2.8.2. Радянська модернізація України у 30-ті роки

Наприкінці 20-х років партійно-державне керівництво СРСР було готове до посилення курсу радикальних перемін. Під керівництвом Йосипа Сталіна, який вийшов переможцем у запеклій боротьбі за владу, було скасовано НЕП і почато перехід до силових, адміністративно-командних методів управління економікою та суспільними процесами. Радянський Союз поставив завданням за якесь десятиліття "наздогнати й перегнати капіталістичний світ" в економічному відношенні та перетворити СРСР у

сучасну велику державу. Для цього передбачалося за небувало короткий час здійснити величезні економічні перетворення, предусім у важкій промисловості. Первинний проект величезних змін, ухвалений партією в 1928 р, називався п'ятирічним планом. В його основі лежала форсована індустріалізація країни, згортання НЕПу, проведення рішучих і швидких реформ. Старий госпрозрахунковий народногосподарський механізм, сформований в умовах НЕПу, для реалізації гігантських сталінських планів був непридатний. З початку п'ятирічки здійснювалася заміна трестівського госпрозрахунку господарським розрахунком на рівні підприємств. Згідно з постановою ЦК ВКП(б) "Про реорганізацію управління промисловістю" саме підприємства, а не трести стали головними ланками управління. Разом з тим, вони були позбавлені економічної самостійності, яку мали трести. Тому тяжка промисловість УСРР - основа індустріальної республіки перейшла в підпорядкування загальносоюзних наркоматів. Республіканські наркомати керували лише місцевою промисловістю. Це значно зменшило і так незначні владні повноваження республіканського партійно-державного керівництва. Україна, як і всі інші радянські республіки, остаточно втратила економічну самостійність.

Нові, впроваджені Москвою адміністративно-директивні методи управління, характеризувалися централізацією та суворою регламентацією. Кредитна і податкова реформи 1930 р. надали права винятковості для підприємств, що на практиці означало встановлення диктатури промисловості.

В цілому за роки перших п'ятирічок у надзвичайно складних умовах тоталітарного режиму трудящі України створили потужну індустріальну базу, що перетворила республіку з аграрне відсталої в економічно розвинуту країну Європи. Проте з втратою економічного та політичного суверенітету, керівних функцій над промисловістю, якою розпоряджалися союзні відомства, населення республіки не відчуло покращення життя. Навпаки, було знову введено розподільні картки споживача, обмежено реальну заробітну плату робітників і службовців, а заощаджені на трудящих кошти пішли на індустріалізацію країни.

Подальші процеси централізації знайшли своє відображення в другій Конституції УСРР, яка була затверджена на XI Всеукраїнському з'їзді Рад 15 травня 1929 року. У ній були вилучені положення Конституції 1919 p., що давали права відносин з іноземними державами та встановлення основ організації збройних сил. Внесено зміни щодо адміністративно-територіального устрою - до складу УСРР увійшла Автономна Молдавська Соціалістична Радянська Республіка.

Детальніше було розроблено положення про центральні органи влади з перевагою виконавчої влади, подальшу централізацію. Центральними органами влади УСРР, як і за попередньою Конституцією, залишалися

Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, ВУЦВК та РНК. Якщо за Конституцією 1919 р. з'їзди скликалися двічі на рік, то тепер один раз на два роки. Сесії ВУЦВК повинні були скликатися тричі на рік. Новим була поява серед вищих органів влади Президії ВУЦВК, до компетенції якої входило видання декретів, постанов та розпоряджень і затвердження декретів, постанов Раднаркому УСРР. Президії надавалося право законодавчої ініціативи у вищих органах влади СРСР, скасування будь-яких рішень РНК і наркоматів УСРР та окружних виконкомів. Місцевими органами влади вважались окружні та районні з'їзди Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, які збиралися один раз на рік, та їх виконкоми, які теж утворювали президії. Проблема національної безпеки була покладена на Державне Політичне Управління (ДПУ) УСРР, на чолі якого стояв "уповноважений ОДП Союзу РСР". Тобто право розв'язувати всі важливі питання в Україні належало чиновникам із Москви.

Ще більш драматичними й радикальними були перетворення на селі. Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, очевидно, вирішило спочатку не брати на себе величезний тягар, пов'язаний з докорінними реформами сільського господарства. Проте незабаром стало ясно, що індустріалізація, як її уявляли керівники ВКП(б), вимагала широкої колективізації. Кризу хлібозаготівель 1927-1928 pp. Сталін вбачав у підступах проти радянської влади "класових ворогів", передусім зміцнілого в умовах НЕПу селянства. Для забезпечення хлібом зростаючої робочої сили в містах і продажу його за кордон державі необхідне було дешеве зерно. Проте запропоновані державою ціни селяни вважали надто низькими й відмовлялися продавати збіжжя. Розлючений непокорою селянства головного ворога радянської влади Сталін вирішує встановити над селом економічний та політичний контроль. Для цього він наказує без усякої попередньої підготовки розпочати рішучу кампанію суцільної колективізації на селі.

Найбільш зручною формою викачування ресурсів у бюджет були колгоспи, а тому керівництво ВКП(б) у 1929 р. ставить завдання протягом року завершити суцільну колективізацію. Резолюція пленуму ЦК ВКП(б) "Про сільське господарство України і про роботу на селі" відводить УСРР авангардну роль у цьому процесі. Вишколений в дусі бездумного виконання рішень Москви партійно-державний апарат республіки з надзвичайним завзяттям та власними ініціативами взявся за втілення рішень партії. Колективізація з її спустошливими наслідками стала однією з найжахливіших трагедій в історії України: було експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств, разом із усіма членами сім'ї це становило близько 1,2 - 1,4 млн. чол. Понад половину з них - приблизно 860 тис. чол. - виселили на Північ і до Сибіру.

Створивши колгоспи, держава встановила над ними всеохоплюючий контроль. Поставки державі не залишали селянам майже нічого, колгоспники покладалися в основному на свою присадибну ділянку. Вони були перетворені на людей "нижчого гатунку". Введення 1932 р. паспортної системи в містах фактично прикріплювало селян до землі, перетворивши їх у державних кріпаків, об'єктів середньовічної експлуатації.

Однак цього сталінському режиму було недостатньо і для цілковитого підкорення селянства, знищення індивідуального селянського господарства в 1932-1933 pp. в Україні організовується штучний голод. Цей найжахливіший злочин Сталіна та його поплічників був наслідком насильно впровадженої колгоспної системи, яку українське село відмовилося прийняти з самого початку колективізації. Трагедія, яка забрала за різними підрахунками, від 7 до 9 мільйонів життів українців, остаточно зламала їх опір колгоспно-феодальній системі, суттєво підірвала сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Тоталітарний режим святкував перемогу у 1937 р. колгоспи в Україні об'єднували 96,1% селянських господарств і 99,7 % посівних площ. Селянство поступово звикало до нової системи, яка до Другої світової війни нараховувала майже ЗО тис. колгоспів і близько тисячі радгоспів.

Одночасно зі зміною політичного, соціально-економічного курсу почав різко зростати наказово-адміністративний стиль політичного керівництва, що спиралося вже не так на авторитет, як на примус, страх, покарання. Вся середина 30-х років перетворилась у масовий психоз політичних процесів над шкідниками, агентами, шпигунами та іншими "ворогами народу". Виходячи з настанов Сталіна про те, що чим більшого розмаху набуватиме соціалістичне будівництво, тим більшою мірою зростатиме опір і протидія з боку ворожих сил, у ті роки було вичищено, як тоді називали, армію, освіту та навіть український радянський уряд і саму більшовицьку партію. "Ми будемо знищувати кожного ворога, хоч би він був і старим більшовиком, ми знищимо його рід, сім'ю, кожного, хто своїми діями і думками замахується на єдність соціалістичної держави. Знищувати будемо безжалісно" ці вислови тирана були закликом до дії каральної радянської машини. Так, поступове формування тоталітарного політичного режиму в умовах СРСР трансформувалося в сталінізм. Підтвердилися на практиці висновки Ш.Монтеск'є, що для великих імперій найбільш придатною формою правління є монархія з деспотичною владою. Й.Сталін перетворився на фактичного диктатора країни.

Сталін був майстром поєднання драконівської політики та пропагандистських поступок. Так, у 1934 p., коли йшла кампанія централізації, столицю України було перенесено з Харкова до її традиційного центру - Києва, у 1936 році напередодні "великої чистки" була затверджена нова, як її називали, сталінська Конституція СРСР. Вона

декларувала права, якими користувалися громадяни буржуазних демократій. Найвищим органом державної влади проголошувалася Верховна Рада СРСР, кількість республік зросла з 4 до 11, підтверджувалось їх право на вихід із Союзу. Було проголошено тезу про перемогу соціалізму в Країні Рад.

На основі союзної конституції XIV Всеукраїнський з'їзд Рад ЗО січня 1937 року затвердив третю Конституцію республіки, яка тепер офіційно називалась Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР). Найвищим органом державної влади УРСР стала Верховна Рада, до компетенції якої належали: затвердження народногосподарських планів і державного бюджету, керівництво всіма галузями народного господарства і соціально-культурного розвитку, встановлення відповідності до законодавства СРСР місцевих податків, зборів і неподаткових доходів, законодавство про працю, організація суду, надання прав громадянства УРСР тощо. У період між сесіями Президія Верховної Ради, яка видавала накази, тлумачила закони республіки, контролювала роботу уряду, скасовувала рішення обласних Рад у разі їх невідповідності законам, скликала сесії Верховної Ради, могла проводити референдуми та ін.

Верховна Рада створювала уряд республіки Раду Народних 'Комісарів (РНК) як вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади. РНК здійснювала керівництво комісарами республіки та іншими підпорядкованими їй інституціями, об'єднувала та спрямовувала діяльність уповноважених загальносоюзних наркоматів, вживала заходи щодо виконання народногосподарських планів, державних і місцевих бюджетів, контролювала дії РНК Молдавської АРСР та обласних виконкомів.

На місцях функції державного управління повинні були виконувати обласні, міські, районні, сільські та селищні Ради народних депутатів та їх виконкоми.

Що ж до самого типу політичного режиму, то суть його залишалася незмінною відносна єдність законодавчої, виконавчої та судової влади з формальною перевагою законодавчої у формі рад народних депутатів. Реальна ж влада була цілковито зосереджена в руках більшовицької партії в особі її диктатора. Конституція вперше визначала порядок утворення судових і прокурорських органів і головні принципи їхньої діяльності, що було ширмою в умовах безпредедентного розгулу беззаконня та масових репресій. Це ж саме можна сказати і щодо статей, які проголошували найширші демократичні права і свободи людини. У Конституції 1937 р. вже з'явився натяк на монопольне становище більшовицької партії.

Проблема виникала при виконанні положень Основного закону, в існуванні непідсудних органів НКВС, позаконституційній діяльності партії, яка монополізувала законодавчу діяльність, взяла на себе розпорядчі функції та функції державного контролю. Партія, зрісшись із апаратом державного управління, контролюючи армію та органи державної безпеки,

перетворилась у деспотичну надструктуру з необмеженими повноваженнями. Злиття державного апарату з партійним, яке відбулося в СРСР, призвело до підміни керівних функцій держави управлінськими, коли держава з метою підпорядкування волі одного суб'єкта замість того, щоб керувати народногосподарськими процесами, починає управляти ними. Це й зрозуміло, бо при тоталітарній системі вона - колективний власник і колективний організатор, а тому мусить займатися не властивими їй функціями - управляти економікою, аж до дрібних галузей та підприємств. Лише при тоталітаризмі держава-партія стає патерналістською державою, державою-общиною. В такому середовищі формується духовна, ідейна спільність суспільства, людина-колективіст. Тоталітарному суспільству характерне безправ'я громадян, обвинувачувально-забороняючий характер законодавства, повний контроль влади над життям громадян. Сталінізм нівелював національні особливості народів, продовжуючи великодержавну русифікаторську політику царизму. В 1939 р. були ліквідовані національні райони, національні сільські та містечкові ради. Прийшов кінець українізації в республіці, а надалі цей процес став розглядатись як буржуазно-націоналістичний, з яким слід вести непримиренну боротьбу.

Особливістю СРСР того часу було те, що каральні органи підпорядковаувались особисто Сталінові, перетворивши режим не на культ особи, а тиранію особи. 6 червня 1941 р. Й.Сталін став Головою Ради Народних Комісарів, що означало сумісництво посад генсека та керівника виконавчої влади. Всі номенклатурні працівники партії пройшли у 1940 р. атестацію на присвоєння їм військових звань. Усе це перетворило номенклатуру партії ще й у військову організацію, а партійного вождя - у верховного правителя країни. "Комуністична партія, - писав Сталін, - це своєрідний орден мечоносців у середині країни Рад, який спрямовує органи останньої, одухотворює їх діяльність". Такі ідеї вождя поставили партійні та силові державні органи над народом, а існування в середині самої партії незмінної касти бюрократії дали йому змогу завдати нищівного удару по інакомисленню.

Радянський Союз став жорстко централізованою унітарною державою, а союзні республіки остаточно втратили залишки автономії. Союзний центр здійснював управління практично всіма сферами політичного, економічного й соціального життя України, а демократичні положення Конституції УРСР в умовах однопартійної диктатури залишалися лише пропагандистськими деклараціями.