3.2. Деякі типові недоліки «переліків платних послуг»

Варто звернути окрему увагу на деякі типові недоліки «переліків платних послуг». Так, у переліках часто містяться послуги інформаційного характеру. Хоча наше законодавство про доступ до інформації є недосконалим у питанні регулювання процедури доступу до публічної інформації та регулювання платності/безоплатності надання інформації, але все ж положення Закону «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року враховувати потрібно.

У цьому сенсі поширеним недоліком переліків є згадка про таку послугу як «надання нормативної документації» або «надання текстів опублікованих нормативно-правових актів»152. Це некоректно принаймні з точки зору права. Нормативні акти мають бути відкритими для публічного ознайомлення. Якщо особа бажає знайти певну інформацію, то орган влади зобов'язаний безоплатно вказати, де із цією інформацією можна ознайомитись, наприклад, повідомити особі джерела офіційного оприлюднення акта. При цьому якщо особа не знає, який саме акт вона шукає, але називає проблему, яка вимагає розв'язання, то всі органи влади, відповідно до Закону «Про звернення громадян», повинні відреагувати на таке звернення без стягнення будь-якої плати. Якщо особа шукає конкретну інформацію індивідуального характеру (скажімо, інформацію про себе тощо), то її надання має здійснюватися згідно із Конституцією України (частина третя статті 32) та Законом «Про інформацію». Це загальний обов'язок усіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ та організацій — надавати особі інформацію про неї.

Щодо іноземного досвіду153 стягнення плати за інформаційні послуги, поширеним є такий підхід: якщо пошук цієї інформації та її обробка не вимагають особливих зусиль, то така інформація надається безкоштовно. І навпаки, якщо пошук цієї інформації та її обробка вимагають значних затрат робочого часу й інших, то за таку діяльність може братися палата. В деяких країнах для стягнення плати за інформацію використовуються додаткові критерії, приміром, у США перші сто сторінок ксерокопій безкоштовні, а за більшу кількість копій уже може стягуватися плата. Є багато інших обставин, які впливають на рішення про платність надання інформації та визначення вартості її надання (хто вимагає, з якою метою тощо). На нашу думку, ці питання повинні бути вирішені законом «Про доступ до публічної інформації».

1Я Див.: пункт 3 Переліку платних послуг, що можуть надаватися митними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1952 від 25 грудня 2002 року. ш Див.: Гонцяж Я., Гнидкж Н. Свобода інформації та виконавча гілка влади: Правові норми. Інституції. Процедури. — К.: Міленіум, 2002. — 240 с

123

 

>>>124>>>

«Надання бланків»154 органом влади взагалі не можна назвати послугою. Адже саме лише отримання бланку документа не означає задоволення суб'єктивного права приватної особи. За цією логікою можна було б назвати медичною послугою купівлю особою шприца в аптеці. Послугою є тільки така діяльність, яка має цілісний характер і результат. Така сама проблема з послугами типу «копіювання документів та надання супутніх послуг... у тому числі консультаційного характеру»155. Якщо таке копіювання здійснюється самим органом влади в ході надання повноцінної адміністративної послуги, для того щоб належно виконати свої обов'язки, то це ксерокопіювання є проблемою органу влади, а не особи. В даному випадку, надаючи подібні послуги, органи влади дбають не про «сервіс» для приватної особи, адже розмір плати за них є вищим, ніж у приватному секторі. Крім того, є очевидним той факт, що приватна особа фактично примушується робити ксерокопії чи отримувати інші подібні послуги, оскільки вона просто не захоче конфліктувати зайвий раз з адміністративним органом, який вирішує її питання по суті. Отже, неприпустимо запроваджувати платні обов'язкові послуги, якщо вони не мають самостійного характеру. Послугою є лише результативна діяльність цілісного характеру, тобто задоволення вимог особи щодо юридичного оформлення умов для реалізації її суб'єктивного права. Тому ці «супутні» послуги не повинні виділятися в окремі послуги з точки зору адміністративної процедури чи стягнення плати за них. їх надання є лише частиною загальної послуги, і вартість цієї діяльності повинна бути прорахована наперед і включена в загальну вартість послуги.

Навіть якщо орган влади повністю задовольнив звернення особи і, скажімо, видав якесь свідоцтво тощо, то є некоректним з точки зору ефективності публічної адміністрації надавати ще ці «супутні» послуги (приміром, ламінування). Особа завжди може зробити ламінування у приватного суб'єкта господарювання. А витрачання ресурсів органу влади для задоволення супутніх потреб особи є недоцільним, оскільки для такої роботи потрібне додаткове обладнання та відповідний працівник. Чому платники податків повинні оплачувати утримання посади працівника, який здійснює роботу, цілком тотожну послузі приватного сектору? Отже, має бути забезпечений підхід, за якого державні органи та органи місцевого самоврядування надають тільки ті послуги, які не повинен або не може надавати приватний сектор.

За аналогією до кількох вищезгаданих «супутніх» послуг можна розглянути приклад із «миттям автомобілів, підняттям і опусканням інформаційних щитів, плакатів»156, що здійснюються підрозділами пожежної охорони.

154 Див., наприклад, абзац четвертий Переліку платних послуг, які можуть надаватися службою громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 478 від 7 квітня 2003 року.

155  Див., наприклад, абзац дев'ятий Переліку платних послуг, які можуть надаватися службою громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету

156 Див. пункт 28 Переліку платних послуг, що можуть надаватися підрозділами Державної пожежної охорони Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 798 від 15 травня 2000 р.

124

 

>>>125>>>

Хоча цей приклад взагалі не стосується адміністративних послуг, він найбільш очевидно демонструє неправильність чинної практики. Якщо ресурси (кількість автомобілів, працівників тощо) органів пожежної охорони дають можливість надавати такі послуги, то це означає, що ці ресурси необхідно скоротити, адже вони є тягарем для державного бюджету. Це не лише вартість закупівлі та утримання автомобілів, а й заробітна плата, матеріальне забезпечення, пільги, майбутні пенсії працівників, які є фактично зайвими. Якщо ж ці ресурси відповідні, тобто кількість техніки та персоналу органів пожежної безпеки саме така, щоб належно забезпечити нашу протипожежну безпеку, то це означає, що їх відволікання на якісь додаткові роботи створює загрозу для безпеки, адже зростає ймовірність того, що, наприклад, пожежна машина приїде невчасно.

Отже, не може вважатися адміністративними послугами діяльність адміністративних органів, яка не пов'язана з реалізацією їхніх владних повноважень. Така діяльність повинна бути взагалі заборонена для органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Орган влади не повинен займатися тим самим ксерокопіюванням заради заробляння грошей, оскільки влада не повинна конкурувати з приватним сектором і займатися господарською (підприємницькою) діяльністю в принципі. Саме за цим критерієм вимагають перегляду і впорядкування сьогоднішні переліки платних послуг.

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 69      Главы: <   49.  50.  51.  52.  53.  54.  55.  56.  57.  58.  59. >