Висновки 

Таким чином, протягом 20-х років Сталін, продовжуючи «справу Леніна», створює досить своєрідну адміністративну систему. «Нормальна» адміністративна система, формально звеличуючи керівника, фактично підкорює його собі. Така система не має динамічності і веде до застою. Сталін же орієнтувався на високі темпи, тому для того, щоб підхльостувати адміністративну систему, він повинен був тримати апарат під постійним пресом не тільки зверху, але й знизу. Викривленою формою такого «контролю» стали в кінці 20-х років постійні заклики до мас виявляти «дворушників», «троцькістів» у керівному середовищі. Парадокс ситуації був у тому, що Сталін неодноразово виступав з закликами до більшої демократизації внутріпартійного життя, відмови від практики кооптації, призначенства при виборах керівних органів. Реально ж під гаслом демократизації внутріпартійного життя легше було провести заміну старих керівників на місцях новими людьми, які безумовно будуть проводити вказівки зверху, а не займатись «самодіяльністю». Сталін апелював до мас з метою створити умови, необхідні для зміни керівництва, яке вже відпрацювало своє, щоб нові керівники, оволодівши ситуацією, забезпечили новий ривок. Фактично ця модель не була достатньо економічною, оскільки неодноразово створювала у суспільстві паралічні ситуації.

Тоталітарний режим, який в цілому вже сформувався в СРСР в 20-ті роки, характеризувався тотальним відчуженням народу від власності і політичної влади, всеосяжним контролем над усіма сферами життя радянського суспільства.

До основної характеристики цього режиму слід віднести, перш за все, монополію на владу комуністичної партії. Зрощування партійного і державного апарату, монополізація політичної влади привела до утвердження режиму беззаконня і політичного терору. Номенклатурний принцип, введений у ці часи, тобто призначення і переміщення керівних кадрів з волі «вождя» і «вчителя», – це головний антидемократичний стрижень командно-адміністративної системи управління, адже саме він забезпечував особисту залежність кадрів від верхньої частини піраміди і їх повну непідзвітність народу, тобто тим, ким вони управляють.

Для радянського тоталітарного режиму характерним було широке використання єдиної ідеології (ідеократичність). Тоталітарний режим прагнув дати пояснення кожному аспекту соціального життя. Соціальні цілі, узгоджені зразки поведінки, вороги характеризуються у спрощеній, іноді в перекрученій формі. Саме ідеологія за основну мету має легітимізацію права тоталітарного режиму на існування і претендує на повне уособлення істини, фальсифікує минуле, установлює нові цінності, підпорядковані інтересам держави-партії. Наявний суспільний устрій проголошується вищою формою демократії, режим подається як благо народу. Тоталітарна ідеологія стає об’єктом фанатичної віри, неприступним для критики. Ідеологічна монополія тісно пов’язана з монополією на інформацію. І всі засоби масової інформації, і сам її зміст, і дозування для суспільства беруться під суворий контроль.

Ще однією важливою рисою радянського тоталітаризму був контроль економіки. Тоталітаризм контролює всі галузі економіки через державні соціально-економічні плани, згідно з якими розробляються завдання для кожного підприємства. Утворюється командно-адмініс­тративна система як певна форма організації суспільства і відповідного типу управління. Командна економіка стала своєрідним фундаментом тоталітаризму в СРСР.

Збереження і зміцнення тоталітарного режиму неможливе без насилля. Тому для нього іманентним є застосування терору як засобу внутрішньої політики. Радянський тоталітарний режим характеризувався також тенденцією до суттєвої мілітаризації суспільства, нагнітанням психозу щодо пошуку ворогів, постійно декларованою тезою про «обложену фортецю» і вірогідний напад капіталістичного оточення, що в свою чергу пов’язане з терором і агресивною зовнішньою політикою.

Тоталітаризм передбачає домінування державного над особистим, певне поглинання державою індивіда. Від громадян вимагається не просто лояльність, а активне вираження відданості і ентузіазму щодо режиму.

Встановлення і панування тоталітарного режиму в Україні в 20-ті роки було великою трагедією українського народу, призвело до величезних людських жертв, відходу від природного шляху історії.