомендації лесбійських груп на Форумі неурядових організацій, що проводився у рамках зазначеної конференції). Тисяча приватних осіб і понад 100 організацій з більш ніж 50 країн підписали петицію з вимогою включення проблем лесбіянок у Платформу дій Пекінської конференції. Але лесбійські поправки і питання про свободу сексуального поводження жінок, право на аборт, а також сексуальне просвітництво підлітків не ввійшли в офіційно прийнятий варіант Загальної Платформи дій.

В багатьох країнах існує проблема, яка полягає в тому, що, незважаючи на покладену на жінок відповідальність за відтворення людського роду і пов'язані з цим фізіологічні, психологічні, соціальні тяготи, незручності, їх найчастіше визнають недієздатними приймати рішення в репродуктивній сфері. Жіночою репродуктивністю розпоряджається не тільки партнер, чоловік, сім'я, але і держава.

Прихильники обмеження і контролю народжуваності закликають жінок обмежити народжуваність в ім'я суспільних інтересів або захисту навколишнього середовища. Супротивники обмеження і контролю народжуваності серед нежіночих рухів, зокрема релігійні діячі, часто свою активність використовують не на благо жінок, вимагаючи заборонити аборти і контрацептиви. Цей яскравий приклад суперечливих закликів показує, що немає єдиного підходу з боку влади, урядів та громадськості до репродуктивних прав жінок, а навпаки, соціальні проблеми в різних регіонах світу вирішуються за рахунок жінок.

Серйозним питанням дотримання репродуктивних прав жінок є ставлення до контролю над сексуальністю жінки та штучного переривання вагітності – аборту. Контроль над сексуальністю – необхідна складова жіночого здоров'я, безпеки і свободи, оскільки втрата жінкою контролю над сексуальністю може призвести до ризику хвороби, небажаної вагітності, психологічного дискомфорту або непередбачених життєвих обставин. Жінки і чоловіки часто мають різні погляди на засоби і необхідність захисту від хвороб, що передаються статевим шляхом, запобігання небажаної вагітності; навіть у стабільних подружніх пар існують розбіжності щодо кількості дітей і засобів охорони від вагітності. Часто, щоб не викликати незадоволення партнерів, жінки змушені використовувати контрацептиви таємно, при чому вкрай важко не допустити побічних ефектів.

 Проблема аборту продовжує залишатися однією з центральних для жінок багатьох країн у їхніх спробах відстояти своє право на репродуктивні і сексуальні права. Статистика показує: там, де аборт заборонено, спостерігаеться високий рівень смертності від нелегальних і некваліфікованих абортів. Існують різні політики у відношенні абортів: від їхніх категоричних заборон – до повної свободи в цьому питанні. Проблема аборту набуває політичного забарвлення, тому що пов'язана з вибором жінки: з одного боку, держава, узявши на себе роль гаранта цивільних прав населення, повинна забезпечувати право на життя, у тому числі і право на життя людини до народження; з другого боку, держава повинна забезпечувати людині серед інших прав і право на приватне життя, що включає право жінки на переривання вагітності.

Вирішення виниклої дилеми багато юристів знаходять в наступних межах:

– встановлення права жінки на вибір, приватне життя, розпорядження власним тілом;

– право жінки на вибір не може бути абсолютним, оскільки воно не може ігнорувати інтереси держави, спрямовані насамперед на зберігання потенційного життя, здоров'я, яким може загрожувати аборт, зроблений у відсутності визначених медичних стандартів.

З точки зору правозахисників та багатьох учасниць жіночого руху обмеження свободи вибору жінки тягне за собою питання про встановлення цих меж. Обмеження або заборона абортів пов'язані як із боротьбою проти небажаної сексуальності, так і їхньою небезпекою для здоров'я і життя жінки. Можливість втручання держави в приватне життя жінки визначається законами: обмеження вибору жінки щодо аборту, відповідно до сучасних медичних показань, наступають після тримісячного терміну вагітності. До цього терміну смертність від аборту нижча, ніж смертність при родах. Саме такі показання дають державі право регулювати процедуру аборту з цього часу з тим, щоб зберегти здоров'я матері. Умовою заборони аборту є показники життєздатності плоду, тобто його спроможність жити поза утробою матері. Аборт у цьому випадку роблять лише в зв'язку з погрозою життю матері.

Серед представниць жіночого та феміністичного рухів також існують різноманітні точки зору на такий аспект репродуктивних прав жінок, як штучне переривання вагітності. Противниці та противники абортів, які захищають плід, ототожнюють із цією незрілою стадією розвитку дітей і все живе. Такий рух має назву віталізм. Плід має права, що виникають із взаємозалежності і єдності людства. Моральні зобов'язання жінки обумовлені її статусом людської істоти та унікальною життєдайною жіночою силою зберегти плід.

Жіноче питання і питання легалізації абортів були одними з основних для вітчизняної інтелігенції початку сторіччя. СРСР був першою країною у світі, що легалізував аборти за бажанням жінок без всяких обмовок у 1920 р. під впливом ідей жіночої емансипації і рівності. Проте в 1936 р. в СРСР аборти були цілком заборонені через соціальні показання, у результаті чого всі аборти стали кримінальними, а їхнє застосування – нелегальним. Повторно аборти були легалізовані в 1955 р. Подібна політика відносно абортів указує на тісний зв'язок репродуктивності з політичними цілями держави, ідеологією, що в ній панує. Маніпулювання законодавством щодо абортів проводиться в демографічних, соціальних, політичних інтересах, проте не в інтересах жінки. В результаті жінки також стають об’єктами маніпуляції. Яскравий приклад зв’язку проблеми людської репродуктивності з політичними інтересами дає сучасна Польща, в якій під впливом католицтва прийнято антижіноче законодавство проти абортів.

Питання стосовно законодавчого регулювання абортів є дуже важливим для України, країн СНД і Центральної та Східної Європи, де традиційно розповсюджений досить високий рівень абортів серед жінок. «Високі коефіцієнти абортів можна частково пояснити двома успадкованими від минулого факторами. В цьому регіоні робиться недостатньо для пропагування планування розміру родини і сприяння йому на практиці – ситуація, яка відповідає політиці заохочення народжуваності, яка проводиться в багатьох країнах… В той же час, як правило, гарантувався загальний доступ до легальних абортів у межах основних послуг з охорони здоров’я жінок. Підвищенню офіційно зареєстрованих коефіцієнтів абортів сприяла і відсутність протизаплідних засобів в умовах легальної доступності абортів і терплячості до них з боку суспільства». Чим вищий рівень розвитку контрацепції, тим менше абортів. Дослідниками встановлено, що контрацепція не впливає на народжуваність, вона впливає на кількість абортів. «До числа багатьох причин особистого плану, які призводять до абортів, відносяться небажана вагітність в результаті сексуального насилля, небажання партнера мати дитину або зміни особистих обставин внаслідок розлучення, втрати роботи, вимушеного переміщення або військових дій».

На Міжнародній конференції з народонаселення і розвитку в Каїрі також дискутувалася проблема абортів. Головне питання, що порушувалося, – хто повинен приймати рішення про аборт. Уряди багатьох країн світу використовують каральну практику відносно абортів, особливо поширена така практика в країнах із глибокими релігійними традиціями. У документі, що став результатом Каїрської конференції, немає спеціального права на аборт. Тут знову підтверджуються обов'язки держав щодо жіночого здоров'я, визнається право жінок на охорону здоров'я взагалі; репродуктивне здоров'я жінки розглядається як необхідна складова частина жіночої рівноправності. Стосовно абортів наголошується, що «... у випадках зґвалтувань і інцестів жінки повинні мати доступ до безпечного аборту і супутнього медичного нагляду». До того ж аборт, зроблений законним шляхом, має бути безпечним. Відзначається необхідність «поліпшення і широкого поширення послуг по плануванню сім'ї. «

Пекінська Платформа дій (1995 р. ) визнала: «Запобіганню небажаних вагітностей слід завжди приділяти першочергову увагу, і варто докладати всі зусилля з метою усунення потреби в абортах. Жінкам, які мають небажану вагітність, варто забезпечувати безперешкодний доступ до надійної інформації і консультування.... У випадках, коли аборт не суперечить закону, його варто робити в адекватних умовах. В усіх випадках жінкам належить забезпечувати доступ до якісних послуг для усунення ускладнень, пов'язаних з абортом. Після аборту варто своєчасно надавати послуги по консультуванню, просвітництву і плануванню сім'ї, що допоможе уникнути повторних абортів».

Таблиця 4

Кількість офіційно зроблених абортів в Україні