б. НЕДОЛІКИ ІСНУЮЧОЇ ПРАКТИКИ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ

Сучасна вітчизняна організація надання адміністративних послуг полягає в тому, що існує багато фізичних перешкод для звернення громадян за адміністративними послугами. Адміністративні органи розпорошені територіально, що вимагає значних ресурсів приватної особи для відвідування нею різних органів. У більшості органів існують обмежені дні та години прийому громадян, які до того ж не завжди враховують критерій зручності для приватних осіб. Приміром, за дозволом на право розміщення об'єкта дрібнороздрібної торгівлі у Галицькому районі Львова можна звернутись лише один раз на тиждень — у четвер з 9.15 до 11.00. Для того щоб оплатити послугу, необхідно йти в банк, що також не зовсім зручно для особи. Проблемою є недостатність інформації щодо порядку отримання адміністративних послуг. Зрештою, самі органи влади потерпають від прийомних днів.

Серйозною проблемою у наданні адміністративних послуг можна назвати суперечливість правового регулювання. І якщо на рівні централізованого регулювання ще можна розібратися в ієрархії правових джерел, то на рівні локального регулювання ситуація особливо складна. Місцева влада часто приймає нові акти, не скасовуючи попередніх. При цьому відсутні можливості систематизованого доступу до більшості нормативних документів в органах місцевого самоврядування. Не приділяється належна увага питанням процедури. Порядок надання деяких послуг встановлено самим органом для себе167, що, на нашу думку, неприпустимо. Часто місцева влада залишає за собою такі повноваження, які вже в принципі перестали існувати. Приміром, виконком Львівської міської ради до останнього часу зберігав за собою право вирішення такого питання як «прописка і перепрописка іногородніх громадян». Тобто є певна інертність і тенденція до накопичення обсягу повноважень.

Щодо встановлення строків вирішення питань і процедури необхідно зауважити, що, як правило, загальний строк надання послуги є набагато більшим, а процедура складнішою, адже майже завжди треба подавати ще

1И Див.: Акт про збір оплати з користувачів державних послуг (21 лютого 1992 року /150) // Впровадження системи збору оплати з користувачів державних послуг: Теорія і практика: Пер. з англ. та фр. /Ресурс. Центр розвитку громад, орг. «Гурт». — К..: Вид. дім «Км Академія», 2001. - С 48-52.

167 Див., наприклад, Положення про продаж патенту на право оренди будівель (споруд, приміщень), затверджене ухвалою Львівської міської ради № 1141 від 5 липня 2001 року.

Q.                                                                                                                                                             131

>>>132>>>

певні довідки чи інші документи. А це вимагає «попередніх» зусиль, втрат часу і коштів. Та навіть установлені строки для надання деяких послуг є необгрунтовано довгими. Наприклад, для реєстрації об'єднань громадян передбачений аж двомісячний строк.

Окреме застереження можна зробити щодо надання адміністративних послуг в містах із районним поділом. У Львові це зумовлено ще й політикою надання більшої свободи районним адміністраціям168. Саме тому в районних адміністраціях міста Львова нема єдиного підходу до визначення організаційних структур та розподілу повноважень між ними. Відсутній єдиний підхід у встановленні переліку повноважень районних адміністрацій, тобто деякі адміністрації надають такі послуги, яких не надають інші. На нашу думку, оскільки від виборців політичну владу у виконавчій владі місцевого самоврядування отримує лише міський голова, то лише він несе політичну відповідальність за дії влади. Тому доцільно, щоб правила розгляду тих чи інших звернень в різних районах міста були однотипними. Принаймні не повинно бути принципових розбіжностей, адже такі відмінності ведуть до несправедливості, якщо, скажімо, в одному районі певне питання вирішується за тиждень, а в іншому — за місяць.

Серед найбільш типових порушень законодавства надання адміністративних послуг варто назвати вимагання документів, не передбачених законодавством, а також порушення строків надання окремих видів послуг. Наприклад, в окремих районах Львова для призначення субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг безпідставно вимагаються паспорти, трудові книжки пенсіонерів, пенсійні посвідчення непрацюючих громадян, свідоцтва про право власності на житло. Неправомірно встановлюється місячний строк для вирішення цього питання, хоча законодавством передбачено 10-денний строк для прийняття рішення про призначення субсидії169. Так само неправомірно встановлено місячний строк і для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, тоді як Закон «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» дає 10 днів для прийняття рішення і 5 днів для направлення рішення заявнику. В одному з районів безпідставно вимагається ідентифікаційний номер платника податків та ощадна книжка на ім'я заявника. Часто необгрунтовано вимагаються нотаріально посвідчені копії документів. Усі ці «дрібнички» створюють додаткові клопоти для громадян.

Наприклад, для вирішення питання продажу земельних ділянок не-сільськогосподарського призначення відділ плати за землю Львівського міськвиконкому вимагає нотаріально посвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, копію статуту, нотаріально-посвідчену копію договору купівлі-продажу об'єкта нерухо-

168  Районні адміністрації у Львові є виконавчими органами Львівської міської ради, тобто це органи місцевого самоврядування.

169  Постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо подальшого вдосконалення надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» № 1050 від 22 вересня 1997 року.

132

>>>133>>>

мого майна, що розташоване на земельній ділянці... Усі ці вимоги не узгоджуються із законодавством170, яким передбачено, що в таких випадках має подаватися копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (але це не має бути нотаріально посвідчена копія), а копія статуту взагалі не вимагається. Актом уряду також встановлено, що повинен подаватися договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, а не його нотаріально посвідчена копія.

Іншим негативним прикладом із сучасної практики можна назвати підхід до організації адміністративних відносин влади з приватними особами через оформлення різноманітних договорів. Наприклад, у Львівському міському управлінні земельних ресурсів для отримання довідки про грошову оцінку земельної ділянки особі необхідно подати «заяву-договору». За змістом формуляр цього документа схожий на звичайну заяву, але з тією відмінністю, що особа «гарантує оплату». Погодитись із такою практикою не можна, адже фактично подібні «договори» використовуються для отримання додаткового, але не зовсім чесного, фінансування органом влади. Приватній особі, як правило, не повідомляється, що вона не зобов'язана укладати такий договір. Це дає можливість стягувати плату з одних осіб і не робити цього щодо інших. З точки зору права, якщо особа повинна оплатити певну послугу відповідно до законодавства, то некоректно називати такі відносини «договірними», адже в цих випадках ні адміністрація, ні приватна особа не можуть домовлятися про зміну розміру плати чи інших умов цього «договору» тощо.

Можна зробити й інші загальні зауваження щодо практики надання адміністративних послуг. У деяких випадках намагання зробити процедуру прийняття рішень більш демократичною може мати інші наслідки. Зокрема, розгляд багатьох звернень в органах місцевого самоврядування здійснюється різноманітними комісіями, від яких залежить прийняття рішення у справі. Наприклад, для розгляду будівельних питань існує міжвідомча комісія, до складу якої повинні входити представники різних структур та органів як самоврядування, так і виконавчої влади. Але проблема в тому, що для функціонування цих комісій існують об'єктивні перешкоди, особливо на районному рівні. Навіть сформувати такі комісії складно, адже на всі райони не вистачає представників відповідних органів чи установ, не кажучи вже про те, щоб забезпечити їхню присутність на засіданні. Є складність і в тому, що комісії збираються, як правило, один раз на місяць. Виходить, що в деяких випадках для вирішення навіть дрібного питання необхідно чекати не менше місяця. Тому, на нашу думку, підходити до використання такого інструменту всебічного вивчення питання та забезпечення прозорості під час прийняття рішення, як комісії, необхідно обережно. Скажімо, якщо можна обмежитися прийняттям рішень у єдиному структурному підрозділі на основі висновків різних служб і не вима-

170 Порядок подання заяви (клопотання) про продаж земельних ділянок несільськогосподарсь-кого призначення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 440 від 24 березня 1999 року.

133

>>>134>>>

гається обговорення питання, бажано обходитись без створення комісій. Зовсім недоцільно запроваджувати такі комісії, якщо немає об'єктивних можливостей забезпечення їх діяльності.

Інший приклад із практики. Для вирішення питання щодо приватизації орендованого гаража у Львові передбачено процедуру погодження цього рішення з депутатом міської ради, на території виборчого округу якого розташований гараж. Можливо, цей механізм породжений недовірою до виконавчих органів ради і бажанням здійснення суспільного контролю за цією сферою відносин. Проте таке «погодження» не лише видається зайвою бюрократичною перепоною, а й може створювати умови для вчинення корупційних діянь.