7.3.2. Економічні методи

Економічні методи управління являють собою способи досягнення цілей управління на основі реалізації вимог економічних законів; це сукупність способів впливу шляхом створення економічних умов, спонукаючих працівників організації діяти в потрібному напрямі та добиватися вирішення поставлених перед ними завдань. Іншими словами, під економічними методами управління в сучасному значенні розуміється економічний розрахунок, заснований на свідомому використанні всієї системи економічних законів та категорій ринкової економіки, таких, зокрема, як планування, фінансування, ціноутворення, господарський розрахунок, економічне стимулювання.

Економічні методи управління взагалі не передбачають "адміністративності", проте як такі, що використовуються державним органом, набувають обов'язкового характеру. Наслідки невиконання виявляються у матеріальних збитках, упущеній вигоді, грошових компенсаціях та ін.

Основною ознакою цих методів є опосередкований вплив через майнові інтереси і потреби, стимулювання у різних економічних формах (податки, субсидії, бюджетне регулювання, преміювання, самоокупність, цінове і тарифне регулювання, плата за фонди, монетарна та інвестиційна політика, розробка системи балансів, комерційне кредитування, тарифікація заробітної плати, державний контракт і замовлення, всілякі економічні санкції – штрафи, неустойки і т.д.).

Серед різноманітних економічних методів управління можна виділити, наприклад, методи економічного стимулювання.

Економічне стимулювання – це метод соціального управління, який спирається на економічні інтереси працівників. Звичайно, що найбільш повно цей метод може реалізуватися в сфері матеріального виробництва, незалежно від форм власності. Його основу складає формування доходів підприємств та організацій, а також кожного працівника залежно від особистого внеску. Система економічного стимулювання є сукупність заходів, що розробляються та здійснюються і спрямовані на посилення зацікавленості персоналу та кожного працівника в здобутті можливо найбільшого прибутку. Економічне стимулювання базується на таких основних принципах:

взаємозв'язок та погодженість цілей економічного стимулювання із цілями розвитку системи (організації);

диференціація економічного стимулювання, спрямована на реалізацію необхідних змін у структурі виробництва;

сполучення економічного стимулювання з іншими методами мотивації;

147

сполучення економічного стимулювання з економічними санкціями, що передбачають матеріальну відповідальність організацій та окремих працівників.

У цілому техніка комплексної мотивації людей включає три основні групи методів:

1) прийоми, зорієнтовані на працівників. До них відносяться: а – постановка перед працівниками чітких та досяжних цілей (наприклад, робітникам, що перевищили обумовлену норму виробництва, виплачуються премії); б – модифікація поведінки (застосування покарань та нагород з метою поліпшення поведінки людини); в – перепідготовка (проходження курсу навчання перспективних спеціальностей за рахунок організації);

2) прийоми, зорієнтовані на працю. Це: а – вдосконалення робочих^ місць та розширення сфери діяльності працівників (тобто такий розподіл обов'язків в організації, за котрим на працівників покладається більше відповідальності за її діяльність в цілому); б – гнучкий графік праці (тобто такий режим праці, при котрому, працівники можуть самостійно планувати час початку та закінчення роботи); в – телекомунікація та домашні офіси (тобто праця на дому з підключеними до офісу телефоном, комп'ютером та факсом); г – скорочення робочого часу та розділення функціонального навантаження як способи мінімізувати число звільнень;

3) прийоми, зорієнтовані на організацію. До них належать: а – поширення повноважень (тобто надання працівникам більших можливостей для участі в повсякденних справах організації); б – участь в досягненні цілей (тобто одержання регулярних грошових винагород за успішні результати колективної праці) та ін.

Управлінська практика не може обійтися ні без адміністративних, ні без економічних методів управління. А найбільший ефект дає оптимальне сполучення цих методів. Вдале використання і поєднання адміністративних та економічних методів дозволяє державі та її органам:

створювати, підтримувати і гарантувати юридичні рамки економічного життя суб'єктів власності і підприємництва, усіх товаровиробників;

виступати фіскальним інститутом, загальнонаціональною скарбницею, монетним двором, збирачем податків, контролером, регулятором прибутків учасників цивільного обігу;

бути власником, управителем, планувальником у державному секторі економіки;

брати участь у ролі співвласника (пайовика, акціонера) у приватній власності у сферах матеріального виробництва, культурно-освітній, масової інформації;

реалізовувати інвестиційний режим загальнонаціональних економічних, екологічних, наукових, соціальних програм, бути

148

гарантом реалізації загальнодержавних економічних, фінансових, науково-технічних інтересів у міжнародних відносинах;

гармонізувати (через планування, програмування, прогнозування, координацію, посередництво, арбітрування) економічні і соціальні інтереси, потреби і запити як окремих регіонів та етнічних груп, так і соціальних, професійних прошарків суспільства, зрештою, брати на себе припинення відповідних конфліктів.

Специфіка управлінської діяльності в органах внутрішніх справ виявляється в тому, що адміністративні методи управління, мабуть, залишаться провідними. Завдання полягає в їх дебюрок-ратизації шляхом широкої практики використання стимулюючих методіи. Його вирішення можливе внаслідок здійснення комплексу заходів, які спрямовані на демократизацію життя суспільства, діяльності державного апарату.

Щодо системи органів внутрішніх справ це означає необхідність відмови від командно-бюрократичних методів та зміцнення наукових основ управління. Зокрема, тут потрібне: спрощення процедур прийняття рішень; орієнтування оцінок ефективності праці на облік реальних соціальних інтересів населення;

перегляд механізму та методів контролю; стимулювання професіоналізму в роботі та ін.

Разом із тим безпосередні економічні методи використовуються і в системі МВС, наприклад, в установах виконання покарань. Як відомо, установи виконання покарань згідно з їх статутними документами виконують, зокрема, і завдання, пов'язані з матеріальним виробництвом. Економічна ефективність діяльності підрозділів охорони може визначатися через відношення загальної вартості відвернутої ними матеріальної шкоди, яка могла бути заподіяна злочинними посяганнями на охоронювані об'єкти, до сум витрат на збереження матеріальних цінностей. Аналогічні підходи можливі в економічній оцінці діяльності підрозділів Державної автомобільної інспекції, пожежної охорони і деяких інших служб та підрозділів органів внутрішніх справ.

Використання економічних методів в управлінні органами внутрішніх справ дає можливість по-новому подивитися на численні проблеми їх функціонування. Зокрема, економічна оцінка управлінських рішень, які приймаються в процесі правоохоронної діяльності різними службами та підрозділами, забезпечить більш обгрунтований підхід до фінансування органів системи МВС, виділенню їм відповідних засобів та ресурсів.