3.2. Основні теорії управління

Основна маса літератури з соціального управління, яку ми дістали в спадщину від колишнього СРСР, і та її частина, де розглядаються питання розвитку управління і науки управління за рубежем, носить відверто ідеологічний характер. Вона присвячена, в основному, критиці буржуазних теорій соціального управління, таких, зокрема, глобальних теорій, як теорії "дендеологі-

17 Див. докладніше: Алгинин А.В. Юность науки. – М., 1990. -С.10.

18 Див.: Гегель. - Соч. - Т. 10. - С. 69. 1а Див.: История политических учений. – М., 1980. – С. 235– 236, 274, 282.

20 Див.: Декорт Р. Рассуждение о методе. – М., 1953. – С. 26–27. •" Див.: Гельвеций. Об уме. - М., 1938. - С. 100-115.

49

зації", "конвергенції", "постіндустрійного", "технотронного", "інформаційного , "сервісного" суспільства та багатьох інших. Критика, природно, не є конструктивною. Українська управлінська наука повинна сказати своє слово в цьому напрямі, а це потребує значного переосмислення нашого ставлення до багатьох понять. Ми спробуємо подивитись на зарубіжні підходи і основні теорії управління з декілька інших, більш об'єктивних позицій та подати їх короткий огляд.

Тепер за рубежем відомі чотири найважливіших підходи, які вробили істотний внесок в розвиток теорії та практики управління. Це:

підхід з позицій виділення різних шкіл в управлінні;

процесний підхід,

системний підхід,

ситуаційний підхід.

І. Підхід на основі виділення різних шкіл в управлінні містить в собі фактично чотири різних підходи до управління. Це Школи наукового управління, адміністративна (або класична), людських стосунків та поведінських наук, а також науки управління (або кількісний підхід), котрі здобули розвиток в першій половині XX сторіччя. Найпереконаніші прихильники кожної з цих шкіл свого часу вважали, що їм вдалося знайти ключа до найбільш ефективного досягнення цілей організації. Більш пізні дослідження та невдалі спроби використати теоретичні відкриття шкіл на практиці довели, що багато відповідей на запитання управління були лише частково правильними в обмежених ситуаціях. Проте кожна з цих шкіл зробила значний та відчутний внесок в дану галузь. Навіть самі прогресивні сучасні організації досі використовують певні концепції та заходи, які виникли в рамках цих шкіл. Вивчення цих шкіл свідчить про еволюційний характер управлінської мислі та дає можливість визнати, що заходи, котрі виявилися успішними в одних ситуаціях і в конкретний час, не завжди були успішними в інших. Слід мати на увазі, що положення різних шкіл часто перехрещуються в питаннях теорії та практики і в рамках однієї організації можна знайти елементи всіх цих підходів.

Наукове управління (1885–1920 рр.). Школа наукового управління найбільш тісно пов'язана з працями Ф.У. Тейлора, Френка та Лілії Гілбретів, а також Генрі Гантта. Ці творці школи наукового управління вважали, що використовуючи спостереження, виміри, логіку та аналіз, можна вдосконалити багато операцій ручної праці, добитися більш ефективного їх виконання. Першою фазою методології наукового управління був аналіз змісту праці та визначення її основних компонентів. Теилор, наприклад, скрупульозно виміряв кількість залізної руди та вугілля, яку людина може підняти на лопатах різного розміру. Гілбрети винайшли прилад та назвали його мікрохронометром. Вони використовува-

50

ли його в поєднанні з кінокамерою для того, щоб точно визначити які рухи виконуються при певних операціях і скільки часу забирає кожен з них. Грунтуючись на здобутій інформації, вони змінювали робочі операції, щоб усунути зайві непродуктивні рухи і, використовуючи стандартні процедури та обладнання, намагалися підвищити продуктивність праці. Теилор, наприклад, виявив, що максимальна кількість залізної руди та вугілля може бути перекидана, якщо робітники користуватимуться лопатою-совком ємністю до 8,6 кг. Порівняно з більш ранньою системою, це справді дало феноменальний результат.

Наукове управління не зневажало людським фактором. Важливим внеском цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавити працівників у підвищенні продуктивності та збільшення обсягів виробництва. Передбачалася також можливість нетривалого відпочинку і неминучих перерв у виробництві. А тому кількість часу, яка виділяється на виконання певних завдань, була реалістичною і справедливо установленою. Це давало можливість керівництву встановлювати норми виробництва, котрі можна було реально виконати, і платити додатково тим, хто перевищував визначений мінімум. Ключовим моментом в цьому підході було те, що люди, котрі виробляли більше, одержували більшу винагороду. Автори робіт з наукового управління також визнавали важливість відбору людей, які фізично й інтелектуально відповідали б виконуваній праці; вони також підкреслювали велике значення навчання.

Наукове управління також виступало на захист відокремлення управлінських функцій обдумування та планування від фактичного виконання праці. Теилор та його однодумці фактично признавали, що управлінська праця – це певний фах, і що організація в цілому виграє, якщо кожна група працівників зосередиться на тому, що вона робить успішніше понад усе. Цей підхід різко контрастував зі старою системою, при якій робітники самі планували свою роботу.

Концепція наукового управління стала серйозним переломним етапом, завдяки якому управління стало визнаватися як самостійна галузь наукових досліджень. Вперше керівники-практики та вчені побачили, що методи та підходи, які використовуються в науці та техніці, можуть бути ефективно використані в практиці досягнення цілей організації.

Не можна не звернути уваги на те, що проблематика представників школи наукового управління в нашому традиційному розумінні більш відповідає проблематиці наукової організації праці, яка в англійській термінології не використовується. Однак ця школа служить базовою для розвитку наукових досліджень в цій сфері.

Класична, або адміністративна, школа в управлінні (1920– 1950 рр.). Представники школи наукового управління, в основному, присвячували свої дослідження тому, що має назву управління

51

виробництвом. Вони розв'язували питання підвищення ефективності на рівні нижче управлінського (тобто на рівні НОП). З виникненням адміністративної школи фахівці почали постійно виробляти підходи до управління організацією в цілому.

Тейлор та Гілбрет починали свою кар'єру простими робітниками, що, безумовно, вплинуло на їхні уявлення про управління організацією. На відміну від них створювачі школи адміністративного управління, більш відомої як класична школа, мали безпосередній досвід праці керівників вищої ланки управління у великому бізнесі. Анрі Файоль, з ім'ям якого єднають виникнення цієї школи і котрого часто називають батьком менеджменту, керував великою французькою компанією по видобуванню вугілля. Ліндал Урвік був консультантом з питань управління у Великобританії. Джеймс Д. Муні, який писав праці разом з А.К. Рейлі, працював під керівництв.рм Алфреда П. Слоуна в компанії "Дженерал Моторз" ссша). їх головною турботою була ефективність в більш широкому розумінні слова – щодо праці всієї організації.

Представники класичної школи, як і школи наукового управління не дуже турбувалися про соціальні аспекти управління. Більш того, їхні праці значною мірою базувалися на особистих спостереженнях, а не науковій методології. "Класики" намагалися подивитись на організації з точки зору широкої перспективи, пробуючи визначити загальні характеристики та закономірності організацій. Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління. При цьому вона виходила із ідеї, що дотримування цих принципів, безумовно, приведе організацію до успіху.

Ці принципи торкалися двох основних аспектів. Одним з них була розробка раціональної системи управління організацією. З цим було пов'язано і визначення основних функцій управління. Головний внесок Файоля в теорію управління полягав у тому, що він розглядав управління як універсальний процес, який складається із декількох взаємопов язаних функцій, це – планування, організація, розпорядництво, координування та контроль.

Другий аспект класичних принципів торкався побудови структури організації та керування працівниками. Прикладом може служити принцип єдиноначальності, згідно з яким праців^ ник повинен одержувати накази тільки від одного начальника і підлягати йому одному. 14 принципів управління, які були розроблені Файолєм, в основному, практично корисні і досі, незважаючи на зміни, які відбулися в суспільстві з того часу як Файоль вперше їх сформулював.

Школа людських стосунків (1930–1950 рр.) та поведін-ських наук (з 1950 р.). Школа наукового управління і класична школа з'явилися на світ, коли психологія ще перебувала в зачатковому стані. Багато хто на початку XX сторіччя серйозно ставив під сумнів нову фрейдівську концепцію підсвідомого. Більш того,

52

оскільки ті, хто цікавився психологією, рідко цікавилися управлінням, існуюючі тоді мізерні знання про людську свідомість не були ніяк пов'язані з проблемами трудової діяльності. Отже, хоча представники шкіл наукового управління та класичної визнавали значення людського фактора, дискусії їх обмежувалися такими аспектами як справедлива оплата, економічне стимулювання та встановлення формальних функціональних відносин. Школа людських стосунків була своєрідною реакцією на нездатність повністю усвідомити людський фактор як основний елемент ефективності організації. З урахуванням викладеного школу людських стосунків іноді називають неокласичною школою.

Створенням школи людських стосунків у науці управління зв'язують з іменами двох вчених – Мері Паркер Фолет та Елто-на Мейо, яких вважають найбільшими авторитетами в цій сфері. Фолет була першою, хто визначив менеджмент як "забезпечення виконання робіт за допомогою інших осіб". Знамениті експерименти Елтона Мейо, особливо ті, що проводилися на заводі "Уес-терн Електрик" в Хоторпі, відкрили новий напрям в теорії управління. Мейо довів, що чітко розроблені робочі операції і добра заробітна плата не завжди мали своїм результатом підвищення продуктивності праці, як вважали представники школи наукового управління. Сили, які виникали при взаємодії людей, могли перевищити і часто перевищували зусилля керівника. Іноді працівники набагато сильніше реагували на тиск з боку колег по групі, ніж на бажання керівництва та матеріальні стимули. Більш пізніші дослідження, які були проведені Абрахамом Маслоу та іншими дослідниками, допомогли зрозуміти причини цього явища. Мотивами вчинків .чюдей, припускає Маслоу, є, в основному, не економічні сили, як вважають прибічники та послідовники школи наукового управління, а різні потреби, які можуть бути лише частково задоволені за допомогою грошей.

Засновуючись на цих висновках, дослідники школи людських відносин вважали, якщо керівництво виявляє велику турботу про своїх працівників, то і рівень задоволеності працівників повинен зростати, що приводитимс до підвищення продуктивності праці. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, які включають більш ефективні дії безпосередніх начальників, консультації з робітниками і надання їм більш широких можливостей для спілкування на роботі.

Розвиток таких наук, як психологія і соціологія, та вдосконалення методів дослідження після другої світової війни зробило вивчення поведінки на робочому місці більшою мірою суворо науковим. Серед найбільш авторитетних представників цього напряму (поведінсько-біхевіористського) необхідно в першу чергу назвати Криса Арджиріса, Ренсіса Лайкерта, Дугласа МакГрсго-ра та Фредеріка Герцберга. Ці та інші досліджувачі вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації в організаціях, .•іідсрсгна, змінювання змісту роботи та якості трудового життя.

53

Школа поведінських наук є як би продовженням школи людських стосунків, але вона вже значно відійшла від останньої, зосередившись насамперед на методах налагодження міжособис-тих відносин. Новий підхід прагнув значно допомогти працівнику в усвідомленні своїх власних можливостей на основі використання концепції поведінських наук до побудови та управління організаціями. В самих загальних рисах, основною метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення її людських ресурсів.

Поведінський підхід став настільки популярним, що майже повністю охопив всю сферу управління в 60-ті роки. Як і більш ранні школи, цей підхід обстоював "єдино найкращий шлях" вирішення управлінських проблем. Його головний постулат полягав у тому, що правильне використання науки про поведінку завжди сприятиме підвищенню ефективності як окремого працівника, так і організації в цілому. Однак, як свідчить практика, такі прийоми, як зміна змісту роботи та участь працівника в управлінні підприємством не є універсальними і виявляються ефективними тільки для деяких працівників та в деяких ситуаціях.

Отже, незважаючи на досить важливі позитивні результати, біхевіористський підхід іноді виявлявся переконливим в ситуаціях, які відрізнялися від тих, що досліджували його прихильники.

Наука управління або кількісний підхід (з 1950 р.). Математика, статистика, інженерні науки та пов'язані з дими галузі знання зробили істотний внесок у теорію управління, їхній вплив простежується вже в застосуванні Фредеріком Тейлором наукового методу при аналізі праці. Але до другої світової війни кількісні методи в управлінні застосовувалися недостатньо. Англійці, наприклад, були змушені відшукувати спосіб найбільш ефективного використання обмеженого числа винищувачів та засобів протиповітряної оборони з тим, щоб уникнути знищення об'єктів на своїй території під час нанесення німцями масованих повітряних ударів, не дати повторити сумний досвід Ковентрі. Пізніше довелося шукати спосіб максимізації ефективності військових постачань щодо забезпечення висадки союзників у Європі. Кількісні методи, які були згруповані під загальною назвою "дослідження операцій", використовувались при вирішенні цих та інших проблем, у тому числі під час війни підводних човнів та мінування японських портів.

За своєю суттю дослідження операцій – це застосування методів наукового дослідження до операційних проблем організації. Після постановки проблеми група фахівців у дослідженні операцій розробляє модель ситуації. Модель – це форма подання реальності. Звичайно модель спрощує реальність, або подає її абстрактно. Моделі полегшують розуміння складної реальності. Дорожня карта, наприклад, полегшує можливість побачити просторові співвідношення на місцевості. Без такої моделі було б набагато складніше добиратися до місця призначення. Довелося б

54

покладатися на метод спроб та помилок. Точно так моделі, розроблені в дослідженнях операцій, спрощують складні проблеми, зменшуючи число перемінних, які підлягають розгляду, до керованої кількості.

Після створення моделі, перемінним завдаються кількісні значення. Це дозволить об'єктивно зрівняти й описати кожну перемінну та відносини між ними. Основною характеристикою школи науки управління є заміна словесних розсудів та описового аналізу моделями, символами та кількісними значеннями. Мабуть, самий великий поштовх до використання кількісних методів в управлінні дав розвиток комп'ютерів. Комп'ютер дозволив до-сліджувачам операцій конструювати математичні моделі зростаючої складності, які максимально наближаються до реальності, а отже, є і більш точними.

Вплив школи науки управління або кількісного підходу був значно менший, ніж вплив біхевіористського підходу, тому що набагато більше керівників щоденно стикаються з проблемами людських стосунків, людської поведінки, ніж з проблемами, які становлять предмет дослідження операцій. Крім того, до 60-х років лише у дуже небагатьох керівників була освіта, достатня для розуміння та використання складних кількісних методів. Однак тепер стан справ істотно змінюється, оскільки в рамках управлінської підготовки фахівців, які випускаються самими різними навчальними закладами, все більше уваги приділяється кількісним методам та використанню комп'ютерів.

Стисло внесок вказаних шкіл у розвиток науки управління можна показати таким чином:

Школа наукового управління

1. Використання наукового аналізу для визначення кращих способів виконання завдання.

2. Відбір працівників, які понад усе усього підходять до виконання конкретних завдань, та забезпечення їхнього навчання.

3. Забезпечення працівників ресурсами, які необхідні для ефективного виконання завдань.

4. Систематичне та правильне використання матеріального стимулювання для підвищення продуктивності.

5. Відокремлення планування та обдумування від самої праці.

Класична школа управління

1. Розвиток принципів управління.

2. Описування функцій управління.

3. Систематизований підхід до управління всією організацією. Школа людських стосунків та школа поведінських наук

1. Використання прийомів управління м і жособистими'відносинами для підвищення ступеня задоволеності та продуктивносгі.

55

2. Використання наук про людську поведінку до управління та формування організацій таким чином, щоб кожен працівник міг бути повністю використаний відповідно до його потенціалу. Школа науки управління

1. Поглиблення розуміння складних управлінських проблем завдяки розробці та використанню моделей.

2. Розвиток кількісних методів на допомогу керівникам, які приймають рішення в складних ситуаціях.

Решту підходів можна коротко охарактеризувати так:

II. Процесний підхід (підхід до управління як до процесу) розглядає управління як безперервну серію взаємопов'язаних управлінських функцій. Ця концепція, яка означає великий поворот в управлінській думці, широко використовується і тепер. Процсспиіі підхід вперше запропонували прихильники адміністративної школи управління, котрі намагалися описати функції управління. Однак ці автори були схильні розглядати такого роду функції як незалежні одна від одної. У протилежність цьому процесний підхід розглядає функції управління як взаємопов'язані.

Управління сприймається як процес, тому що праця по досягненню цілей за допомогою інших – це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з котрих сама по собі е процесом, дуже важливі для успіху організації. Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що також складається із серії взаємопов'язаних дій. Процес же управління є своєрідною загальною сумою всіх функцій. Різні вчені дають різноманітні переліки функцій, але в цьому наборі є:

прогнозування, планування, організація, рознорядництво, керівництво, мотивація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішення, підбір персоналу та деякі інші22.

III. Системний підхід в даному контексті означає, що керівники повинні розглядати організацію (або систему) як сукупність взаємопов'язаних елементів, таких як люди, структура, завдання та технологія, котрі з'орієнтовані на досягнення всіляких цілей в умовах зовнішнього середовища, яке постійно змінюється. Для ефективного використання цього підходу треба добре знати теорію систем, яка допомагає інтегрувати в управлінні внески всіх шкіл, які в різний час домінували в теорії та практиці управління.

IV. Ситуаційний підхід концентрується на тому, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує така велика кількість факторів як в самій організації, так і в навколишньому середовищі, то немає єдиного "кращого" способу керувати організацією. Найефективнішим методом в конкретній ситуації є метод, котрий більш за все відповідає даній ситуації.

22 Детальніше про функції управління див. у гл. 5.

56

Згадані школи та підходи в науці управління, безумовно, не є вичерпними і дають лише загальну картину розвитку теорії та практики управління.